- •Дуда ю.В., Гугосьян ю.А., Бойко о.О., Кунєва л.В. Навчальний посібник
- •Вимоги кафедри при вивченні дисципліни
- •1. Гельмінтози (helminthoses) дрібних тварин
- •Трематодози (trematodoses) дрібних тварин
- •Опісторхоз (opisthorchos1s)
- •Меторхоз (metorchosis)
- •Псевдамфістомоз (pseudamphistomosis)
- •Нанофієтоз (nanophyetosis)
- •Метагонімоз (metagonimosis)
- •Гетерофіоз (heterophyosis)
- •Аляріоз (alariosis)
- •Ехінохазмоз (echinochasmosis)
- •Парагонімоз (paragonimosis)
- •Шистосомоз (schistosomosis)
- •1.2. Цестодози (cestodoses) дрібних тварин
- •1.2.1. Дифілоботріоз (diphyllоbоthrіоsis)
- •1.2.3. Мезоцестоїдоз (mesocestoidosis)
- •1.2.4. Ехінококоз (echinococcosis)
- •1.2.5.Теніоз гідатигенний (taenioses)
- •1.2.6. Теніоз пізіформний
- •1.2.7. Теніоз мультицепсний
- •1.3. Нематодози (nematodoses) та акантоцефальоз (acanthocephaloses) дрібних тварин
- •1.3.1. Токсокароз (toxocarosis)
- •1.3.2. Токсаскароз (toxocaros1s)
- •1.3.3. Анкілостомоз (ancylostomosis)
- •1.3.4. Унцинарюз (uncinariosis)
- •1.3.5. Кренозомоз (crenosomosis)
- •1.3.6. Cпіроцеркоз (spirocercos1s)
- •1.3.7. Дирофіляріоз (dіrofіlariosіs)
- •1.3.8 Діоктофімоз (dioctophymosis)
- •1.3.9. Трихуроз (trichurosis)
- •1.3.10. Трихінельоз (trichinellosis)
- •1.3.12. Дракункульоз (dracunculosis)
- •1.3.13. Коринозомоз (corynosomosis)
- •2. Протозоози (protozooses) дрібних тварин
- •2.1. Бабезіоз (babesiosis)
- •Еймерюз (eimeriosis)
- •Токсоплазмоз (toxoplasmosis)
- •Цистоізоспороз (cystoisosporosis)
- •Саркоцистоз (sarcocystosis)
- •3. Акарози (akaroses) дрібних тварин
- •Саркоптоз (sarcoptosis)
- •Нотоедроз (notoedrosis)
- •Отодектоз (otodectosis)
- •3.4. Демодекоз (demodecosis)
- •4. Ентомози (entomoses) дрібних тварин
- •Сифонаптерози (siphonapteroses)
- •Ліногнатоз (linognathosis)
- •4.3 Триходектози (trichodectosis)
- •Список використаної літератури
- •Isospora fetis (спорулированная и неспорулированная)
Нанофієтоз (nanophyetosis)
Хвороба спричинюється трематодами Nanophyetus salmincola, що паразитує в тонких кишках собаки, кішки, лисиці, борсука, норки, соболя та інших м’ясоїдних.
З
будник.
Nanophyetus salmincola — дрібних розмірів
(0,5 мм завдовжки і 0,28 мм завширшки),
грушоподібної форми. Ротовий і черевний
присоски великі, округлої форми.
Яйця середніх розмірів (0,062 х 0,048 мм), подібні до яєць лентеця широкого.
Біологія. Проміжними хазяями є прісноводні молюски, додатковими — жаби, різні види риб (частіше лососеві). Після потрапляння яєць (зі сформованими мірацидіями) паразита з фекаліями дефінітивних хазяїв у водойми відбувається їх подальший розвиток. У воді мірацидії виходять із яєць, активно проникають у тіло молюска.
Рис. 6. Nanophyetus salmincola Через деякий час із них виходять церкарії та з появою риби пробираються між променями плавців до шкіри, проникаючи крізь неї. В тканинах риби церкарії перетворюються на метацеркаріїв, які локалізуються в м’язах черевних плавців, голови, зябра, нирки, печінка, на стінках кишечника. Зараження м’ясоїдних тварин відбувається при згодовуванні їм сирої риби, інвазованої метацеркаріями. В їхньому організмі паразити стають статевозрілими через 5 – 8 діб. Тривалість життя гельмінтів — близько 1,5 міс. Після цього вони гинуть і разом з фекаліями виділяються у зовнішнє середовище.
Рис. 7. Схема розвитку Nanophyetus salmincola
Епізоотологічні дані. Хвороба реєструється на півночі та заході США, в Сибіру.
Патогенез. N. salmincola сприяє поширенню досить патогенної рикетсії Neorickettsia helminthoeca. Вона спричинює сильний геморагічний ентерит собак, або «отруєння лососем». Рикетсії передаються через яйця трематоди водяним молюскам, а потім рибам, в організмі яких вони паразитують у метацеркаріях. Собаки заражаються, поїдаючи рибу, що містить метацеркарії та рикетсії.
Клінічні ознаки. У разі високої інтенсивності інвазії у тварин спостерігаються проноси та виснаження.
Діагностика. Зажиттєвий діагноз установлюють на основі дослідження фекалій дефінітивних живителів методом послідовного промивання виявляють яйця та статевозрілих гельмінтів. Посмертний – при розтині трупів і виявленні дорослих збудників та спричинених ними змін у кишечнику (гостре катаральне запалення дванадцятипалої кишки). При розтині риби виявляють метацеркаріїв. Це порівняно великі утвори округлої форми. Їх добре видно неозброєним оком у вигляді білих плям на темній тканині нирок та інших органів.
Лікування та профілактика в основному такі самі, що за опісторхозу.
Метагонімоз (metagonimosis)
Хвороба спричинюється трематодою Metagonimus jakogawai, яка локалізуються в тонких кишках собак, котів, свиней, людини і характеризується ентеритом.
З
будник.
Metagonimus yokogawai — дрібна трематода
(довжину 1 – 2,5 мм, ширину — 0,4 – 0,7 мм),
овальної форми. Тіло вкрите шипиками.
Черевний присосок відсутній, статевий
присосок знаходиться посередині тіла
з правого боку. Два круглих сім’яники
знаходяться в задній частині тіла,
навскіс один до одного. Матка і жовточники
розміщені в задній половині тіла
збудника.
Яйця дрібних розмірів (0,026 - 0,028 х 0,015 - 0,017 мм), овальні, жовто-коричневого кольору, зрілі.
Метацеркарії діаметром 0,18 – 0,20 мм.
Рис. 8. Metagonimus yokogawai Біологія. Цикл розвитку проходить за участю проміжного (прісноводні молюски – Melania libertina, M. elenina) додаткового (жаби, риби – в’язь, короп, амурський сом, амурський лящ, краснопірка, карась, товстолобик, пічкур) хазяїв. В організмі молюска розвиваються спороцисти, редії та церкарії, які, виходячи із молюска в зовнішнє середовище, плавають, а потім активно проникають у додаткових хазяїв, де з них утворюються інвазійні метацеркарії. У тілі додаткових хазяїв метацеркарії живуть у лусці, плавцях, зябрах, а також у підшкірно-жировій клітковині та рідше в м’язах.
Зараження м’ясоїдних тварин відбувається при згодовуванні їм сирої риби, інвазованої метацеркаріями метагонімусів. В шлунку й кишках дефінітивного живителя метацеркарії звільняються від оболонки, проникають у слизову оболонку дванадцятипалої кишки і продовжують рости. Через два тижні вони досягають статевої зрілості й виходять у просвіт кишки.
Епізоотологічні дані. Хвороба поширена в багатьох країнах Азії та на Далекому Сході (басейн ріки Амур). Джерелом інвазії є хворі тварини. Важливу роль у поширенні інвазії відіграють дикі звірі (лисиці, песці) та гризуни.
Патогенез. Паразитичні черви травмують слизову оболонку дванадцятипалої кишки, порушують функцію залозистих клітин і спричинюють розлад травлення.
Клінічні ознаки. При значному зараженні тварин збудниками хвороба проявляється стійким проносом, виснаженням. Іноді спостерігається самовидужання.
Патологоанатомічні зміни. Під час розтину трупів звертають увагу на гостре катаральне запалення дванадцятипалої кишки. У слизовій оболонці та просвіті кишки виявляють паразитів.
Діагностика. За життя діагноз установлюють на підставі дослідження фекалій методом послідовного промивання та виявлення в них яєць гельмінтів. Посмертно хворобу діагностують при розтині трупів тварин та виявленні в дванадцятипалій кишці збудників метагонімозу.
Лікування та профілактика в основному такі самі, що за опісторхозу.
