- •О. В. Климов, ю. І. Кононенко, в. Л. Грешта сталі та сплави з особливими властивостями
- •1 Визначення структурних класів заданих марок легованих сталей з використанням діаграм рівноваги та перетворення переохолодженого аустеніту
- •1.1 Вплив легувальних елементів на структуру сталі
- •1.2 Класифікація легованих сталей
- •2 Зносостійкі матеріали
- •2.1 Види зносу та шляхи підвищення зносостійкості
- •2.2 Матеріали з високою твердістю поверхні
- •2.2.1 Матеріали, стійкі до абразивного зносу
- •2.2.2 Матеріали з високим опором зносу від втоми
- •2.2.3 Графітизовані сталі
- •2.2.4 Матеріали стійкі до зносу в умовах високого тиску та ударних навантажень
- •2.3 Антифрикційні матеріали
- •2.4 Фрикційні матеріали
- •3 Корозійностійкі матеріали
- •3.1 Види та механізми корозії
- •3.2 Корозійностійкі матеріали
- •3.2.1 Атмосферокорозійностійкі низьколеговані сталі (акс)
- •3.2.2 Корозійностійкі сталі (кс)
- •3.2.2.1 Особливості хімічного складу та структури неіржавіючих сталей
- •3.2.2.2 Крихкість корозійностійких сталей
- •3.2.2.3 Корозійностійкі сталі, що підлягають термічному зміцненню
- •3.2.2.4 Корозійностійкі сталі, які не зміцнюються термічною обробкою
- •3.2.3 Сплави на залізонікелевій та нікелевій основі
- •3.2.4 Титан та його сплави
- •3.2.5 Алюміній та його сплави
- •3.2.6 Мідь та її сплави
- •3.2.7 Тугоплавкі метали
- •3.2.8 Благородні метали
- •3.2.9 Неметалеві матеріали
- •4 Матеріали стійкі до впливу температури та зовнішнього робочого середовища
- •4.1 Жаростійкі матеріали
- •4.1.1 Принципи легування жаростійких сталей
- •4.1.2 Феритні хромисті та хромоалюмінієві сталі
- •4.1.3 Мартенситні та мартенсито-феритні хромокремнієві сталі
- •4.1.4 Аустенітні сталі та сплави на залізонікелевій та нікелевій основі
- •4.1.5 Інші матеріали
- •4.2 Жароміцні матеріали
- •4.2.1 Особливості хімічного складу та структури жароміцних матеріалів
- •4.2.2 Класифікація жароміцних матеріалів
- •4.2.3 Помірно жароміцні сталі перлітного та мартенситного класів
- •4.2.3.1 Перлітні сталі
- •4.2.3.2 Хромисті сталі мартенситного та мартенсито-феритного класу
- •4.2.4 Жароміцні сталі аустенітного класу
- •4.2.4.1 Гомогенні сталі
- •4.2.4.2 Сталі з карбідним зміцненням
- •4.2.4.3 Сталі з інтерметалідним зміцненням
- •4.2.5 Жароміцні сплави на залізонікелевій та нікелевій основі
- •4.2.5.1 Залізонікелеві сплави
- •4.2.5.2 Сплави на нікелевій основі
- •4.2.6 Жароміцні сплави на основі кобальту
- •4.2.7 Інші матеріали
- •4.2.7.1 Помірно жароміцні матеріали
- •4.2.7.2 Жароміцні сплави на основі важкотопких елементів
- •4.2.7.3 Композиційні жароміцні матеріали
- •4.3 Холодостійкі матеріали
- •4.3.1 Критерії холодостійких матеріалів
- •4.3.2 Холодостійкі сталі
- •4.3.2.1 Холодостійкі сталі кліматичного холоду
- •4.3.2.2 Сталі для кріогенної техніки
- •4.3.2.2.1 Аустенітні сталі
- •4.3.2.2.2 Нікелеві низьковуглецеві сталі
- •4.3.2.3 Ливарні сталі
- •4.3.3 Залізонікелеві сплави
- •4.3.4 Сплави кольорових металів для кріогенної техніки
- •4.3.4.1 Алюміній та його сплави
- •4.3.4.2 Титан та його сплави
- •4.3.4.3 Мідь та її сплави
- •4.3.5 Холодостійкі неметалеві матеріали
- •5 Матеріали з особливими фізичними властивостями
- •5.1 Провідникові матеріали
- •5.1.1 Електричні властивості провідникових матеріалів
- •5.1.2 Провідникові матеріали
- •5.1.2.1 Метали та сплави з високою провідністю
- •5.1.2.2 Припої
- •5.1.2.3 Надпровідники
- •5.1.2.4 Контактні матеріали
- •5.1.2.5 Сплави з підвищеним електричним опором
- •5.1.2.6 Матеріали для термопар
- •5.2 Матеріали з особливими магнітними властивостями
- •5.2.1 Особливості процесів намагнічування матеріалів у зовнішньому магнітному полі
- •5.2.2 Магнітом’які матеріали
- •5.2.2.1 Низькочастотні магнітом’які матеріали
- •5.2.2.2 Високочастотні магнітом’які матеріали
- •5.2.3 Магнітотверді матеріали
- •5.3 Сплави з особливими тепловими властивостями
- •5.3.1 Сплави з заданим температурним коефіцієнтом лінійного розширення
- •5.3.2 Сплави з заданим температурним коефіцієнтом модуля пружності
- •5.4 Матеріали з ефектом пам’яті форми
- •5.4.1 Механізм ефекту пам’яті форми
- •5.4.2 Сплави з ефектом пам’яті форми
- •5.4.3 Застосування сплавів з ефектом пам’яті форми
- •5.5 Радіаційностійкі матеріали
- •5.5.1 Радіаційні дефекти та властивості матеріалів
- •5.5.2 Основні компоненти сучасного ядерного реактору
- •5.5.3 Радіаційностійкі матеріали
- •Література
- •6.050403 «Інженерне матеріалознавство»
5.5 Радіаційностійкі матеріали
5.5.1 Радіаційні дефекти та властивості матеріалів
При опромінюванні потоками частинок (нейтронів, протонів, електронів, альфа-частинок, уламків ділення) та жорстким електромагнітним (гамма- і рентгенівським) випромінюванням в матеріалах утворюються структурні пошкодження, які називають радіаційними дефектами, що негативно впливають в першу чергу на механічні властивості та корозійну стійкість.
Передана матеріалу енергія частинок або випромінювання, частково витрачається на розрив міжатомних зв’язків. Для утворення, наприклад, найпростішого радіаційного дефекту – пари Френкеля (вакансії та міжвузельного атома) потрібна енергія, що перевищує деяку порогову і складає 14…35 еВ [7].
При опромінюванні відбувається зсув атомів матеріалу в міжвузля і утворення вакансій. Густина точкових дефектів збільшується. Кількість вакансій, що створюється однією частинкою, залежить від її виду та енергії, а також від властивостей речовини, яка опромінюється (табл. 5.22). Одна частинка нейтрона, що володіє меншою енергією, ніж - частинка і протон, створює набагато більшу кількість структурних пошкоджень. Кількість вакансій, що утворюється в алюмінії, є вищою, ніж в берилії, що пояснюється більшою енергією міжатомного зв’язку в останньому [5].
На рис. 5.22 наведена модель радіаційних пошкоджень, які утворюються під час зіткнення високоенергетичних нейтронів з атомами кристалічної ґратки.
Зіткнення викликають зсув атомів або каскад зсувів в гратці в залежності від кількості енергії, що передається атому металу нейтроном. Атом, що першим піддався удару нейтроном, як біліардна куля, стикаючись з іншими атомами, викликає в гратці додаткові зсуви.
Таблиця 5.22 – Кількість вакансій в металі, які утворені однією частинкою [5]
Метал |
Нейтрон
|
- частинка
|
Протон
|
Алюміній |
6030 |
82 |
48 |
Берилій |
454 |
59 |
32 |
Рисунок 5.22– Модель радіаційних пошкоджень, які утворюються при зіткненні нейтронів з атомами кристалічної ґратки (модель Зеєгера) [6]
В результаті розвитку каскаду утворюються об’єми з високою концентрацією вакансій, які по периферії оточені зонами з підвищеною густиною міжвузельних атомів. Один нейтрон здатний створити в алюмінії понад 6000 вакансій, а у берилії, який має більшу енергію міжатомного зв’язку, – понад 450 вакансій [6].
При опромінюванні частинками, що мають енергію на рівні мегаелектронвольта, атомам матеріалу надається енергія, яка на декілька порядків вища у порівнянні з пороговою. Атом, що зсувається, прискорюється, а його кінетична енергія витрачається на іонізацію атомів, які розташовані вздовж траєкторії його руху. В результаті утворюється каскад радіаційних дефектів.
Частинки та випромінювання можуть призводити до хімічних та ядерних реакцій (також до реакції ділення) в матеріалі тіл, а також до появи в структурі матеріалів самих бомбардуючих частинок (іонне втілення), що викликає появу домішок в матеріалі, та є іншою причиною утворення радіаційних дефектів [7].
Крім утворення зсувів великі нейтронні потоки за рахунок своєї енергії збуджують атоми, посилюють їх коливання (так зване «радіаційне трясіння»), що супроводжується локальним підвищенням температури. Зростання температури сприяє радіаційному відпалюванню, при якому відбувається анігіляція вакансій і міжвузлових атомів. Водночас іде процес утворення скупчень вакансій, котрі при дуже високих потоках перетворюються або в дислокаційні петлі, або в мікропори, що призводить до розбухання.
Крім того, в деяких матеріалах під час опромінювання проходять ядерні реакції з виділенням газоподібних продуктів, наприклад, гелію, що в свою чергу призводе до появи газових пухирів по межах зерен.
Опромінення органічних матеріалів може призводити до руйнування зв’язків в молекулах і утворення нових молекул з іншим хімічним складом і властивостями.
Опромінювання при температурі, яка нижча за температуру рекристалізації (низькотемпературне опромінювання) впливає на структурні зміни та механічні властивості металів і сплавів таким же чином, як і при холодній пластичній деформації: матеріал зміцнюється, але втрачає в’язкість і пластичність (відбувається наклеп). Так, найбільш різке окрихчення аустенітних сталей проявляється після опромінення в температурному інтервалі 250…350С. Пластичність титанових сплавів після опромінення також знижується. Проте, на відміну від сталей, вони не мають різкого зниження пластичності в цьому температурному інтервалі.
Однак механізми дії радіаційного пошкодження і наклепу на структуру матеріалу принципово відрізняються, оскільки радіаційне пошкодження пов’язано переважно з утворенням точкових дефектів, тоді як деформаційне зміцнення – в основному з появою лінійних дефектів.
В умовах опромінювання вище температури рекристалізації (високотемпературне опромінювання) роль точкових радіаційних дефектів зменшується. Високотемпературне опромінювання супроводжується радіаційним відпалюванням, яке сприяє відновленню структури та механічних властивостей. Вакансії і міжвузлові атоми частково анігілюють, частково взаємодіють з домішками, дислокаціями, межами поділу. Міжвузлові атоми і вакансії, що залишились, об’єднуються в кластери, які в свою чергу можуть перетворюватись відповідно в дислокаційні петлі міжвузлового чи вакансійного типу.
Високотемпературне опромінювання активізує дифузійні процеси та сприяє розпаду пересичених твердих розчинів – тобто старінню. Цим пояснюється високотемпературна крихкість аустенітних хромонікелевих сталей. Активізацією дифузійних процесів також пояснюється зменшення довготривалої міцності при опромінюванні. Падіння жароміцності зростає зі збільшенням температури та інтенсивності нейтронного потоку.
Зміцнення, яке отримано в результаті низькотемпературного опромінювання, зберігається під час подальшого нагрівання до температури нижче температури рекристалізації.
Вплив опромінювання на полімерні матеріали призводить до розриву полімерних ланцюжків. Зсув залишків ланцюжків та вільних радикалів змінює властивості полімерів і сприяє їх руйнуванню [6].
Вплив опромінювання на корозійну стійкість. Для багатьох конструкційних матеріалів, які працюють в умовах опромінювання, корозійним середовищем є вода, волога або перегріта пара. В такому середовищі електрохімічний процес корозії може супроводжуватись хімічною корозією.
Під час опромінювання стійкість металів в умовах хімічної корозії знижується через руйнування поверхневих захисних плівок. Опромінювання, викликаючи структурні пошкодження матеріалів, знижує їх електрохімічний потенціал та прискорює процес корозійного руйнування.
При опромінюванні відбувається зміна складу електроліту внаслідок радіолізу: молекули води руйнуються і утворюються іони і атоми кисню, водню та групи ОН. Метал окислюється, збагачується на водень і, як наслідок, окрихчується. Обидва процеси – окислення та поглинання водню – посилюють електрохімічне руйнування металу.
Швидкість корозії сплавів на основі алюмінію у водному середовищі в умовах опромінювання зростає в 2…3 рази; аустенітні хромонікелеві сталі у вологій парі підлягають точковій, міжкристалітній корозії та корозійному розтріскуванню. Радіоліз води зменшує корозійну стійкість цирконієвих сплавів: швидкість корозії сплаву «Цирколой – 2» при 20 С збільшується в 50…70 разів через руйнування захисних плівок.
Радіаційно-стійкими матеріалами називають матеріали, які зберігають стабільні структуру і властивості в умовах нейтронного опромінювання.
Радіаційне середовище характеризують нейтронним спектром і нейтронним потоком. Спектр визначається дискретними рівнями енергії нейтронів. В залежності від енергії нейтронів, які використовуються для здійснення ланцюгової ядерної реакції, розрізнюють реактори на повільних (теплових) та швидких нейтронах. Нейтронний потік характеризує інтенсивність радіаційного середовища і виражається числом нейтронів з енергією Е 0,1 МеВ, які перетинають площу в 1 см2 за 1 с (нейтрон/см2с). Флюенс нейтронів (нейтрон/см2), який визначається як добуток густини потоку нейтронів та часу опромінювання, характеризує сумарну дозу опромінювання і є мірою накопичення радіаційної дії. Більш точною характеристикою дози опромінювання є сумарна кількість зсувів в розрахунку на один атом (зсув/ат).
Крім зміни механічних властивостей (зміцнення та зменшення пластичності) і вакансійного розбухання, радіаційне пошкодження сталей призводить до появи нових ефектів: радіаційної повзучості, високо- і низькотемпературного радіаційного окрихчення.
Радіаційна повзучість сталей проявляється при температурі 300…500 С, коли роль термічної повзучості ще незначна. Одним із можливих механізмів радіаційної повзучості є механізм переповзання – ковзання дислокацій. Швидкість радіаційної повзучості, що встановилася, пропорційна прикладеному напруженню та пошкоджувальній дозі.
Довготривала міцність радіаційно-стійких аустенітних і феритних сталей відрізняється. Аустенітні сталі мають достатньо високу довготривалу міцність при 600…700 С за рахунок легування Мо, додавання Nb, мікродобавок В (0,003…0,008 %). Довготривала міцність хромистої жароміцної сталі менша, ніж аустенітних, що пов’язано з більшою дифузійною рухомістю атомів в ОЦК гратці. Легування Мо, Nb, V та B збільшує міцність сталі лише при 600…650 С.
Зміну властивостей сталей при низьких температурах під час опромінювання називають низькотемпературним радіаційним окрихченням (НТРО). До НТРО схильні феритні та ферито-мартенситні сталі і в меншій мірі аустенітні корозійностійкі сталі, що пов’язано з особливостями дислокаційної структури і фазових перетворень у фериті.
В області, де температура складає понад 0,55 від температури плавлення сталей, спостерігається високотемпературне радіаційне окрихчення (ВТРО). ВТРО проявляється в незворотному зменшенні відносного видовження (до 3…5 %) та переважанні міжзеренного руйнування [6].
