- •О. В. Климов, ю. І. Кононенко, в. Л. Грешта сталі та сплави з особливими властивостями
- •1 Визначення структурних класів заданих марок легованих сталей з використанням діаграм рівноваги та перетворення переохолодженого аустеніту
- •1.1 Вплив легувальних елементів на структуру сталі
- •1.2 Класифікація легованих сталей
- •2 Зносостійкі матеріали
- •2.1 Види зносу та шляхи підвищення зносостійкості
- •2.2 Матеріали з високою твердістю поверхні
- •2.2.1 Матеріали, стійкі до абразивного зносу
- •2.2.2 Матеріали з високим опором зносу від втоми
- •2.2.3 Графітизовані сталі
- •2.2.4 Матеріали стійкі до зносу в умовах високого тиску та ударних навантажень
- •2.3 Антифрикційні матеріали
- •2.4 Фрикційні матеріали
- •3 Корозійностійкі матеріали
- •3.1 Види та механізми корозії
- •3.2 Корозійностійкі матеріали
- •3.2.1 Атмосферокорозійностійкі низьколеговані сталі (акс)
- •3.2.2 Корозійностійкі сталі (кс)
- •3.2.2.1 Особливості хімічного складу та структури неіржавіючих сталей
- •3.2.2.2 Крихкість корозійностійких сталей
- •3.2.2.3 Корозійностійкі сталі, що підлягають термічному зміцненню
- •3.2.2.4 Корозійностійкі сталі, які не зміцнюються термічною обробкою
- •3.2.3 Сплави на залізонікелевій та нікелевій основі
- •3.2.4 Титан та його сплави
- •3.2.5 Алюміній та його сплави
- •3.2.6 Мідь та її сплави
- •3.2.7 Тугоплавкі метали
- •3.2.8 Благородні метали
- •3.2.9 Неметалеві матеріали
- •4 Матеріали стійкі до впливу температури та зовнішнього робочого середовища
- •4.1 Жаростійкі матеріали
- •4.1.1 Принципи легування жаростійких сталей
- •4.1.2 Феритні хромисті та хромоалюмінієві сталі
- •4.1.3 Мартенситні та мартенсито-феритні хромокремнієві сталі
- •4.1.4 Аустенітні сталі та сплави на залізонікелевій та нікелевій основі
- •4.1.5 Інші матеріали
- •4.2 Жароміцні матеріали
- •4.2.1 Особливості хімічного складу та структури жароміцних матеріалів
- •4.2.2 Класифікація жароміцних матеріалів
- •4.2.3 Помірно жароміцні сталі перлітного та мартенситного класів
- •4.2.3.1 Перлітні сталі
- •4.2.3.2 Хромисті сталі мартенситного та мартенсито-феритного класу
- •4.2.4 Жароміцні сталі аустенітного класу
- •4.2.4.1 Гомогенні сталі
- •4.2.4.2 Сталі з карбідним зміцненням
- •4.2.4.3 Сталі з інтерметалідним зміцненням
- •4.2.5 Жароміцні сплави на залізонікелевій та нікелевій основі
- •4.2.5.1 Залізонікелеві сплави
- •4.2.5.2 Сплави на нікелевій основі
- •4.2.6 Жароміцні сплави на основі кобальту
- •4.2.7 Інші матеріали
- •4.2.7.1 Помірно жароміцні матеріали
- •4.2.7.2 Жароміцні сплави на основі важкотопких елементів
- •4.2.7.3 Композиційні жароміцні матеріали
- •4.3 Холодостійкі матеріали
- •4.3.1 Критерії холодостійких матеріалів
- •4.3.2 Холодостійкі сталі
- •4.3.2.1 Холодостійкі сталі кліматичного холоду
- •4.3.2.2 Сталі для кріогенної техніки
- •4.3.2.2.1 Аустенітні сталі
- •4.3.2.2.2 Нікелеві низьковуглецеві сталі
- •4.3.2.3 Ливарні сталі
- •4.3.3 Залізонікелеві сплави
- •4.3.4 Сплави кольорових металів для кріогенної техніки
- •4.3.4.1 Алюміній та його сплави
- •4.3.4.2 Титан та його сплави
- •4.3.4.3 Мідь та її сплави
- •4.3.5 Холодостійкі неметалеві матеріали
- •5 Матеріали з особливими фізичними властивостями
- •5.1 Провідникові матеріали
- •5.1.1 Електричні властивості провідникових матеріалів
- •5.1.2 Провідникові матеріали
- •5.1.2.1 Метали та сплави з високою провідністю
- •5.1.2.2 Припої
- •5.1.2.3 Надпровідники
- •5.1.2.4 Контактні матеріали
- •5.1.2.5 Сплави з підвищеним електричним опором
- •5.1.2.6 Матеріали для термопар
- •5.2 Матеріали з особливими магнітними властивостями
- •5.2.1 Особливості процесів намагнічування матеріалів у зовнішньому магнітному полі
- •5.2.2 Магнітом’які матеріали
- •5.2.2.1 Низькочастотні магнітом’які матеріали
- •5.2.2.2 Високочастотні магнітом’які матеріали
- •5.2.3 Магнітотверді матеріали
- •5.3 Сплави з особливими тепловими властивостями
- •5.3.1 Сплави з заданим температурним коефіцієнтом лінійного розширення
- •5.3.2 Сплави з заданим температурним коефіцієнтом модуля пружності
- •5.4 Матеріали з ефектом пам’яті форми
- •5.4.1 Механізм ефекту пам’яті форми
- •5.4.2 Сплави з ефектом пам’яті форми
- •5.4.3 Застосування сплавів з ефектом пам’яті форми
- •5.5 Радіаційностійкі матеріали
- •5.5.1 Радіаційні дефекти та властивості матеріалів
- •5.5.2 Основні компоненти сучасного ядерного реактору
- •5.5.3 Радіаційностійкі матеріали
- •Література
- •6.050403 «Інженерне матеріалознавство»
4.3.5 Холодостійкі неметалеві матеріали
Неметалеві матеріали як конструкційні матеріали слугують важливим доповненням до металів, що використовуються в техніці низьких температур. В деяких випадках вони успішно замінюють їх, а іноді є й самі незамінними. Перевагами таких матеріалів є поєднання необхідного рівня хімічних, фізичних та механічних властивостей із низькою вартістю та високою технологічністю при виготовленні виробів складної конфігурації. Трудоємність при виготовленні виробів з неметалевих матеріалів в 5…6 разів нижча, також вони в 4…5 разів дешевші металевих. Цим пояснюється безперервне зростання їх використання в машинах та механізмах, а також в холодильній техніці.
При кріогенних температурах більшість полімерів знаходиться в крихкому стані. Однак в деяких полімерах, наприклад, в орієнтованих волокнах поліамідів, навіть при кріогенних температурах подовження може складати більше 10 %. Такі показники пластичності зберігаються завдяки локальним розігрівам при деформуванні через їх низьку теплоємність.
В техніці низьких температур широко використовують термопластичні (фторопласт, полікарбонат, поліетилен тощо) та термореактивні (фенопласт, амінопласт, гетинакс, текстоліт тощо) пластмаси, матеріали для склеювання (епоксидні, поліуретанові та ін. клеї) та гумові матеріали [6].
5 Матеріали з особливими фізичними властивостями
5.1 Провідникові матеріали
Провідники – матеріали, питомий електричний опір яких знаходиться в межах 10-8…10-5 Омм, а з підвищенням температури зростає. Їх використовують для провідників постійного та змінного струму, резисторів, нагрівальних елементів, контактів, тощо [5].
5.1.1 Електричні властивості провідникових матеріалів
Електропровідність твердих тіл, в першу чергу, визначається електронною будовою атомів. В твердих тілах в результаті взаємодії електромагнітних полів атомів енергетичні електронні підрівні розщеплюються, утворюючи енергетичні зони (рис. 5.1).
Рисунок 5.1 – Утворення енергетичних зон під час зближення атомів натрію [5]
При переході до більш високих енергій ширина зони дозволених підрівнів зростає і зони перекриваються, а зони заборонених енергій під час зближення атомів на відстань а взагалі зникають. Густина заповнення електронами енергетичних зон та їх перекриття визначають електричну провідність твердих тіл.
В кристалах неперехідних металів (Cu, Ag, Au, Al, Na) валентна зона заповнена не повністю, тому навіть незначне зовнішнє електричне поле викликає переміщення електронів у зоні на більш високі енергетичні підрівні. Енергія, що потрібна для такого переміщення, незначна, оскільки незайняті підрівні безпосередньо примикають до заповнених (для натрію ця енергія складає 1,610-28 Дж).
Дещо меншою електропровідністю володіють перехідні метали: Fe, Ni, Cr тощо. Вони мають незаповнені підрівні 3d зони, яка перекривається із заповненою валентною зоною 4s. Під час накладення електричного поля стає можливим переміщення електрона не тільки в межах зони 3d, але і перехід із зони 4s в нижчерозташовану зону 3d. Це зменшує число електронів, які утворюють електричний струм і, тим самим, – електричну провідність.
Електрони в провідниках при прикладенні електричного поля випробовують гальмівний вплив кристалічної ґратки. В ідеальному кристалі при температурі абсолютного нуля електрони, які забезпечують провідність, повинні рухатись без перешкод. Така ґратка не повинна чинити опір просуванню електронів провідності, оскільки енергетичні зони електронів точнісінько повторюються від атома до атома (рис. 5.2, а).
Опір з’являється при порушенні регулярного повторення зон внаслідок розсіювання електронів. Такі порушення створюють атоми домішок (або легувальні елементи) (рис. 5.2, б), а також теплові коливання атомів, під час яких є неминучими відхилення їх амплітуди від середнього значення (флуктуації енергії). У таких феромагнітних металах як Fe, Ni, Co електрони провідності також розсіюються через магнітну взаємодію з іонним остовом ґратки.
Таким чином, загальний електричний опір металу складається з опорів, що обумовлені тепловим m та домішковим розсіюванням L. Електричний опір, який визначається тепловим розсіюванням, за винятком низьких температур, зростає зі збільшенням температури лінійно.
а – ідеальній; б – реальній з домішкою іншого атома
Рисунок 5.2 – Рух електрона в ґратці кристала [5]
Деформація та залишкові напруження, що виникають в результаті технологічної обробки, створюють викривлення в кристалічній структурі (вакансії, дислокації, блоки, межі), які також підвищують опір внаслідок додаткового розсіювання. Однак доля цього опору d незначна у порівнянні з m та L.
Температура нагрівання впливає лише на електричний опір, котрий визначається тепловим розсіюванням m. Електричний опір, обумовлений домішковим розсіюванням L, при усіх температурах залишається постійним. Таким чином, для металів, в яких є домішки, а також для сплавів загальний опір складається з L, який не змінюється при нагріванні, і m, котрий лінійно зростає при збільшенні температури.
Для металів технічної чистоти і сплавів на їх основі вплив температури нагрівання на електричний опір можна визначити таким чином:
,
(5.1)
де Т – питомий електричний опір при температурі Т (враховує теплове та домішкове розсіювання); 0 – питомий електричний опір при 0 К (враховує тільки домішкове розсіювання); – температурний коефіцієнт електричного опору.
З формули (5.1) можна визначити :
.
(5.2)
Для чистих металів величина питомого електричного опору 0 незначна; коефіцієнт для всіх металів, за винятком феромагнітних, має практично одне значення, що дорівнює 0,004 С-1. У феромагнетиків, наприклад у заліза, цей коефіцієнт трохи вищий 0,006 С-1.
Для сплавів величина Δρ/ΔТ визначає збільшення опору внаслідок теплового розсіювання, яке створюється атомами розчинника і залежить тільки від виду розчинника. Для будь-якого сплаву даної системи ця величина однакова: легувальні елементи впливають тільки на показник 0 електричного опору.
Низькі значення температурного коефіцієнта електричного опору будуть мати не хімічно чисті метали, в котрих 0 незначний, а сплави, які утворюють тверді розчини. Для тих сплавів, в яких питомий електричний опір 0 має максимальне значення, температурний коефіцієнт електричного опору буде мінімальним.
Вплив легувальних елементів на провідність сплавів відрізняється та визначається видом фаз, що утворюються.
При утворенні твердих розчинів питомий електричний опір сплавів при 20С, як це зображено на рис. 5.3 у функції складу, згідно правилу Н.С. Курнакова змінюється за нелінійною залежністю. Сплав набуває максимального значення електричного опору в більшості випадків при концентрації елементів, що складає 50 ат. %: очевидно в такому сплаві домішкове розсіювання внаслідок викривлення кристалічної ґратки та порушення періодичності енергетичних зон досягає максимального значення.
Рисунок 5.3 – Діаграма стану та властивості сплавів Cu-Ni [5]
Утворення в сплаві проміжних фаз призводе до різкої зміни електричного опору. В проміжних фазах з іонним або ковалентним типом зв’язку провідність виникає через дефектність структури внаслідок нестачі або надлишку атомів одного виду. Такі проміжні фази є напівпровідниками, при цьому провідність в ковалентних кристалах створюють електрони, а в іонних кристалах також і іони.
Проміжні фази з металевим типом зв’язку (електронні фази, фази Лавеса, -фази, фази втілення) мають достатньо високу електропровідність, а при впорядкуванні в розташуванні атомів при визначеному стехіометричному складі можливе виникнення надпровідності.
При утворенні сумішей з перерахованих фаз електричний опір сплаву за правилом Н.С. Курнакова зростає за законом складання. На рис. 5.4 це показано на прикладі сплавів, які утворюють тверді розчини обмеженої розчинності та евтектичні суміші. Подібні сплави зберігають високу електричну провідність чистих металів, але у порівнянні з хімічно чистими металами мають додаткові переваги: більш низьку температуру плавлення, кращу рідкотекучість (для сплавів евтектичного складу), більшу твердість та зносостійкість, якщо один з металів, що сплавляються, володіє ними тощо.
Рисунок 5.4 – Діаграма стану та властивості сплавів Ag–Cu [5]
Вплив деформації та залишкових напружень на електричну провідність чистих металів незначний. У зв’язку з цим можна використовувати пластичну деформацію та наклеп, який при цьому утворюється, для збільшення міцності провідникових матеріалів без погіршення електричних властивостей.
В сплавах вплив деформації та залишкових напружень на електричну провідність є більш сильним. Наклеп, викликаючи значне зміцнення, дуже сильно (до 25 %) знижує електропровідність сплаву. Таким чином, зміцнення провідникових сплавів наклепом можна досягти тільки за рахунок втрати електропровідності [5].
