Ехінохазмоз (echinochasmosis)
Х
вороба
спричинюється грематодою Echinochasmus
perfoliatus
родини Echinostomatidae.
Збудник локалізується в тонких
кишках собак, свиней та інших м’ясоїдних
тварин.
Збудник. Витягнутий в довжину паразитичний черв (З - 4 мм завдовжки). Поверхня тіла вкрита шипами. Адоральний диск знаходиться між ротовим присоском і глоткою (по краях тіла), озброєний 24 шипами. Два великих
Рис. 12. Echinochasmus perfoliatus
сім’яники округлої форми розміщені один позаду іншого в задній частині тіла. Добре виражені жовточники простягаються по краях тіла від черевного присоска до заднього кінця паразита.
Яйця великих розмірів (0,11 - 0,05 мм), овальної форми.
Біологія. Збудник — біогельмінт. Проміжними хазяями є прісноводні молюски роду Melania, додатковими — риби (щука, карась тощо).
Епізоотологічні дані. Зараження м’ясоїдних тварин відбувається при поїданні карасів, інвазованих метацеркаріями паразитичних червів. Хвороба поширена осередково у басейнах річок. Хворіють тварини упродовж усього року.
Патогенез і клінічні ознаки. За допомогою шипів та добре розвинених присосків гельмінти істотно ушкоджують слизову оболонку тонких кишок. Внаслідок цього розвивається гостре катаральне запалення, порушується функція залозистих клітин, що призводить до виснаження тварин і втрати корисних якостей хутра.
У разі високої інтенсивності інвазії спостерігаються зниження апетиту, схуднення тварин, з’являються проноси.
Діагностика. Ехінохазмоз діагностують з урахуванням комплексу чинників. Лабораторно досліджують фекалії методом послідовного промивання. Посмертно здійснюють розтин тонких кишок для виявлення трематод і характерних змін, спричинених цими збудниками. Слизова оболонка тонких кишок гіперемійована, катарально запалена. Паразити, що фіксуються на слизовій оболонці, спричинюють її потовщення.
Лікування. Ефективними є препарати на основі фенбендазолу в дозі 33 мг/кг (за ДР) з кормом 2 дні підряд.
Профілактика:
заборона згодовування м’ясоїдним тваринам сирої риб;
знезараження фекалій;
приміщення для тварин будують як найдалі від водойм.
Парагонімоз (paragonimosis)
Ц
е
природно-осередкова хвороба м’ясоїдних
тварин, свиней і людини, що спричинюється
трематодами родини Troglotrematidae.
Найпоширенішим є збудник Paragonimus
westermani. Паразити локалізуються в
легенях.
Збудник. Гельмінт червоно-коричневого кольору, невеликих розмірів (довжина 0,4 – 1,6 см, ширина — 0,2 – 1 см), яйцеподібної форми. Вся поверхня тіла вкрита шипами. Діаметр ротового присоска 0,75 мм, черевного — 0,8 мм. Жовточники добре розвинені.
Яйця великі, (0,087...0,125) × (0,052...0,066) мм, овальної форми, золотисто-коричневого кольору, з кришечкою і товстою гладенькою оболонкою. Вони незрілі (містять масивні Рис. 13. Paragonimus westermani жовткові клітини).
Біологія. Збудники парагонімозу — біогельмінти. Проміжними хазяями є прісноводні молюски, додатковими — прісноводні краби родів Potamon, Eriochei або раки роду Cambaroides.
Статевозрілі паразити локалізуються в цистах легенів (як правило, по два гельмінти в одній цисті). Вони досягають від 1 до 3,5 см у діаметрі. Їх виявляють переважно в дрібних бронхах. Всередині цист збудники відкладають яйця. Останні разом з мокротинням або фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище. У водоймах з яєць виходять мірацидії, які проникають у тіло прісноводних молюсків. Через 6 тижнів у них формуються церкарії, які плавають у воді і під час зустрічі з крабами або раками проникають у їхнє тіло.
Дефінітивні хазяї заражаються в разі згодовування їм сирих крабів або раків, інвазованих метацеркаріями. Паразити досягають статевозрілої стадії через 2 – 3 міс після зараження.
Е
пізоотологічні
дані. Хвороба поширена в Північній
Америці, Азії, країнах Африки. Джерелом
інвазії є хворі тварини. Собаки, тигри,
леопарди можуть заражатися також при
згодовуванні їм м’яса резервуарних
хазяїв (дикі кабани, пацюки, інші ссавці),
інвазованих молодими збудниками
парагонімозу.
Рис. 14. Схема розвитку Paragonimus westermani
Патогенез. Під час міграції та в місцях локалізації трематоди травмують слизову оболонку кишок, тканини печінки, плевру, бронхи. Вони спричинюють запальні процеси, підвищення температури тіла, нервові явища. При дослідженні крові звертають увагу на еозинофілію.
Клінічні ознаки. Перебіг хвороби гострий, підгострий і хронічний. Гострий перебіг спостерігається в перші дні після зараження. При ураженні бронхів та плеври у тварин утруднюється дихання, з’являється гарячка, кашель з виділенням гнійного іржавого мокротиння, іноді з домішками крові, хрипи та зміни з боку нервової системи. Здебільшого парагонімоз має хронічний перебіг. Ця стадія виникає через 2 – 3 міс після зараження дефінітивного хазяїна.
У котів, інвазованих збудником P. kellicotti, знижується апетит, з’являється кашель, утруднюється дихання, підвищується температура тіла, посилюються бронховезикулярні шуми.
Патологоанатомічні зміни. При розтині трупів тварин, що загинули від парагонімозу, виявляють ентероколіт, гепатит, плеврит, у бронхах — цисти збудників.
Діагностика. . Діагноз установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, а також результатів дослідження фекалій методом послідовного промивання з метою виявлення в них яєць паразитичних червів. Їх можна знайти і в мокротинні.
Остаточний діагноз установлюють при гельмінтологічному розтині легенів і виявленні цист паразитів у препаратах, виготовлених з уражених ділянок компресорним методом, під мікроскопом.
Лікування. Для дегельмінтизації хворих тварин використовують препарати, що містять бітіонол сульфоксид у дозі 30 – 40 мг/кг. Ефективним є також ніклофолан в дозі 1 мг/кг перорально двічі на добу впродовж двох днів. На третю добу дозу антигельмінтика збільшують до 2 мг/кг. Котам, ураженим збудником P. kellicotti, призначають лікарські засоби, діючою речовиною яких є альбендазол , у дозі 50 мг/кг перорально два дні підряд. Згубно діють на гельмінтів фенбендазол у дозі 25 мг/кг щодня впродовж 10 – 14 днів, а також празиквантел (25 мг/кг, курс лікування — три дні).
Профілактика:
заборона згодовування м’ясоїдним тваринам сирих або недостатньо проварених крабів і раків;
заборона згодовування інвазованих метацеркаріями м’яса та внутрішніх органів резервуарних хазяїв.