12 Минутный тест плавания Купера

12-минутный тест плавания оценивает состояние физической подготовленности организма на основе расстояния (в метрах), которое человек способен проплыть за 12 минут. Стиль плавания при выполнении теста - произвольный. В ходе тестирования можно делать перерывы на отдых, в течение которых секундомер продолжает отсчитывать 12 минут. Чем больше перерывов, тем хуже будет результат теста.

Таблица 16. 12-минутный тест плавания Купера (дистанция, м)

Степень подготов-ленности		Возраст, лет
		Девушки 13-19 лет	Женщины 20-29 лет	Женщины 30-39 лет	Юноши 13-19 лет	Мужчины 20-29 лет	Мужчины 30-39 лет
1	Очень плохо	< 350	< 275	< 225	< 450	< 350	< 325
2	Плохо	350-450	275-350	225-325	450-550	350-450	325-400
3	Удовлетвори-тельно	450-550	350-450	325-400	550-650	450-550	400-500
4	Хорошо	550-650	450-550	400-500	650-725	550-650	500-600
5	Отлично	> 650	> 550	> 500	> 725	> 650	> 60

Тест Руф*є

Після 5 - хвилинного спокійного стану в положенні сидячи підрахувати пульс за 15 с ( Р1 ) , потім протягом 45 з виконати 30 присідань. Відразу після присідань підрахувати пульс за перші 15 с ( Р2 ) і останні 15 с ( Р3 ) першої хвилини періоду відновлення . Результати оцінюються за індексом , який визначається за формулою:

4х ( Р1 + Р2 + Р3 ) - 200

Індекс Руф'є = ------------------------------

10

Оцінка працездатності серця.

Індекс Руф'є менше 0 - атлетичне серце ;

0,1 - 5 - «відмінно» (дуже гарне серце) ;

5,1 - 10 - «добре» (хороше серце) ;

10,1 - 15 - «задовільно» (серцева недостатність середнього ступеня);

15,1 - 20 - «погано» (серцева недостатність сильної ступеня).

37.Класи фізичного стану. Зв’язок фізичної працездатності з показниками здоров’я.

ЗВ’ЯЗОК ФІЗИЧНОЇ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ З ПОКАЗНИКАМИ ЗДОРОВ’Я

Визначенню фізичної працездатності та аеробної продуктивності у функціональній діагностиці надають великого значення ще й тому, що дані показники дозволяють оцінити рівень соматичного (фізичного) здоров’я людини.

За думкою дослідників (Г.Л. Апанасенко, Л.О. Попова, 1998 та ін.), медицина і суспільство в цілому наближаються до розуміння того, що стратегія досягнення оптимального рівня здоров’я людини тільки через лікування хвороб не може вирішити всіх проблем і є безперспективною й безвихідною. Стає все більш очевидним, що перевагу слід віддавати другому напрямку, а саме охороні здоров’я практично здорової людини. Проте збереження і зміцнення здоров’я не можливо без чіткого уявлення його сутності. На жаль, в практичній медицині ще й досі оцінка здоров’я базується на єдиній альтернативі “здоровий-хворий”, тобто, якщо при обстеженні у пацієнта не виявлено ознак захворювання, то методом виключення ставиться діагноз “здоровий”.

Враховуючи визначення зі Статуту ВООЗ, що здоров’я – це не тільки відсутність хвороб чи фізичних вад, було розпочато дослідження щодо розробки конкретних критеріїв соматичного здоров’я людини.

Вперше М.М. Амосов поставив запитання: “Хто із здорових здоровіший?” та запропонував термін “кількість здоров’я”. На думку автора, соматичне здоров’я представляє собою певний функціональний резерв, який забезпечує максимальну продуктивність органів і систем при збереженні якісних меж їх функцій, що зумовлює швидку адаптацію організму до умов навколишнього середовища та сприяє підвищенню резистентності до різних несприятливих чинників. Автор підкреслює, що цей функціональний резерв може бути виражено конкретними показниками чи параметрами.

На теперішній час існує декілька моделей, на яких базується визначення “кількості здоров’я”. Серед них на особливу увагу заслуговують: модель “донозологічної діагностики” та модель “діагностики здоров’я по прямим показникам”.

Модель “донозологічної діагностики” основана на “адаптаційній” концепції В.П. Казначеєва і Р.М. Баєвського (1974). В основу даної концепції покладено положення про те, що адаптаційні можливості людини є мірою її здатності зберігати нормальну життєву діяльність в неадекватних умовах середовища. На думку авторів, при переході від стану здоров’я до хвороби відбувається декілька стадій, під час яких організм намагається пристосуватися до нових умов існування завдяки змінам рівня функціонування і напруження регуляторних механізмів. Залежно від ступеня напруження адаптаційних механізмів, автори пропонують здійснювати донозологічну діагностику. При цьому вони виділяють наступні стадії адаптаційного процесу або донозологічні стани: задовільна адаптація, функціональне напруження механізмів адаптації, незадовільна адаптація та зрив механізмів адаптації. Для характеристики донозологічних станів найбільше розповсюдження отримав метод математичного аналізу варіабельності серцевого ритму (Р.М. Баєвський, 1979), який дозволяє визначати індекс напруження міокарду (ІН), та метод розрахунку “адаптаційного потенціалу системи кровообігу” (АП).Недоліком моделі є те, що дезадаптація та зрив адаптації можуть виникнути, незважаючи на значні резерви функцій (наприклад, в екстремальних умовах) або, напроти, при низькому рівні здоров’я (наприклад, під час ремісії при хронічному захворюванні) може визначатися стадія задовільної адаптації.

Друга модель передбачає діагностику здоров’я на основі визначення “прямих показників”, до яких відносяться енергопотенціал та біологічний вік. Дані показники дозволяють оцінювати, перш за все, біологічну функцію виживання, тобто здатність біосистеми зберігати свою структуру та функцію в умовах існування, які постійно змінюються, що є одним з основних проявлень здоров’я.

Визначення енергопотенціалу базується на “енергетичній” теорії Г.Л. Апанасенка (1985), згідно якої основна умова існування усього живого на Землі – це здатність поглинати енергію з навколишнього середовища, акумулювати її та використовувати для здійснення процесів життєдіяльності. Чим вищі резерви біоенергетики, та, відповідно, здібності до мобілізації функціональних резервів організму, тим вищий рівень життєздатності. Оскільки найбільш ефективним та економним постачальником енергії в організмі є аеробний метаболізм, то саме аеробна продуктивність визначає рівень соматичного здоров’я людини. Інтегральним показником аеробної продуктивності, як вже було відзначено, є МСК. Саме тому даний показник експертами ВООЗ рекомендовано як один з найбільш інформативних та надійних критеріїв рівня здоров’я населення планети, тобто як показник “кількості здоров’я”. Чим вищий рівень МСК, тим вища стійкість організму до різноманітних несприятливих чинників – “від гіпоксії та інтоксикації до втрати крові та радіації”. Більш того, клінічні спостереження автора показали, що існує певна межа аеробного потенціалу, нижче від якої, розвиваються спочатку ендогенні фактори ризику, а в разі наступного зниження – хронічні соматичні захворювання, збільшується ризик смерті. Дану межу автор назвав “безпечний рівень соматичного здоров’я індивіда”. У чоловіків він складає 40-42 мл/хв/кг, у жінок – 33-35 мл/хв/кг.

Враховуючи, що дослідження МСК є не завжди доступною процедурою, особливо при масових обстеженнях, запропоновані системи кількісної оцінки рівня фізичного здоров’я за допомогою експрес-методів на основі показників, які корелюють з показником МСК. Визначення другого прямого функціонального показника рівня здоров’я – біологічного віку – дозволяє оцінити ступінь відповідності “вікового зносу” календарному віку людини, а саме відображає темпи біологічного старіння, від яких в значній мірі залежить функціонування основних систем життєзабезпечення та тривалість життя.

Таким чином, дослідження та оцінка функціонального стану організму, фізичної працездатності та рівня соматичного здоров’я дозволяє своєчасно виявляти групи ризику серед практично здорового населення з проведенням відповідних профілактичних заходів, спрямованих, перш за все, на оптимізацію рухової активності людини, а також – на ліквідацію факторів ризику захворювань.

38.Поняття про втому, перевтому, гостре та хронічне перенапруження під час занять фізичними вправами.

Перевтома - стан, що виникає при нашаруванні явищ стомлювання, коли організм спортсмена протягом тривалого часу не відновлюється від одного заняття чи змагання до іншого.Перевтома виявляється у тривалішому, ніж звичайно , збереженні після навантаження відчуття втоми, погіршенні самопочуття, сну, підвищ. Стомлюваності, нестійкому настрої.Фізична працездатність- без змін або знижена, з*являються технічні похибки, зниження результатів, подовжується відновлювальний період.

Перенапруження — порушення ф-ї органів і -м орг-му, внаслідок дії неадекватних навантажень.Провідна роль — співвідношення функц-х можливостей до фіз. І псих. Навантажень.Має 3 клінічні форми — гостре,хронічне,хронічно виникаючі гострі прояви фізичного перенапруження.

Гостре — гострий стан,що розв. Під час або після одноразового надзвичайного для початкового функціонального стану навантаження, що виикликає паталогічні зміни або проявляє приховану патологію органів і систем, що веде до порушення їх функції.

Хронічне — стан, що виникає при повторній невідповідності навантаження початковому функціональному рівню і характеризується порушенням регулюючої ф-ї ЦНС,що виявляється в дисбалансі анаболізму і катаболізму, а також неадекватності відновлювальних процесів.

39.

Основні причини виникнення передпатологічних станів, захворювань і ушкоджень під час занять фізичною культурою та спортом.

Перш за все причиною виникнення хвороби у спортсменів можуть бути умови навколишнього середовища, які змінюються, епідемічні спалахи (грип і т.д.), впливу яких не можливо запобігти. Тому спортсмени хворіють грипом, пневмонією, ангінами та ін., причому можливо зробити висновок, що високий функціональний стан організму спортсмена зумовлює відоме своєрідне перебігання цих “звичайних” захворювань, і це вимагає іншого лікування.

Другою причиною, яка може призвести до захворювання внутрішніх органів, і в тому числі серця, у спортсменів, є неправильне, нераціональне тренування, що призводить до виникнення перенавантаження і перенапруження.

потрібно вказати, що “перенавантаження” не обов'язково є причиною дуже великого й інтенсивного фізичного навантаження. Під перенавантаженням, перенапруженням треба розуміти стан, який виникає при виконанні фізичного навантаження, яке перевищує можливості людини в момент його виконання. Таким чином, одне і теж фізичне навантаження може бути як надмірним, так і недостатнім, не тільки у різних людей, але ж і у однієї і тієї людини, що також залежить від стану її тренованості в даний момент.

До цієї ж причини належать захворювання, які виникають у абсолютно здорового спортсмена внаслідок різних порушень режиму дня, побуту, харчування, а також шкідливих звичок, які, нажаль, ще достатньо розповсюдженні.

Третьою причиною, яка веде до виникнення захворювань у спортсменів, є допущення до інтенсивних тренуючих навантажень людей з тими чи іншими порушеннями стану здоров'я. Це пояснюється як недооцінкою виявлених лікарем дефектів у стані здоров'я, так і недостатньо точною діагностикою.

Таким чином, якщо спортсмен захворів, то це може бути наслідком дії зовнішніх несприятливих факторів, допуску до заняття спортом фізично недостатньо підготовленої людини, перенавантаженням і перенапруженням при нераціональному використанні тренуючих навантажень і порушень режиму. Усі ці причини можуть лежати в основі виникнення і розвитку різних захворювань.

Надзвичайно значним і таким, що повністю зберігає силу на сьогодні, є вказівка Г.Ф. Ланга (1938) про те, що перехід від фізіологічного “спортивного серця” до патологічного і розвиток недостатності серця здійснюється поступово і непомітно для спортсмена. Звідси очевидно те, що добре самопочуття ні в якому разі не може бути критерієм оцінки високого функціонального стану серця спортсмена, як і високі спортивні результати. Тому треба повністю погодитись з тим що високі спортивні результати для діагностики тренованості мають відносне значення. На жаль нерідко ці два параметри (добра самопочуття і спортивні досягнення) є вирішуючи ми при оцінці стану здоров'я спортсмена.

40.Поняття про «фізіологічне» та «патологічне спортивне серце».

Формування фізіологічного спортивного серця прийнято пов'язувати з «класичною» тріадою ознак, що виявляються у спокої, зокрема брадикардією, артеріальною гіпотензією і гіпертрофією міокарда. Ця тріада сьогодні вимагає доповнень і уточнень. А саме: тренування витривалості призводить не стільки до гіпертрофії, скільки до тоногенної дилятації порожнин серця. Стійку адаптацію апарату кровообігу до фізичних навантажень, переважно на витривалість, супроводить  формування  гіпокінетичного  типу  кровообігу,  що повністю відповідає уявленню про економізацію функції апарату кровообігу у спокої у відповідь на адаптацію до навантажень. Дуже доцільно ознаки спортивного серця розглядати в результаті комплексного обстеження функції апарату кровообігу у спокої і при фізичних навантаженнях.

Отже, брадикардія, артеріальна гіпотензія і, особливо, гіпертрофія не є однозначними атрибутами фізіологічного апарату кровообігу й мають розглядатись не тільки як крок до розвитку патологічного стану (А.Г. Дембо), але і як початок патологічного процесу.

Патологічне спортивне серце, а це кардіоміопатія внаслідок хронічного фізичного перенапруження, формується в тих випадках, коли на апарат кровообігу перепадає надмірне навантаження, що виникає внаслідок невідповідністі його обсягу й інтенсивності та можливостей і функціональних  резервів  організму.  Подібна  невідповідність  можлива через неправильно побудований тренувальний процес при високих функціональних здатностях або при низьких, недостатніх, невідповідних сучасному рівню спортивних досягнень функціональних здатностях. До розвитку дизадаптації можуть також призводити впливи ряду зовнішніх або внутрішніх чинників (несприятливі кліматичні умови, «згін» ваги, прийом допінгів, недостатнє і/або неповноцінне харчування, наявність нерозпізнаних захворювань, аномалій розвитку тощо). Слід враховувати, що перехід від фізіологічного до патологічного спортивного серця відбувається поступово і непомітно для спортсмена. Тому хороше самопочуття і відсутність скарг не можуть служити підставою до висновку про відсутність патологічних змін. Між фізіологічним і патологічним спортивним серцем, яке ще не є захворюванням у клінічному розумінні цього поняття, існують різні перехідні стани. Саме їх слід своєчасно діагностувати для профілактики важко зворотних наслідків фізичного перенапруження. Отже, у вирішенні питання про фізіологічне або патологічне спортивне серце може допомогти тільки ретельне клінічне інструментальнодіагностичне дослідження.