- •О. В. Климов, ю. І. Кононенко, в. Л. Грешта сталі та сплави з особливими властивостями
- •1 Визначення структурних класів заданих марок легованих сталей з використанням діаграм рівноваги та перетворення переохолодженого аустеніту
- •1.1 Вплив легувальних елементів на структуру сталі
- •1.2 Класифікація легованих сталей
- •2 Зносостійкі матеріали
- •2.1 Види зносу та шляхи підвищення зносостійкості
- •2.2 Матеріали з високою твердістю поверхні
- •2.2.1 Матеріали, стійкі до абразивного зносу
- •2.2.2 Матеріали з високим опором зносу від втоми
- •2.2.3 Графітизовані сталі
- •2.2.4 Матеріали стійкі до зносу в умовах високого тиску та ударних навантажень
- •2.3 Антифрикційні матеріали
- •2.4 Фрикційні матеріали
- •3 Корозійностійкі матеріали
- •3.1 Види та механізми корозії
- •3.2 Корозійностійкі матеріали
- •3.2.1 Атмосферокорозійностійкі низьколеговані сталі (акс)
- •3.2.2 Корозійностійкі сталі (кс)
- •3.2.2.1 Особливості хімічного складу та структури неіржавіючих сталей
- •3.2.2.2 Крихкість корозійностійких сталей
- •3.2.2.3 Корозійностійкі сталі, що підлягають термічному зміцненню
- •3.2.2.4 Корозійностійкі сталі, які не зміцнюються термічною обробкою
- •3.2.3 Сплави на залізонікелевій та нікелевій основі
- •3.2.4 Титан та його сплави
- •3.2.5 Алюміній та його сплави
- •3.2.6 Мідь та її сплави
- •3.2.7 Тугоплавкі метали
- •3.2.8 Благородні метали
- •3.2.9 Неметалеві матеріали
- •4 Матеріали стійкі до впливу температури та зовнішнього робочого середовища
- •4.1 Жаростійкі матеріали
- •4.1.1 Принципи легування жаростійких сталей
- •4.1.2 Феритні хромисті та хромоалюмінієві сталі
- •4.1.3 Мартенситні та мартенсито-феритні хромокремнієві сталі
- •4.1.4 Аустенітні сталі та сплави на залізонікелевій та нікелевій основі
- •4.1.5 Інші матеріали
- •4.2 Жароміцні матеріали
- •4.2.1 Особливості хімічного складу та структури жароміцних матеріалів
- •4.2.2 Класифікація жароміцних матеріалів
- •4.2.3 Помірно жароміцні сталі перлітного та мартенситного класів
- •4.2.3.1 Перлітні сталі
- •4.2.3.2 Хромисті сталі мартенситного та мартенсито-феритного класу
- •4.2.4 Жароміцні сталі аустенітного класу
- •4.2.4.1 Гомогенні сталі
- •4.2.4.2 Сталі з карбідним зміцненням
- •4.2.4.3 Сталі з інтерметалідним зміцненням
- •4.2.5 Жароміцні сплави на залізонікелевій та нікелевій основі
- •4.2.5.1 Залізонікелеві сплави
- •4.2.5.2 Сплави на нікелевій основі
- •4.2.6 Жароміцні сплави на основі кобальту
- •4.2.7 Інші матеріали
- •4.2.7.1 Помірно жароміцні матеріали
- •4.2.7.2 Жароміцні сплави на основі важкотопких елементів
- •4.2.7.3 Композиційні жароміцні матеріали
- •4.3 Холодостійкі матеріали
- •4.3.1 Критерії холодостійких матеріалів
- •4.3.2 Холодостійкі сталі
- •4.3.2.1 Холодостійкі сталі кліматичного холоду
- •4.3.2.2 Сталі для кріогенної техніки
- •4.3.2.2.1 Аустенітні сталі
- •4.3.2.2.2 Нікелеві низьковуглецеві сталі
- •4.3.2.3 Ливарні сталі
- •4.3.3 Залізонікелеві сплави
- •4.3.4 Сплави кольорових металів для кріогенної техніки
- •4.3.4.1 Алюміній та його сплави
- •4.3.4.2 Титан та його сплави
- •4.3.4.3 Мідь та її сплави
- •4.3.5 Холодостійкі неметалеві матеріали
- •5 Матеріали з особливими фізичними властивостями
- •5.1 Провідникові матеріали
- •5.1.1 Електричні властивості провідникових матеріалів
- •5.1.2 Провідникові матеріали
- •5.1.2.1 Метали та сплави з високою провідністю
- •5.1.2.2 Припої
- •5.1.2.3 Надпровідники
- •5.1.2.4 Контактні матеріали
- •5.1.2.5 Сплави з підвищеним електричним опором
- •5.1.2.6 Матеріали для термопар
- •5.2 Матеріали з особливими магнітними властивостями
- •5.2.1 Особливості процесів намагнічування матеріалів у зовнішньому магнітному полі
- •5.2.2 Магнітом’які матеріали
- •5.2.2.1 Низькочастотні магнітом’які матеріали
- •5.2.2.2 Високочастотні магнітом’які матеріали
- •5.2.3 Магнітотверді матеріали
- •5.3 Сплави з особливими тепловими властивостями
- •5.3.1 Сплави з заданим температурним коефіцієнтом лінійного розширення
- •5.3.2 Сплави з заданим температурним коефіцієнтом модуля пружності
- •5.4 Матеріали з ефектом пам’яті форми
- •5.4.1 Механізм ефекту пам’яті форми
- •5.4.2 Сплави з ефектом пам’яті форми
- •5.4.3 Застосування сплавів з ефектом пам’яті форми
- •5.5 Радіаційностійкі матеріали
- •5.5.1 Радіаційні дефекти та властивості матеріалів
- •5.5.2 Основні компоненти сучасного ядерного реактору
- •5.5.3 Радіаційностійкі матеріали
- •Література
- •6.050403 «Інженерне матеріалознавство»
1 Визначення структурних класів заданих марок легованих сталей з використанням діаграм рівноваги та перетворення переохолодженого аустеніту
Леговані сталі – це сталі, в які для отримання потрібних властивостей спеціально додають легувальні елементи. Легувальні елементи (л.е.) – це хімічні елементи, які вводять в сталь в певних концентраціях з метою зміни її структури, фізико-хімічних та механічних властивостей [1, 2].
1.1 Вплив легувальних елементів на структуру сталі
Л.е. при введенні в сталь можуть утворювати такі основні фази:
тверді розчини (леговані ферит та аустеніт);
легований цементит або спеціальні карбіди;
нітриди або карбонітриди;
інтерметалідні сполуки [2].
Розчинення л.е. в фериті відбувається в результаті заміщення атомів заліза атомами цих елементів. Атоми л.е., що відрізняються від атомів заліза розмірами та будовою, створюють в гратці напруження, які приводять до зміни її періоду, що викликає зміну властивостей фериту – підвищення міцності та зменшення пластичності. На рис. 1.1, а, б показано зміну властивостей фериту (міцність, ударна в’язкість) при розчиненні в ньому різних елементів. Як можна побачити, Cr, Mo, W зміцнюють ферит менше, ніж Ni, Si та Mn. Mo, W, а також Mn та Si (при наявності останніх більш ніж 1 %) знижують в’язкість фериту. Cr зменшує в’язкість значно слабше вказаних елементів, а Ni її не знижує. Важливе значення має вплив елементів на поріг холодноламкості, який характеризує схильність сталі до крихкого руйнування (рис. 1.1, в). Наявність хрому в залізі сприяє деякому підвищенню порога холодноламкості, тоді як нікель його інтенсивно знижує, тобто зменшує схильність заліза до крихкого руйнування. Таким чином, Ni є найбільш цінним елементом, який зміцнює ферит при одночасному збільшенні його ударної в’язкості та зниженні порогу холодноламкості [2].
В спеціальних легованих сталях завдяки впливу л.е. на розширення g-області, збільшення стійкості переохолодженого аустеніту та зниження мартенситної точки, аустеніт може бути однією із головних структурних складових сталей. Легований аустеніт підрозділяють на стабільний та метастабільний. При температурі вище початку мартенситного перетворення Мп деформація метастабільного аустеніту призводить до фазового перетворення g®М. В стабільному аустеніті не відбувається фазового перетворення під впливом деформації, змінюється лише його тонка структура.
Легувальні елементи, що розчиняються в аустеніті, збільшують його міцність при нормальних та високих температурах. Більший ефект від зміцнення (рис. 1.2) спостерігається при введенні елементів втілення (С, N), ніж заміщення (Mn, V, Co, Mo та ін.). Для легованого аустеніту є характерними низька границя плинності при порівняно високій границі міцності. Аустеніт легко наклепується, тобто швидко та сильно зміцнюється під впливом деформації. Аустенітна фаза є парамагнітною, має велике значення коефіцієнту лінійного теплового розширення (a>16×10-6 К-1) [1].
По відношенню до вуглецю л.е. поділяють на дві групи:
а) графітизатори: Si, Ni, Cu, Al (знаходяться в твердому розчині);
б) карбідоутворювачі: Mn, Cr, Мo, W, V, Nb, Ti, Zr (знаходяться в карбідах та частково в твердому розчині, спроможність карбідоутворення зростає в наведеному ряді зліва направо).
При малому вмісті в сталі карбідоутворювачів (Mn, Cr, Мo та W), вони розчиняються в цементиті, заміщуючи в ньому атоми заліза, тобто утворюють легований цементит Me3C, наприклад, (Fe,Mn)3C. При підвищеному вмісті Cr, Мo, W можуть утворюватися спеціальні карбіди типу Ме6С, Ме2С, МеС, Ме23С6, наприклад, Mo2C, (Cr,Mn,Fe)23C6. Більш сильні карбідоутворювачі (Ti, Nb, V, Zr) практично не розчиняються в цементиті та утворюють спеціальні карбіди (наприклад, TiС) [1–4].
Ці ж елементи також можуть утворювати і нітриди (або карбонітриди), наприклад, CrN, Mo2N, V(C,N) або (V,Nb)(CN) [1].
Також л.е. можуть утворювати із залізом або один з одним інтерметалідні сполуки (наприклад, FeCr, Fe7Mo6, Fe2W, Ni3(Ti,Al)) [1].
а – на міцність фериту; б – на ударну в’язкість фериту; в – на поріг холодноламкості заліза
Рисунок 1.1 – Вплив легувальних елементів [2–4]
Рисунок 1.2 – Залежність зміцнення аустеніту (DHV) від зміни параметру ґратки [1]
Всі елементи, що розчиняються в залізі, впливають на положення точок А3 та А4, що визначають температурні області існування a- та g-заліза (рис. 1.3). Аустенітостабілізатори (Ni, Mn, Cu, N та C) підвищують точку А4 та знижують точку А3, що призводить до розширення області існування g-твердого розчину. Якщо кількість легувальних елементів перевищує концентрацію, що відповідає точці b (рис. 1.3, а), то ГЦК-гратка стає стійкою при кімнатних температурах. Такі сталі називають аустенітними. Більшість легувальних елементів, які називають феритостабілізаторами (Cr, Si, W, Mo, Nb та ін.), підвищують точку А3, а точку А4 знижують; тобто температурний інтервал стійкості аустеніту зменшується та g-область замикається (рис. 1.3, б). При вмісті легувальних елементів, що перевищує точку с, сплави при всіх температурах складаються з a-твердого розчину та звуться феритними. Сплави, що мають часткове перетворення, називаються напівферитними [1–4].
Л.е. суттєво впливають на положення концентраційних точок S та Е на діаграмі Fe-C (рис. 1.4). Більшість л.е., що розчиняються в фериті, замінюють частину атомів заліза в його гратці, тим самим зменшують вміст Fe в перліті, що призводить до зсуву т. S у бік менших концентрацій вуглецю (тобто ліворуч); також зменшується максимальна кількість вуглецю, що розчиняється в аустеніті (т. Е), внаслідок чого лінія SE зсувається вліво. Пересування лінії SЕ вліво призводить до того, що заевтектоїдну структуру в легованих сталях можна отримати при меншому вмісті вуглецю, ніж 0,8 %; а ледебуритну структуру – при кількості вуглецю, що набагато менша, ніж 2,14 % [1, 3, 4].
а б
а – аустенітостабілізаторів; б – феритостабілізаторів
Рисунок 1.3 – Схема впливу легувальних елементів на положення точок А3 та А4 [1–4]
Рисунок 1.4 – Вплив легувальних елементів на положення точок S і Е діаграми стану системи залізо-вуглець [2]
Л.е. також мають сильний вплив на температуру початку мартенситного перетворення Мп (рис. 1.5). Ті елементи, що знижують температуру мартенситного перетворення (С, Mn, Cr та ін.) будуть сприяти збільшенню кількості аустеніту залишкового після гартування, а Al та Co, навпаки, зменшувати його [1, 2].
Рисунок 1.5 – Вплив легувальних елементів на температуру початку мартенситного перетворення Мп сталі з 1 %С [1, 2]
