1.3.8 Діоктофімоз (dioctophymosis)

Хворобу спричинюють круглі гельмінти Dioctophyma renale родини Dioctophymidae підряду Dioctophymata. Статевозрілі паразити локалізуються в нирках, сечоводах, сечовому міхурі та черевній порожнині. Іноді їх виявляють у печінці, серці, підшкірній клітковині, кровоносних судинах організму м’ясоїдних тварин (собаки, вовки, шакали, лисиці, песці, норки, єноти, тхори, куниці, видри).

З будник. D. renale — нематода червоного кольору. Тіло має циліндричну форму. Навколо ротового отвору розміщено 12 сосочкоподібних горбків. Самець має дзвіноподібну бурсу і одну довгу спікулу (5 - 6 мм). Довжина самців становить 14 - 40 см, ширина — від 0,5 до 1,2 см. Самки набагато більших розмірів — у довжину вони досягають 1 м. Вульва відкривається в передній частині тіла.

Яйця середніх розмірів (0,077 - 0,083 х 0,045 - 0,047) мм, овальні, коричневого кольору, з комірчастою зовнішньою оболонкою.

Рис. 41. Dioctophyma renale:

а – головний кінець самки; б – апікальна частина головного кінця;

в – хвостова бурса самця зі спікулою

Біологія. Збудник — біогельмінт. Проміжними хазяями є малощетинкові (дощові) черви родини Вrаnсhobdellidae. Крім того, певну роль відіграють також резервуарні хазяї (риби, жаби).

Дефінітивні хазяї разом із сечею виділяють назовні яйця. Впродовж одного місяця вони дозрівають і в них формуються личинки. Інвазійні яйця заковтують малощетинкові черви, в кишечнику яких з яєць виходять личинки. Вони двічі линяють і стають інвазійними. Резервуарні хазяї заражаються при поїданні малощетинкових червів з личинками збудника. В їхньому тілі личинка інкапсулюється і тривалий час залишається життєздатною.

М'ясоїдні тварини заражаються при поїданні проміжних або резервуарних хазяїв, в організмі яких знаходяться інвазійні личинки нематод. Останні мігрують по крові, проникають у печінку, черевну порожнину, а звідти — в нирки. Статевозрілими паразити стають упродовж 2 міс.

Е пізоотологічні дані. Хвороба поширена в районах з помірним та субарктичним кліматом. Основними ендемічними зонами є США, Канада, рідше — Європа. Важливу роль у поширенні інвазії відіграють дикі тварини. Іноді хворіють люди.

Рис. 42. Схема розвитку Dioctophyma renale

Патогенез і клінічні ознаки. У період міграції личинки ушкоджують слизову оболонку кишок, капілярів, тканини печінки й нирок. У нирках гельмінти досягають значних розмірів. Частіше уражається права нирка, в якій може паразитувати не більше 3-4 паразитів. Паренхіма органу руйнується. В хронічних випадках від ураженої нирки залишається лише сама капсула.

Перебіг хвороби здебільшого безсимптомний, навіть у разі повної атрофії однієї нирки. Основною ознакою є періодична поява сечі червоного кольору, особливо в кінці сечовиділення. В деяких випадках з’являється блювання, біль у попереку. Може виникнути перитоніт.

Діагностика. Для встановлення діагнозу за життя тварини досліджують сечу. З цією метою збирають різні порції сечі, розбавляють її водою у співвідношенні 1:1 або 1:2, відстоюють упродовж 12 - 15 хв. Після цього верхній шар обережно зливають, а осад досліджують під мікроскопом. Для концентрування яєць в осаді сечу можна центрифугувати.

Посмертно діагноз установлюють на підставі розтину трупа та знаходження гельмінтів у місцях їх локалізації, а також характерних патологоанатомічних змін, особливо в нирках.

Лікування розроблено недостатньо і застосовується рідко. Паразитичних червів рекомендується видаляти хірургічним шляхом.

Профілактика:

• не згодовування м’ясоїдним тваринам сирої, ураженої личинками гельмінтів риби;

• підтримування території звірогосподарства в належному санітарному стані;

• біотермічне знезараження фекалій тварин.