- •Дуда ю.В., Гугосьян ю.А., Бойко о.О., Кунєва л.В. Навчальний посібник
- •Вимоги кафедри при вивченні дисципліни
- •1. Гельмінтози (helminthoses) дрібних тварин
- •Трематодози (trematodoses) дрібних тварин
- •Опісторхоз (opisthorchos1s)
- •Меторхоз (metorchosis)
- •Псевдамфістомоз (pseudamphistomosis)
- •Нанофієтоз (nanophyetosis)
- •Метагонімоз (metagonimosis)
- •Гетерофіоз (heterophyosis)
- •Аляріоз (alariosis)
- •Ехінохазмоз (echinochasmosis)
- •Парагонімоз (paragonimosis)
- •Шистосомоз (schistosomosis)
- •1.2. Цестодози (cestodoses) дрібних тварин
- •1.2.1. Дифілоботріоз (diphyllоbоthrіоsis)
- •1.2.3. Мезоцестоїдоз (mesocestoidosis)
- •1.2.4. Ехінококоз (echinococcosis)
- •1.2.5.Теніоз гідатигенний (taenioses)
- •1.2.6. Теніоз пізіформний
- •1.2.7. Теніоз мультицепсний
- •1.3. Нематодози (nematodoses) та акантоцефальоз (acanthocephaloses) дрібних тварин
- •1.3.1. Токсокароз (toxocarosis)
- •1.3.2. Токсаскароз (toxocaros1s)
- •1.3.3. Анкілостомоз (ancylostomosis)
- •1.3.4. Унцинарюз (uncinariosis)
- •1.3.5. Кренозомоз (crenosomosis)
- •1.3.6. Cпіроцеркоз (spirocercos1s)
- •1.3.7. Дирофіляріоз (dіrofіlariosіs)
- •1.3.8 Діоктофімоз (dioctophymosis)
- •1.3.9. Трихуроз (trichurosis)
- •1.3.10. Трихінельоз (trichinellosis)
- •1.3.12. Дракункульоз (dracunculosis)
- •1.3.13. Коринозомоз (corynosomosis)
- •2. Протозоози (protozooses) дрібних тварин
- •2.1. Бабезіоз (babesiosis)
- •Еймерюз (eimeriosis)
- •Токсоплазмоз (toxoplasmosis)
- •Цистоізоспороз (cystoisosporosis)
- •Саркоцистоз (sarcocystosis)
- •3. Акарози (akaroses) дрібних тварин
- •Саркоптоз (sarcoptosis)
- •Нотоедроз (notoedrosis)
- •Отодектоз (otodectosis)
- •3.4. Демодекоз (demodecosis)
- •4. Ентомози (entomoses) дрібних тварин
- •Сифонаптерози (siphonapteroses)
- •Ліногнатоз (linognathosis)
- •4.3 Триходектози (trichodectosis)
- •Список використаної літератури
- •Isospora fetis (спорулированная и неспорулированная)
Еймерюз (eimeriosis)
Одна з найпоширеніших хвороб кроленят до 4 – 5- місячного віку, що характеризується ураженням кишок і печінки, а також лисиць та песців, що характеризуються зниженням або відсутністю апетиту, схудненням, діареєю, поліурією, іноді загибеллю хворих тварин.
Збудники. Описано 10 видів еймерій у кролів, з яких найпоширеніші три. Eimeria stiedae . Ооцисти овальної чи яйцеподібної форми, розміром (31 - 42) × (17 - 25) мкм, з гладенькою оболонкою, жовтувато-рожевого чи червоно-оранжевого кольору. На звуженому кінці є мікропіле. Ендогенний розвиток відбувається в епітеліальних клітинах жовчних проток печінки. Ооцисти E. perforans еліпсоподібної форми, рожевуватого кольору, розміром (13 - 31) × (11 - 20) мкм, з гладенькою оболонкою. Мікропіле немає. Паразитують в епітеліальних клітинах тонких кишок. Ооцисти E. magna яйцеподібні, жовтувато-оранжевого чи коричневого кольору, розміром (27 - 41) × (17 - 29) мкм. Мікропіле добре виражене. Локалізується в задній третині тонких кишок.
С
порульовані
ооцисти E.vulpis,
E. adleri,
E. bacanensis
(y
лисиць),
E.
imantanica
(у
песців) мають
овальну, округлу, еліпсоподібну форми.
Розміри ооцисти становлять 11 - 44 мкм у
довжину і 8 - 3О мкм у ширину. Оболонка
ооцист щільна, двоконтурна. У кожній
ооцисті знаходиться по 4 спороцисти
овальної форми, а в останніх — по 2
бананоподібних спорозоїти. Залишкові
тіла можуть бути як в о цистах, так і в
спороцистах.
Рис. 52. Ооцисти еймерій кролів:
а , б — Eimeria perforans; в , г — E. media; д , е — E. magna;
є , ж — E. irresidua; з , и — E. stiedae
Біологія. Цикл розвитку еймерій має дві фази — ендогенну та екзогенну. Ендогенна фаза триває в організмі хазяїна і включає дві стадії: мерогонію (множинне безстатеве розмноження) і гаметогонію (статевий процес). Зараження тварин відбувається аліментарним шляхом при заковтуванні з кормом чи водою спорульованих ооцист. Спорозоїти, що звільняються від оболонок унаслідок їх руйнування, проникають в епітеліальні клітини слизової оболонки кишок, де перетворюються на трофозоїти. Ядра й цитоплазма останніх багаторазово діляться, в результаті чого утворюється меронт першої генерації, заповнений мерозоїтами. Епітеліальна клітина руйнується, мерозоїти залишають материнську клітину і через деякий час проникають в інші епітеліальні клітини, утворюючи меронти другої генерації.
Рис.
53. Схема розвитку збудників роду Eimeria
(а - кишечник, б – зовнішнє
середовище):
1 – спорозоїт; 2-4 – розвиток меронтів; 6 – розвиток мікрогамети; 6а – розвиток макрогамети; 7 - мікрогамети; 8 – зигота; 9 – неспорульована ооциста; 10 – споробласти; 11 – спороцитси; 12 – спорозоїти; І, ІІ, ІІІ – мерогонія; ІV – гаметогонія; V - спорогонія
Такі процеси множинного позастатевого поділу можуть повторюватись 3-4 рази. Безстатевий поділ у еймерій змінюється статевим процесом — гаметогонією. Суть її полягає в тому, що мерозоїти останньої генерації дають початок не меронтам, а гамонтам, всередині яких у результаті перетворень формуються макрогамети — великі малорухливі жіночі статеві клітини й мікрогамети — дрібні чоловічі клітини серпоподібної форми з двома джгутиками. Після зигота, що вкривається оболонками і перетворюється на ооцисту. Ооцисти разом з фекаліями тварин виділяються у навколишнє середовище, де проходить екзогенна фаза розвитку, що має стадію спорогонії. За сприятливих умов (тепло, волога та наявність кисню) цитоплазма ооцист ділиться на 4 споробласти, які оточуються оболонками і перетворюються на спороцисти. У кожній спороцисті формується по два спорозоїти. Після цього вони стають інвазійними. Спорудяція завершується впродовж 2-4 діб.
Епізоотологічні дані. Еймеріоз м’ясоїдних досить поширені в усіх кліматичних зонах. Найсприйнятливіші до зараження кошенята й цуценята з перших днів після народження до 6-місячного віку. Джерелом збудників інвазії є перехворілий молодняк та дорослі тварини, що виділяють ооцисти у іони інше середовище. Зараження відбувається через забруднені ооцистами корми, соски молочних залоз матерів, воду, підстилку. Поширенню хвороби сприяє скупчене утримання тварин в антисанітарних умовах, підвищена вологість повітря, неповноцінна годівля. Ооцисти досить стійкі до несприятливих чинників зовнішнього середовища, препаратів, які застосовують для дезінфекції та дезінвазії. і можуть зберігати життєздатність упродовж місяців.
Патогенез і клінічні ознаки. Ендогенні стадії розвитку кокцидій порушують цілісність слизової оболонки тонких і частково товстих кишок, спричинюють масове руйнування епітеліальних клітин, кровоносних капілярів. Це створює сприятливі умови для розвитку різноманітної мікрофлори, що посилює запальні процеси. Продукти запалення та метаболізму одноклітинних організмів всмоктуються в кров, що призводить до інтоксикації. Посилюється перистальтика кишок, що спричинює діарею. Порушується водно-мінеральний обмін, підвищується в'язкість крові, що негативно впливає на серцево-судинну систему та інші органи й тканини організму тварин. Після видужування тварини тривалий час залишаються носіями еймерій і стають несприйнятливими до повторного зараження збудника.
Клінічний прояв залежить від кількості ооцист, резистентності організму, умов утримання й годівлі тварин. Інкубаційний період триває 1 — 2 тижні. Перебіг хвороби гострий, підгострий та хронічний. Гострий перебіг виявляється загальним пригніченням, зниженням апетиту, згодом з'являється діарея. Фекалії спочатку рідкі, з часом стають водянистими, з домішками великої кількості слизу та прожилками крові. Слизові оболонки анемічні, живіт при пальпації болісний, шерсть тьмяна. Хворі тварини переважно лежать. Відмічають поліурію. За підгострого та хронічного перебігу клінічні ознаки менш виражені. Спостерігається пригнічення, періодичний пронос, тварини худнуть, відстають у рості та розвитку.
Діагностика. Діагноз комплексний, з урахуванням клінічних ознак, епізоотологічних даних, патологоанатомічних змін та результатів лабораторних досліджень. Фекалії досліджують методом нативного мазка або флотації (за Дарлінгом чи Фюллеборном). При патологоанатомічному розтині з уражених ділянок кишок роблять зскрібки слизової оболонки, вміщують їх на предметне скло, накривають покривним скельцем. Під час мікроскопічного дослідження виявляють ендогенні стадії розвитку кокцидій.
Трупи виснажені, видимі слизові оболонки анемічні. Шерсть у ділянці ануса забруднена рідкими фекаліями. Найхарактерніші зміни спостерігають у тонких кишках, слизова оболонка яких катарально-геморагічно запалена, з ерозіями та виразками. Відмічають десквамацію епітелію, атрофію і Некроз ворсинок. Селезінка та мезентеріальні лімфовузли збільшені, кров’янисті.
Лікування. Застосовують сульфаніламідні та нітрофуранові препарати: сульфадиметоксин у дозі 50 мг/кг у перший день і по 25 мг/кг у наступні два тижні; сульфадимезин, норсульфазол — 30-40 мг/кг тричі на день упродовж 7 днів. Добрі результати терапії спостерігають у разі застосування ін’єкцій комплексних сульфанілхінолонових комбінацій (бровасептол, ко-сульфазин, гриметосул), а також фуразолідону одночасно із сульфадимезином або левоміцетином з розрахунку 10 мг/кг 3-4 рази на день упродовж 7 днів. Призначають препарати ампроліуму в дозі 70 мг/кг упродовж 5 днів у комбінації з антибіотиками. Патогенетична терапія сприяє детоксикації організму, відновленню об’єму циркулюючої крові, нормалізації кислотно- оснбвного стану, мінерального обміну. Призначають серцеві, вітамінні препарати, спазмолітики, гепатопротектори.
Профілактика:
підвищення резистентності організму тварин до хвороб:
санітарно-гігієнічні умови утримання,
повноцінна годівля раціоном,
збалансованим за білковим, мінеральним та вітамінним складом.
заборона згодовування тваринам сирого м’яса та субпродуктів;
утримування в клітках з сітчастою підлогою, яку дезінвазують відкритим полум’ям або крутим окропом;
регулярне проведення дератизації;
карантинування тварин, що надходять на звіроферми, з обов’язковим дослідженням на кокцидіози, а за потреби лікування.
