- •Дуда ю.В., Гугосьян ю.А., Бойко о.О., Кунєва л.В. Навчальний посібник
- •Вимоги кафедри при вивченні дисципліни
- •1. Гельмінтози (helminthoses) дрібних тварин
- •Трематодози (trematodoses) дрібних тварин
- •Опісторхоз (opisthorchos1s)
- •Меторхоз (metorchosis)
- •Псевдамфістомоз (pseudamphistomosis)
- •Нанофієтоз (nanophyetosis)
- •Метагонімоз (metagonimosis)
- •Гетерофіоз (heterophyosis)
- •Аляріоз (alariosis)
- •Ехінохазмоз (echinochasmosis)
- •Парагонімоз (paragonimosis)
- •Шистосомоз (schistosomosis)
- •1.2. Цестодози (cestodoses) дрібних тварин
- •1.2.1. Дифілоботріоз (diphyllоbоthrіоsis)
- •1.2.3. Мезоцестоїдоз (mesocestoidosis)
- •1.2.4. Ехінококоз (echinococcosis)
- •1.2.5.Теніоз гідатигенний (taenioses)
- •1.2.6. Теніоз пізіформний
- •1.2.7. Теніоз мультицепсний
- •1.3. Нематодози (nematodoses) та акантоцефальоз (acanthocephaloses) дрібних тварин
- •1.3.1. Токсокароз (toxocarosis)
- •1.3.2. Токсаскароз (toxocaros1s)
- •1.3.3. Анкілостомоз (ancylostomosis)
- •1.3.4. Унцинарюз (uncinariosis)
- •1.3.5. Кренозомоз (crenosomosis)
- •1.3.6. Cпіроцеркоз (spirocercos1s)
- •1.3.7. Дирофіляріоз (dіrofіlariosіs)
- •1.3.8 Діоктофімоз (dioctophymosis)
- •1.3.9. Трихуроз (trichurosis)
- •1.3.10. Трихінельоз (trichinellosis)
- •1.3.12. Дракункульоз (dracunculosis)
- •1.3.13. Коринозомоз (corynosomosis)
- •2. Протозоози (protozooses) дрібних тварин
- •2.1. Бабезіоз (babesiosis)
- •Еймерюз (eimeriosis)
- •Токсоплазмоз (toxoplasmosis)
- •Цистоізоспороз (cystoisosporosis)
- •Саркоцистоз (sarcocystosis)
- •3. Акарози (akaroses) дрібних тварин
- •Саркоптоз (sarcoptosis)
- •Нотоедроз (notoedrosis)
- •Отодектоз (otodectosis)
- •3.4. Демодекоз (demodecosis)
- •4. Ентомози (entomoses) дрібних тварин
- •Сифонаптерози (siphonapteroses)
- •Ліногнатоз (linognathosis)
- •4.3 Триходектози (trichodectosis)
- •Список використаної літератури
- •Isospora fetis (спорулированная и неспорулированная)
1.2.4. Ехінококоз (echinococcosis)
Хвороба спричинюється цестодами Echinococcus granulosus та E. multilocularis родини Taeniidae. Статевозрілі паразити локалізуються в тонких кишках собак, вовків, шакалів, песців, лисиць, котів.
З
будники.
Echinococcus
granulosus
та
E.
multilocularis
(син.
Alveococcus
multilocularis).
Цестоди
дуже дрібних розмірів, завдовжки 2 - 6
мм. E.
granulosus
має
озброєний двома рядами гачків (36 - 40)
сколекс, 3-4 членики, одинарний статевий
апарат. В останньому зрілому членику
матка нагадує поздовжній стовбур з
бічними відгалуженнями. E.
multilocularis
характеризується
наявністю на сколексі 28 - 32 гачків.
Паразит має 4-5 члеників. У зрілому членику
матка за формою схожа на кулю.
Яйця округлі, жовто-сірого кольору, дрібні, зрілі (з онкосферою всередині).
Рис. 25. Echinococcus granulosus, E. multilocularis:
1 — хоботок, 2 — присоски, 3 — шійка; 4 — гермафродитний членик; 5 — зрілий членик; 6 — матка
Б
іологія.
Збудники
— біогельмінти. Вид E.
granulosus
має
два підвиди: E.
granulosus granulosus
(дефінітивними
хазяями є собаки та дикі м’ясоїдні
тварини, проміжними — жуйні, свині, а
також люди) і E.
equinus
(дефінітивні
хазяї — собаки, лисиці, а проміжні —
коні та осли). Дефінітивними
хазяями E.
multilocularis
є дикі м'ясоїдні, собаки, коти,
проміжними — в основному гризуни, деякі
великі ссавці, а також люди. Проміжні
хазяї заражаються перорально, заковтуючи
разом з кормами чи водою яйця гельмінтів.
Зараження м'ясоїдних тварин відбувається
при поїданні ними внутрішніх органів
проміжних хазяїв, інвазованих ехінококовими
міхурами. E.
multilocularis
досягає статевої зрілості через 32
- 35, a E.
granulosus
— 68 - 97, в окремих випадках — через
105 діб. Упродовж тижня статевозрілий
паразит виділяє лише один зрілий членик.
Інтенсивність інвазії може досягати
100 000 гельмінтів і навіть більше. Зрілі
членики виділяються назовні з фекаліями
дефінітивного хазяїна або самостійно
виповзають з анального отвору. При цьому
вони ритмічно скорочуються, розпадаються
і звільняють яйця. Частина з них прилипає
до волосяного покриву, решта потрапляє
на траву і в ґрунт. Життя статевозрілих
стьожкових червів триває від 5 до 7 міс.
Яйця цих цестод досить стійкі до умов
зовнішнього середовища. За оптимальних
умов вони залишаються життєздатними
на ґрунті впродовж 2 років.
Рис. 26. Схема розвитку Echinococcus granulosus:
1 — сколекс; 2 — стробіла; 3 — зрілий членик; 4 — яйце; 5 — легені, уражені ларвоцистами
Е
пізоотологічні
дані. Це
досить поширена хвороба. Найбільша
екстенсивність і інтенсивність інвазії
реєструється серед приотарних собак
(70%). Інтенсивність зараження собак
ехінококами становить понад 100 тис.
екз., а альвеоками песців - від 124 до 100
тис. екз. Яйця цих гельмінтів стійкі до
умов зовнішнього середовища — при
температурі від -20 — -30°С яйця альвеокока
зберігають життєздатність протягом 61
доби, а при +16°С - +28°С — 42 доби. Альвеококоз
частіше реєструється у мисливських
собак.
Рис. 27. Схема розвитку Echinococcus multilocularis
1 — загальний вигляд збудника; 2 — альвеококовий міхур;
3 — паренхіматозні органи, уражені ларвоцистами; 4 — яйце
Патогенез і клінічні ознаки. Статевозрілі цестоди малопатогенні. Про це свідчить той факт, що в організмі собаки можуть паразитувати тисячі збудників, проте вони далеко не завжди спричинюють клінічні ознаки хвороби. У разі високої інтенсивності інвазії порушується секреторно-моторна функція травного каналу. Стьожкові черви глибоко проникають між ворсинки слизової оболонки і чинять механічний вплив на тканини, зумовлюючи атрофічні процеси. У крові хворих тварин зменшується кількість еритроцитів, знижується вміст гемоглобіну, з’являються лейкоцитоз та еозинофілія.
Апетит знижений, часом спотворений. Спостерігаються проноси, запори, схуднення. Слизові оболонки анемічні, шерсть скуйовджена, витікання з очей Нерідко в ділянці ануса виникає свербіж. Мисливські собаки швидко втомлюються і втрачають сліди звірів під час полювання на них. Іноді у хворих бувають симптоми враження центральної нервової системи: судоми, епілептичні припадки, парези задніх кінцівок.
Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють за результатами дослідження фекалій за методом Фюллеборна та виявлення в них яєць збудників. Проводять також гельмінтоскопію і за будовою зрілих члеників установлюють вид цестоди. Іноді здійснюють діагностичну дегельмінтизацію із застосуванням броміду ареколіну. Посмертно діагноз установлюють за результатами дослідження вмісту тонких кишок методом послідовного промивання. Осад та зскрібки зі слизової оболонки кишок вивчають під бінокулярною лупою або за малого збільшення мікроскопа. У разі високої інтенсивності інвазії спостерігається катаральне запалення тонких кишок. Труп виснажений, слизові оболонки бліді.
Лікування те саме, що за дипілідіозу. Можна застосовувати препарати нітроксанату і ніклозаміду. Слід пам'ятати, що збудники порівняно з іншими цестодами стійкіші до антигельмінтних препаратів. Собак бажано витримувати в закритому приміщенні впродовж 48 год після дегельмінтизації з метою полегшення збирання фекалій та стьожкових червів, що з ними виділяються.
Профілактика:
знищення бродячих собак;
профілактична дегельмінтизація всіх собак піддавати (4 рази в рік);
не допущення собак у тваринницькі приміщення і в склади, де зберігають корми для сільськогосподарських тварин, на територію м’ясокомбінатів, боєнь і забійних площадок;
боєнські конфіскати з міхурами ехінококів направляти на технічну переробку;
перевірка собак у ветеринарних лікувальних установах з метою профілактики зобов’язані на зараженість ехінококозом і дотримування правил гігієни;
забій худоби проводити на спеціально відведених місцях (забійні площадки й пункти, м'ясокомбінати) при строгому ветеринарно- санітарному нагляді;
знімання шкури хутрових звірів з дотриманням правил власної безпеки, в спецодязі і в спеціально відведених для цього місцях;
проведення боротьби з гризунам на звірофермах;
не згодовування собакам органів від тварин, що інвазовані ехінококовими міхурами.
