3. Поняття, цільове призначення та склад земель сільськогосподарського призначення

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

 До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

4. Поняття і склад земель житлової та громадської забудови

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Виділяють такі види:

• Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва

• Земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів

•  Земельні ділянки багатоквартирних будинків.

5. Використання земель громадянами у межах населених пунктів

  Земельний кодекс України допускає використання земельних ділянок громадянами на праві власності і праві орендного землекористування.

Найбільш поширеним і характерним для населених пунктів є використання земельних ділянок для індивідуального житлового та гаражного будівництва.

Земельні ділянки під забудову у межах населених пунктів можуть використовуватися на титулі власності не тільки громадянами України, а й іншими фізичними особами (іноземними громадянами та особами без громадянства), які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності.

 Самостійними видами використання земель громадянами, які можуть здійснюватися як за межами, так і в межах населених пунктів, є городництво і садівництво громадян. 

6. Особливості права власності на землю та права землекористування у межах населених пунктів

 Згідно з ч. З ст. 79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється на простір над та під поверхнею ділянки на висоту і глибину, необхідні для зведення жилих, виробничих та інших будівель і споруд.

Право власності на земельні ділянки у межах Населений пунктів можуть набувати й іноземні юридичні особи у разі придбання об'єктів нерухомого майна та для спорудження об'єктів, пов'язаних зі здійсненням підприємницької діяльності в Україні.

 Специфічною рисою права власності на землю у межах населених пунктів є також пріоритет належності земель територіальній громаді.  Первісним джерелом для формування земель комунальної власності виступають землі державної власності, які в результаті розмежування змінюють свій статус.

  До особливостей права власності на землю у межах населених пунктів можна віднести і відсутність такої категорії, як земельна частка (пай), оскільки у процесі здійснення земельної реформи паюванню підлягали лише сільськогосподарські угіддя, розташовані за межами населених пунктів.