- •Дуда ю.В., Гугосьян ю.А., Бойко о.О., Кунєва л.В. Навчальний посібник
- •Вимоги кафедри при вивченні дисципліни
- •1. Гельмінтози (helminthoses) дрібних тварин
- •Трематодози (trematodoses) дрібних тварин
- •Опісторхоз (opisthorchos1s)
- •Меторхоз (metorchosis)
- •Псевдамфістомоз (pseudamphistomosis)
- •Нанофієтоз (nanophyetosis)
- •Метагонімоз (metagonimosis)
- •Гетерофіоз (heterophyosis)
- •Аляріоз (alariosis)
- •Ехінохазмоз (echinochasmosis)
- •Парагонімоз (paragonimosis)
- •Шистосомоз (schistosomosis)
- •1.2. Цестодози (cestodoses) дрібних тварин
- •1.2.1. Дифілоботріоз (diphyllоbоthrіоsis)
- •1.2.3. Мезоцестоїдоз (mesocestoidosis)
- •1.2.4. Ехінококоз (echinococcosis)
- •1.2.5.Теніоз гідатигенний (taenioses)
- •1.2.6. Теніоз пізіформний
- •1.2.7. Теніоз мультицепсний
- •1.3. Нематодози (nematodoses) та акантоцефальоз (acanthocephaloses) дрібних тварин
- •1.3.1. Токсокароз (toxocarosis)
- •1.3.2. Токсаскароз (toxocaros1s)
- •1.3.3. Анкілостомоз (ancylostomosis)
- •1.3.4. Унцинарюз (uncinariosis)
- •1.3.5. Кренозомоз (crenosomosis)
- •1.3.6. Cпіроцеркоз (spirocercos1s)
- •1.3.7. Дирофіляріоз (dіrofіlariosіs)
- •1.3.8 Діоктофімоз (dioctophymosis)
- •1.3.9. Трихуроз (trichurosis)
- •1.3.10. Трихінельоз (trichinellosis)
- •1.3.12. Дракункульоз (dracunculosis)
- •1.3.13. Коринозомоз (corynosomosis)
- •2. Протозоози (protozooses) дрібних тварин
- •2.1. Бабезіоз (babesiosis)
- •Еймерюз (eimeriosis)
- •Токсоплазмоз (toxoplasmosis)
- •Цистоізоспороз (cystoisosporosis)
- •Саркоцистоз (sarcocystosis)
- •3. Акарози (akaroses) дрібних тварин
- •Саркоптоз (sarcoptosis)
- •Нотоедроз (notoedrosis)
- •Отодектоз (otodectosis)
- •3.4. Демодекоз (demodecosis)
- •4. Ентомози (entomoses) дрібних тварин
- •Сифонаптерози (siphonapteroses)
- •Ліногнатоз (linognathosis)
- •4.3 Триходектози (trichodectosis)
- •Список використаної літератури
- •Isospora fetis (спорулированная и неспорулированная)
1.3.8 Діоктофімоз (dioctophymosis)
Хворобу спричинюють круглі гельмінти Dioctophyma renale родини Dioctophymidae підряду Dioctophymata. Статевозрілі паразити локалізуються в нирках, сечоводах, сечовому міхурі та черевній порожнині. Іноді їх виявляють у печінці, серці, підшкірній клітковині, кровоносних судинах організму м’ясоїдних тварин (собаки, вовки, шакали, лисиці, песці, норки, єноти, тхори, куниці, видри).
З
будник.
D. renale
— нематода червоного кольору. Тіло має
циліндричну форму. Навколо ротового
отвору розміщено 12 сосочкоподібних
горбків. Самець має дзвіноподібну бурсу
і одну довгу спікулу (5 - 6 мм). Довжина
самців становить 14 - 40 см, ширина — від
0,5 до 1,2 см. Самки набагато більших
розмірів — у довжину вони досягають 1
м. Вульва відкривається в передній
частині тіла.
Яйця середніх розмірів (0,077 - 0,083 х 0,045 - 0,047) мм, овальні, коричневого кольору, з комірчастою зовнішньою оболонкою.
Рис. 41. Dioctophyma renale:
а – головний кінець самки; б – апікальна частина головного кінця;
в – хвостова бурса самця зі спікулою
Біологія. Збудник — біогельмінт. Проміжними хазяями є малощетинкові (дощові) черви родини Вrаnсhobdellidae. Крім того, певну роль відіграють також резервуарні хазяї (риби, жаби).
Дефінітивні хазяї разом із сечею виділяють назовні яйця. Впродовж одного місяця вони дозрівають і в них формуються личинки. Інвазійні яйця заковтують малощетинкові черви, в кишечнику яких з яєць виходять личинки. Вони двічі линяють і стають інвазійними. Резервуарні хазяї заражаються при поїданні малощетинкових червів з личинками збудника. В їхньому тілі личинка інкапсулюється і тривалий час залишається життєздатною.
М'ясоїдні тварини заражаються при поїданні проміжних або резервуарних хазяїв, в організмі яких знаходяться інвазійні личинки нематод. Останні мігрують по крові, проникають у печінку, черевну порожнину, а звідти — в нирки. Статевозрілими паразити стають упродовж 2 міс.
Е
пізоотологічні
дані. Хвороба поширена в районах з
помірним та субарктичним кліматом.
Основними ендемічними зонами є США,
Канада, рідше — Європа. Важливу роль у
поширенні інвазії відіграють дикі
тварини. Іноді хворіють люди.
Рис. 42. Схема розвитку Dioctophyma renale
Патогенез і клінічні ознаки. У період міграції личинки ушкоджують слизову оболонку кишок, капілярів, тканини печінки й нирок. У нирках гельмінти досягають значних розмірів. Частіше уражається права нирка, в якій може паразитувати не більше 3-4 паразитів. Паренхіма органу руйнується. В хронічних випадках від ураженої нирки залишається лише сама капсула.
Перебіг хвороби здебільшого безсимптомний, навіть у разі повної атрофії однієї нирки. Основною ознакою є періодична поява сечі червоного кольору, особливо в кінці сечовиділення. В деяких випадках з’являється блювання, біль у попереку. Може виникнути перитоніт.
Діагностика. Для встановлення діагнозу за життя тварини досліджують сечу. З цією метою збирають різні порції сечі, розбавляють її водою у співвідношенні 1:1 або 1:2, відстоюють упродовж 12 - 15 хв. Після цього верхній шар обережно зливають, а осад досліджують під мікроскопом. Для концентрування яєць в осаді сечу можна центрифугувати.
Посмертно діагноз установлюють на підставі розтину трупа та знаходження гельмінтів у місцях їх локалізації, а також характерних патологоанатомічних змін, особливо в нирках.
Лікування розроблено недостатньо і застосовується рідко. Паразитичних червів рекомендується видаляти хірургічним шляхом.
Профілактика:
не згодовування м’ясоїдним тваринам сирої, ураженої личинками гельмінтів риби;
підтримування території звірогосподарства в належному санітарному стані;
біотермічне знезараження фекалій тварин.
