32. Поняття про загальну фізичну працездатність, аеробну продуктивність та толерантність до фізичних навантажень.

Визначення фізичної працездатності людини найчастіше проводиться за допомогою навантажувальних тестів і суттєво залежить від аеробної продуктивності організму. Дані показники дають змогу оцінити функціональний стан організму та його адаптивні можливості. Фізична працездатність відображає функціональний стан багатьох фізіологічних систем організму, однак в основному її визначення застосовують для оцінки функціональних можливостей кардіо-респіраторної системи та симтеми енергозабезпечення. У таких випадках мається на увазі загальна фізична працездатність.

В спортивній медицині розрізняють також спеціальну фізичну працездатність, яка залежить від спортивної спеціалізації та майстерності.

Аеробна продуктивність – це здатність організму споживати та засвоювати кисень навколишнього повітря. Вона істотно лімітує фізичну працездатність. Основним фізіологічним параметром аеробної продуктивності є максимальне споживання кисню (МСК). МСК – це найбільша кількість кисню, яку людина здатна спожити за 1 хв. при інтенсивній м’язовій роботі. Чим вища МСК організму, тим вищі функціональні та адаптаційні можливості організму.

Толерантність до фізичних навантажень - здатність людини виконувати інтенсивне фізичне навантаження без ознак перенапруження. Поява таких ознак свідчить про поріг толерантності. При виникненні хоча б одної з клінічних або функціональних ознак порогу толерантності, навантаження необхідно негайно припинити.

33.Клінічні та функціональні ознаки порогу толерантності до фізичних навантажень.

Клінічні ознаки порогу толерантності:

• Скарги на ускладнене дихання, особливо при видиху;

• Напад стенокардії, навіть без змін ЕКГ;

• Виражена втома, слабкість;

• Тенденція до зомління, запаморочення, потемніння в очах;

• Різка блідість чи ціаноз шкірних покровів, похолодіння кінцівок;

• Надмірне потовиділення;

• Порушення координації рухів;

• Відмова обстежуваного від подальшого виконання тесту;

• Відчуття нестачі повітря, значна задишка.

Функціональні ознаки порогу толерантності:

• досягнення розрахункової субмаксимальної або максимальної ЧСС;

• депресія сегмента ST (горизонтальна або косонизхідна ≥ 1 мм);

• елевація сегмента ST ≥ 1 мм у відведеннях без зубців Q (крім V₁ та aVR);

• відсутність підвищення систолічного АТ або його зниження ≥ 10 мм рт. ст. при збільшенні потужності навантаження, яке супроводжується або не супроводжується ознаками ішемії міокарда;

• шлуночкова тахікардія, часта шлуночкова екстрасистолія, суправентрикулярна тахікардія, атріовентрикулярна блокада II або III ступеня, брадіаритмія, поява блокади будь-якої ніжки пучка Гіса;

• підвищення систолічного АТ понад 230 мм рт. ст. і/або діастолічного АТ понад 115 мм рт. ст.

34.Прямі і непрямі методи визначення фізичної працездатності та аеробної продуктивності. Субмаксимальний тест PWC₁₇₀, методика проведення та принципи розрахунку фізичної працездатності при виконанні субмаксимального тесту PWC₁₇₀ ( при велоергометрі, степергометрії).

Для визначення фізичної працездатності існують прямі і непрямі методи дослідження. Прямі методи передбачають виконання максимальних навантажень, тобто навантажень, які досягають межі аеробних можливостей людини. Однак на сучасному етапі максимальні навантажувальні тести не знайшли широкого практичного застосування ні в спортивній медицині, ні у клініці, оскільки мають тривалий виснажливий характер, супроводжуються надмірним напруженням, яке є небезпечним для організму й пов’язано з певним ризиком, а також вимагають наявність складної та досить дорогої апаратури. Їх використовують переважно при обстеженні спортсменів найвищої кваліфікації, які тренуються на витривалість.

У клінічній і спортивній медицині, особливо при масових обстеженнях, найчастіше застосовують непрямі методи дослідження, які передбачають виконання навантажень, що вимагають менших зусиль.

Величина МСК (максимальне споживання кисню) є найважливішим показником аеробної продуктивності. Дослідження МСК прямим методом ґрунтується на аналізі видихуваного повітря за допомогою спеціальних приладів.

Для непрямого розрахунку питомого МСК при навантаженні запропоновано кілька формул:

МСК=[90+(3,44*W)]/P, де W- потужність останнього ступеня навантаження у ВТ; Р- маса тіла у кг.

МСК= [(1,7*W*6)+1240]/Р,де W- потужність останнього ступеня навантаження у ВТ; Р- маса тіла у кг.

За допомогою субмаксимального тесту PWC₁₇₀ можна визначити ту потужність навантаження, при якій ще зберігається оптимальне функціонування серцево-судинної системи. Друга фізіологічна закономірність, що лежить в основі тесту, полягає у тому, що взаємозв’язок між ЧСС і потужністю виконуваного фізичного навантаження має лінійний характер аж до ЧСС=170) уд./хв.. У практиці застосовують два варіанти тесту: степергометричний, у якому навантаження виконується у вигляді сходжень на сходинку та велоергометричний – робота на велоергометрі. Особам, що випробовуються, пропонують виконати два навантаження різної потужності тривалістю 5хв з 3-хвилинною перервою. Наприкінці кожного навантаження визначають ЧСС. Для знаходження PWC₁₇₀ запропонована формула:

PWC₁₇₀=W₁+(W₂-W₁)*(170-f₁/f₂-f₁), де PWC₁₇₀ – потужність фізичного навантаження при ЧСС 170; W₁ і W₂ – потужність першого та другого навантаження; f₁ і f₂ – ЧСС наприкінці першого і другого навантажень.