2.Природно-виробничі обстеження земельних ресурсів.

3.Природно-сільськогосподарське районування земель.

Природно-сільськогосподарське районування земель — це поділ території з урахуванням природних умов та агробіологічних вимог сільськогосподарських культур. Воно дає уявлення про характер конкретних земель, особливостей їх доцільного використання, про-дуктивності тощо.

За допомогою системи комплексного районування виокремлюють природно-сільськогосподарські зони, провінції, округи.

Основною одиницею природно-сільськогосподарського району¬вання визнавалася природно-сільськогосподарська зона. Вона ха-рактеризувалася певним балансом тепла і вологи, з якими пов'язу¬валися головні особливості ґрунтоутворення і генерального жив¬лення рослин

Природно-сільськогосподарська зона — основна одиниця природно-сільськогосподарського районування, що характеризується ви¬значеним балансом тепла і вологи. На території України виділялося п'ять природно-сільськогоспо¬дарських зон та дві гірські області.

Природно-сільськогосподарська провінція - частина зони, що має специфічні особливості ґрунтового покриву, пов'язані з мікро¬кліматом усередині зон, з річним ходом його елементів.

Природно-сільськогосподарський округ — частина провінції, що характеризується добре вираженими геоморфологічними і гідроло-гічними особливостями, складом ґрунтоутворювальних порід, що переважають типом ґрунтоутворення, а також істотними особливос¬тями макро- і мезоклімату.

Використовують і охороняють землі сільськогосподарського при-значення відповідно до природно-сільськогосподарського району¬вання земель.

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського еколого-економічного, ерозійного та інших видів районування визначений Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель» № 681 від 26 травня 2004 р.

Порядок передбачає, що районування (зонування) земель здійснюється з урахуванням природних умов, агробіологічних особливо¬стей сільськогосподарських культур, напрямів розвитку господарської діяльності та вимог екологічної безпеки через обстеження стану земель і ґрунтів, збирання, аналізу, систематизації та уза¬гальнення даних, що характеризують стан та особливості охорони і використання земель за окремими регіонами; (зонами, провінціями, округами) або адміністративно-територіальними одиницями, прове¬дення інших робіт.

4.Зонування території

Зонування земель — віднесення у межах населених пунктів певних земельних ділянок до різного ступенямістобудівної цінності. Зонування передбачає розмежування з виділенням особливих зон, для кожної з яких встановлюється цільове призначення, пріоритетні функції і відповідні режими землекористування.

План зонування території (зонінг) — містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон[1].

Для зонування земель використовуються схеми землевпорядкування, схеми використання й охорони земельних ресурсів, природоохоронна, землевпо¬рядна, містобудівна та інша документація на рівні регіонів і їх муніципаль¬них утворень. Результати зонування затверджуються у місцевих правилах забудови, що мають текстову частину та графічну частину — план зонування.

Технічне та технологічне забезпечення землеустрою

Технічне забезпечення землеустрою базується на використанні засобів обчислювальної та інформаційної техніки, технічних засобів для виконання геодезичних та інших робіт.

Технологічне забезпечення землеустрою базується на використанні сучасних інформаційних технологій і систем для збору, ведення, контролю, накопичення, зберігання, поновлення, пошуку, перетворення, переробки, відображення, видачі й передачі даних.

Основою інформаційного забезпечення землеустрою є автоматизовані системи, призначені для обробки даних земельно-кадастрових, топографо-геодезичних та інших зйомок і дистанційного зондування, ведення земельної статистики, прогнозування, планування, проектування, картографування, організаційного управління.

Вимоги до технічного і технологічного забезпечення виконавців робіт із землеустрою встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.