5. Складові частини бонітування ґрунтів.

1. Родючість грунту ( є природна,ефективна,економічна) Природна – створюється у результаті природних процесів грунтотворення і властива грунтам які ще не оброблялися.

Ефективна – виникає в процесі його використання.

Економічна – родючість яка характеризується урожаєм рослин за відповідних кліматичних і техніко – економічних умов .

2. агрофізичні, хімічні, біологічні, водні теплові показники якості ґрунту,

6. Агрофізичні, хімічні, біологічні, водні, теплові показники якості ґрунту.

Агрофізичні показники грунту :

1. фізичні властивості грунту

   1. Щільність твердої фази (питома маса грунту ) – це відношення маси твердої фази абсолютно сухого грунту до маси рівною об’єму води при температурі +4 градуси.

   2. Щільність складень (обємна маса) – це є маса одиниці об’єму 1см3 абсолютно сухого грунту в його природному стані. ( у мінеральному грунті від 0,9-1,8 г на см3

У болотних і торф’яних 0,15-1,40 г на см3)

3. Пористість – найсприятливіші умови для росту рослин при пористості 50-60 %

1. Фізико – механічні властивості грунту

Найбільш важливими фізико-механічними властивостями є пластичність, липкість, набухання, усадка, зв'язність, твердість, питомий опір, гранулометричний склад .

Пластичність - здатність вологого грунту необоротно міняти форму без утворення тріщин після впливу певного навантаження. Пластичність характеризується числом Аттеберга. Верхньою межею пластичності вважають вологість, при якій грунт починає текти, а нижньою - вологість, при якій грунт перестає скочуватися в шнур без тріщин діаметром більше 3 мм. Піски мають число пластичності - 0, супіски - 0-7, суглинки - 7-17, глини - понад 17. Пластичність грунту широко використовується при визначенні механічного складу грунтів методом скочування шнурів та куль, при розрахунках тягових зусиль із обробки грунтів.

Липкість - властивість вологого грунту прилипати до інших тіл, зокрема до поверхні сільськогосподарських знарядь, вона вимірюється навантаженням в паскалях, необхідним для відриву металевої пластинки від вологого грунту. Липкість залежить від механічного складу грунтів, оструктуреності, кількості органічної речовини, насиченості грунтів різними катіонами. Грунти супіщані і піщані, оструктурені, багаті органікою мають меншу липкість. За липкістю грунти поділяються на гранично липкі (> 147 Па), сильно в'язкі (49,0-147 Па), середні (19,6-49,0 Па), слабо в'язкі (19,6 Па).

Набухання - властивість грунтів і глин збільшувати свій об'єм при зволоженні. Воно залежить від вмісту мулистої частини грунту, її мінерального складу, складу обмінних катіонів. Більше набухають глини, особливо складені монтморилонітом і насичені Na або Li. Набухання виражають в об'ємних % по відношенню до вихідного об'єму. Усадка - скорочення обсягу грунту при його висиханні. Це явище зворотне набуханню, залежне від тих самих умов, що й набухання. Вимірюється в об'ємних % по відношенню до вихідного об'єму. При усадці грунт може покриватися тріщинами, можливі формування структурних агрегатів, розрив коренів, посилення випаровування. Усадка викликає зміну процесів розкладання органічних речовин, збільшення аеробіозису грунту.

Зв'язність - здатність грунтів чинити опір розриваючому зусиллю. Вона обумовлена силами зчеплення між частинками і залежить від складу колоїдів і катіонів. Найбільш зв'язними є глини, малооструктурені грунти, насичені одновалентними катіонами. Зв'язність вимірюється в Па при випробуванні зразків на зсув, розрив, вигин, розчавлювання. У легких грунтах органічна речовина і деяка вологість збільшують зв'язність, в суглинистих, навпаки, зменшують. Зв'язність грунту впливає на якість обробки і опір впливу машин і знарядь.

Твердість грунту - здатність чинити опір стисненню і розклинюванню. Вимірюється за допомогою твердоміру і виражається в Па. Твердість грунту залежить від механічного складу, складу катіонів та вологості. У міру зволоження грунту його твердість зменшується, при насиченні одновалентними металами - збільшується, малогумусні грунти твердіші сильно гумусованих, оструктурені грунти менш тверді, ніж неоструктурені.

Гранулометричний склад – це відсотковий вміст у ньому грунтових часток або агрегатів різної величини та форм.

Структурність грунту – здатність грунту розпадатися на агрегати різної величини форми і якісного складу. Розрізняють 3 типи структурності кубоподібна,призмо подібна,плитоподібна.

Хімічні показники

Основними елементами у складі грунту є :

Кисень- 49.3 %

Сіліціум – 33

Алюміній -7,1

Залізо – 3,8

Кальцій-1,4

Натрій -0,7

Калій – 0,4

Магній – 0,6

Азот -0,1

Фосфор 0,08

Хлор -0,01

Цинк – 0,005

Кольбат – 0,008

Мельден – 0,003

Грунти, залежно від переважання у них хімічних сполук, бувають кислими, нейтральними і лужними. Показник кислотності грунту прийнято умовно позначати латинськими буквами pH з відповідною цифрою.

Градація грунтів за кислотністю

Сильно кислі – рн 4,5

Кислі – 4,6-5

Слабо кислі 5,1-5,5

Близькі до нейтрального -5,6-6,0

Нейтральні – 6,1-7

Слабо лужні 7,1-7,5

Лужні 7,6-8,5

Сильнолужні – більше 8,5

Лужність грунту – реакція грунту коли рН більше 7 ,обумовлена наявністю у грунті солей. Боротися з лужністю – гіпсуванням.

Буферність грунту – здатність грунту протистояти різним змінам реакцій середовища .

Радіоактивність грунту – замовлення наявністю у грунті радіоактивних елементів .( Розрізняють природну і штучну радіоактивність грунту ).

Біологічні показники якості грунту

Біологічні показники:

— вміст органічних речовин у ґрунті та їх якісний склад;

— вміст гумусу;

— біологічна активність ґрунту;

— засміченість ґрунту насінням та вегетативними органами розмноження бур’янів, шкідниками та збудниками хвороб сільськогосподарських культур.

Вміст гумусу в поверхневих горизонтах грунтів україни коливається від 0,5-20%. Різко або поступово зменшується з глибиною.

Характерною особливістю гумусових речовин є їх гетерогенність, тобто наявність різних за стадією гуміфікації, молекулярною масою, хімічним складом, а значить, властивостями компонентів.

Гумусні речовини поділяють на три групи сполук: гумінові кислоти, фульвокислоти, гуміни.

Гумінові кислоти (ГК) темно-коричневого або чорного забарвлення, розчинні в слабких лугах, утворюючи гумати, слабко розчинні у воді. До їх складу входять вуглець (50-62%), водень (2,8-6,6%), кисень (31-40%), азот (2-6%) і зольні елементи.

Фульвокислоти (ФК) світло-жовтого, світло-бурого забарвлення, розчинні у воді й лугах, утворюючи фульвати, їх елементарний склад відрізняється від складу гумінових кислот. Вони містять вуглець (41-46%), водень (4-5), азот (3-4), кисень (44-48%). Отже, фульвокислоти містять менше вуглецю і більше кисню, ніж гумінові, а також відрізняються співвідношенням ядра і периферійної частини в молекулі (слабо виражене ядро і більша частина периферії).

Гумін тепер прийнято називати рештками, що не гідролізуються. Це сукупність гумінових і фульвокислот, які міцно зв'язані з мінеральною частиною грунту. До їх складу входять також компоненти рослинних решток, що важко розкладаються мікроорганізмами: целюлоза, лігнін, вуглинки. Гуміни не розчиняються в жодному розчиннику, тому їх називають інертним гумусом.

Водні показники якості грунту

Вода один з основних компонентів грунту

Вода буває в 3 станах :Тверда,рідка пароподібна.

Рідка вода має такі форми : Хімічно зв’язана(конституційна і кристалізаційна),фізично зв’язана (гігроскопічна,плівкова),вільна (капілярна ,гравітаційна )біологічна.