§ 2. Поняття правосуддя, його відмінність від інших форм державної діяльності. Конституційні принципи правосуддя

Правосуддя є специфічним напрямом реалізації державної влади й основним повноваженням судової влади.

Під правосуддям розуміється діяльність суду з розгляду і вирішення в особливому процесуальному порядку (у судових засіданнях) цивільних, господарських, кримінальних, справ про адміністративні правопорушення і вживання встановлених законом заходів державного примусу до осіб, які винні у здійсненні правопорушень, або виправдання невинних. Ще однією формою судочинства є прийняття рішень з питань відповідності чинному законодавству правових актів посадових осіб місцевих органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування. Деякі автори до поняття правосуддя відносять також розгляд і вирішення судом питань про конституційність нормативно-правових актів органів державної виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, а також питань про законність рішень, дій або бездіяльність цих органів і їх посадових осіб.

Значення діяльності щодо відправлення правосуддя полягає у встановленні судом фактичних обставин у конкретній справі за допомогою дослідження доказів і застосування норм матеріального права.

Правосуддя як особлива форма державної діяльності здійснюється:

1) виключно судами, і делегування функцій судів іншим органам або посадовим особам не допускається (ст. 124 Конституції України);

2) з дотриманням особливої процедури. Розгляд і вирішення судом справ проводиться в особливій процесуальній формі (тобто у формі судового процесу), яка детально регламентується процесуальним законом з метою недопущення суб’єктивізму і свавілля з боку суддів;

3) конкретним чином, передбаченим у процесуальному законі, тобто шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справ. Правосуддя здійснюється на основі закону і відповідно до закону. Судова діяльність є підзаконною;

4) з застосуванням або незастосуванням державного примусу. При здійсненні правосуддя по конкретній справі суд застосовує до винних осіб установлені законодавством заходи державного примусу, які залежать від форми судочинства. У цивільному і господарському процесі суди, задовольняючи позов (або відмовляючи в задоволенні), або визнаючи договір недійсним (або дійсним), примушують у межах цивільних і господарських правовідносин виконати певні дії (наприклад, сплатити грошові суми). У кримінальному судочинстві до підсудного застосовується певна міра кримінального покарання за скоєне, яка передбачена санкцією правової норми Кримінального кодексу України.

Іншим аспектом даної ознаки є відмова у застосуванні державного примусу, якщо в результаті судового розгляду суд дійде висновку про відсутність неправомірного факту, поведінки тощо. Відмова у державному примусі в кримінальному судочинстві означає виправдання підсудного, а в цивільному і господарському — залишення без задоволення незаконних вимог позивача тощо.

Правосуддя здійснюється на основі певних принципів. Порушення судом принципів правосуддя свідчить про незаконність прийняття рішення, і як наслідок — спричиняє його скасування. Конституція України розширила перелік конституційних принципів правосуддя і сферу їх застосування, а також поглибила їх демократичний зміст з урахуванням міжнародного досвіду і норм міжнародного права.

Як наголошувалося вище, у Конституції України закріпленопринципи правосуддя (ст.ст. 55, 59, 62, 63, 124, 126-129).

1. Незалежність суддів при здійсненні правосуддя і підпорядкування їх тільки закону. Вплив на суддів будь-яким чином забороняється.

2. Колегіальний і одноособовий розгляд судових справ. Судочинство в передбачених законом випадках здійснюється суддею одноосібно (у місцевих судах), колегією суддів (в апеляційних судах, Верховному Суді України, Вищому спеціалізованому суді з рорзгляду цивільних та кримінальних справ України, Вищому господарському суді України, Вищому адміністративному суді України) або судом присяжних.

3. Незмінюваність суддів. Цей принцип є новим положенням для судової системи України. Судді здійснюють свою діяльність безстроково, окрім суддів Конституційного Суду України і суддів, що призначаються на посаду вперше. Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснюється Президентом України за поданням Вищої ради юстиції. Усі інші судді, окрім суддів Конституційного Суду, обираються Верховною Радою України безстроково. Незмінюваність суддів є однією з гарантій їх незалежності.

4. Законність. Правосуддя повинно здійснюватися в точній відповідності із законодавством України. Рішення повинні ґрунтуватися на нормах Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. Суди при розгляді конкретних справ повинні не просто застосовувати законодавство, а й оцінювати зміст будь-якого закону або іншого нормативно-правового акту з огляду його відповідності Конституції й у всіх необхідних випадках застосовувати Конституцію, яка має найвищу юридичну силу і є актом прямої дії. При цьому в разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон, суд зобов’язаний припинити розгляд справи і звернутися до Верховного Суду України, який згідно зі ст.150 Конституції України може порушити перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів.

Відповідно до ст.9 Конституції, чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У той же час міжнародні договори застосовуються, якщо вони не суперечать Конституції України.

5. У Конституції України є положення про те, що юрисдикція судів розповсюджується на всі правовідносини, що виникають у державі (ст.124). З урахуванням цього, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян, а також будь-які інші правові спори.

Раніше в законодавстві України передбачалося право громадян на оскарження в суді неправомірних дій посадових осіб. Проте в ньому містилися обмеження права громадян на безпосереднє звернення до суду.Передбачалося, що скарга (за деякими виключеннями) могла бути направлена до суду тільки після оскарження дій (бездіяльності|) органу державного управління або посадової особи вищестоящому в порядку підлеглості органу або посадовій особі, які повинні були розглянути її та про результати розгляду повідомити громадянина в місячний строк. Недотримання цього порядку призводило до відмови судді в прийнятті скарги.

Діючий сьогодні порядок пов’язаний з тим, що норми Конституції України є нормами прямої дії, а звернення до суду за захистом конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України, гарантується державою.

У зв’язку з необґрунтованою відмовою в прийнятті заяв і скарг громадян Пленум Верховного Суду України в своїх Постановах від 1 листопада 1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» і № 7 від 30 травня 1997 року «Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина» роз’яснив, що після прийняття Конституції України суди не мають права відмовляти особам у прийнятті для судового розгляду заяв і звернень, а також у судовому захисті прав і свобод людини і громадянина.

Це питання стало також предметом розгляду Конституційним Судом питання про офіційне тлумачення ст.55 Конституції України. Конституційний Суд України 25 листопада 1997 року роз’яснив, що дану статтю необхідно розуміти так, що кожен (тобто громадянин України, іноземець або особа без громадянства) має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, які, на їх думку, порушують або ущемляють їх права і свободи або заважають їх здійсненню, а тому вимагають правового захисту в суді. Такі скарги підлягають безпосередньому розгляду в судах незалежно від того, що прийнятим раніше законом міг бути встановлений інший порядок їх розгляду. Конституційний Суд України також роз’яснив, що суди зобов’язані приймати заяви громадян до розгляду навіть у разі відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Суд не може відмовити в правосудді, якщо людина вважає, що його права і свободи порушені або порушуються, створені або створюються перешкоди для їх реалізації, або є інші порушення прав і свобод. Відмова суду в прийомі позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист.

6. Здійснення правосуддя на принципах рівності всіх перед законом і судом. Суд зобов’язаний забезпечити всім учасникам судового процесу рівні можливості щодо надання і дослідження доказів, заяви клопотань і здійснення інших процесуальних прав.

7. Презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини. Ці принципи є важливим засобом у забезпеченні прав громадян у кримінальному судочинстві та гарантією захисту від обвинувачення і направлені на те, щоб невинні особи не притягалися до кримінальної відповідальності.

Суть зазначеного принципу полягає в тому, що особа вважається невинуватою у вчиненні і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальнимвироком суду (ст. 62). Згідно із законом, ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. На обвинуваченого (підсудного) забороняється покладати доведення своєї невинуватості.

Визнання судом особи винною у вчиненні злочину може бути тільки за умови доведеності її вини. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. При цьому відповідно до ст. 62 Конституції обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Суди при розгляді кожної справи повинні перевіряти, чи відповідають нормам Кримінального процесуального кодексу України (КПК|) одержані докази, які органи досудового слідства обґрунтовують висновки про винуватість особи у вчиненні злочину. Якщо буде встановлено, що якісь докази одержані незаконним шляхом, суди повинні визнати їх неприпустимими і не враховувати при обґрунтуванні обвинувачення у вироку.

Недоведеність вини підсудного або процесуальні порушення під час збору доказів спричиняють прийняття виправдувального вироку.

8. Змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Принцип змагальності є новим для законодавства України. У класичному значенні цей принцип означає, що суд сам не збирає доказів по справі; обов’язок надавати докази лежить на сторонах, а суд лише оцінює ці докази. Проте раніше в законодавстві України існувало правило про те, що суд мав право і повинен був за своєю ініціативою з’ясувати всі обставини справи і підтверджувати їх доказами. На суд покладалася відповідальність за достатність доказової бази. У зв’язку з цим суд був вимушений збирати докази за власною ініціативою.

Сьогодні судове слідство фактично є перевіркою доказів, зібраних органами дізнання і досудового слідства. Чинне законодавство покладає на суд обов’язок застосовувати всі передбачені законом заходи для всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, виявляти як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують обвинуваченого, а також обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, за необхідністю витребувати нові докази.

При вирішенні цивільних справ суд повинен виходити з доказів, наданих сторонами. Разом з цим суд може запропонувати позивачу або відповідачу надати додаткові докази, без яких неможливо правильно розглянути справу, а в разі, коли сторони не можуть їх зібрати, суд, за клопотанням сторін, може сам витребувати такі докази. Після прийняття Конституції України в цивільному процесуальному законодавстві усунене положення, що зобов’язує суд збирати докази за власною ініціативою.

9. Підтримання державного обвинувачення в суді прокурором. Цей принцип означає, що прокурор зобов’язаний підтримувати державне обвинувачення в усіх кримінальних справах, які направлені до суду з обвинувальним вироком.

10. Забезпечення підозрюваному, обвинуваченому і підсудному права на захист. Особи, затримані за підозрою у вчиненні злочину, мають право на побачення із захисником до першого допиту. Про це право їм повинні повідомити перед першим допитом. Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право обирати захисника своїх прав самостійно. Конституцією України закріплене їх право на надання в передбачених законом випадках безоплатної правової допомоги (ст.59). Оплата праці адвокатів у таких випадках здійснюється з державного бюджету.

11. Гласність судового процесу і його повна фіксація технічними засобами. Даний принцип судового процесу має важливе виховне значення і сприяє профілактиці правопорушень з боку громадян. У той же час цей принцип сприяє якіснішій роботі суду, оскільки дає можливість здійснювати контроль за діяльністю суду з боку громадськості.

Принцип гласності означає, що справи в усіх судах розглядаються відкрито, і кожен громадянин має право бути присутнім під час судових засідань. Виключення з цього принципу передбачені в законодавстві. Порушення принципу відкритого судового розгляду справи є безумовною підставою для скасування рішення (вироку) суду.

Принцип гласності судового процесу, закріплений у законодавстві України, відповідає міжнародно-правовим документам. Але в міжнародному праві передбачене ширше коло можливих випадків розгляду справ у закритих судових засіданнях, ніж в українському.

Закрите судове засідання проводиться у випадках, коли відкритий розгляд справ суперечить інтересам охорони державної таємниці. Крім того, закритий судовий розгляд допускається за мотивованим визначенням суду у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини й інші справи з метою запобігання розголошуванню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, а також у деяких інших випадках (наприклад, у цивільних справах — з метою забезпечення таємниці усиновлення, у господарських справах — коли відкрите вирішення справи суперечить інтересам охорони комерційної таємниці). Проте якщо справа розглянута в закритому судовому засіданні, вироки і рішення судів у всіх випадках проголошуються публічно.

Весь хід судового розгляду фіксується в протоколі судового засідання. Конституція передбачає повну фіксацію судового процесу технічними засобами. Проте обов’язковий порядок застосування цих засобів чинним законодавством ще не врегульований (передбачено тільки факультативне їх застосування).

12. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення суду, окрім випадків, установлених законом. Апеляційна форма оскарження Конституцією України передбачена вперше. Апеляційному розгляду підлягають справи, рішення (вироки) за якими не набули чинності. Касаційному оскарженню підлягають рішення (вироки), що набули чинності. З питань оскарження необхідно звертатися до відповідних судів, які наділені повноваженнями розгляду справ у апеляційному і касаційному порядку.

13. Обов’язковість рішень суду. Рішення суду, що набули чинності, є обов’язковими для виконання на всій території України. Їх виконання забезпечується державним примусом відповідно до Кримінального кодексу України і Кодексу про адміністративні правопорушення.

У Конституції України сказано, що законом можуть бути встановленой інші принципи правосуддя. Так, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено принципи правосуддя (ст.ст. 5–15). Наприклад, у ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплений принцип мови судочинства і діловодства в судах (воно ведеться українською мовою, яка є державною).