Гетерофіоз (heterophyosis)
Хвороба спричинюється трематодою Heterophyes heterophyes родини Heterophyidae. Збудник локалізується в тонких кишках собак, котів, диких м’ясоїдних.
Збудник. Heterophyes heterophyes— дрібний плоский гельмінт. Має тіло грушоподібної форми, 0,4 – 4 мм завдовжки і 0,2 – 0,9 мм завширшки. Кутикула вкрита шипами. Крім ротового та черевного збудник має ще й статевий присосок. Сім’яники розміщені у задній частині тіла. Петлі матки займають середню й задню третини тіла.
Я
йця
дрібні, світло-коричневого кольору, з
кришечкою на одному полюсі й горбком —
на протилежному, зрілі (всередині
міститься вже сформована личинка).
Біологія. Збудник — біогельмінт. Проміжними живителями є прісноводні молюски, додатковими — риби (кефаль, гамбузія). М’ясоїдні тварини виділяють яйця, які з фекаліями потрапляють у зовнішнє середовище. Для подальшого розвитку вони проникають в організм проміжного живителя, де відбувається формування церкаріїв. Останні переміщуються в підшкірну клітковину або м’язи додаткових живителів і через певний час перетворюються на метацеркаріїв та інцистуються. М’ясоїдні тварини заражаються при згодовуванні їм сирої риби, інвазованої метацеркаріями збудника. Впродовж 9 діб паразити досягають статевої зрілості.
Епізоотологічні дані. Хвороба реєструється Рис. 9. Heterophyes heterophyes
переважно в країнах з тропічним та субтропічним кліматом. Джерело інвазії — хворі тварини і люди.
Патогенез такий самий, як за метагонімозу.
Клінічні ознаки. У разі дуже високої інтенсивності інвазії у хворих тварин спостерігається зниження апетиту, виникають проноси, що змінюються запорами. У фекаліях нерідко можна виявити слиз і кров у незначних кількостях.
Патологоанатомічні зміни. Основні зміни відбуваються в тонких кишках м’ясоїдних тварин. Слизова оболонка запалена. В просвіті кишок виявляють слиз і сліди крові. Тут же можна знайти і збудників гетерофіозу.
Діагностика. Враховують епізоотологічні дані (реєструється переважно в країнах з тропічним та субтропічним кліматом) та клінічні ознаки хвороби (спостерігається зниження апетиту, виникають проноси, що змінюються запорами, у фекаліях можна виявити слиз і кров у незначних кількостях). Остаточний діагноз установлюють у разі виявлення яєць паразитичних червів у фекаліях. З цією метою застосовують метод послідовного промивання.
Патологоанатомічні зміни запалення тонких кишок, виявлення в їх просвіті слизу і слідів крові та виявлення статевозрілих гельмінтів у тонких кишках підтверджують попередньо встановлений діагноз.
Лікування та профілактика в основному такі самі, що за опісторхозу.
Аляріоз (alariosis)
Хвороба
спричинюється трематодами Alaria
alata родини
Diplostomatidae підряду
Strigeata. Статевозрілі
паразитичні черви локалізуються в
тонких кишках собак, котів, вовків,
лисиць, песців.
Збудник. Alaria alata — гельмінти дрібних розмірів, завдовжки 2,4 - 4,4 мм, завширшки 1,2 - 2,1 мм. Передня частина тіла плоска, задня — циліндрична. Характерною ознакою паразита є наявність помітних вушкоподібних утворів біля ротового присоска. Статеві органи займають задню частину тіла гельмінта.
Яйця овальної форми, великих розмірів, (0,1 - 0,13 х 0,063 - 0,099) мм, незрілі.
Метацеркарії досягають у довжину 0,4 - 0,5 мм, у ширину - 0,2 мм.
Біологія. Збудник розвивається зі зміною трьох груп Рис. 10. Alaria alata хазяїв: дефінітивних, проміжних (прісноводні молюски роду Рlanorbis) та додаткових (жаби, пуголовки). Крім того, значну роль відіграють резервуарні хазяї (гризуни).
Рис. 11. Схема розвитку Alaria alata:
1 — статевозрілий паразит; 2 — яйця; 3 — мірацидії; 4 — церкарії; 5 — молюски
Дефінітивні хазяї виділяють яйця алярій з фекаліями. У воді за температури 21 - 27 °С упродовж 11 - 12 діб яйця дозрівають і з них виходять мірацидії. Під час зустрічі з молюсками (Р. рlanorbis, P. vortex) вони проникають у їхні ніжки, мігрують у печінку, де послідовно проходять стадії спороцист, редій та церкаріїв. За температури 22 - 24 °С церкарії з роздвоєним хвостовим кінцем залишають організм проміжного хазяїна через 37 - 45 діб. Під час зустрічі з пуголовками чи жабами церкарії проникають у їхнє тіло, де формуються метацеркарії.
М'ясоїдні тварини заражаються при поїданні додаткових хазяїв. Нерідко жаб і пуголовків заковтують резервуарні хазяї (соболь, ласка, норка, тхір, куниця). В цьому випадку зараження може відбуватися при поїданні м'яса та внутрішніх органів гризунів, в організмі яких паразитують метацеркарії. В кишках м'ясоїдних тварин гельмінти досягають статевої зрілості через 32 - 45 діб.
Епізоотологічні дані. Аляріоз - поширена інвазія, яка розповсюджується в зовнішньому середовищі завдяки розмаїтості видів дефінітивних і резервуарних хазяїв, високої стійкості яєць збудника до чинників зовнішнього середовища та тривалому збереженні в резервуарних живителях.
Патогенез і клінічні ознаки. У результаті механічного пошкодження при міграції метацеркаріїв зі шлунку в черевну порожнину, а далі в легені виникають запальні вогнища в тканинах, органах по ходу міграції аляріозних личинок, особливо в легеневій паренхімі. Статевозрілі алярії при інтенсивній інвазії викликають запалення слизової оболонки шлунку та тонкого відділу кишечника.
При низькій інтенсивності інвазії клінічні симптоми відсутні. У дрібних, інтенсивно інвазованих метацеркаріями алярій, уже через кілька днів підвищується температура тіла, з’являються хрипи в легенях і інші симптоми катарального запалення легень, що приводить до великої смертності, головним чином, серед щенят. При сильній інвазії тварин статевозрілими аляріями порушується функція травлення (поноси, блювота), зниження апетиту. Іноді в щенят спостерігають нервові явища у вигляді епілептичних припадків.
Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на підставі дослідження фекалій флотаційним методом з використанням насиченого розчину гіпосульфіту натрію (метод Щербовича) або сульфату магнезії (920 г на 1 л води) та виявлення в них яєць трематод.
Найдостовірніша — посмертна діагностика. При розтині трупів виявляють збудників інвазії та характерні зміни в місцях їх локалізації. У резервуарних хазяїв у різних органах і тканинах знаходять цисти, що містять метацеркарії.
Лікування. Методи дегельмінтизації в стадії початку хвороби, коли юні алярії мігрують у легеневій тканині, не розроблені. При знаходженні алярій у травному каналі високу ефективність дає бромід ареколіну (бромистоводневий арсколін) у дозі собакам 2 мг/кг, лисицям — 10 мг/кг після 18-годинної голодної дієти. Препарат задають індивідуально з молоком. Ефективний також синтетичний ареколін у дозах 3-4 мг/кг маси тіла. Ефективні також препарати, що містять празиквантел (25 мг/кг упродовж 3 днів), а також фенбендазол (25 мг/кг упродовж 2 тижнів).
Профілактика:
заборона згодовування резервуарних живителів;
запобігання контактуванню собак та інших м'ясоїдних з додатковими живителями;
фекалії знезаражують зпалюванням, чи іншим біотермічним методом або обробкою хлорним вапном;
у неблагополучних господарствах за 3-4 тижні до гонів проводять планову профілактичну дегельмінтизацію.