1 Див.: Онищук в.О. Типи, структура і методика уроку в школі. — к., 1973.

2 Актуалізація в навчанні — один із дидактичних принципів зв'язку шкільного навчання з життям. Може виступати як порівняння історичних подій із сучасними, сучасних подій

3 Історичними, подій сучасних з іншими сучасними подіями, знань, почерпнутих з книг та інших джерел інформації, а актуальними проблемами життя.

б

між елементами виучуваного; узагальнення та системати­зація знань; підсумки уроку; повідомлення домашнього завдання.

Урок формування вмінь і навичок: перевірка домаш­нього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок; повідомлення учням теми, мети і завдань уроку й мотивація навчання школярів; вивчення нового матеріалу (вступні, мотиваційні та пізнавальні вправи); первинне застосування нових знань (пробні вправи); само­стійне застосування учнями знань у стандартних ситуаці­ях (тренувальні вправи за зразком, інструкцією, завдан­ням); творче перенесення знань і навичок у нові ситуації (творчі вправи); підсумки уроку й повідомлення домаш­нього завдання.

Урок застосування знань, умінь і навичок: перевірка домашнього завдання, актуалізація та корекція опорних знань, умінь і навичок; повідомлення теми, мети й завдань уроку і мотивація навчання школярів; осмислення змісту послідовності застосування способів виконання дій; само­стійне виконання учнями завдань під контролем і з допо­могою учителя; звіт учнів про роботу й теоретичне обґрун­тування отриманих результатів; підсумки уроку і повідом­лення домашнього завдання.

Урок узагальнення і систематизації знань: повідомлен­ня теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання шко­лярів; відтворення та узагальнення понять і засвоєння відповідної їм системи знань; узагальнення та системати­зація основних теоретичних положень і відповідних ідей науки; підсумки уроку й повідомлення домашнього зав­дання.

Урок перевірки і корекції знань, умінь і навичок: по­відомлення теми, мети і завдання уроку, мотивація нав­чання школярів; перевірка знання учнями фактичного ма­теріалу й основних понять; перевірка глибини осмислен­ня учнями знань і ступеня їх узагальнення; застосування учнями знань у стандартних та змінених умовах; збирання виконаних робіт, їх перевірка, аналіз і оцінка; підсумки уроку й повідомлення домашнього завдання.

Комбінований урок: перевірка виконання учнями до­машнього завдання практичного характеру; перевірка ра­ніше засвоєних знань; повідомлення теми, мети і завдань уроку та мотивація навчання школярів; сприймання й ус­відомлення учнями нового матеріалу; осмислення, уза­гальнення і систематизація знань; підсумки уроку й пові­домлення домашнього завдання.

Розглянуті структури є орієнтовними. Вони передбача­ють варіативність залежно від віку учнів, їх підготовки, змісту навчального матеріалу, методів навчання, місця проведення уроків тощо. Учитель повинен творчо підходи­ти до підготовки плану конкретного уроку і наповнення його змістом.

Під час будь-якого типу уроку вчитель застосовує різні види навчальної роботи: фронтальну, групову, парну та ін­дивідуальну. Кожна форма цієї роботи має власну методи­ку її організації.

Фронтальна робота. Учитель ставить проблемні запи­тання або пізнавальні завдання, у вирішенні яких беруть участь усі учні. Вони пропонують різні варіанти розв'я­зання, перевіряють їх, обґрунтовують, розвивають найвда­ліші форми, відкидають неправильні. Вчитель керує ко­лективним пошуком учнів, спрямовує їх пізнавальну ак­тивність. Така робота забезпечує одночасне керівництво всіма учнями, управління сприйманням інформації, її сис­тематизацією і закріпленням. Водночас вона недостатньо враховує індивідуальні особливості учнів, зокрема темп їхньої навчально-пізнавальної діяльності, рівень попе­редньої підготовленості.

Групова робота. Полягає у спільних зусиллях учнів щодо вирішення поставлених учителем завдань: спільне планування роботи, обговорення і вибір способів роз­в'язання навчально-пізнавальних завдань, взаємодопомога та співпраця, взаємоконтроль і взаємооцінка. Учнів ділять на групи по 4—6 осіб (на семестр або навчальний рік). Гру­пи формують з однаковим або із змішаним складом учнів за успішністю. Перші можуть виконувати диференційова­ні завдання, другі — однакові. Ефективнішою є група зі змішаним складом учнів. Групову навчальну роботу орга­нізовують при виконанні лабораторних і практичних ро­біт, робіт на навчально-дослідних ділянках, а також на уроках з основ наук — під час засвоєння, повторення, за­стосування, узагальнення та систематизації знань. Групова робота ефективніша, якщо групи очолюють консультанти (асистенти), призначені вчителем.

Типова структура групового заняття: перевірка домаш­нього завдання; підготовка до групової роботи (інструкту­вання учнів щодо послідовності роботи, роздавання карток з однаковими або диференційованими завданнями, ство­рення проблемної ситуації, постановка проблеми); озна­йомлення із завданнями, обговорення й складання плану виконання завдання; звіт про виконану роботу. Перевага

групової форми навчальної діяльності — в можливості урахування навчальних інтересів учнів, кооперування їх навчально-пізнавальної діяльності, взаємоконтролю за її результатами. Недоліки — пасивність окремих учнів, можливість списування.

Парна робота. Передбачає допомогу сильного учня слабшим і взаємодопомогу. Пари визначає вчитель, зва­жаючи на симпатії або працездатність учнів. Вони можуть мінятися. В. Дяченко розрізняє пари постійного (статич­ні) і змінного складу (динамічні). Така структура роботи дає змогу вчити кожного і вчитися кожному. Головне у парній організації навчальної праці — взаємонавчання і взаємоконтроль. Учитель готує картки з диктантом для кожного учня, один учень читає навчальний текст, дру­гий — пише, відтак навпаки. Після цього учні обмінюють­ся роботами і перевіряють їх. Той, хто припустився поми­лок, робить усний розбір під контролем партнера. Відтак партнери міняються, і все починається спочатку, але з ін­шими текстами і партнерами¹.

Індивідуальна робота. Важливим моментом у проце­сі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Існують та­кі способи індивідуалізації навчання: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи час­тіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьо­рює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійс­нює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче да­ється навчання.

Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати тем­пи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оціню­вання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.

Нерідко під час уроку перед учителем постає пробле­ма підтримання в класі порядку і дисципліни. Причиною порушень дисципліни є передусім низька його якість, ко­ли учням нецікаво, вони нудьгують і вдаються до різних витівок, розваг. Буває, що учні не можуть довго заспо­коїтися після події, що сталася перед уроком, надто збуд­жені, неуважні, продовжують обговорювати "її. Нерідко уч­ні порушують дисципліну через ненормальні стосунки з учителем, грубе, нетактовне ставлення до них, намагаю-

¹ Див.: Дьяченко В.К. Сотрудничество в обучении. — М., 1991.

чись у такий спосіб «помститися». Причиною недисцип­лінованості може бути також хворобливий стан учня.

Знання цих причин у кожному конкретному випадку дає вчителеві змогу знаходити адекватні шляхи їх усунен­ня, зокрема, переключення уваги учнів на корисну робо­ту, спокійне зауваження порушникові дисципліни, ціка­вий виклад матеріалу і захоплення ним учнів, швидкий темп уроку, нейтральне приємне або неприємне зауважен­ня всьому класу чи конкретному порушнику, дії мімікою, жестами, виразом обличчя. Окрім цього, не слід забувати такі прості істини: ніколи не можна карати учня, не з'ясувавши його участі або ступеня його провини у пору­шенні дисципліни. Дисциплінуючи клас, слід апелювати до почуття власної гідності учня.

Підготовка до уроку будь-якого типу передбачає дотри­мання педагогом певних вимог — організаційних, дидак­тичних, психологічних, етичних, гігієнічних.

Дидактика виходить з таких аспектів ефективності уроку: керування пізнавальною діяльністю учнів на основі закономірностей і принципів навчання; напружена, доско­нало організована й результативна пізнавальна діяльність учнів; ретельна діагностика причин, що впливають на якість занять, прогнозування здійснення і результатів нав­чально-виховного процесу, вибір на цій основі досконалої технології досягнення запроектованих результатів; твор­чий підхід до розв'язання нестандартних завдань відповід­но до наявних умов та можливостей; обґрунтований вибір, доцільне застосування необхідного і достатнього для досяг­нення мети комплексу дидактичних засобів; диференційо­ваний підхід до окремих груп учнів; ефективне викори­стання кожної робочої хвилини на уроці; атмосфера демо­кратизму, змагання, діловитості, стимулювання, дружньо­го спілкування, прогнозування навчальної діяльності, вибір на цій основі досконалої технології досягнень запро­грамованих результатів¹.

Творчий учитель постійно шукає шляхи вдосконален­ня уроку. Такі пошуки спрямовані на розв'язання низки навчально-виховних завдань, передусім на підвищення виховної ролі уроку, використання змісту навчального ма­теріалу для формування національної самосвідомості уч­нів, формування в них моральних, правових, трудових, ес­тетичних якостей особистості.

"Ч* ¹ Див.: Підласий І.П. Як підготувати ефективний урок. — О*'! К., 1989. — С. 18.

Актуальною є проблема розвитку в учнів пізнавальних інтересів, виховання потреби у знаннях і самоосвіті, фор­мування вміння працювати з джерелами наукової ін­формації, відбирати необхідну для свого загального роз­витку і майбутньої професійної діяльності. Проблемним є питання оптимального відбору змісту навчального матеріа­лу до уроків, оскільки й досі бракує досконалих підручни­ків з багатьох навчальних дисциплін.

Великої ваги набула проблема активізації пізнаваль­ної діяльності на уроках з використанням активних мето­дів навчання, виконання учнями різних видів самостійної роботи, творчих і дослідницьких завдань.

Пошуки творчих учителів покликали до життя нові види уроків, відмінні від типових. Серед них — уроки ділової гри, уроки прес-конференції, уроки-КВК, уроки-змагання, уроки-консиліуми, уроки-твори, уроки-винахо-ди, уроки-заліки та ін., для яких характерні: максимальна щільність, насиченість різними видами пізнавальної діяль­ності, запровадження самостійної діяльності учнів, вико­ристання програмованого і проблемного навчання, здійс­нення міжпредметних зв'язків, усунення перевантаже­ності учнів.

Ось як проводять, наприклад, урок-змагання.

Клас ділять на дві групи, приблизно однакові за рівнем знань. У кожній обирають капітана і консультанта. Кон­сультант працює зі слабшими членами команди. Урок складається з кількох конкурсів. Учнів попереджають, що в процесі змагання враховуватиметься активність кожного з них і команди загалом. За кожну відповідь журі вистав­ляє бали у відомість. Перемагає команда, яка набирає най­більшу кількість балів. Наприклад, на уроці математики чи фізики можуть бути такі конкурси: «Чи знаєш ти фор­мули?», «Конкурс кмітливих», «Змагання любителів крос­вордів», «Чи розумієш ти графіки?», «Знайди помилку», «Пошук» та ін.

Перший конкурс може відбуватися у такий спосіб. Представники команд витягують папірець, згорнутий у трубочку, або кидають кубик, на гранях якого написано формули. Формулу записують на дошці, пояснюють її зміст, відтак ставлять запитання, що стосуються цієї фор­мули. Журі оцінює відповіді й виставляє оцінку. Другий конкурс, в якому кожен може виявити свою кмітли­вість, — розв'язування якісних задач. Разом з малюнка­ми їх записують на картці. Представники команд витягу­ють картки-завдання і відповідають на запитання. Якщо

вони не можуть відповісти, просять допомоги у своєї ко­манди; якщо й вона неспроможна зробити це — допома­гає команда-суперниця, але перша команда втрачає бали, а друга за правильну відповідь — набирає. Для третього конкурсу готують спеціальні картки. На картках, розда­них учням обох команд, намальовано сітку-кросворд, складений учителем. Під картку підкладають копіюваль­ний і чистий аркуші паперу. Розв'язуючи кросворд, від­повіді вписують у картку і здають її журі. У четвертому конкурсі, як і в попередньому, представники команд ви­тягують картки з графіками й запитання, на які треба від­повісти. На виконання завдання відводиться певний час. Картки здають журі¹.

Цікавими для теорії та практики є власне нестандартні уроки, для яких характерне таке структурування змісту й форми, яке викликає передусім інтерес в учнів і спри­яє їх оптимальному розвитку і вихованню.

До них відносять:

Інтегровані уроки, на яких матеріал кількох тем пода­ють блоками (В. Шаталов); міжпредметні уроки, які став­лять за мету «спресувати» споріднений матеріал кількох предметів; театралізовані уроки, які проводять у межах чинних програм і відведеного навчальним планом часу. Вони збуджують інтерес до навчання, спираючись пере­важно на образне мислення, фантазію, уяву учнів; суге-стопедичні² уроки, що не набули поширення, оскільки ме­ханізми дії підсвідомого поки що технологічно не розроб­лені щодо педагогіки й окремих методик; уроки з різно­віковим складом учнів, які передбачають подачу блоками матеріалу одного предмета, що за програмою вивчається у різних класах.

Нестандартні уроки руйнують застиглі штампи так званих зунів (знання, уміння, навички). Структура нових типів уроків також відмінна від традиційних³.

¹ Див.: Малафіїк І.В. Урок в сучасній школі: питання теорії

1 практики. — С. 140—141.

² Сугестологія — галузь науки, що вивчає психологічні явища навіювання і самонавіювання. Йдеться про методику проведення уроків, яка спирається на це психологічне

*4' явище.

^{131 3} Паламарчук В.Ф., Рум'янцева Д.І., Антилова О.Й. У • пошуках нестандартного уроку // Рад. школа — 1991. — -1 № 1. — С. 66.

Підготовка вчителя до уроку

Успіх уроку значною мірою залежить від підготовки до нього вчителя. Така підготовка складається з двох етапів: попереднього і безпосереднього.

Попередня підготовка до уроку

Передбачає вивчення навчальної програми; її поясню­вальної записки, змісту самої програми, усвідомлення ме­ти і завдань навчальної дисципліни в цілому та мети і зав­дань, які вирішує кожна тема. Учитель знайомиться з під­ручником, навчальними посібниками, зі спеціальною, пе­дагогічною і методичною літературою, з досвідом роботи інших учителів, аналізує власний досвід. Він має знати, що учні вивчали з цього предмета в попередніх класах і що вивчатимуть у наступних. Для здійснення міжпредмет-них зв'язків треба орієнтуватися в змісті суміжних нав­чальних дисциплін.

Перед початком навчального року вчитель розподіляє час на вивчення всіх тем програми, визначаючи відповідні ка­лендарні терміни з урахуванням кількості тижневих годин, відведених на цей предмет навчальним планом і розкладом занять. Розподілена таким чином навчальна програма є ка­лендарним планом роботи вчителя з предмета.

До початку вивчення розділу або великої теми він пла­нує систему уроків (тематичне планування), що забезпечує логіку вивчення змісту матеріалу, формування вмінь і на­вичок в учнів. Плануючи роботу з конкретної теми, вчи­тель визначає її місце в системі курсу. Водночас продумує, які нові ідеї, поняття, вміння, навички треба сформувати в учнів у процесі вивчення цієї теми; які знання із вивче­них раніше розділів програми слід використати, щоб уч­ні добре зрозуміли новий матеріал і включили його до сис­теми своїх знань; до яких питань, що вивчалися раніше, варто повернутися, щоб за допомогою нового матеріалу краще з'ясувати їх; які практичні роботи учнів внести до плану і як пов'язати теорію з практикою, які передбачи­ти екскурсії; як встановити зв'язки з іншими навчальни­ми предметами; які нові знання має повідомити вчитель, а які учні засвоять самостійно; які тренувальні вправи і творчі роботи запропонувати учням; як контролювати ро­боту й організувати самоконтроль учнів; де, з якою метою і як застосовувати варіанти завдань; у яких частинах ро­боти з теми і якими засобами вплинути на емоційні пере­живання школярів; як завершити роботу з теми і домог­

тися, щоб усі учні повноцінно засвоїли передбачені програ­мою знання, а також набули відповідних умінь та нави­чок¹ .

Під час попередньої підготовки до уроку вчитель пови­нен ознайомитися не лише з підручниками і посібниками, а й переглянути навчальні діафільми та кінофільми, про­слухати звукові посібники та ін. Значну увагу слід звер­нути на матеріальне забезпечення практичних і лаборатор­них занять. За відсутності необхідного обладнання його слід придбати або виготовити.

Важливе питання попередньої підготовки до навчаль­ного процесу в конкретному класі — вивчення стилю вик­ладання у ньому інших вчителів, ознайомлення з особли­востями учнів, їх ставленням до навчання, до навчальних предметів і до вчителів, що допомагає швидше орієнтува­тися в обстановці, знаходити правильні виходи з можли­вих ситуацій.

Така загальна підготовленість дає змогу вчителю про­дуктивніше готуватися до безпосереднього конкретного уроку. Недарма В. Сухомлинський зазначав, що вчитель до уроку готується все своє життя.

Безпосередня підготовка до уроку

Потребує глибокого продумування кожного його струк­турного елемента і може відбуватися в такій послідовно­сті:

Формулювання мети і завдань уроку. Мета уроку має бути: освітня — домогтися міцного засвоєння знань, фор­мування практичних умінь і навичок з конкретного нав­чального матеріалу; розвиваюча — розвивати мовлення, пам'ять, увагу, уяву мислення, спостережливість, актив­ність і самостійність учнів, прищепити їм способи пізна­вальної діяльності та ін.; виховна — сприяти формуванню наукового світогляду, моральних, естетичних та інших якостей особистості кожного школяра, вихованню колек­тиву класу.

Визначення обсягу і змісту навчального матеріалу. Оп­рацьовуючи програму, підручник і посібники, визначають провідні положення та ідеї і практичний матеріал для їх розкриття. Слід окреслити внутріпредметні та міжпред-метні зв'язки, підібрати нові факти, приклади для напов­нення теми новим змістом. Цей матеріал повинен мати на­* ¹ Див.: Болдырев Н.И., Гончаров Н.К., Есипов Б.П., Коро­лев Ф.Ф. Педагогика. — С. 218—219.

лежний виховний потенціал, сприяти формуванню нави­чок практичної роботи, розвивати інтереси і здібності учнів.

Вибір форм організації навчання. Підібравши тип уро­ку, слід попрацювати над раціональною його структурою, визначити тривалість кожного її елемента. Важливо про­думати можливість поєднання на уроці фронтальної, групової, парної та індивідуальної роботи.

Вибір методів і прийомів навчання. Потрібно наміти­ти, які методи використовуватимуться на кожному етапі уроку, їх поєднання, взаємодоповнення, виходячи з потреб максимальної пізнавальної діяльності учнів. При цьому слід зважати на: провідні мотиви, інтереси учнів до пред­мета, ставлення їх до уроків учителя; рівень сформовано-сті вміння навчатися, працездатність, регулярність нав­чальної праці, виконання домашнього завдання; актив­ність на уроках, уважність і дисциплінованість учнів; їх уміння застосовувати знання на практиці; здібності, по­тенційні можливості кожного.

Наочно-технічне оснащення уроку. Вчитель визначає, яку наочність або технічні засоби навчання і як буде ви­користано на уроці.

Визначення змісту й методики виконання домашньо­го завдання. Обсяг домашнього завдання має бути таким, щоб не перевантажувати учнів. Учитель повинен продума­ти зміст інструктажу щодо його виконання.

Складання плану-конспекту уроку. Кінцевий результат підготовки вчителя до уроку на основі тематичного плану (з урахуванням його реальності під час вивчення теми). У ньому зазначають тему, мету й завдання уроку, його тип і структуру — послідовність навчальних ситуацій під час викладання навчального матеріалу та самостійної роботи учнів, перелік і місце навчальних демонстрацій, час на ко­жен етап уроку, необхідне для проведення уроку обладнан­ня та навчальні посібники. Учителі математики, фізики, хімії записують до плану розв'язки задач, які будуть за­пропоновані на уроці.

Перевірка готовності вчителя до уроку. Визначення подумки міри володіння змістом навчального матеріалу, методами і прийомами його розкриття. Слід обов'язково передбачити труднощі, що можуть виникнути під час уро­ку, і способи їх подолання.

Перевірка готовності учнів до уроку. Здійснюється на організаційному його етапі й під час перевірки виконан­ня учнями домашнього завдання.

Для успішного щоденного і перспективного плануван­ня необхідно: 1) урахування того, який матеріал є най­складнішим для засвоєння; з окремих тем програми до­цільно мати резервні години за рахунок ущільнення дос­тупнішої для учнів інформації; 2) добрі знання учнів, щоб уявляти рівень їхньої підготовленості до оволодіння про­грамою курсу; 3) осмислення внутріпредметних і міжпред-метних зв'язків явищ, що вивчаються; 4) добір навчаль­ного матеріалу, що дає змогу успішно формувати в учнів світогляд, творчу активність і пізнавальну самостійність; 5) пошук і систематизація в матеріалі програми інфор­мації, цікавої для учнів, яка б активізувала увагу, сприяла вихованню вольових зусиль; 6) продумування системи ви­користання наочних посібників і додаткової інформації на кожному уроці, системи практичних і лабораторних ро­біт згідно з вимогами навчальних програм; 7) визначен­ня системи категорій і понять, осмислення яких є підґрун­тям для оволодіння матеріалом програми (засвоєння ка­тегоріального апарату для осмислення та розв'язання практичних завдань); 8) визначення обсягу знань та умінь, якими повинні оволодіти слабкий, середній та сильний учні¹.

Позаурочні форми навчання

Крім уроку — провідної організаційної форми навчан­ня — використовують також позаурочні форми: семінари, практикуми, факультативи, екскурсії, предметні гуртки, домашню навчальну роботу, консультації.

Семінарські заняття. їх поділяють на підготовчі (про­семінарські), власне семінарські заняття (9—12 клас), міжпредметні семінари-конференції. Просемінарське за­няття — перехідна від уроку форма організації пі­знавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семі­нарської роботи, до вищої форми — власне семінарів. Роз­різняють такі види власне семінарських занять: розгорну­та бесіда; доповідь (повідомлення) — обговорення допові­дей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач; диспут. Найскладніший вид семінару — міжпред-мвтИі семінари-конференції. їх практикують у старших

¹ Див.: Кухарев Н.В. На пути к профессиональному совер­шенству. — М., 1990. — С. 36.

класах загальноосвітньої школи під час вивчення історії, біології, фізики, хімії, математики та інших предметів за участю усіх учнів класу. Вчитель наперед визначає тему, мету і завдання семінару, формулює основні та додаткові питання з тем, розподіляє завдання між учнями з ураху­ванням їх індивідуальних можливостей, добирає літерату­ру, проводить групові й індивідуальні консультації, пере­віряє конспекти.

Семінарська форма занять передбачає обговорення проблем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи роз­ділу курсу. Готуючись до семінару, учні можуть працюва­ти над повідомленнями з окремих питань, проводити спо­стереження, збирати певний фактичний матеріал, відвіду­вати музеї, читати додаткову літературу, знайомитися з документами.

Під час заняття окремі учні виступають з доповідями та повідомленнями, а інші доповнюють їх виступи, став­лять запитання, беруть участь у дискусії. Важлива вимо­га до учнівських доповідей і повідомлень — наявність не­відомого іншим учням матеріалу, елементів власного дос­лідження. Учитель спрямовує обговорення доповідей, ста­вить проблемні запитання, які викликають обмін думками, дискусію.

Семінарське заняття можна організувати й таким чи­ном: всі учні готують усі питання і виступають з повідом­леннями за бажанням або за викликом. Учитель також за­охочує їх до пошуку додаткових матеріалів з теми, дослід­ницької роботи.

Семінар-конференцію проводять після вивчення певно­го розділу програми. У підготовці до нього використову­ють більше джерел інформації: тривалі спостереження, ма­теріали екскурсії, результати дослідів на пришкільній ді­лянці, літературу. Доцільно також запрошувати на такі заняття фахівців з обговорюваної проблеми. На завершен­ня вчитель аналізує та оцінює зміст доповідей, стисло ха­рактеризує виступи, за потреби робить доповнення й ви­правляє помилки, радить учням, як працювати над проб­лемою надалі, якщо вона їх зацікавила. За доповіді, пові­домлення і змістовні доповнення він виставляє учням оцінки.

Семінарське заняття може мати таку структуру¹ (див. табл. 2):

¹ Див.: Трубачова СЕ. Навчальна діяльність учнів на семі­нарах // Рідна школа. — 1993. — № 2. — С. 40.

Таблиця 2 Э

Етапи навчальної діяльності школярів	План проведення семінарського за­няття	Форми організації навчальної праці
0 рганізаційиий
Прийняття навчальних занять та плану дій, запропонованих учителем	Ознайомлення учнів з темою семінару, його метою та планом. Завдання (до 5 хв.)	Фронтальна
Підготовчий
Розв'язання поставлених зав­дань; само- або взаємоконтроль учнів у процесі їх розв'язання	Підготовка учнів до відповідей (вико­ристання підручників, зошитів, спіл­кування між собою). Допомога вчите­ля тим, хто її потребує (до 15 хв.)	Дяференційовано-групова
Контрольний
Виклад. Висновки, їх обґрунту­вання -	Бесіда проблемного характеру. Про­блемну ситуацію створюють за запи­таннями та завданнями, які учні от­римали на початку заняття. Вчитель організовує колективне обговорення різних підходів до розв'язування зав­дань (до 20 хв.)	Фронтальна
Підсумковий
Аналіз результатів під керів­ництвом учителя	Підтвердження вчителем правильності зроблених висновків, узагальнення сказаного; коментар та виставлення оцінок (до 5 хв.)	Фронтальна

Цікавий процес підготовки і проведення підсумкового (синтетичного) семінару з історії запропонував учитель О. Кузьменко. За три тижні до семінару він знайомить уч­нів з провідною його проблемою, ставить перед ними по­передні дидактичні завдання, ознайомлює їх з літературою і джерелами до теми. Для раціональної організації та систематизації інформації учні ділять сторінки розвороту зошита на чотири колонки. У першій записують головну думку лекцій учителя, у другій і третій — самостійно здо­бутий матеріал, у четвертій — власні думки та комента­рі до прочитаного. Цю колонку заповнюють і безпосеред­ньо під час семінару.

Формують 6—8 тимчасових навчальних груп (по 3—4 учні) залежно від дидактичних завдань уроку, сформова-ності загальнонавчальних умінь та навичок школярів. Учитель призначає координатора — здібного, ерудовано-го, комунікабельного учня, якому передає управлінську функцію. Заздалегідь створюють також арбітраж, що ви­конує дві функції: журі (нараховує бали) та експертного органу (вирішує найбільш спірні питання й ситуації), з батьків учнів, учителів, гостей, колишніх учнів, які сво­го часу брали участь у таких заняттях.

У кожній групі вчитель призначає консультанта, з яким працює поглиблено: рекомендує складнішу літерату­ру, роз'яснює малозрозумілі місця, передбачає суперечливі позиції, коментує термінологію. Протягом першого тиж­ня з консультантами проводить одну співбесіду, другого і третього — по 2—3, На прохання окремих консультан­тів — індивідуально.

За. тиждень до семінару консультант організовує 2—З заняття для своєї групи, під час яких з'ясовує характер прочитаного учнями матеріалу, визначає спеціалізацію в групі. Під час семінару він виконує двояку роль: надає то­варишам допомогу й періодично виступає від імені групи як її учасник.

У групах учитель проводить індивідуальні добровіль­ні консультації у формі ненав'язливих співбесід у нефор­мальній обстановці. Кожна група отримує домашнє зав­дання: виробити більш чи менш спільну думку з головної проблеми семінару. Координаторові докладно роз'яснюють регламент, дають поради щодо змісту вступного слова, вчать вести дискусію тощо.

Напередодні заняття в кабінеті переставляють меблі, щоб компактно розмістити групи, кожна з яких має пра­порець з номером. За партою — координатор. Уздовж сті­

ни — парти для членів арбітражу, гостей. На дошці запи­сують тему семінару.

У короткому вступному слові вчитель доповнює попе­редні дидактичні завдання, вже відомі учням, а координа­тор обґрунтовує актуальність теми.

Відтак він пропонує кожній команді визначити своє ставлення до проблеми (на виступ — 3 хв. «конкурс ко­лективної думки»). Після виступу останньої групи арбіт­раж протягом хвилини радиться й називає кращу коман­ду, вмотивовуючи своє рішення. Команда, визнана кра­щою (група К), відтепер захищається.

Координатор пропонує решті команд ставити групі К запитання, пов'язані з колективною думкою з головної проблеми (на підготовку — 1 хв.). Кількість запитань не­обмежена, їх можуть ставити також члени арбітражу, гос­ті, вчитель, Група К відповідає. Мета цього етапу — під­готовка до регламентованої дискусії.

Відтак координатор оголошує фазу оцінних реплік. Суть її в тому, що після хвилинної наради команди пові­домляють про своє ставлення до колективної думки гру­пи К з головної проблеми уроку та до її відповідей на за­питання. На цьому етапі семінару починаються мікро-дискусії: кожної команди з групою К. Якщо група К, не­зважаючи на перемогу в конкурсі думок, не впоралася зі своєю роллю, координатор має право запропонувати її ко­манді, що посіла друге місце, і семінар починається ніби спочатку — із запитань новій групі К.

За 15 хв. до закінчення учитель коротко визначає сту­пінь реалізації дидактичних завдань, дає узагальнену оцін­ку знань учнів з теми. Відтак оцінюється дискусійна час­тина уроку (кожна команда за п'ятибальною системою). Вчитель називає кращі команди і найактивніших учасни­ків. Індивідуальні оцінки, як правило, не виставляють, бо вони потребують детального аналізу й обґрунтування. Це робиться на колоквіумі, який проводять на наступному уроці.

Досвід переконує, що такий двогодинний семінар з елементами групової навчальної діяльності корисний ли­ше за умови ґрунтовного попереднього лекційного курсу і наступного колоквіуму, поєднання з іншими формами навчальної роботи¹.

ті Практикум. Передбачає самостійне виконання учнями ж

А* ¹ Див.: Кузьменко О.В. Синтетичний семінар // Рад. ■о школа. — 1991. — № 5. — С. 52—57.

практичних і лабораторних робіт, застосування знань, умінь і навичок.

Для зручності учнів поділяють на групи. На практи­кум відводиться 10—15 год. навчального часу протягом 2—3-х тижнів. Для його проведення складають графік, згідно з яким учні почергово виконують завдання, спосте­реження, експерименти з фізики, хімії, біології. Завдан­ня можуть бути однаковими й різними для різних груп уч­нів. Практикумами завершують вивчення великих тем курсу, тому їх проводять переважно наприкінці півріччя або року.

Головна мета практикуму — практичне застосування сформованих раніше вмінь і навичок, узагальнення й сис-' тематизація теоретичних знань, засвоєння елементарних методів дослідницької роботи з фізики, хімії, біології ТОЩО.

Проводять його у такій послідовності: повідомлення те­ми, мети і завдання; актуалізація опорних знань, навичок і вмінь учнів; мотивування їх навчальної діяльності; оз­найомлення учнів з інструкцією; добір необхідного облад­нання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення й теоретич­на Інтерпретація отриманих результатів.

Факультативні заняття. Ця форма організації навчан­ня — єднальна ланка між уроками та позакласними занят­тями (7—9 кл.) і сходинка від засвоєння предмета до вив­чення науки, засіб ознайомлення учнів з методами науко­вого дослідження (10—12 кл.).

Учнів залучають до факультативів на добровільних за­садах, відповідно до їхніх бажань, нахилів, інтересів. Ко­жен може обрати не більше двох факультативів. За освіт­німи завданнями існують такі види факультативів: а) з по­глибленого вивчення навчальних предметів; б) з вивчен­ня додаткових дисциплін; в) з вивчення додаткової дисципліни із здобуттям спеціальності; г) міжпредметні. Кожен вид залежно від дидактичної мети може бути тео­ретичним, практичним, комбінованим. Відповідно до ти­пу факультативу формують групи, добирають форми і ме­тоди роботи.

Факультативні заняття проводять за спеціальними програмами (Міністерства освіти і науки України або ав­торськими (підготовленими досвідченими вчителями). Ла­бораторією дидактики Інституту педагогіки АПН України розроблено програми та зміст факультативних курсів для 5—б класів. За змістом факультативи об'єднано в такі серії:

I. Про тебе (1. Пізнай і зрозумій себе. 2. Як стати това- риською людиною. 3. Тобі, дівчинко. 4. Тобі, хлопчику).

2. Людина і природа (1. Які народи живуть на землі. 2. Земляни і космос. 3. Як урятувати природу).

3. Ким стати? (1. Твоя професія. 2. Скільки всього на­ук. 3. Які бувають машини).

4. Красиве і корисне (1. У світі прекрасного. 2. Що б почитати. 3. Види спорту).

5. Народні скарби (1. Барви українських обрядів — із глибини віків. 2. З бабусиної скрині, з дідусевої майстерні).

Такі заняття проводять найдосвідченіші вчителі шко­ли, запрошують також висококваліфікованих фахівців із вищих закладів освіти, науково-дослідних інститутів, ви­робництва. На відміну від інших організаційних форм нав-' чання, факультативи мають такі особливості: спільність пізнавальних інтересів учнів, їх позитивне ставлення до вивчення матеріалу, допитливість (оскільки групи форму­ються за інтересами).

У програмі факультативів обов'язково відображено су­часні досягнення в галузі науки, техніки, культури. Тому вони є вагомим доповненням до змісту загальноосвітньої, політехнічної й трудової підготовки школярів, сприяють формуванню інтересу до теоретичних знань і практичної ді­яльності. На факультативних заняттях використовують різ­ні методи навчання, але перевагу надають тим, що привча­ють учнів до роботи з науковою і довідковою літературою (підготовка рефератів з актуальних проблем науки, обгово­рення доповідей і повідомлень, проведення експериментів тощо).

Рівень знань учнів оцінюють у процесі факультативних занять, а залік проводять у кінці курсу. Підсумкові оцінки вносять до атестату про середню освіту.

Ефективність системи навчання значно зростає, якщо знання та вміння, набуті на факультативних заняттях, уч­ні активно використовують на уроках, коли здійснюється взаємозв'язок завдань, змісту і методів навчання в усіх ор­ганізаційних формах класно-урочної системи.

Екскурсії. Відмінність екскурсії від уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не може бу­ти жорстко обмежена в часі, і головний її зміст — сприй­мання учнями предметів і явищ у природній обстановці. За­лежно від місця в навчальному процесі екскурсії поділяють: за відношенням до навчальних програм — програмні та по­запрограмні; за змістом — тематичні й комбіновані; за ча­сом проведення щодо матеріалу, який вивчається, —

вступні, поточні, підсумкові; щодо навчального предме­та — ботанічні, зоологічні, хімічні, фізичні та ін.

Підготовку до екскурсії розпочинають заздалегідь. Ви­ходячи зі змісту навчального предмета, вчитель визначає природні, виробничі або культурні екскурсійні об'єкти. Безпосередньо перед екскурсією складають її план і про­водять інструктаж. Учням пояснюють, як поводитися під час екскурсії, дають вказівки, які слід провести самостійні спостереження і яку виконати роботу (зібрати матеріал для колекції, зробити записи й замальовки та ін.). Учи­тель дає учням завдання повторити необхідний матеріал, почитати додаткову інформацію про об'єкт екскурсії.

Під час екскурсії вчитель або екскурсовод, використо­вуючи різні методи (розповідь, пояснення, бесіду, спосте­реження), розкриває зміст теми екскурсії. Бажано акти­візувати пізнавальну діяльність учнів методами бесіди та спостереження, що сприяє цілеспрямованому сприйманню об'єкта вивчення. Для цього на початку екскурсії дають загальну характеристику цього об'єкта, а відтак організо­вують спостереження і виконання учнями практичних зав­дань.

Важливим є підсумковий етап екскурсії. Передусім це бесіда на самому об'єкті, під час якої учні отримують від­повіді на запитання, уточнюють певні теоретичні й прак­тичні знання навчальної програми з предмета. Проте ос­новна робота проводиться на навчальних заняттях. За ма­теріалами екскурсії учні готують звіти у вигляді невелич­ких описів, колекцій, які згодом експонуються на виставці. Спостереження, зроблені під час екскурсії, вони використовують на наступних уроках, вивчаючи відповід­ний матеріал.

Значення екскурсій полягає в тому, що: учні здобува­ють наочні знання в природних умовах; отримують бага­тий матеріал для спостережень; сприймають явища в ці­лісності; накопичують багатий матеріал для наступної ро­боти. Екскурсії також позитивно впливають на емоційну сферу школярів.

Екскурсії проводять відповідно до загальношкільного плану навчальних (комплексних і з окремих предметів) і позанавчальних екскурсій на навчальний рік, півріччя, чверть.

Предметні гуртки. їх створюють з різних навчальних предметів (математичні, фізичні, хімічні, літературні та ін.). Щоб зацікавити учнів їх діяльністю, гурткам нерід­ко дають інтригуючі назви. Члени предметних гуртків бе­

руть участь у масових виховних заходах, тематичних ве­чорах, конкурсах, олімпіадах, тижнях і місячниках знань, випускають стіннівки та радіогазети, альманахи. Це спри­яє поглибленню знань і підвищує інтерес до навчальних предметів. Технічні гуртки допомагають учням оволодіти певними видами практичної діяльності, набути професій­них знань та навичок. Важливо, щоб діяльність технічних гуртків мала суспільне спрямування. Наприклад, члени радіогуртка, крім вивчення радіоапаратури, можуть готу­вати радіопередачі в школі.

!

Предметні, технічні й спортивні гуртки є позаурочни-іи організаційними формами навчання. їх завдання — по-либлення набутих на уроках знань, розвиток інтересів і дібностей дітей. Організовуючи роботу гуртків, педагог не овинен забувати про моральне, трудове, естетичне й фі-ичне виховання школярів; має дбати про високу органі­^: |зованість і дисципліну під час занять; залучати до роботи

_Е

уртків якомога більше дітей; забезпечувати активність і амостійність учнів під час занять. Нижче наведено план роботи історико-краєзнавчого гуртка.

^{I Таблиця З}

План роботи історико-краєзнавчого гуртка «Слідопити історії» Ягільницької СЗШ Тернопільської обл.

№ п/п	Зміст роботи	Термін	Відповідальний
1	2	3	4
	1. Організаційна робота
1	Вибори ради гуртка. Ви­значення секцій	До 10.09	Керівник гуртка
2	Формування складу сек­цій	Вере­сень	Рада гуртка, ке­рівники секцій
3	Затвердження складів ре­дакцій стінгазети та ін­формаційного бюлетеня «Історичний кур'єр»	17.09	Керівник гуртка
4	Визначення дня роботи гуртка і секцій	17.09	Голова ради гурт­ка
5	Обговорення планів-сценаріїв національних свят, історичних вечорів, вечорів-зустрічей	Постій­но	Керівник гуртка
6	Звіт секцій про свою ро­боту	Щочвер-ті	Керівники секцій

Продовження таблиці З

1	2	ЗІ 4 1
	II. Тематика спільних за­сідань гуртка
)	Бесіди на тему «М.С.Гру-шеаський —перший прези­дент України (до 130-річ -чя від дня народження)»	Вересень	Керівник гуртка
2	Лекція на тему «Виникнен­ня Товариства «Просвіта» — української народовської просвітницької організації (до 120-річчя заснування)	Жов­тень	Голова осередку товариства «Про­світа»
3	Інформація голови ради гуртка про оформлення матеріалів «Воїни УПА — наші земляки»	Жов­тень	Голова ради гурт­ка
4	Розповідь працівника на­родного музею історії с.Ягільниця «Історичні пам'ятки села»	Листо­пад	Працівник музею
5	Бесіда «Видатні діячі нау­ки — наші земляки»	Грудень	Керівник гуртка
6	Звіт секцій про свою ро­боту	1.11, 20.12, 20.03, 20.05	Керівники секцій
7	Інформація голови історичної секції про збір матеріалів про людей, що стали жертвами сталінсь­ких репресій	Лютий	Керівник гуртка, голова історичної секції
	Зустріч з поетесою, медсе­строю УПА, політв'язнем Марією Потикевич-Забо-лотною	До 26.02	Керівник ради гуртка
	Походи одного дня, екскурсії:
	— місцями бойових дій Другої світової війни	Вересень	Історична секція
	— Клим Утрисько — воїн >пл, учасник Чортківської офензиви	Жов­тень	Керівник гуртка, історична секція
	— місто Львів — учора, сьогодні, завтра	Листо­пад	Історична секція
	— «Гей ви, хлопці січовії» (у село Гадинківці до му­зею січових стрільців)	Квітень	Рада гуртка

Продовження таблиці З

1	2	3	4
	— Київ — столиця моєї держави	Бере­зень	Керівник гуртка
	III. Робота секцій гуртків
	Історична секція
1	Події радянсько-польської війни на Терно­пільщині:
	— Чортківська офензива	Жов­тень	Керівник гуртка
	— Воїни УПА — наші земляки	Листо­пад	Керівник секції
	— Степан Бандера в Ягільниці	Грудень	Пошукова група
2	Наш край у роки Другої світової війни
	— Ягільницький підпіль­ний лазарет	Травень	Інформація учнів
3	Демократичні перетво­рення в краї
	— діяльність Народного РУХУ	Лютий	Керівник секції
	— зустріч з організатора­ми Народного руху села	Бере­зень	Керівник гуртка
	— соціально-економічний розвиток села у 1991 — 1996 рр.	Квітень	Члени секцій
	Секція нумізматики, то­поніміки
1	Монети як історичне дже­рело:
	1) як збирати монети	Вересень	Працівник музею
	2) оформлення колекції історичних знаків	Жов­тень	Члени секції
	3) гроші Української Народної Республіки	Листо­пад	Керівник секції
2	Походження назви с. Ягільниця:
	1) легенди з уст народних	Гру­день— лютий	Члени секції
	2) назви полів, доріг, ву­лиць села:	Гру­день— лютий	Члени секції
3	Джерела та річки села
	1) до витоків річки Чер-каськи	Бере­зень	Керівник гуртка

Продовження таблиці З

1	2	3	4
	2) джерела та їх історичні назви	Квітень	Члени секції
	Секція історії культури
1	Архітектурні пам'ятки Чортківщини:
	1) історія ягільницького костьолу і церкви	Вересень	Керівник гуртка
	2) ферментаційний завод — колишня резиденція гра­фів Ланцкоронських	Жовтень	Члени секції
2	Народна освіта:
	1) стан народної освіти за часів Австро-Угорщини і Польщі	Листопад	Члени секції
	2) освіта в 1945 — 1995 рр.	Грудень	Члени секції
3	Видатні діячі та знатні люди краю:
	— літератори, поети, ху­дожники	Лютий — бере­зень	Керівник секції
	— вчителі, лікарі, науков­ці	Квітень — тра­вень	Керівник гуртка
	IV. Масові справи та VI,РТ1. V Пі~1 ЇЙ І£ П Я Ґ ні й , 1,1,- 1 І. V ііи.АІІЛиІІІІП роботі школи
1	Тематичний вечіо ло п'ятої річниці незалежно­сті України — «Я більшо­го щастя на світі не хочу, щоб лиш Україна жила і цвіла»	6.09	Рала птотка
2	Вечори-зустрічі з циклу «Село і люди»	Щочверь ті	Керівник гуртка
3	Участь у загалькошкіль- ному святі до дня вчителя «Спасибі всім хто лю- ЦІ.1І№ПІ" «VII»!, л І и ,114- дяності вчить, розумне сіє в душі, добре, вічне»	5.10	Голова ради гурт­ка
4	Вечір-спомин про січових стрільців, воїнів УПА — «І кров на долині накриє мурава, та слава не згине — стрілецька слава»	Листо­пад	Історична секція
5	Історична година, при­свячена пам'яті гетьмана	Грудень	Секція історії культури

Д

Продовження таблиці З

1	2	3	4
	України Б. Хмельницького — «Слава завжди буде з тобою, вольності отче, Богдане-герою»
6	Загальношкільна лінійка до дня Злуки — «Моя Со­борна Україна»	Січень	Керівники секцій
7	Випуск загалькошкільної стінгазети на тему «Ми пам'ятаємо вас, герої Крутів»	До 29.01	Редколегія
8	Молоді про історію рід­ного краю. Презентація книги Марії Погикевич-Заболотної «Нам дуже треба жити»	Лютий	Керівник, рада гуртка
9	Участь у березневих Шев­ченківських читаннях. Ор­ганізація виставки «Кобзарі»	Бере­зень	Секція історії культури
10	Усний журнал «Українсь­ка національна символіка»	Квітень	Рада гуртка
11	До Дня Перемоги. Зустріч з учасниками Другої світової війни — «І моя частка є у Перемозі»	Травень	Керівник, рада гуртка

омашня навчальна робота учнів. її мета як форми організації пізнавальної діяльності учнів — розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної нав­чальної роботи, формування вмінь самоконтролю, вихо­вання самостійності, активності, почуття обов'язку та від­повідальності. Вона тісно пов'язана з уроком. Цей зв'язок полягає в тому, що пізнавальна діяльність на уроці потре­бує додаткової роботи: вправляння у застосуванні правил, розв'язку завдань, знаходження в підручнику відповідей на запитання вчителя та ін. Окрім того, виконуючи до­машнє завдання, учні готуються до сприймання нового ма­теріалу на наступному уроці. Проте це не означає, що до­машню навчальну роботу слід обов'язково давати на кож­ному уроці. Вона доцільна лише тоді, коли її необхідність і корисність випливає з процесу уроку.

Для успішної самостійної роботи вдома учень повинен бути уважним і спостережливим, вміти запам'ятовувати,

виконувати мислительні операції, цінувати й розподіляти час, фіксувати прочитане, побачене, прослухане (тези, конспект, реферат, анотація, рецензія та ін,).

Домашніми завданнями можуть бути: робота з текстом підручника; виконання різноманітних вправ, письмових, графічних робіт, розв'язування задач. Досвідчені педагоги нерідко рекомендують учням прочитати статтю в науково-популярному виданні, переглянути кінофільм; поспілкува­тися на відповідну тему з тією чи іншою особою, спостерег­ти природне або побутове явище, провести дослід та ін.

Даючи домашнє завдання, вчитель коментує способи його виконання. Якщо певний вид роботи звичний для уч­нів, то можна лише зазначити, який матеріал слід опра­цювати. Не варто упродовж тривалого часу пропонувати однотипні завдання, тому що учні можуть втратити інте­рес до них. Домашні завдання повинні містити елемент но­визни, передбачати нові варіанти їх виконання. В окремих випадках доцільно давати учням індивідуальні завдання, які допомагають усунути прогалини у знаннях. Такі зав­дання для сильніших учнів покликані підтримувати інте­рес до певного виду роботи.

Визначаючи обсяг домашньої навчальної роботи з кож­ного предмета, вчителі повинні виходити з того, що вона має вкладатися в загальні часові межі домашньої нав­чальної роботи учнів залежно від класів, у яких вони нав­чаються. У 1-му класі — до 1 год., у 2—3-му класах — до 1,5 год., 4—5-му — до 2 год., у 6—7-му — до 2,5 год., у 8-му — до 3 год., у 9—12-му класах — до 4 год. Цей об­сяг не повинен перевищувати третини того, що зроблено на уроці у 1—7 класах, і половини — у 8—12 класах. На­передодні вихідних і святкових днів домашніх завдань уч­ням не задають. Домашнє завдання учням пропонують у гой момент, коли воно природно випливає з процесу пізна­вальної діяльності (і в середині, і наприкінці уроку), але не тоді, коли пролунав дзвінок.

Украй важливо привчити школярів виконувати до­машнє завдання самостійно. Якщо учневі важко впорати­ся з ним самому, старші можуть допомогти йому тільки навідними запитаннями, нагадуваннями про подібну си­туацію в попередніх завданнях та ін. Обов'язок учителів і батьків — створити дитині належні умови (вона повин­на мати вдома своє робоче місце, необхідні посібники) і привчити її виконувати завдання в день його отримання, напередодні термінів виконання, під час самостійної робо­ти дотримуватися певних педагогічних вимог. Виконання

домашніх завдань у школах-інтернатах і групах подовже-рого дня має деякі особливості. Передусім ця робота здійс-рюється під безпосереднім керівництвом педагога (вчите­ля або вихователя), що є певною перевагою: обов'язкове для всіх і щоденне виконання домашніх завдань виробляє звичку до систематичної самостійної навчальної праці; під керівництвом педагога в учнів швидше формуються раціо­нальні прийоми самостійної роботи, створюються умови для диференціації домашніх завдань залежно від успіхів кожного учня, надання допомоги тим, хто не встигає.

Успішність учнів значною мірою залежить від їх уміння організувати виконання домашніх завдань. Учитель готує учнів до виконання домашніх завдань під час уроку: формує Навички самостійної роботи, роз'яснює зміст і методику ви­конання завдань. На уроках використовують роботу з підруч­ником, довідковою літературою, проведення спостережень і дослідів, самоперевірки, необхідні учневі під час виконання домашніх завдань. У багатьох школах є стенди «Учись вчи­нися», які містять матеріали про правильну організацію са­мостійних занять, виконання домашніх завдань, застосуван­ня знань. Практикують також бесіди з учнями на теми: «Як готувати уроки», «Бережи хвилину» та ін. Бажано, щоб ді­ти поділилися своїм досвідом підготовки домашніх завдань, розповіли, як вони долають труднощі.

Класний керівник повинен цікавитися дозуванням до­машніх завдань, запобігати перевантаженню учнів, дома­гатися того, щоб учителі детально інструктували їх, розпо­відали і показували, як виконувати домашні завдання з ок­ремих предметів.

Важлива умова ефективності самостійної роботи уч­нів — систематична перевірка вчителем виконання до­машніх завдань, об'єктивна оцінка їх результатів. Цьому сприяє систематична перевірка ведення учнями записів у щоденнику, що допомагає посилити контроль за виконан­ням домашніх завдань.

Консультації. Потреба в консультуванні учнів виникає з різних причин. Нерідко вони стикаються з певними труднощами під час самостійного опрацювання навчально­го матеріалу або виконання завдання. Правильно органі­зована консультація допомагає подолати їх. Консультую­чи, вчитель не дає готових відповідей, а спрямовує пізна­вальну діяльність учнів так, щоб вони самостійно зрозу­міли питання, розв'язали складне завдання, збагнули суть виучуваного матеріалу.

Під час консультації з конкретної теми доцільно ста­

вити учням запитання також з уже засвоєного навчально­го матеріалу. Це дає змогу вчителеві виявити прогалини в знаннях учнів, порадити, як їх усунути.

Пошуки ефективних форм навчання в зарубіжній школі

Зарубіжна школа і педагогіка прагнуть удосконалити існуючу класно-урочну систему навчання різними шляха­ми. Один із них — навчання учнів групою вчителів за пев­ного розподілу обов'язків між ними. Провідний педагог пояснює новий матеріал кільком класам-паралелям, а за­кріплення здійснюють по класах інші вчителі-помічники. Така система поширена у школах США, Швеції та інших країн.

До новацій у розвитку форм навчання належать негра-дуйовані школи і школи з різновіковими об'єднаннями уч­нів за інтересами. У неградуйованих школах заняття ор­ганізовують так, щоб учень, виконуючи самостійну робо­ту під керівництвом учителя-консультанта, міг досягати вищих результатів власним темпом. Практикують і так зване відкрите навчання, суть якого в тому, що у школі учень навчається обмежений час, отримуючи від учителя загальні вказівки і завдання. Для їх виконання він пови­нен звертатися до спеціального навчального центру, де йо­го забезпечать необхідною інформацією і матеріалами для самостійної роботи з опорою на технічні засоби навчання.

В індивідуалізації навчання учнів використовують кон­трактну форму. Контракт — угода між учнем і педагогом, яка передбачає основні напрями самостійної роботи учня. Ця форма навчання дає змогу учням індивідуально плану­вати свою навчальну діяльність і оволодівати матеріалом відповідно до власних здібностей та інтересів. Контракт не звільняє від щоденних занять у школі, а є доповненням до них, оскільки складений з метою поглиблення знань з ок­ремого предмета. За такої форми навчання вчитель є ли­ше організатором пізнавальної діяльності учня і консуль­тантом.

У багатьох школах запроваджено такі форми органі­зації навчання, як навчальні центри і центри за інтереса­ми. Навчальний центр може бути організовано у класі, він забезпечує учнів, що цікавляться певною галуззю знань, необхідним обладнанням і матеріалами, науковою і попу­

дярною літературою. Центри за інтересами дають учням кмогу розширити знання з конкретної соціальної пробле­ми: дослідити екологічну ситуацію в штаті, расове питан­ня та ін. Результати роботи учнів над проектами у нав­чальному центрі або центрі за інтересами оформляють у (шкільні виставки, наукові доповіді тощо. * Серед нових форм організації навчання — «школи без стін». Така школа не має свого приміщення, постійних Класів. Діти збираються з учителем у різних місцях, пла­кують свою роботу, відвідують заводи, музеї, бібліотеки, %іізнають передусім практичний бік життя.

У сучасних школах США використовують також про­коти — індивідуальну або групову форму дослідження (уч­ні збирають інформацію, аналізують її, роблять висновки й отримують результати). Роль учителя — надання допо­моги, спрямування процесу навчання загалом. Час від часу Ьін перевіряє результати виконання проекту. і Якщо для шкіл Західної Європи і США характерний іюділ дітей на здібних, малоздібних та нездібних, то у інколах Японії такого поділу не існує. Тут і сам процес навчання, і вільний час учнів підпорядковано груповому спілкуванню. Зокрема, дітей залучають до розробки різ­них групових проектів, до організації та проведення спіль­них туристичних походів, виховуючи таким чином пова­гу один до одного і відданість своїй групі.

Література

Безпалько В. П. Программированное обучение. — М|„ 1970. Зотов Ю. Б. Организация современного урока. — М., 1984. Малафіїк І. В. Урок в сучасній школі: питання теорії і практики. — Рівне, 1997.

Маргулис Е. Д. Коллективная деятельность учащихся. — К.. 1990. Махмутов М. И. Теория и практика проблемного обучения. — М., 1972. Онищук В. О. Структура і методика уроку в школі. — к.. 1973. Организационные формы обучения / Под ред. Ю.И. малеваного. — К., 1991.

Педагогічний пошук / Упорядник Ш. Баженова. — К., 1989. Підласий I. П. Як підготувати ефективний урок. — К., 1989. Шевченко С. Д. Школьный урок: как научить каждого. — М., 1991.

2.6. Контроль за навчально-пізнавальною діяльністю

Суть 1 основні види контролю успішності учнів

Процес навчання в школі спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожне з яких характеризу­ється дидактичною завершеністю. Обов'язковим компо­нентом цього процесу є контроль знань, умінь та навичок, тобто перевірка його результативності. . Головна мета контролю як дидактичного засобу управ­ління навчанням — забезпечення його ефективності при­веденням до системи знань, умінь, навичок учнів, само­стійного застосування здобутих знань на практиці, стиму­лювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Контроль знань учнів складається з: перевірки — вияв­лення рівня знань, умінь та навичок; оцінки — вимірюван­ня рівня знань, умінь і навичок; обліку — фіксування ре­зультатів у вигляді оцінок у класному журналі, щоденни­ку учня, відомостях. За допомогою контролю в процесі нав­чання розв'язують низку завдань: виявлення готовності учнів до сприйняття, усвідомлення і засвоєння нових знань; отримання інформації про характер самостійної роботи у процесі навчання; визначення ефективності організаційних форм, методів і засобів навчання; виявлення ступеня пра­вильності, обсягу і глибини засвоєних учнями знань, умінь та навичок. Ці та інші завдання визначають зміст контро­лю, який змінюється із зміною дидактичних завдань.

Контроль виконує такі функції: а) освітню (навчаль­ну), суть якої в тому, що вона є корисною для всього кла­су. Слухаючи змістовну відповідь товариша, учні звіряють з нею свої знання, ставлять запитання, доповнюють її, що сприяє повторенню та систематизації знань усіх учнів. Ос­вітнє значення для учнів має й те, що вони слухають до­повнення вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, ви­конує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал; б) ви­ховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спо­нукає учня регулярно готувати уроки. Крім того, перевір­ка і оцінювання знань допомагають учневі самому оціни­ти свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої само­впевненості та самозаспокоєння, другі починають усвідомлювати свої труднощі, треті починають відчувати впевненість у власних силах. Все це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання; в) розвиваю­чу — в процесі навчання в учнів розвивається логічне мис­лення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і уза­гальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислительна діяльність, мовлення, па­м'ять, уява, увага; г) діагностичну — у процесі контролю виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях і навич­ках учнів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані на поліпшення успішності; ІГ) стимулюючу — схвалення успіхів учня сприяє розвит­ку в нього спонукальних мотивів до навчання; д) оціню-,<Вальну — об'єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів (Сприяє кращому навчанню; е) управлінську — на основі Контролю визначається стан успішності учнів, що дає змогу Запобігти неуспішності або подолати її. В цьому разі вчи­тель коригує і свою власну діяльність — змінює методику ■і Викладання, вдосконалює навчальну діяльність учнів. ■' За місцем у навчальному процесі розрізняють поперед­ній, поточний, періодичний, підсумковий види контролю. .і Попередній контроль здійснюють переважно з діагно­стичною метою перед вивченням нової теми або на початку Уроку, семестру для з'ясування загального рівня підготов­ки учнів з предмета, щоб намітити організацію їх навчаль­но-пізнавальної діяльності.

Поточний контроль використовують у повсякденній навчальній роботі. Він полягає в систематичному спостере­женні вчителя за навчальною діяльністю учнів на уроці.

Мета такого контролю — отримання оперативних даних про рівень знань учнів і якість навчальної роботи на уроці та вирішення завдань управління навчальним процесом.

Періодичний (тематичний) контроль передбачає вияв­лення й оцінку знань та умінь учнів, засвоєних на кількох попередніх уроках, з метою визначення, наскільки успіш­но вони володіють системою знань, чи відповідають ці знання програмі. Різновидом періодичного є тематичний контроль, що полягає у перевірці та оцінюванні знань уч­нів з кожної теми і спрямований на те, щоб кожен учень належно засвоїв кожну тему. Така система дає змогу усу­нути елементи випадковості при виведенні підсумкових оцінок, що трапляється, коли вчитель орієнтується лише на поточний контроль.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомлені з трива­лістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тема­тикою обов'язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію, якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі, або орієнтованим завданням (задачами) тощо; терміном і формою проведен­ня тематичної атестації; умовами оцінювання. Якщо те­мою передбачено виконання учнями практичних, лабора­торних робіт та інших обов'язкових практичних завдань, то їхнє виконання є обов'язковою умовою допуску учнів до тематичної атестації.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми чи отри­мали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов'яз­кового його доопрацювання; їм надається для цього необ­хідна допомога, визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Підсумкове оцінювання здійснюється наприкінці се­местру або навчального року. Підсумкова оцінка за се­местр виставляється за результатами тематичного оці­нювання, а за рік — на основі семестрових оцінок.

Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєних знань, умінь та навичок, а й сформованості й компетенції, тобто загаль­ної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучас­не життя, є:

— соціальні, пов'язані з готовністю брати на себе від­повідальність, бути активним у прийнятті рішень, у сус-

пільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильниць­ким шляхом, у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства;

• полікультурні — стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури тощо;

• комунікативні — передбачають опанування важли­вими у роботі і суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

• інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформа­ції у сучасному суспільстві і передбачають оволодіння ін­формаційними технлогіями, умінням здобувати, критич­но осмислювати і використовувати різноманітну інфор­мацію;

• саморозвитку та самоосвіти, пов'язані з потребою і готовністю постійно навчатися як у професійному відно­шенні, так і в особистому та суспільному житті;

• компетенції, що реалізується у прагнені і здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності.

Ефективність контролю залежить від його організації: часу проведення контрольних занять, їх частоти й послі­довності; характеру й форм самостійної роботи учнів (ін­дивідуальна, групова, фронтальна); використання дидак­тичних і технічних засобів навчання; поєднання методів контролю і самоконтролю (усна, письмова, графічна, прак­тична, тестова, програмована перевірка); фіксування й Оформлення даних контролю процесу навчання.

Ефективність контролю забезпечується дотриманням певних вимог, серед яких:

Індивідуальний характер контролю успішності: вияв­лення знань кожного учня, його успіхів чи невдач; знан­ня рівня самостійності учня в пізнавальному процесі, ха­рактеру труднощів, як він їх долає і якої допомоги потре­бує; особлива увага до учнів з фізичними вадами; вміле формулювання запитань, використання додаткових запи­тань під час опитування слабших учнів та ін.

Систематичність контролю: привчання учнів система­тично виконувати уроки, створення в класі відповідного морально-психологічного клімату, коли «не знати — со­ромно»; систематичне опитування за допомогою самостій­них міні-завдань; розробка системи опитування, за якої оцінки виставляють і учням, які доповнювали відповіді ін­ших, були активними на уроці; приділення особливої ува­ги слабшим учням, спонукання їх до пізнавальної діяль­ності на всіх етапах уроку.

Відсутність системи в опитуванні учнів призводить до того, що вони вчать матеріал тільки тоді, коли відчувають, що їх можуть викликати, і намагаються визначити напе­ред, коли і з якого предмета будуть опитувати. Щоб запо­бігти цьому, учитель повинен добре продумати систему опитування.

Достатня кількість даних для оцінки: при виставлен­ні оцінки враховуються насамперед відповіді учня на по­ставлені запитання, а також його доповнення відповідей інших учнів на цьому й попередніх уроках.

Дотримання об'єктивності під час оцінювання знань: оцінка виставляється тільки за знання учня, а не за те, що він «забув щоденник» чи «крутився на уроці»; на оцінку не повинні впливати суб'єктивні чинники, особисті моти­ви ставлення педагога до учня; кожну виставлену оцінку педагог обґрунтовує, щоб запобігти невдоволенню учнів! схильних до переоцінки своїх знань. І

Єдність вимог до оцінювання знань учнів: дотриманні єдиних розумних норм оцінок з кожного предмета, подої лання крайнощів в оцінюванні — надмірної вимогливост або поблажливості.

Оптимізація контролю успішності учнів: розробка ме тодики контролю, яка б передбачала мінімальні затраті зусиль і часу педагогів та учнів для отримання обов'яз кових відомостей, запобігала переобтяженню їх виконай ням зайвих завдань.

Гласність контролю: повідомлення учневі результаті! перевірки рівня його знань, обґрунтування виставленої йо му оцінки, позитивного і недоліків у його відповіді.

Всебічність контролю: перевірка та оцінювання теоре­тичних знань, умінь та навичок, застосування їх на прак­тиці, навичок самостійної роботи учня.

Тематична спрямованість контролю: здійснюючи опиз| тування, проводячи контрольні роботи, вчитель повинеЛ визначити, який саме розділ програми, тема, вид знань! умінь та навичок оцінюються. ^

Дотримання етичних норм: а) віра педагога в можли­вість учнів навчатися (вміння переконати їх у тому, що вони здатні навчатися); розповідь про можливі труднощі перед вивченням матеріалу, висловлення сподівання, що вони будуть подолані; оптимістичне ставлення до нав­чальних успіхів і невдач учнів; б) педагогічний такт: доб­розичливість і делікатність у ставленні до учнів; відчуття міри в заохоченні й покаранні; вміння визнати свої по­милки.

Оцінювання у цілому має ґрунтуватися на позитивному принципі, що передусім передбачає врахування рівня досягнень учня, а не ступеня його невдач.

Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів

Об'єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання, вміння та навички, досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколиш­ньої дійсності.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів харак­теризуються кількісними та якісними показниками, що виражаються й фіксуються в оцінці успішності.

Під оцінкою успішності учнів розуміють систему пев­них показників, які відображають їх об'єктивні знання, . уміння та навички.

Оцінювання знань — визначення й вираження в умовних одини­цях (балах), а також в оціночних судженнях учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог шкільних програм.

В. Сухомлинський вважав, що «найголовніше заохо-; чення і найсйльніше (та не завжди дійове) покарання в пе­дагогічній практиці — оцінка. Це найгостріший інстру­мент, використання якого потребує величезного вміння і культури»¹.

З метою забезпечення об'єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів вводиться 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів.

При визначенні навчальних досягнень учнів аналізу підлягають:

• характеристики відповіді учня: елементарна, фраг­ментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунто­вана, творча;

• якість знань, правильність, повнота, осмисленість, •іглибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, Міцність;

• ступінь сформованості загальнонавчальних та пред­метних умінь і навичок;

— рівень оволодіння розумовими операціями: вміння

¹ Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. Вибр. твори: У 5-ти т. — Т. 3. — С. 167.

аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

• досвід творчої діяльності (вміння виявляти пробле­ми, формулювати гіпотези, розв'язувати проблеми);

• самостійність оцінних суджень.

На основі цих орієнтирів виділяється чотири рівні навчальних досягнень учнів, які характеризуються таки­ми показниками:

I рівень — початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу — елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вив­чення;

2. рівень — середній. Учень відтворює основний нав­чальний матеріал, здатний розв'язувати завдання за зраз­ком, володіє елементарними вміннями навчальної діяль­ності;

2. рівень — достатній. Учень знає істотні ознаки по­нять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, а також самостійно засвоює знання в стандартних ситуаціях, воло­діє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти долущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, логічна, обґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види нав­чальної діяльності;

3. рівень — високий. Знання учня є глибокими, міц­ними, узагальненими, системними; учень вміє застосо­вувати знання творчо, його навчальна діяльність має до­слідницький характер, позначена вмінням самостійно оці-нюватирізноманітні життєві ситуації, явища, факти, ви­являти і відстоювати особисту позицію.

Зазначеним рівням відповідають критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою.

Рівні навчальних досягнень	Бали	Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
1	2	3
І. Початковий	1	Учень може розрізняти об'єкт вивчення і відтворити деякі його елементи
	2	Учень фрагментарно відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об'єкт вивчення, виявляє здатність елементарно викласти думку

1	2	3
	3	Учень відтворює менше половини навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконує елементарні завдання
	4	Учень знає близько половини навчального матеріалу, здатний відтворити його відповідно до тексту підручника або пояснення вчителя, повторити за зразком певну операцію, дію
II. Середній	5	Учень розуміє основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять,'сформулювати правило
	6	Учень виявляє знання і розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його правильна, але недостатньо осмислена. 3 допомогою вчителя здатний аналізувати, порівнювати, узагальнювати та робити висновки. Вміє застосовувати знання при розв'язуванні задач
	7	Учень правильно, логічно відтворює навчальний матеріал, розуміє основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, частково контролює власні навчальні дії
Ш. Достатній	8	Знання учня є достатньо повними, він вільно застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, вміє аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв'язки і залежності між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролює власну діяльність. Відповідь його повна, логічна, обґрунтована, але з деякими неточностями
	9	Учень вільно володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в дещо змінених ситуаціях, вміє аналізувати і систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази у власній аргументації
	10	Учень володіє глибокими і міцними знаннями, здатний використовувати їх у нестандартних ситуаціях. Самостійно визначає окремі цілі власної навчальної діяльності, критично оцінює окремі нові факти, явища, ідеї
IV. Високий	11	Учень володіє узагальненими знаннями з предмета, аргументовано використовує їх у нестандартних ситуаціях, уміє знаходити джерело інформації та аналізувати її, ставити і розв'язувати проблеми. Визначає програму особистої піз навальної діяльності; самос тійно оцінює різноманітні життєві явища і факти, виявляючи особисту ПОЗИЦІЮ ЩОДО них

1	2	3
	12	Учень має системні, дієві знання, виявляє неординарні творчі здібності у навчальній діяльності, вміє ставити і розв'язувати проблеми, самостійно здобувати і використовувати інформацію, виявляє власне ставлення до неї. Розвиває свої обдарування і нахили

Відповідно до розглянутих загальних критеріїв до кожного навчального предмета розроблені конкретні кри­терії, які слугують нормами оцінок.

Норми оцінок — конкретні вимоги, які регулюють виставлення оцінок з різних навчальних предметів за усну відповідь чи письмову роботу.

На виставлення оцінки не повинні впливати й «ефек­ти суб'єктивізму»: сукупності — учень має високі оцінки з багатьох предметів, і вчителеві «незручно» виставляти нижчу, або навпаки, особливо коли йдеться про підсумко­ві оцінки; контрасту — клас слабенький, а один учень дещо вирізняється рівнем знань, і йому нерідко виставля­ють завищені оцінки; соціального стану — буває, на оцін­ці позначається те, дитина яких батьків відповідала; ідеа­лу — вчителі подекуди керуються принципом, що «мате­матику один Господь знає на п'ятірку, вчитель — на чет­вірку, а прості смертні — тільки на нижчі оцінки»; голосу — роздратованість надто голосною чи тихою відпо­віддю учня; очікування — вчитель сподівався на кращу чи гіршу відповідь; надмірної поблажливості чи суворості та ін. Такі суб'єктивні моменти перешкоджають об'єк­тивному оцінюванню знань, умінь та навичок учнів.

Суб'єктивізм і формалізм у перевірці та оцінюванні знань учнів можна подолати, виставляючи оцінку лише за наявний рівень знань, умінь та навичок, а не за інерцією, зважаючи на попередні успіхи або невдачі; недопускаючи впливу на оцінку інших чинників (поведінки на уроці та ін.); подоланням хаотичності у виставленні оцінок заради оцінок; не допускаючи невмотивованості оцінок; викори­станням результатів перевірки для вдосконалення навчаль­ного процесу; подоланням орієнтування на середній бал; ве­денням тематичного обліку знань, умінь і навичок¹.