1 Сухомлинський в.О. Роль переконань у формуванні духовного обличчя особистості. Вибр. Твори: у 5-ти т. — т. 2. — с. 13.

релігійного — «Як жити у світі?». Тож краще було б, як­би вони не ворогували між собою. Релігія звертається до почуттів людей і в цьому подібна до мистецтва. А тому слід позбутися зневажливого ставлення до релігії і разом з тим не поспішати відмовлятися від матеріалістичних переконань... Що ж до дискусій на світоглядні теми, то вони були і будуть, але корисними стануть лише при по­вазі до опонента. Цілком може статись, що погляди опо­нентів не стільки суперечать, скільки доповнюють один одного»¹.

Педагогам сучасної школи варто прислухатися до таких порад:

1. Поважаючи релегійні почуття віруючих учнів та їхніх батьків, поважно ставлячись до релігії, школа і вчи­тель повинні формувати у своїх вихованців науковий сві­тогляд.

2. Учитель має бути людиною високої культури, зна­ти історію, світову літературу, мистецтво, Біблію.

3. Визначаючи форми і методи формування світогля­ду, враховувати вікові та індивідуальні особливості учнів, а також сімейні умови виховання.

4. Учитель повинен зробити все, щоб запобігти виник­ненню конфлікту, образи чи приниження гідності й почут­тів віруючих учнів.

5. Учитель має спиратися на принцип релігійного плю­ралізму і віротерпимості, якій ґрунтується на тому, що всі люди віруючі: тільки одні вірять у те, що Бог є, а інші — що його немає. Головне — прищепити дитині доброту і чес­ність, здатність на благородний вчинок, уміння мислити і обстоювати свої переконання. А віра чи невір'я — цей ви­бір має бути самоусвідомленим².

Великі можливості формування наукового світогляду за­кладено в навчальному процесі. Кожна наука вивчає зако­номірності явищ певної галузі об'єктивного світу і, відповід­но, кожний навчальний предмет робить свій внесок у фор­мування наукового світогляду учнів. Предмети природничого циклу сприяють формуванню системи понять про явища і процеси природи, про її закономірності, виховують активне перетворювальне ставлення до природи. Під час вивчення гу­манітарних, суспільних дисциплін учні знайомляться з ета­пами розвитку людських цивілізацій, сутністю явищ, що в

¹ Щербань П. Формування духовної культури особистості // Рідна школа. — 1999. — № 7—8. — С. 24.

² Див.: Там само. — С. 27.

них відбувалися. Вивчення рідної мови і літератури, історії свого народу, географії своєї країни сприяє формуванню в них ідеалів, поглядів на розвиток суспільства, розумінню ними змісту життя людей, визначенню мети діяльності, спрямова­ності своєї поведінки.

Оскільки світогляд є системою наукових, політичних, філософських, правових, естетичних, моральних понять, поглядів і переконань, що визначають ставлення людини до навколишнього середовища й до самої себе, то кожен навчальний предмет — складова єдиного цілого у його формуванні. Вчитель може успішно формувати світогляд учнів лише за умови, що він добре знає не лише свій пред­мет, а й суміжні навчальні дисципліни і здійснює в про­цесі навчання міжпредметні зв'язки. Це дає змогу розкри­ти наукову картину світу, показати його єдність. Адже сформувати науковий світогляд учнів у цілому засобами лише одного навчального предмета неможливо.

У процесі вивчення дисциплін природничого циклу розкривають природничо-наукову картину світу, суспільні науки показують закономірності суспільного розвитку, під час трудового і виробничого навчання учні знайомляться з розвитком економіки і виробничих відносин та ін. Засво­єння сукупності всіх цих предметів сприяє формуванню цілісного наукового світогляду.

Перетворення знань на світоглядні погляди і переко­нання тісно пов'язане з формуванням в учнів системи став­лень до навколишнього середовища й до себе. Правильне ставлення до них формується в ситуаціях, коли індивід діє певним чином. Тому в процесі формування світогляду створюють умови, в яких учень міг би виявити своє став­лення до подій, явищ, про які йдеться, не побоявся дати їм принципову оцінку, висловити свою думку. Це сприяє формуванню єдності слова і діла, світогляду й поведінки, активної життєвої позиції.

У формуванні світогляду важливо використати філо­софський зміст, традиції, звичаї та обряди народного ка­лендаря як джерела глибокого осмислення учнями еколо­гічних, моральних та естетичних проблем. У народному розумінні неоціненне виховне значення мають народні фі­лософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та йо­го постійне оновлення, циклічність природних явищ (сон­це як джерело життя, земля як годувальниця всього жи­вого), а також прогностична функція народного календа­ря («Вінця навколо Сонця — на дощ», «Небо над лісом посиніло — буде тепло», «Зірки стрибають — на мороз»,

«Дощ на Зелені свята — будуть великі достатки» та ін.). Матеріали народного календаря використовують на уроках народознавства, рідної мови, літератури, географії, фізики, астрономії, у багатогранній позакласній та позашкільній роботі.

Відповідну роль у формуванні наукового світогляду уч­нів відіграє позакласна виховна робота. Виховні заходи збагачують їх світоглядними поняттями, уявленнями, ідеями, теоріями, сприяючи формуванню поглядів і пере­конань.

З метою зміцнення світоглядницьких поглядів і пере­конань дітей доцільно залучати до видів діяльності, які сприяють поєднанню їх свідомості та почуттів з поведін­кою, зокрема до учнівського самоврядування та ін. Участь в активній позанавчальній діяльності дає змогу виявляти і відповідно коригувати помилкові світоглядні погляди і переконання, відхилення від норм поведінки.

У формуванні наукового світогляду особлива роль на­лежить соціальній і професійній позиції педагога. Тільки вчитель, який усією душею прийняв ідею незалежності України, здатний бути духовним наставником учнів су­часної школи, провідником наукового світогляду. Поєд­нання глибокої ідейної переконаності з високим професіо­налізмом, уміння реалізувати світоглядний потенціал сво­го предмета й організувати різноманітну діяльність для вияву учнями своїх світоглядних позицій — важлива умо­ва формування їх наукового світогляду.

Про рівень сформованості світогляду свідчать відповіді учнів із світоглядних питань на уроках, їх діяльність та поведінка в різних ситуаціях, порівняльні дані спостере­жень педагогів, батьків та інших учасників педагогічно­го процесу, спеціальні співбесіди, обговорення моральних та інших проблем.

Моральне виховання

У складному процесі формування всебічно розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню.

Моральне виховання — виховна діяльність школи і сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участь у практичній діяльності.

Результати морального виховання характеризуються такими поняттями: мораль, моральність, моральна свідо­

мість, моральні переконання, моральні почуття, моральні звички і моральна спрямованість.

Мораль — система ідей, принципів, законів, норм і пра­вил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні стосун­ки між людьми за будь-якої ситуації на демократичних за­садах.

Моральність — охоплює моральні погляди, переконан­ня, почуття, стосунки, поведінку людей.

Моральна свідомість — одна із сторін суспільної свідо­мості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні відношення і регулює моральний бік діяльності людини.

Моральні переконання — пережиті та узагальнені мо­ральні принципи, норми.

Моральні почуття — запити, оцінки, відношення, спрямованість духовного розвитку особистості.

Моральні звички — корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов.

Моральна спрямованість — стійка суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, моти­вах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.

Методологічною засадою морального виховання є етика.

Етика — наука про мораль, її природу, структуру та особливості по­ходження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людь­ми в суспільстві.

На сучасному етапі розрізняють дві етичні (моральні) системи. Перша — домінує в Західній Європі та Амери­ці. Згідно з нею, заради досягнення навіть «великого до­бра» не можна допускати «мале зло» (скажімо, допома­гати товаришеві, передавши йому шпаргалку). Для при­хильників другої (вона, зокрема, є панівною на постра­дянських теренах) поєднання добра і зла цілком прийнятне¹.

У моральному вихованні слід спиратися на гуманістич­ну ідею про те, що людині від природи притаманне праг­нення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О.Вишневського, має забезпечити формування в них такої наведеної вище системи моральних цінностей.

Абсолютно вічні цінності— загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу за-

¹ Див.: Климишин I.A. та ін. Основи християнської мора­лі. — Івано-Франківськ, 1995. — С. 28.

отосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, кра­са, мудрість, справедливість та ін.).

Національні цінності — є значущими для одного наро­ду, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоле­ним народам і чуже тим, які ніколи не втрачали своєї не­залежності. До цієї групи цінностей належать такі понят­тя, як патріотизм, почуття національної гідності, історич­на пам'ять тощо.

Громадянські цінності— ґрунтуються на визнанні гід­ності людей і характерні для демократичних суспільств. Це, зокрема, права і свободи людини, обов'язки перед ін­шими людьми, ідеї соціальної гармонії, поваги до закону тощо.

Сімейні цінності— моральні основи життя сім'ї, сто­сунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про дітей, пам'ять про предків та ін.

Моральні стосунки в сім'ї накладають відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються підвалини всіх моральних став­лень людини до суспільства, до праці, до інших людей.

Цінності особистого життя мають значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведін­ку, стиль приватного життя та ін.¹.

Зміст морального виховання учнів зумовлений потре­бами і вимогами суспільства до формування всебічно роз­виненої особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання морального виховання в школі — формування національної свідомості й самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисцип­ліни, обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.

Формування національної свідомості та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого на­роду, готовності до праці в ім'я України, освоєння націо­нальних цінностей (мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної гідно­сті, залучення учнів до практичних справ розбудови дер­жавності, формування почуття гідності й гордості за свою Батьківщину.

¹ Див.: Вишневський О.І. На тернистому шляху до себе // Рідна школа. — 1995. — № 5. — С. 12.

У вихованні почуття національної гідності велике зна­чення має правдиве висвітлення історії культури та освіти народу, повернення до культурних надбань минулого, від­криття невідомих сторінок нашої спадщини.

Патріотичні почуття зміцнює героїко-патріотичне ви­ховання, покликане виробляти глибоке розуміння грома­дянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни, оволодівати військовими знаннями, а та­кож вивчати бойові традиції та героїчні сторінки історії народу, його Збройних сил.

Наголошуючи на важливості формування почуття на­ціонального в людині, К. Ушинський писав: «Є лише од­на загальна для всіх природжена схильність, на яку зав­жди може розраховувати виховання: це те, що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без любові до батьківщини, і ця любов дає вихо­ванню ключ до серця людини і могутню опору для бороть­би з її поганими природними, особистими, сімейними і ро­довими нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за переко­нання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорі­нену страхом покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її пе­рекази і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади ненависті до батьківщи­ни, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!»¹.

Вихователь повинен чітко бачити сам процес станов­лення національної свідомості дитини та глибоко розумі­ти зміст ключових понять («національний», «патріотизм», «націоналізм», «громадянськість» тощо).

У розвитку національної свідомості дитини (і зрілої людини) 0. Вишневський виділяє щонайменше три етапи, які накладають на цю свідомість помітний відбиток, зба­гачують її зміст².

Перший етап (етнічне самоусвідомлення) — першоос­нова, коріння патріотизму. Етнізація дитини починаєть­ся з раннього періоду життя в сім'ї, з маминої колискової, з бабусиної казки, з участі у народних звичаях та обрядах,

¹ Ушинський К.Д. Теоретичні проблеми виховання і освіти. Вибр. пед. твори: У 2-х т. — Т. 1. — С. 99—100

² Див.: Вишневський О. Сучасне українське виховання. Педа­гогічні нариси. — С. 134—178.

із народної пісні, причетності до народної творчості. У ран­ньому дитинстві формується культ рідної оселі, сім'ї, пред­ків, рідного села, міста. Фундаментальне значення в проце­сі етнізації має рідна мова, засвоєнню якої до певного часу не повинні заважати інші мови.

Другий етап (національно-політичне самоусвідомлен­ня) — припадає переважно на підлітковий вік і передба­чає усвідомлення себе як частини нації, своєї причетності до неї як явища політичного, що має чи виборює певне місце серед інших націй. До найважливіших моментів цього етапу національного виховання належать відновлен­ня історичної пам'яті та формування почуття національ­ної гідності.

Третій етап (громадсько-державне самоусвідомлен­ня) — передбачає формування правильного розуміння по­нять патріотизму й націоналізму, виховання поваги до на­ціонально-культурних цінностей інших народів, прищеп­лення почуття національної, расової, конфесійної толе­рантності.

Великі можливості для формування національної са­мосвідомості закладені в неписаних законах лицарської честі, що передбачають: виховання любові до батьків, до рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимство, го­товність захищати слабших, піклуватися про молодших, зокрема дітей; шляхетне ставлення до дівчини, жінки, ба­бусі; непохитну вірність ідеям, принципам народної мо­ралі та духовності; відстоювання повної свободи і неза­лежності особистості, народу, держави; турботу про роз­виток народних традицій, звичаїв, обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі; прагнення робити по­жертви на будівництво храмів, навчально-виховних і культурних закладів; цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого орга­нізму, вміння завжди і всюди чинити благородно, вияв­ляти інші чесноти.

Важливим у моральному вихованні є святкування дат народного календаря. Народний календар — це система історичних дат, подій, спостережень за навколишньою дійсністю, народних свят, інших урочистостей, які відзна­чаються протягом року; це енциклопедія знань про жит­тя людей, їх побут, спосіб життя, виховну мудрість, при­родні явища.

Після здобуття Україною незалежності в життя і побут народу входять такі знаменні свята й урочистості, як День Незалежності України (24 серпня), День Конституції

України (28 червня), День Соборності України (22 січня), Свято Козацької Слави (2—5 серпня) та ін. Народний ка­лендар поповнюється загальнонаціональними святами: День Знань, День Матері, День Батька, День Родини. Пе­редбачає він і регіональні урочистості, приурочені до пев­них історичних подій в минулому, специфічним видам трудової діяльності (проводи на полонину в Карпатах, на­приклад).

Є в народному календарі дати, пов'язані з релігійними святами: День Андрія, День Миколи, Щедрий Вечір, Свят­вечір, Різдво, Водохреща, Стрітення, Великдень, Івана Ку­пала, Покрови Матері Божої тощо.

Складова народного календаря — родинний календар, який охоплює важливі дати, віхи життя сім'ї, кожного її члена (дні народження членів сім'ї, ювілеї весілля батька і матері, бабусі й дідуся).

Тематика виховних заходів, які проводять нині в шко­лах, свідчить про те, що виховання повертається до націо­нальних джерел.

Статеве виховання і підготовка до сімейного життя

Статеве виховання — складова загального процесу виховної ро­боти школи і сім'ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

Потреба в поліпшенні статевого виховання учнівської молоді в сучасній школі зумовлена прискореним статевим розвитком школярів (акселерація), недостатнім рівнем обізнаності неповнолітніх у статевій сфері, отриманням ними інформації з цього питання (нерідко перекрученої, вульгарної) переважно на вулиці, статевою розпустою певної частини неповнолітніх, проституцією та злочинні­стю на статевому ґрунті. Значний вплив справляє на них порнографія, кіно- та телепродукція на сексуальну тема­тику, що руйнує психіку неповнолітніх. Усе це виявляєть­ся в недостатній підготовленості багатьох молодих людей до створення сім'ї, виконання родинних обов'язків, що в майбутньому призводить до розлучень.

У статевому вихованні насамперед необхідно врахову­вати вікові особливості школярів. Так, у молодшому шкільному віці відбувається самоусвідомлення дітьми своєї статевої належності, закладаються психологічна та емоційна основи сексуальності — сором'язливість чи

розв'язність, різкість чи м'якість, ласкавість чи грубість, доброта чи злість, щедрість чи скупість тощо. Еротична чутливість виявляється через внутрішню рецепцію (зона геніталій). У цьому віці діти активно засвоюють принци­пи спілкування людей різної статі. Більшість молодших школярів ще шукають розгадку секрету дітонародження, таємниці материнства. Власне сексуальна сфера перебуває у стадії спокою.

У період статевого дозрівання в підлітка зростає інте­рес до протилежної статі, збільшується статевий потяг, стає актуальною інформація сексуального характеру. Ве­лику увагу представники обох статей звертають на вто­ринні статеві ознаки. їх своєчасна поява і типовий для цього віку стан дає змогу відчути себе повноцінними чо­ловіками і жінками, проте вони відчувають невпевненість щодо пов'язаних з цим статусом ролей і функцій. З'яв­ляється схильність виділяти вторинні статеві ознаки як переваги зовнішності саме представників іншої статі.

Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: по­чинають формуватися чоловіча і жіноча психологія, з'яв­ляються викликані статевим потягом відповідні думки, інтерес до протилежної статі, книг, кінофільмів, розмов дорослих на інтимні теми. Статевий потяг і енергія зна­ходять вихід не обов'язково в статевому об'єкті. Це мо­жуть бути різні види діяльності (туризм, спорт, музика та ін.), що вельми важливо для виховання особистості, ос­кільки раннє збудження дитячої сексуальності психоло­гічно шкідливе, затримує подальший психосексуальний розвиток.

В юнацькому віці особистість загалом досягає фізич­ної зрілості, остаточно формується статева система. У юнаків цей період бурхливіший, ніж у дівчат, і характе­ризується підвищеною статевою збудливістю, різким зро­станням еротичних інтересів і фантазій, потягом до осіб протилежної статі й підвищеною закоханістю. Завершу­ється первинна соціалізація, громадське становлення осо­бистості, її соціальне самовизначення, активне входжен­ня в суспільне життя, формування духовних цінностей.

Знання вихователями проблем, що можуть виникати на різних етапах статевого розвитку, дає змогу краще зро­зуміти стан особистості школяра і педагогічно доцільно бу­дувати стосунки з ним, організовувати виховний вплив.

У статевому вихованні учнівської молоді важливо зо­середитися на формуванні моральних «гальм», які б запобі­гали відхиленням від норми у статевій поведінці, підготов­

ці до сімейного життя. Педагоги повинні акцентувати на морально-психологічних питаннях, розв'язання яких сприяло б формуванню правильних взаємин між статями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної сім'ї в майбутньому. Передусім необхідно вихову­вати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність.

Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до сімейного життя, В. Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отримати «чоловіче ви­ховання» (загартовування, важчі роботи, допомога стар­шим і дівчатам тощо). Нагадування: «Ти чоловік» сприяє вихованню лицарського ставлення до дівчини. У свою чер­гу, дівчата мають отримати «жіноче виховання». При цьо­му строгість дівчини, її вимогливість і нетерпиме ставлен­ня до зла і несправедливості, прагнення бути самобутньою, яскравою, незалежною особистістю є своєрідним засобом виховання в юнаків якостей чоловіка. «Виховання стій­ких, мужніх, незламних, непримиренних до зла жінок — це, на наш погляд, одне з найважливіших завдань форму­вання людини»¹.

Підліткам слід прищеплювати повагу до представників протилежної статі, особливо до жіночої, щоб юнак бачив у ній дівчинку, подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать. Самопова­га й повага до протилежної статі є тим моральним галь­мом, яке регулює взаємини між статями. Найінтенсивні-шу виховну роботу слід проводити в підлітковому віці, ко­ли дівчата статево дозрівають швидше і спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися на ставленні до протилежної статі в майбутньому.

А. Макаренко вважав за доцільне проведення серйоз­них бесід (окремо з хлопцями і дівчатами) з питань стате­вої гігієни, а в старшому віці — з проблем небезпеки ве­неричних захворювань. Такі бесіди повинні заторкувати «статеву мораль». Привід до них — цинічні розмови, під­вищений інтерес до чужих сімейних справ, підозріле і не цілком пристойне ставлення до закоханих пар, легковаж­на дружба з дівчатами, неповага до жінки та ін.

Виняткове значення у статевому вихованні має форму­вання у хлопців і дівчат сором'язливості, почуття відпо­відальності за свої дії. Вони мають усвідомити, що статеві

¹ Сухомлинський В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості. Вибр. твори: У 5-ти т. — Т. 1. — С. 190.

зв'язки без справжнього почуття є вульгаризацією стате­вих бажань, яка позбавляє людину високого і прекрасного почуття. Легковажне статеве життя може стати причиною трагедій майбутньої сім'ї.

Паралельно повинна відбуватися загальносоціальна, моральна, психологічна, правова та господарсько-еконо­мічна підготовка молоді до сімейного життя. Кожен з цих видів підготовки передбачає ознайомлення учнів з певни­ми питаннями життя й діяльності сім'ї.

Загальносоціальна підготовка. Виховання правильного розуміння дорослості, почуття відповідальності за свої вчинки; ознайомлення з особливостями сучасної сім'ї, її значенням у житті людини та суспільства; формування у школярів здатності планувати і реалізовувати свій життє­вий шлях, самостійно приймати рішення з життєво важли­вих питань; виховання бережливого ставлення до свого здоров'я і піклування про здоров'я інших, уміння вести тве­резий спосіб життя; проблеми виховання дітей в сім'ї.

Моральна підготовка. Виховання готовності будувати сім'ю і рис сім'янина (доброти, чуйності, ніжності, турбот­ливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності й обо­в'язковості); виховання почуттів честі та гідності у між-статевих стосунках, критичного ставлення до неправиль­них установок стосовно протилежної статі — негативізму, споживацтва, байдужості тощо; ознайомлення з системою вимог, яким повинна відповідати кожна стать, з правила­ми подружнього життя, культурою та етикою поведінки в сім'ї; організація досвіду нестатевої любові.

Психологічна підготовка. Спрямованість на іншу лю­дину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів; розвиток уміння помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її, формування таких рис, як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, ро­зуміння потреб партнера, поблажливість, ддаптивність, здатність поступатися; розвиток психологічної привабли­вості особистості, здатність до контакту з іншими людьми, вміння спілкуватись і співпрацювати; ознайомлення учнів з психологічними основами дружби і кохання, морально-психологічного клімату в сім'ї, етапами досягнення подружньої сумісності, умовами гармонізації сімейних стосунків; навчання розуміння психологічних відмінно­стей чоловіка і жінки, вміння враховувати їх у міжстате-вому спілкуванні, готовності долати конфліктні ситуації у цих стосунках; ознайомлення з прийомами саморе­

гуляції, зняття стресів, самоконтролю та самокорекції по­ведінки.

Правова підготовка. Ознайомлення школярів з основ­ними положеннями сімейного.права; з порядком укладан­ня шлюбу, усвідомлення ними необхідності його держав­ної реєстрації, правових наслідків яезареєстрованих шлю­бів; засвоєння учнями прав і обов'язків подружжя, особи­стих правовідносин між ними та майнових відносин, а також правовідносин між батьками і дітьми; пояснення таких державних актів, як позбавлення материнських і батьківських прав та усиновлення; ознайомлення з причи­нами, правовими основами та соціальними, економічними, психологічними й педагогічними наслідками розлучення, аліментними зобов'язаннями розлучених; з умовами укла­дання шлюбного контракту і виховання адекватного став­лення до цього правового акту; з окремими положеннями кримінального права, що стосуються кримінальної відпо­відальності за ухиляння від лікування венеричних хвороб, незаконне проведення абортів, зґвалтування, розбещення неповнолітніх та задоволення статевої пристрасті непри­родним способом.

Господарсько-економічна підготовка. Психологічна ус­тановка на необхідність ведення домашнього господарст­ва, готовності до домашньої праці, орієнтування на рівно­мірний розподіл обов'язків з ведення домашнього госпо­дарства між усіма членами сім'ї, подолання хибних уста­новок про поділ домашньої праці на чоловічу й жіночу, а по суті, лише на жіночу; навчання учнів раціональної організації домашньої праці (точний перелік справ, визна­чення послідовності й тривалості виконання кожної спра­ви, одночасне виконання кількох справ, розподіл особливо складних справ на більш тривалий період); прищеплення навичок ощадливості, економності, планування сімейно­го бюджету.

Естетична підготовка. Формування уявлень про есте­тичну культуру сім'ї і міжстатевих стосунків; виховання у школярів поваги до сімейних традицій, бажання при­множувати їх, уміння організовувати сімейні свята; роз­ширення уявлень про естетику побуту й бажання вноси­ти прекрасне в побут (красивий інтер'єр, квіти, гармонія в усьому); розвиток у молоді хорошого смаку (вміння вдя­гатися, користовуватися прикрасами, косметикою, серві­рувати стіл тощо), правильне ставлення до моди, дотри­мання міри в усьому; розкриття значення мистецтва в жит­ті сім'ї, стимулювання інтересу до різних видів мис­

тецтва, вміння створювати домашню бібліотеку, фонотеку, колекціонувати тощо; навчання розумної організації доз­вілля і культурного відпочинку¹.

Великі можливості для статевого виховання школярів закладені в навчальних програмах з різних предметів. Уже в молодших класах на уроках рідної мови, читання, природознавства діти знайомляться з такими важливими питаннями, як сім'я, права і обов'язки її членів, взаємодо­помога, сімейні традиції; материнство і батьківство; ста­теві відмінності в природі та суспільстві; розподіл обо­в'язків під час виконання певної роботи; чоловічі й жіночі професії. У середніх і старших класах вивчення навчаль­них предметів дає широкі можливості для поглиблення й розширення знань учнів у цьому напрямі. Так, на уроках української літератури розкривається моральна краса рідного народу, його уявлення про щастя, під яким ро­зуміють не лише кохання та сімейне благополуччя, а й правильний вибір місця в житті, прагнення до кращого майбутнього, поєднання особистого й суспільного. На уроках історії учні знайомляться з розвитком шлюбно-сі­мейних відносин, історією моногамного шлюбу, з сім'єю як соціальним явищем. На уроках правознавства — зі змістом основних положень законодавства про сім'ю, шлюб, державний захист сім'ї та дитинства.

Особлива роль у статевому вихованні учнів належить урокам біології, на яких вони дістають уявлення про розмноження і розвиток живих організмів; статеве і не­статеве розмноження; органи розмноження (будова чоло­вічих і жіночих статевих органів); дітородну функцію людини; вплив нікотину, алкоголю і наркотиків на спад­ковість; спадкові захворювання; ембріональний розвиток, гігієну вагітності; вікову періодизацію розвитку дитини; статеве дозрівання і відхилення у статевому розвитку; ранні статеві контакти та їх шкідливі наслідки; статеву гігієну та ін.

У морально-естетичній підготовці до сімейного життя використовують уроки музики і співів. Уроки фізкульту­ри не лише сприяють формуванню фізичних якостей осо­бистості, а й необхідних у сімейному житті моральних якостей; чесних, щирих стосунків між особами різної ста­ті. Крім того, заняття фізкультурою послаблюють перед-

¹ Див.: Кравець В.П. Психолого-педагогічні основи підготовки школярів до сімейного життя. — Тернопіль, 1997. — С. 46—63.

часний статевий потяг, переключають гормональну ак­тивність статевого дозрівання на іншу діяльність, що по­ліпшує фізичний і розумовий розвиток школярів.

Шкільний компонент базового навчального плану пере­дбачає вивчення в 10 класі курсу «Етика і психологія сімей­ного життя», який систематизує знання зі статевого вихо­вання, набуті учнями під час вивчення інших предметів, поглиблює І доповнює їх.

Важливою у статевому вихованні учнів є позакласна виховна робота. Виховні заходи покликані ознайомити їх із міжстатевими стосунками і шлюбно-сімейними відноси­нами (бесіди, лекції, диспути, конференції, вечори запи­тань та відповідей та ін.), формувати правильну поведін­ку в міжстатевому спілкуванні, виконання властивої статевої ролі в суспільстві (спільну трудову діяльність уч­нів різної статі, виконання громадських доручень, органі­зація туристичних походів, шкільних свят, спільне дозвіл­ля тощо).

Особливе місце у статевому вихованні належить роди­ні, де дитина щодня знайомиться з великою кількістю взірців і форм поведінки батьків у різних ситуаціях. Най­важливішими завданнями сім'ї у статевому вихованні є: виховання жіночності та мужності, статева просвіта і сек­суальне виховання, формування досвіду нестатевої любо­ві, підготовка до виконання численних подружніх ролей у майбутній власній родині.

У період статевого дозрівання підліткам, на думку А. Макаренка, особливо потрібен душевний контакт з бать­ками. Неприпустиме «шпигування» за дітьми, підозріле ставлення до дружби дітей різної статі. Це робить їх по­тайними, замкненими, позбавляє дорослих можливості благотворно впливати на їхню психіку і поведінку.

Виховання свідомої дисципліни, почуття обов'язку та відповідальності

Життя вимагає від людини високої дисципліни і вико­навської чіткості — рис, що в нашому характері репрезен­товані надто слабко¹. У їх формуванні значна роль нале­жить навчально-виховному процесу школи, зокрема шкільній дисципліні.