Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
сталі та сплави.doc
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
12 Мб
Скачать
☆

3.2 Корозійностійкі матеріали

3.2.1 Атмосферокорозійностійкі низьколеговані сталі (акс)

Атмосферокорозійностійкі низьколеговані сталі – це низьколеговані сталі, що містять мідь, фосфор, хром, іноді миш’як (10ХНДП, 15ХСНД, 10ХДП, 10ХСНД тощо). Товщина металоконструкцій з АКС за 20…30 років роботи зменшується в 2…3 рази менше, ніж товщина конструкцій із звичайних вуглецевої та низьколегованої сталей.

Більш висока стійкість на першому етапі роботи досягається утворенням поверхневих плівок, що містять оксиди хрому та фосфіди, а при тривалих термінах – накопиченням на поверхні благородного металу – міді.

Для АКС є характерною висока адгезія лакофарбових покриттів, що в свою чергу збільшує в 1,5…2,0 рази експлуатаційний ресурс штучних покриттів.

АКС використовують для виготовлення опорних та загороджуючих металевих конструкцій (мости, житлові та суспільні громадські будівлі, газопроводи, димові труби тощо) [7].

3.2.2 Корозійностійкі сталі (кс)

3.2.2.1 Особливості хімічного складу та структури неіржавіючих сталей

Корозійностійкі сталі являють собою велику групу високолегованих матеріалів; найважливішою властивістю яких є наявність області пасивного стану в певному діапазоні потенціалів.

Металами, що легко пасивуються є Al, Cr, Ni, Ti, W, Mo. Легування ними металів, що слабо пасивуються (наприклад, Fe), додає сплавам схильність до пасивації за умов утворення твердих розчинів.

Хром (Cr) є основним легувальним елементом неіржавіючої сталі. Його вміст знаходиться в межах від 11 % до 30 %. Зсув електродного потенціалу в позитивну сторону настає при вмісті Cr вище 12,5 %. При досягненні даної концентрації хрому в сплавах на основі заліза стрибкоподібно зростає електрохімічний потенціал і сталь переходе в категорію корозійностійких (рис. 3.1). Хром є елементом, що стабілізує - та звужує область існування -Fe. При вмісті 12-13 % Cr -область закривається та структура стає однофазною (феритною) [1].

Рисунок 3.1 – Потенціал залізохромистих сплавів [2]

Присутність вуглецю (С) суттєво розширює область існування аустеніту при одночасному розширенні двофазної -області (див. рис. 3.2). Так, 0,6 % С забезпечує існування аустеніту до вмісту в сталі 28 % Cr. Карбіди Cr уповільнюють процеси перетворення при охолодженні, збільшують прогартовуваність сталі при їх розчиненні. При вмісті Cr6 % сталі можуть загартовуватися на повітрі. Евтектоїдна т. S із збільшенням Cr зміщується в бік більш низького вмісту вуглецю (див. рис. 1.4) та в область більш високих температур, що призводить до підвищення температури гартування (внаслідок уповільненого розчинення карбідів) [1].

Рисунок 3.2 – Вплив вуглецю на положення області  - перетворення системі Fe-Cr-C [1]

Із збільшенням вмісту Cr відбувається поступове звуження -області. На підставі цього неіржавіючі хромисті сталі можна розділити на 3 групи:

- мартенситні сталі, що підлягають повному перетворенню в аустеніт при нагріванні, та здатні загартовуватися при охолодженні (можуть мати 12…18 % Cr при відповідному вмісті вуглецю);

- феритні сталі, що можуть вміщувати 16...30 % Cr, при дуже низькому вмісті вуглецю;

- сталі з двофазною аустеніто-феритною-структурою при високих температурах, та мартенсито-феритною-структурою, яка виникає в результаті гартування.

Ni збільшує область стабільності аустеніту (а області - та  зменшуються), знижує критичну швидкість охолодження, збільшує прогартовуваність сталі. Результат сумісної дії Cr, що розширює -область, та Ni, що розширює -область, на властивостях нержавіючої сталі позначається кількісним співвідношенням цих двох елементів. Якщо в складі нержавіючої сталі кількість Ni складає не менше половини кількості Cr, то її структура є аустенітною (при відсутності інших легувальних елементів). Аустенітні сталі мають переваги перед феритними: добра технологічність, штамповність, зварюваність, висока в‘язкість при від‘ємній температурі).

Mn є також -стабілізатором, але забезпечити аустенітну структуру сталі може тільки при вмісті до 15 % Cr, а при більш високому вмісті Cr низьковуглецеві сталі мають двофазну ()- або трифазну ()-структуру [1].

Si, подібно Cr, діє як феритостабілізатор та сильно обмежує -область. При введенні в залізо 1,8 % Si (рис. 3.3) відбувається повне закриття -області та сплави при нагріванні та охолодженні не мають -перетворення, тобто є повністю феритними [8].

Рисунок 3.3 – Вплив вуглецю на зсування критичних точок в системі залізо-кремній (цифри біля кривих – вміст вуглецю, %) [8]

В присутності Cr або інших елементів, що мають аналогічний вплив, необхідно враховувати їх сумарну дію. Так, введення Cr та Si в сталь або залізо, призводить до закриття -області при меншому вмісті кожного з них, при цьому їх вплив не є пропорційним концентрації та залежить від температури. Сумарний вплив Cr та Si на обмеження -області призводить до того, що сталі з малим вмістом С вже при 6 % Сr та 2 % Si відносяться до сталей напівферитного класу (див. рис. 3.3), а при більшому вмісті Si – до сталей феритного класу, які не мають перетворень .

Mo є -стабілізатором (Кекв=1:1,5). Легування сталі молібденом збільшує пасивацію та хімічну стійкість нержавіючої сталі, наприклад, в відновлювальному середовищі та в присутності іонів Cl, коли пасивація хромом є недостатньою. Оскільки Мо є карбідоутворювачем, то для забезпечення ефекту збільшення корозійної стійкості необхідно передбачати термічну обробку, що переводить його в твердий розчин, тобто підвищувати Тгарт.

W не впливає на корозійну стійкість неіржавіючої сталі, його додають в аустенітну сталь для покращення механічних властивостей. W є -стабілізатором.

Введення в сталь Тi та Nb призводить до утворення термодинамічно стійких карбідів. Це виключає участь хрому, як основного легувального елемента, що забезпечує корозійну стійкість, в утворенні карбідів та сприяє його збереженню в твердому розчині.

S, Se та Р покращують оброблюваність в процесі різання.

Зміщення електродного потенціалу сплаву в позитивний бік відбувається й при малих домішках Cu, Pt, Pd, введення яких називається катодним легуванням.

Неіржавіючі сталі поділяють за хімічним складом на групи:

  • хромисті;

  • хромонікелеві;

  • хромомарганцеві;

  • хромонікельмарганцеві.

В залежності від структури неіржавіючі сталі підрозділяють на класи:

  • феритний (Ф);

  • мартенситний (М);

  • аустенітний (А);

  • феритно-мартенситний (Ф-М);

  • аустеніто-мартенситний (А-М);

  • аустеніто-феритний (А-Ф) [1].

Залізо та хром після кристалізації утворюють безперервний ряд твердих розчинів з ОЦК-граткою (рис. 3.4). В області сплавів, що збагачені залізом, є замкнута область -твердих розчинів. З нею межує гетерогенна область -твердих розчинів.

Рисунок 3.4 – Діаграма стану системи Fe-Cr [8]

Введення хрому в залізо призводить до сильної зміни положення критичних точок -перетворення. Із збільшенням вмісту хрому в сплаві точка А4 безперервно знижується. Точка А3 знижується в сплавах із вмістом приблизно до 8 % Cr, а потім підвищується. При вмісті ~13 % Cr критичні точки А4 та А3 зливаються, сплави при подальшому збільшенні вмісту хрому не мають поліморфних перетворень, тому називаються феритними. Сплави з частковим перетворенням називають напівферитними.

Крім твердих - та -розчинів, залізохромисті сплави при температурах нижче 950 °С та вмісті від ~25 % до ~70 % хрому мають крихку складову, що позначається як -фаза. Ця фаза дуже тверда, крихка та немагнітна, коли вона виділена у вільному стані. Вважають, що -фаза – це інтерметалідна сполука заліза із хромом типу FeCr, яка здатна розчинюватися в твердому розчині. -фаза виділяється із -твердого розчину при повільному охолодженні або тривалій витримці при понижених температурах. При швидкому охолодженні -фаза не утворюється, але при повторному нагріванні вона виділяється з твердого розчину, створюючи в ньому значні напруження (виділення -фази супроводжується значними об’ємними змінами). Вважають, що присутність -фази збільшує чутливість сталей до розтріскування під напруженням.

Більшість легувальних елементів, а саме Mo, Si, Ni, Mn, Co зміщує область існування -фази в бік більш низького вмісту хрому. Вуглець, в кількості, що перевищує його розчинність в фериті, сприяє збідненню фериту на хром, зв‘язуючи його в карбіди, тому що швидкість утворення карбідів більша, ніж швидкість утворення -фази. Хром, що зв‘язаний в карбідах, в утворенні -фази участі не приймає. Ефективний вміст хрому (тобто хрому, що знаходиться в твердому розчині), можна розрахувати за формулою:

,

де Cr – вміст Cr в сплаві, %;

С – вміст вуглецю в сплаві, %.

Введення в залізохромисті сплави вуглецю призводить до пересування межі -області в сторону більшого вмісту хрому (тобто до розширення існування -області). Це пояснюється не тільки тим, що С – це аустенітоутворювач, а й тим фактором, що основна маса твердого розчину збіднюється на хром, який витрачається на утворення складних та більш стабіл.ьних карбідів хрому ((Fe,Cr)3C; (Cr,Fe)7C3; (Cr,Fe)23C6).

Чим більший в сталі вміст вуглецю, тим більше виділяється карбідів хрому та тим сильніше знижується корозійна стійкість. У зв’язку з цим на практиці використовують сталі із змінним вмістом вуглецю та хрому для забезпечення необхідної корозійної стійкості. Так, якщо при 0,15 % С необхідно додати 12...14 % Cr, то при 0,2...0,4 % C 13...15 % Cr, а при 0,6...1,0 % C 14...16 % Cr.

Введення Ni в залізо сприяє сильному зсуванню критичних точок: точка А3 знижується, а точка А4 підвищується, що призводить до розширення -області. (рис. 3.5). Однак перетворення  при охолодженні (Аr3) та  при нагріванні (Ас3) в залізонікелевих та залізохромонікелевих сплавах відбувається при різних температурах, із великим гістерезисом (рис. 3.5, заштриховані ділянки).

Із підвищенням вмісту нікелю в сталях евтектоїдна точка дещо зсувається ліворуч (в бік більш низького вмісту вуглецю), а точки Ас1 та Аr1, що відповідають перлітному перетворенню, також знижуються, при чому гістерезис між ними збільшується.

Як зазначалося, вплив хрому на обмеження -області є подвійним: при введенні його в залізо до 8 % спостерігається деяке збільшення стійкості аустеніту (точка А3 знижується), а при більшій кількості він сприяє звуженню -області. Вплив хрому як фактора, що сприяє утворенню аустеніту, дуже сильно проявляється в присутності Ni та С, в результаті чого аустенітна структура в сплавах з хромом отримується при меншому вмісті нікелю, ніж в залізонікелевих сплавах (рис. 3.6) [8].

Рисунок 3.5 – Діаграма стану системи Fe-Ni [8]

Рисунок 3.6 – Залізний кут системи Fe-Cr-Ni при +20°С [8]

На рис. 3.7 показано вплив нікелю та хрому на зміну температури мартенситного перетворення (Мп) потрійних сплавів Fe-Cr-Ni. Хромонікелеві сталі в залежності від структури та складу поділяють на аустенітні, аустеніто-феритні, аустеніто-мартенситні, аустеніто-карбідні та аустеніто-інтерметалідні.

В гетерогенній -області може утворюватися -фаза. Виділення -фази в хромонікелевих сталях збільшує твердість та міцність при кімнатних температурах та дуже сильно знижує в’язкість та пластичність.

Рисунок 3.7 – Зміна температури мартенситного перетворення МS залізохромонікелевих сплавів [8]

Mn, як і Ni, є аустенітостабілізаторм, однак він впливає менш сильно на стабілізацію аустеніту. Із рис. 3.8 видно, що аустенітну структуру в хромомарганцевих сталях можна отримати тільки при вмісті >15 % Mn та <15 % Cr. Тому при заміні нікелю марганцем необхідно знизити вміст хрому, замінювати нікель частково, або додатково легувати сталі таким сильним аустенітостабілізатором, як азот [8].

Для полегшення визначення фазового складу сталей існують структурні діаграми, наприклад, структурна діаграма системи Fe-С-Cr (рис. 1.6). За допомогою цієї діаграми можна визначити структурний клас високохромистої сталі в залежності від співвідношення хрому та вуглецю (у відсутності аустенітостабілізаторів) [1].

Більш розповсюдженою є діаграма Шефлера (див. рис. 1.8).

Рисунок 3.8 – Структурна діаграма Fe-Cr-Mn після гартування від 1100 °С [8]

Ще одну структурну діаграму корозійностійких сталей, що запропонована Потаком та Сагалевичем та використовується для загартованих сталей, показано на рис. 3.9. Вона відповідає структурі сталей після гартування від температур 1050-1100 °С, що прийняті в практиці при термічній обробці.

На відміну від діаграми Шефлера використання цієї діаграми потребує підрахування еквіваленту феритоутворення ЕФ (СФэкв) із врахуванням феритостабілізуючої здатності легувальних елементів та еквіваленту мартенситоутворення ЕМ (СМэкв) із урахуванням впливу легувальних елементів на положення мартенситної точки. Крім того, пропонується враховувати обов’язкову присутність в корозійностійких сталях азоту та вуглецю, для чого в лівій нижній частині діаграми приведена графічна залежність розрахункових коефіцієнтів КФ та КМ від сумарного вмісту азоту та вуглецю.

Підрахунок еквівалентів феритоутворення ЕФ та мартенситоутворення ЕМ може бути проведений за наступними формулами:

ЕФ= %Cr–1,5 %Ni+2Si–0,75 %Mn–КФ( %C+ %N)+ %Mo+4 %Al+

+4 %Ti+1,5 %V+0,5 %W+0,9 %Nb–0,6 %Co–0,5 %Cu;

ЕМ=20– %Cr+1,5 %Ni+0,7 %Sі+0,75 %Mn+КМ( %C+ %N)+0,6 %Mo+

+1,5 %V+1,1 %W+0,2 %Co+0,2 %Cu+1,9 %Ti – 0,1 %Al.

Рисунок 3.9 – Структурна діаграма для неіржавіючих деформованих сталей [1]

Наприклад, необхідно оцінити фазовий склад загартованої сталі 12Х13. Для неї КФ та КМ при сумарному вмісті (С+N) %=0,12+0,03=0,15 % відповідно дорівнюють 32 та 35. Тоді підрахунок за формулами дає:

ЕФ= %Cr–КФ( %C+ %N)= 13–320,15=8,2;

ЕМ=20– %Cr+КМ( %C+ %N)=20-(13+350,15)=1,75.

За допомогою рис. 3.9 визначаємо, що сталь після гарту має мартенсито-феритну структуру із вмістом -фериту більше 10 %.

Істотним є те, що в сталях аустеніто-мартенситного класу при значеннях ЕФ6 діаграма передбачає наявність в загартованому стані -фериту.

В корозійностійких сталях, що мають Мп вище кімнатної температури, при гартуванні частина аустеніту перетворюється на мартенсит, а при обробці холодом це перетворення спостерігається і в більш стабільних сталях, Мп яких нижче кімнатної температури. Якщо у сталі Мд вище кімнатної температури (звичайно Мд знаходиться вище Мп), то в процесі деформації нижче Мд в структурі утворюється мартенсит.

Для аустенітних сталей температура початку мартенситного перетворення може бути визначена із співвідношення, запропонованого Гладменом, Холмсом та Пікерингом:

Мп=502–810 %С–1230 %N–13 %Mn–30 %Ni–12 %Cr–54 %Cu–46 %Mo.

Для визначення температури Мд30, при якій 50 % мартенситу утворюється під впливом деформації в 30 %, Гладменом, Хамондом та Маршем запропоновано рівняння:

Мд30=497–462 %(С+N)–9,2 %Si–8,1 %Mn–13,7 %Cr–20 %Ni–18,5 %Mo.

Це співвідношення використовують при оцінці сталей в технологічному відношенні, оскільки воно дозволяє визначити їх здатність до зміцнення при пластичному деформуванні [1].