Питання для самоконтролю

1. Як формулюється поняття правового статусу особи? Розкрийте його структуру.

2. Які існують принципи конституційно-правового статусу особи? Дайте їх характеристику.

3. Визначте поняття громадянства. Назвіть його основні принципи, закріплені в законодавстві України.

4. Які підстави набуття і припинення громадянства України передбачені Законом України «Про громадянство»?

5. Охарактеризуйте систему конституційних прав і свобод людини і громадянина.

6. Як співвідносяться поняття «права людини» і «права громадянина»?

7. Чи допускається обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина?

8. Як формулюється поняття «механізм реалізації конституційних прав, свобод і обов’язків людини і громадянина»? Назвіть і охарактеризуйте його елементи.

9. Назвіть основні гарантії реалізації прав і свобод людини і громадянина.

10. Назвіть та охарактеризуйте способи захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Розділ 6 Конституційне регулювання виборів і референдуму як форм безпосередньої демократії

§ 1. Поняття виборів, виборчої системи івиборчого права в Україні. Стадії виборчого процесу

У політичному житті сучасних держав, у тому числі й в Україні, значна роль належить таким політико-правовим інститутам як вибори, виборча система і виборче право. Ці поняття тісно між собою взаємопов’язані.

Вибори —це участь громадян України у здійсненні державної влади шляхом висунення зі свого середовища кандидатів і обрання їх в органи державної влади й органи місцевого самоврядування.

У сучасному політичному процесі вибори мають багатоманітне соціальне призначення, яке виражається через наступні суспільні функції: по-перше, вибори є важливим інструментом реалізації народного суверенітету, легітимізації влади взагалі й конкретно того чи іншого представницького органу у межах його законодавчої компетенції; по-друге, через вибори як демократичну форму обрання представників народу забезпечується стабільність, поступовість і наступність існування влади; по-третє, через вибори як форму відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування: саме періодичні вибори дають змогу позбутися непопулярних, а також тих, хто скомпрометував себе, політиків; по-четверте, вибори є одним із найважливіших способів формування і вираження суспільної думки.

Виборча система України —це порядок формування органів державної влади й органів місцевого самоврядування. Виборча система встановлює: хто має право обирати і бути обраним до складу представницьких органів, хто має право висувати кандидатів у депутати, яким чином народ бере участь у виборах, як організовуються і проводяться самі вибори, як визначаються результати голосування.

За порядком визначення результатів голосування розрізняють такі види виборчих систем як мажоритарна, пропорційна і змішана.

Мажоритарна система є найстарішою серед виборчих систем. Назва її походить від французького majorite, що означає «більшість». Мажоритарною вважається система визначення результатів виборів, завдяки якій депутатські мандати (один або кілька) від округу одержують тільки ті кандидати, які отримали встановлену законом більшість голосів, а усі інші кандидати вважаються необраними. Залежно від того, як визначається більшість голосів, необхідна для обрання кандидата, розрізняють: 1) мажоритарну систему абсолютної більшості; 2) мажоритарну систему відносної більшості; 3) мажоритарну систему кваліфікованої більшості. При застосуванні мажоритарної системи виборчі округи найчастіше бувають одномандатними. Рідше трапляється варіант багатомандатних округів. В одномандатних округах голосують, як правило, персоніфіковано, у багатомандатних  як за певних осіб, так і за партійними списками.

Мажоритарна система відносної більшості (або простої більшості, або «перший обирається на посаду») є найпростішим різновидом мажоритарної системи. За умов її запровадження обраним вважається кандидат, який отримав найбільшу кількість голосів виборців. Ця система досить результативна. За умов однакової кількості набраних голосів двома або більше кандидатами, що буває дуже рідко, законодавством традиційно використовується процедура жеребкування. При цій системі голосування відбувається в один тур. Як правило, не встановлюється обов’язковий мінімум участі виборців у голосуванні. В Україні така система застосовується під час виборів депутатів сільських і селищних рад та сільських, селищних, міських голів згідно із ч.ч. 2, 4 статті 2 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад ісільських, селищних, міських голів» (далі — Закон про місцеві вибори) від 10 липня 2010 року.

Недоліком мажоритарної системи відносної більшості є те, що вона не дає можливості враховувати інтереси всіх виборців округу, бо кандидат може бути обраним абсолютною меншістю виборців, хоча і відносною їх більшістю на момент голосування; за таких умов голоси виборців, що голосували проти обраного кандидата, пропадають. Ця система також фактично анулює середні і малі партії.

На відміну від цього мажоритарна система абсолютної більшості для обрання кандидата вимагає зібрати більше половини голосів виборців, тобто діє формула 50 % + 1 голос. Для визначення цієї необхідної кількості голосів виборців можуть використовуватися різні показники: 1) загальне число зареєстрованих виборців; 2) загальне число виборців, які брали участь у виборах (одержали виборчі бюлетені); 3) загальне число виборців, які брали участь у голосуванні. При застосуванні цієї системи, як правило, встановлюють обов’язковий нижній поріг участі у голосуванні. В Україні ця система застосовується на виборах Президента України. Так, згідно із частиною третьою статті 84 чинного Закону України «Про вибори Президента України» (станом на 2 листопада 2012 року), обраним у день виборів Президентом України вважається кандидат, що одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Перевага означеної системи — в її потенційному демократизмі: вона враховує інтереси більшості виборців, хоча голоси виборців, поданих проти, знову ж втрачаються. Недоліком системи є її нерезультативність. Голосування за цією системою передбачає, як правило, повторне голосування або повторні вибори. Оскільки активність виборців у другому турі помітно знижується, законодавство часто не встановлює ніяких бар’єрів, що мають місце при першому турі голосування. Іншим способом, яким долається нерезультативність системи абсолютної більшості вже у першому турі виборів, є альтернативне голосування (преференційне або абсолютне голосування), при якому виборці голосують за одного кандидата, але вказують при цьому порядок своїх переваг для інших. Якщо жоден з кандидатів не отримує абсолютної більшості при першому підрахунку, то той, що отримав найменшу кількість голосів, виключається зі списку і підраховуються відповідні другі позиції у системі. Цю операцію повторюють доти, поки один кандидат не набере абсолютну кількість у результаті цих перетворень голосів.

Мажоритарна система кваліфікованої більшості передбачає, що обраним вважається кандидат (або список кандидатів), який отримав певну, кваліфіковану більшість голосів виборців. Кваліфікована більшість встановлюється законодавством і, як правило, перевищує більшість абсолютну. Ця система застосовується доволі рідко у практиці виборів. Основна причина цього полягає у її нерезультативності. До 1993 р. вона діяла в Італії при виборах Сенату, також застосовується у Чилі.

Іншим видом виборчих систем є пропорційна система. Вперше вона була запроваджена у 1889 р. у Бельгії. За пропорційної системи депутатські мандати розподіляються між партіями пропорційно кількості голосів виборців, отриманих кожною з них у межах виборчого округу. При застосуванні цієї системи округи завжди багатомандатні.

За впливом виборців на розташування кандидатів у списку для голосування розрізняють наступні види пропорційної системи:1) з жорсткими списками; 2) з преференціями; 3) з напівжорсткими списками. При застосуванні жорстких списків виборець голосує за список партії, що він обирає, у цілому. У виборчому бюлетені вказуються тільки назви, емблеми партій, іноді певна кількість перших кандидатів у партійних списках. Саме система жорстких списків практикувалася в Україні під час чергових виборів у 2006 році та позачергових виборів у 2007 році.

При застосуванні системи преференцій (у перекладі означає «перевага») виборець не просто голосує за списки партії, що обирає, а й робить помітку навпроти номеру того кандидата у кандидатському списку від партії, якому він віддає свій голос. Таким чином, обирається той, хто отримав найбільше число преференцій, у разі рівності кількості преференцій у кількох кандидатів від партії перевагу віддають тому, хто займає вище місце у партійному списку.

Система напівжорстких списків передбачає можливість для виборця голосувати:

1) за список у цілому;

2) визначати преференції, помітивши чи вписавши прізвища одного або кількох кандидатів.

У першому випадку голоси виборців підраховуються за системою жорстких списків, у другому — за системою преференцій.

Пропорційна система з жорсткими списками має свої переваги: при голосуванні обирається передусім політична платформа і програма майбутньої діяльності партії; дана система найпростіша за формою здійснення і найдешевша. Недоліком її є те, що партійний список може «витягнути» у депутати, сенатори тощо невідомих, некомпетентних, непопулярних політиків. На відміну від цього, система преференцій дає змогу розширити сферу волевиявлення саме виборця, бо голосують і списки, і персоналії. І в цьому її перевага, проте недоліком є, так би мовити, мажоритарність — виборець орієнтується більше на окремих політичних осіб, а не на інтереси й завдання партії у цілому. Запровадження системи з напівжорсткими списками викликане необхідністю подолати вади системи жорстких списків і преференцій.

Загальною так званою «обтяжливою» обставиною при запровадженні пропорційної системи є досить складна система обрахунку голосів виборців. Це більш або менш складне математичне обрахування вимагає двоетапної операції. На початковій стадії кожен список отримує стільки місць, скільки разів він відповідає виборчому коефіцієнтові. Оскільки кількість місць, відведених для окремого списку, є загальною кількістю голосів, отриманих за цим списком, завжди залишаються декілька голосів. Ці голоси є остачею (або надлишком), яка враховується аж до логічного завершення розподілу голосів виборців. Виборчий коефіцієнт (виборча квота, виборчий метр) — це дільник, що використовується для визнання кількості місць, які отримає кожен список під час розподілу. Найчастіше використовують простий коефіцієнт, що отримується після голосування шляхом ділення в кожному окрузі окремо загальної кількості поданих голосів на кількість місць на заміщення (заповнення).

Розподіл надлишків (остачі) проводиться двома основними методами:

1) метод найбільших надлишків включає розподіл місць за списком, що має найбільшу кількість непредставлених голосів, відкладених від першого розподілу, і так далі, доки всі місця не будуть розподілені;

2) метод найбільшого середнього — метод, шляхом якого загальна кількість голосів, отриманих за списком, ділиться на кількість місць, вже отриманих за цим списком, плюс одне фіктивне місце. Список, який таким чином отримує найбільше середнє, отримує наступне місце і так далі, доки всі місця не будуть розподілені.

З метою запобігання швидкому росту кількості дрібних, непредставницьких партій при пропорційних системах виборів запроваджують виборчий поріг, який полягає в тому, що для участі у розподілі місць після голосування допускаються тільки ті партійні списки, що набрали певний, встановлений у законодавстві відсоток голосів.

Існує досить широкий спектр змішаних систем, які є поєднанням мажоритарної та пропорційної систем. Принаймні 20 країн світу застосовують їх. Змішані виборчі системи застосовуються, як правило, у тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або необхідно досягти компроміс між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Іноді змішані системи запроваджуються в модифікованому вигляді з перевагою тієї чи іншої виборчої системи.

Виборчими системами, що надають перевагу мажоритарному методові голосування при застосуванні і пропорційного голосування виступають наступні змішані системи:

1) система з єдиним голосом, що не допускає передачі. Зміст її полягає в тому, що в багатомандатному виборчому окрузі виборець голосує за одного кандидата, а не за список кандидатів від партії. Це практикується в Японії, Китаї;

2) обмежене голосування, яке передбачає, що виборці можуть обрати кількох кандидатів з одного бюлетеня, але їх має бути менше, ніж кількість місць для заповнення;

3) кумулятивне голосування передбачає, що виборець має стільки голосів, скільки мандатів у окрузі, і може її розподілити між всіма кандидатами, а може й віддати всі свої голоси за тільки одного з кандидатів.

Існує й змішана система, що використовує переважно модифіковану пропорційну систему представництва.

Система з єдиним голосом, який передається, передбачає, що виборці голосують за одного кандидата незалежно від числа мандатів у виборчому окрузі, але при цьому виражають перевагу і щодо інших кандидатів.

Найпростішим варіантом змішаної виборчої системи є паралельне комбінування: певна частина представницького органу обирається за мажоритарним, інша — за пропорційним принципом. В Україні за представленою схемою обираються народні депутати України (частина третя статті 1 Закону України «Про вибори народних депутатів України»), депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад (частина третя статті 2 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»).

Поняття виборчого права вживається в двох значеннях: об’єктивному і суб’єктивному. Воб’єктивному значенні — це система правових норм, що регулюють порядок формування представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування. Ці норми містяться в Конституції України, у виборчому законодавстві. У науці прийнято розрізняти норми матеріальні та процесуальні. Норми, які закріплюють принципи виборів, їх керівні основи і містяться, як правило, в Конституції, прийнято називати матеріальними нормами виборчого права. Норми, що регулюють порядок і організацію проведення виборів і містяться в Законах про вибори, називаються процесуальними нормами виборчого права.

Суб’єктивне виборче право —це право громадянина обирати органи державної влади і місцевого самоврядування (активне) і право (можливість) бути обраним до цих органів (пасивне). Активне виборче право на всіх виборах мають громадяни, які досягли 18 років. Для пасивного виборчого права встановлені додаткові умови: вищий віковий ценз (наприклад, 35 років — для Президента, 21 рік — для народного депутата), інші умови (наприклад, Президент до обрання повинен протягом 10 років проживати в Україні, знати українську мову; депутат Верховної Ради — п’ять років прожити в Україні).

Виборче право в Україні має свої джерела. Ними є нормативні акти, у яких містяться конституційно-правові норми, що визначають порядок проведення виборів. До них відносяться: Конституція України, Закони України «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про вибори Президента України», рішення Центральної виборчої комісії та ін.

Як проголошує Конституція України у статті 71, громадяни України беруть участь у вільних виборах на підставі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Загальним є таке виборче право, коли всі дорослі громадяни мають право брати участь у виборах. Громадянин України, який досяг 18 років, має право обирати, а після досягнення віку, встановленого Конституцією і чинними виборчими законами, бути обраним до органів державної влади й до виборних органів місцевого самоврядування. Законом «Про вибори народних депутатів України» встановлене обмеження участі у виборах тільки тих громадян України, які визнані судом недієздатними (частина дев’ята статті 2 Закону).

Пряме виборче право означає, що громадяни України безпосередньо обирають депутатів шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку партії (блоку).

Рівне виборче право —це така система організації виборів, за якої громадянин України бере участь у виборах депутатів на рівних умовах.

Таємне голосування передбачає відсутність будь-якого контролю над волевиявленням виборців.

Вільні вибори означають, що участь у виборах в Україні є правом, а не обов’язком громадян. Самі виборці вирішують, брати участь їм у виборах чи ні: громадянам забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. Застосування насильства, погроз, обману, підкупу або яких-небудь інших дій, що перешкоджають вільному формуванню і вільному виявленню волі виборця, забороняється. Добровільність участі у виборах передбачає, що ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

Вибори і виборчі системи поділяються на декілька видів залежно від суб’єктів виборів, часу і порядку їх проведення та інших обставин.

В.Ф. Погорілко пропонував наступну класифікацію виборів.

За територіальною ознакою вибори поділяються на:

1) загальнонаціональні (загальнодержавні), які здійснюються на території всієї країни: вибори до Верховної Ради України, вибори Президента України;

2) місцеві (іноді їх називають локальними, комунальними, адміністративними): вибори до представницьких органів місцевого самоврядування (сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад та сільських, селищних, міських голів).

За об’єктом, що передбачає органи або посади, до яких входять або на які обираються представники народу, вибори можна класифікувати так:

1) вибори парламенту —вибори до Верховної Ради України;

2) вибори на посаду Президента України;

3) вибори представницького органу територіальної автономії  вибори Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

4) вибори представницьких органів самоврядування міських, сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад;

5) вибори на посади сільських, селищних, міських голів.

За часом проведення вибори поділяють на:

1) чергові —вибори, що проводяться у період закінчення строку повноважень (легіслатури), передбаченого Конституцією і законами України для функціонування певного виду виборного органу або посади;

2) позачергові або дострокові —вибори, що проводяться у разі дострокового припинення строку повноважень, передбаченого Конституцією України і законами України для функціонування певного виду виборчого органу або посади;

3) повторні —проводяться у випадках, коли вибори у виборчому окрузі визнані недійсними або такими, що не відбулися;

4) вибори замість депутатів, сільських, селищних, міських голів, які вибули —вибори, що проводяться у одномандатних виборчих округах у разі втрати депутатського мандата або дострокового припинення повноважень депутата чи сільського, селищного, міського голови на підставах і в порядку, передбачених Конституцією України і законами України. За виборчим законодавством України вибори замість депутатів, що вибули, відбуваються тільки у разі обрання депутатів безпосередньо в одномандатних виборчих округах, а заміна депутатів, що обирались за списками політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на виборах народних депутатів України, а також за виборчими списками місцевих осередків партій (блоків) на виборах органів місцевого самоврядування відбувається шляхом надання депутатського мандата першому за черговістю необраному кандидату із відповідного списку. Якщо у відповідному спискові кандидатів у депутати не залишилося кандидатів для заміщення вакантного мандата, такий мандат залишається вакантним до чергових або позачергових виборів;

5) перші —вибори, що проводяться у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці.

За кількісною ознакою участі виборців вибори бувають:

1) загальними, основними, коли в них за законом мають право брати участь всі виборці держави;

2) частковими (додатковими), коли поповнюється склад Верховної Ради України, місцевих рад у разі дострокового вибуття деяких депутатів, або визнання виборів недійсними.

З огляду на правові наслідки вибори поділяють на:

1) дійсні —це вибори, проведені у порядку, визначеному Конституцією України і відповідному виборчому законі;

2) недійсні —вибори, у ході яких мали місце порушення виборчого законодавства, які вплинули на підсумки виборів.

У виборчому процесі прийнято виділяти ряд етапів або стадій, які характеризуються самостійним змістом і значенням. До них слід віднести:

1) висування кандидатів у депутати;

2) утворення виборчих комісій (крім Центральної виборчої комісії);

3) реєстрація кандидатів у депутати;

4) проведення передвиборної агітації;

5) утворення спеціальних виборчих дільниць, що існують на тимчасовій основі;

6) складання списків виборців, їх перевірка та уточнення;

7) голосування;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;

9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення;

10) припинення повноважень окружних та дільничних виборчих комісій (ст.11 Закону «Про вибори народних депутатів України»).