Питання для самоконтролю

1. Які основні сфери суспільних відносин регулюються конституційним правом?

2. Назвіть основні методи конституційно-правового регулювання.

3. У чому полягає специфіка конституційно-правових норм? Дайте класифікацію конституційно-правових норм за різними підставами.

4. Визначте поняття «конституційно-правовий інститут». Наведіть приклади.

5. Дайте визначення поняття «конституційно-правові відносини», розкрийте їхню структуру, особливості.

6. Сформулюйте особливості конституційної відповідальності.

7. Визначте систему джерел конституційного права України.

8. Яке співвідношення понять «державне» і «конституційне» право?

9. Що є предметом науки конституційного права України? Назвіть її джерела.

10. Визначте завдання конституційного права України як навчальної дисципліни.

Розділ 2 Основні характеристики Конституції України як Основного Закону держави

§ 1. Теоретичні основи конституції: поняття, сутність, функції

Термін «конституція» (від латинського constitutio — «установлення»)має багатовікову історію, але ідея конституції як основного закону держави, що закріплює основи її організації і правове положенняособи, виникла лише в новий час, у період боротьби проти феодалізму. Ідеологи цієї боротьби розглядали конституцію як основний закон у системі чинного законодавства, покликаний передусім обмежити владу держави і забезпечити захист прав і свобод людини і громадянина.

У сучасному конституційному праві існує декілька визначень конституції. У їх основу зазвичай покладені одна або декілька ознак, що характеризують предмет конституційного регулювання, місце, яке посідає конституція в ієрархії джерел права, в національній правовій системі. Якщо визначати конституцію у загальному плані, то можна сказати, що це система правових норм, які мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основи відносин між людиною і суспільством, з одного боку, і державою — з іншого, а також основи організації самої держави. Ці правові норми можуть бути зосереджені в одному або декількох нормативних актах — основних законах, а можуть міститися у невизначеній кількостізвичайних законів і, крім того, у судових прецедентах і конституційних звичаях.

У науці конституційного права поняття конституції має два значення: розрізняють формальну конституцію і матеріальну. Конституція у матеріальномузначенні є писаним актом, сукупністю актів або конституційних звичаїв, які передусім проголошують і гарантують права і свободи людини і громадянина, а також визначають основи суспільного ладу, форму правління і територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію і взаємовідносини, державну символіку і столицю. Однак у матеріальному значенні термін «конституція» вживається рідко. Набагато частіше ми говоримо про конституцію у формальномузначенні, тобто про закон або групу законів, що мають вищу юридичну силу щодо всіх інших законів. Конституція у цьому значенні — це закон законів. Вона не може бути змінена шляхом прийняття звичайного закону, і навпаки, внесення поправок до конституції вимагає відповідної зміни тих законів і підзаконних актів, які були раніше видані на її основі, але перестали тепер їй відповідати. Матеріальне і формальне розуміння конституції знаходиться в певному співвідношенні.

Існує відмінність також і між поняттями юридичної і фактичної конституції. Юридична конституція у матеріальному або формальному значенні — це завжди певна система правових норм, які регулюють вказане вище колосуспільнихвідносин. Фактичнаконституція — це реально існуючий суспільний (конституційний) лад, основу якого складають ті об’єктивні відносини, які визначають найбільш суттєві економічні, політичні, соціальні та інші характеристики суспільства. Фактична конституція існує незалежно від того, закріплена юридично чи ні. Розходження між фактичною і юридичною конституцією — це результат змін у співвідношенні політичних сил, що відбулися післяприйняття юридичної конституції, особливо коли мовайде про формальну юридичну конституцію. Вони свідчать про те, що частина норм юридичної конституції стала фіктивною. Виникає необхідність або юридичну конституцію узгодити з фактичними суспільнимивідносинами, або, навпаки, ці відносини перетворити відповідно до положень юридичної конституції. Останнім часом дедалі більше значення у подоланні розбіжностей між фактичною і юридичною конституцією відіграють органи конституційної юрисдикції.

Фіктивність конституції, як правило, характерна для держав з авторитарними та тоталітарними політичними режимами. У демократичних країнах у випадках існування розбіжності між фактичною та юридичною конституцією вживають відповідних заходів для якнайшвидшого її подолання.

Важливим для розкриття поняття і змісту конституції єпитання про її сутність. Сутність конституції — це її внутрішня основа, значення, найбільш важливі якості й властивості, які визначають усі структурні та функціональні характеристики Основного Закону суспільства і держави. Будь-яка конституція, поряд зі своєю юридичною сутністю як основного закону, який має вищу юридичну силу, розглядається також у соціально-політичному аспекті. Конституція має бути механізмом здійснення консенсусу всіх сил, соціальних груп, своєрідним суспільним договором (зрозуміло, договором не в юридичному значенні), у якому узгоджені політичні інтереси різних верствсуспільства. Конституція сьогодні має виражати інтереси не стільки держави, скільки інтереси громадянського суспільства, головною цінністю якого є людина. Це є мірилом соціальної цінності й ефективності конституції.

Функції конституції — це основні напрями її впливу на суспільні відносини. Основні з них:

Юридична функція пов’язана з тим, що Конституція є основним джерелом права, вона має найвищу юридичну силу, є базою чинного законодавства і визначає всю систему правового регулювання в суспільстві.

Політична функція полягає в тому, що конституція встановлює основи організації публічної влади, визначає основні принципи політичної діяльності, функціонування інститутів політичної системи суспільства.

Установча функція полягає в тому, що Конституція встановлює основні політико-правові інститути держави і суспільства, визначає основи правового статусу громадян, систему органів державної влади і місцевого самоврядування тощо.

Ідеологічна функція виявляє себе в тому, що Конституція закріплює основоположні цінності (демократія, суверінітет народу, права людини і громадянина тощо), виконує важливу роль стосовно державних і самоврядних інституцій, громадян і посадових осіб, орінтує їх на виконання законів, шанування закріплених у ній цінностей.