- •Дуда ю.В., Гугосьян ю.А., Бойко о.О., Кунєва л.В. Навчальний посібник
- •Вимоги кафедри при вивченні дисципліни
- •1. Гельмінтози (helminthoses) дрібних тварин
- •Трематодози (trematodoses) дрібних тварин
- •Опісторхоз (opisthorchos1s)
- •Меторхоз (metorchosis)
- •Псевдамфістомоз (pseudamphistomosis)
- •Нанофієтоз (nanophyetosis)
- •Метагонімоз (metagonimosis)
- •Гетерофіоз (heterophyosis)
- •Аляріоз (alariosis)
- •Ехінохазмоз (echinochasmosis)
- •Парагонімоз (paragonimosis)
- •Шистосомоз (schistosomosis)
- •1.2. Цестодози (cestodoses) дрібних тварин
- •1.2.1. Дифілоботріоз (diphyllоbоthrіоsis)
- •1.2.3. Мезоцестоїдоз (mesocestoidosis)
- •1.2.4. Ехінококоз (echinococcosis)
- •1.2.5.Теніоз гідатигенний (taenioses)
- •1.2.6. Теніоз пізіформний
- •1.2.7. Теніоз мультицепсний
- •1.3. Нематодози (nematodoses) та акантоцефальоз (acanthocephaloses) дрібних тварин
- •1.3.1. Токсокароз (toxocarosis)
- •1.3.2. Токсаскароз (toxocaros1s)
- •1.3.3. Анкілостомоз (ancylostomosis)
- •1.3.4. Унцинарюз (uncinariosis)
- •1.3.5. Кренозомоз (crenosomosis)
- •1.3.6. Cпіроцеркоз (spirocercos1s)
- •1.3.7. Дирофіляріоз (dіrofіlariosіs)
- •1.3.8 Діоктофімоз (dioctophymosis)
- •1.3.9. Трихуроз (trichurosis)
- •1.3.10. Трихінельоз (trichinellosis)
- •1.3.12. Дракункульоз (dracunculosis)
- •1.3.13. Коринозомоз (corynosomosis)
- •2. Протозоози (protozooses) дрібних тварин
- •2.1. Бабезіоз (babesiosis)
- •Еймерюз (eimeriosis)
- •Токсоплазмоз (toxoplasmosis)
- •Цистоізоспороз (cystoisosporosis)
- •Саркоцистоз (sarcocystosis)
- •3. Акарози (akaroses) дрібних тварин
- •Саркоптоз (sarcoptosis)
- •Нотоедроз (notoedrosis)
- •Отодектоз (otodectosis)
- •3.4. Демодекоз (demodecosis)
- •4. Ентомози (entomoses) дрібних тварин
- •Сифонаптерози (siphonapteroses)
- •Ліногнатоз (linognathosis)
- •4.3 Триходектози (trichodectosis)
- •Список використаної літератури
- •Isospora fetis (спорулированная и неспорулированная)
Саркоцистоз (sarcocystosis)
Хвороба собак, котів, диких м’ясоїдних тварин, хутрових звірів, які є дефінітивними хазяями в циклі розвитку одноклітинних організмів, і характеризується ураженням тонких кишок.
Збудники. Паразити належать до роду Sarcocystis підродини Isosporinae. Видові назви збудників поєднують назву проміжного та дефінітивного хазяїв. У собак паразитують такі види: S. bovicanis, S. suicanis, S. ovicanis, у котів — S. bovifelis, S. ovifelis, S. suifelis. В організмі проміжних хазяїв саркоцисти локалізуються в посмугованих м’язах та серці у вигляді цист, заповнених ендозоїтами. У тонких кишках дефінітивних хазяїв утворюються тонкостінні ооцисти розміром (12 - 17) × (11 - 14) мкм.
Рис. 57. Схема розвитку Sarcocystis ovicanis
А – розвиток у кишечнику собаки; Б – розвиток у організмі вівці; 1-4 – розвиток мікрогамети; 4а – розвиток макрогамети; 5 – макрогамета; 6 – мікрогамети; 7-9 – спорогонія; 10 – спорульована ооциста; 11 – спороцисти; 12 – меронти в кровоносних судинах; 13 – цисти в мязах проміжного хазяїна
У кожній ооцисті міститься по дві спороцисти, а в них — по 4 спорозоїти і залишкове тіло.
Біологія. Розвиток відбувається за участю дефінітивних (собака, кіт, вовк, лисиця та інші м’ясоїдні тварини, а також людина) і проміжних (свійські й дикі травоїдні та всеїдні тварини) хазяїв. Життєвий цикл складається з трьох стадій: мерогонії, гаметогонії та спорогонії. Зараження дефінітивних хазяїв відбувається при поїданні сирого м’яса, інвазованого саркоцистами. В епітеліальних клітинах їх тонких кишок проходять стадії гаметогонії та спорогонії, у результаті чого з фекаліями тварин виділяються ооцисти, а якщо їхня оболонка розривається, — спороцисти. Останні є інвазійними для проміжних хазяїв. Стадія спорогонії проходить в інвазованих кишкових клітинах дефінітивного хазяїна і закінчується на 9 – 11-ту добу.
Тонка оболонка спорульованих ооцист прогинається, щільно облягаючи спороцисти, або розривається і вони вивільнюються. Ооцисти й спороцисти з фекаліями виділяються назовні. Проміжні хазяї заражаються при заковтуванні з кормом чи водою ооцист або спороцист. Спорозоїти проникають в ендотеліальні клітини кровоносних капілярів майже всіх внутрішніх органів, де відбувається мерогонія. При цьому приблизно впродовж одного місяця утворюється 2 – 3 генерації меронтів. Після цього мерозоїти проникають у посмуговані м’язи та серце, де приблизно через 2 міс після зараження формуються цисти. Розмноження паразитів усередині цист відбувається шляхом ендодіогенії. Саркоцистам властива хазяїноспецифічність.
Епізоотологічні дані. Саркоцистоз — досить поширена інвазія тварин на всій земній кулі. Екстенсивність інвазії як серед свійських, так і диких жуйних сягає 100 %, свиней — 60 %. Основним джерелом зараження сільськогосподарських тварин є собаки, коти, люди, що виділяють ооцисти й спороцисти з фекаліями. Джерело зараження дефінітивних хазяїв — сире м’ясо, відходи забою, трупи тварин. Ураженість собак у деяких регіонах сягає 90 %. Один собака, якщо йому щодня згодовувати по 500 – 900 г яловичини, ураженої саркоцистами, може виділяти за добу 20 – 30 млн спороцист. Вони досить стійкі у зовнішньому середовищі: місяцями зберігають життєздатність у ґрунті, перезимовують, витримують заморожування й розморожування. Можуть розноситись на значні відстані дощовими водами, з пилом. Механічними переносниками спороцист є комахи-копробіонти, птахи, таргани. У м’язах саркоцисти не втрачають інвазійності для дефінітивних хазяїв після 18-денного зберігання за температури +2 °С. Гинуть вони через 3 доби витримування при –20 °С, під час варіння, якщо внутрішня температура м’яса в товщі шматка досягає 65 – 70 °С.
Патогенез та імунітет. Ендогенні стадії розвитку (гаметогонія та спорогонія) саркоцист у тонких кишках собак і котів спричинюють інтенсивне руйнування клітин епітелію, кровоносних капілярів слизової оболонки. Це супроводжується десквамацією епітелію, руйнуванням ворсинок. Ці патологічні процеси призводять до гіперемії кровоносних судин, крововиливів, запалення слизової оболонки, порушення пристінкового травлення. У кров всмоктуються продукти метаболізму паразитів та запалення кишок, що спричинює інтоксикацію.
Імунітет не виражений. Дефінітивні хазяї можуть уражатись саркоцистами одного й того самого виду багаторазово.
Клінічні ознаки. У дорослих собак і котів перебіг ентерального саркоцистозу, як правило, субклінічний. У цуценят і кошенят у разі високої інтенсивності інвазії відмічають в’ялість, зниження апетиту, діарею. Фекалії часто зі слизом і прожилками крові. Може настати зневоднення організму, що супроводжується порушенням роботи серцево-судинної та дихальної систем. Нерідко хворі тварини гинуть.
Патологоанатомічні зміни. Слизова оболонка тонких кишок набрякла, вкрита слизом, гіперемійована, зі смугастими крововиливами. Під час патоморфологічного дослідження відмічають, що сполучнотканинна основа ворсинок розпушена, капіляри гіперемійовані, епітелій десквамований.
Діагностика. Враховують клінічні ознаки, епізоотологічні дані, патологоанатомічні зміни, а також обов’язково досліджують фекалії за методами Дарлінга чи Фюллеборна. Копроскопічні дослідження потрібно проводити кілька разів з інтервалом 2 – 3 доби, оскільки ооцисти й спороцисти виділяються не постійно.
Ентеральний саркоцистоз слід диференціювати від токсоплазмозу, цистоізоспорозу, еймеріозу.
Лікування. Ефективними виявились комбінації орального застосування препаратів на основі ампроліуму та парентерального введення пролонгованих сульфаніламідів з триметапримом. Курс лікування становить 3 – 4 тижні.
Профілактика:
заборона згодовування собакам, котам, хутровим звірам сирого м’яса або перед цим його треба проморожувати;
дотримання ветеринарно-санітарних та зоогігієнічних правил;
утилізація трупів тварин і відходів забою;
відлов безпритульних собак і котів та недопущення їх на території тваринницьких ферм, кормокухонь, приміщень для кормів.
