2 Див.: Там само. — с. 198.

*•» Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфе­рі духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звер­таючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен мо­мент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводите­ся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої дум­ки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помі­чаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пия­чите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть»¹.

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Мака­ренко наводить приклади таких видів негативного автори­тету батьків: «авторитет придушення», який базується

¹ Макаренко A.C. Загальні умови сімейного виховання, Твори: У 7-ми т. — Т. 4. — С. 340.

на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у ді­тей брехливості, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відста­ні від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «ав­торитет чванства», коли батьки вихваляються своєю ви­нятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опо­нентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кож­не мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «автори­тет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьо­му поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.

Справжнім авторитетом користуються батьки, які сум­лінно ставляться до праці, до сімейних обов'язків, активні в громадському житті. Такі батьки уважні до дітей, люб­лять їх, цікавляться їхніми шкільними та позанавчальни-ми справами, поважають їх людську гідність, водночас ви­являючи до них належну вимогливість.

Важко переоцінити роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак це не означає, що батьки повинні пере­кладати на них свої батьківські обов'язки. Дитині потрібні ті й ті. Сімейне виховання повноцінне лише за розумно­го поєднання виховного впливу першовихователів — бать­ків та багатих на життєвий досвід помічників і порадни­ків — дідусів і бабусь¹.

Саме дідусі й бабусі допомагають вирішити й таку мо­ральну проблему, як виховання у дітей чуйного, уважно­го ставлення до людей похилого віку. Людяність вихову­ється тільки на прикладі батьків. Якщо діти бачать зне­важливе ставлення батьків до дідуся чи бабусі, то годі спо­діватися від них іншої поведінки в майбутньому.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негатив­ний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, по­гані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є не­повна сім'я, яка з'являється в силу того, що в усіх віко-

¹ Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — С.120.

вих групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі ЗО—34 ро­ки — в чотири рази. Разом з великою кількістю розлу­чень це призводить до збільшення кількості сімей, у яких мати (рідко — батько) виховує дітей сама. У непов­ній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки ді­ти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, пе­ребувають на вулиці, нерідко контактують з аморальни­ми людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обсте-нсєння, в Україні більше половини молодих сімей не ма­ють окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками в не­задовільних для виховання дітей житлових умовах. У та­ких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину по­стійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Згідно з даними тижневого обстеження домогоспо-дарств, серед сімей з дітьми частка тих, хто отримував до­ходи, нижчі від офіційно встановленого рівня, що дає пра­во на отримання допомоги на дітей віком до 16 років, ста­новила 31%, у тому числі серед неповних сімей — 44, сі­мей з однією дитиною — 53, з двома — 64, з трьома дітьми — 86%. Діти з таких сімей почуваються серед од­нокласників меншовартісними, бо вирізняються із загаль­ної маси одягом, відсутністю грошей на обіди чи екскур­сію. Це психологічно пригнічує їх, озлоблює проти бать­ків, яких вони вважають невдахами. Згодом ця злість пе­реноситься на однокласників, педагогів.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих пе­дагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, пе­дагогічно пасивні та антипедагогічні.

Перша група — сім'ї, в яких батьки намагаються вия­вити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необгрунтований. Найчастіше вони керуються власним досвідом, якого набули, коли свого часу їх виховували батьки (авторитарний стиль, обмеження свободи, погрози ^.покарання або вседозволеність, потурання примхам). ■ Друга група — сім'ї, які не виявляють особливої ак­

тивності у вихованні дітей, тобто педагогічно пасивні. Во­ни з об'єктивних (хвороба, зайнятість, часта відсутність) або суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на вихо­вання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) при­чин не можуть належним чином виховувати дітей. У та­ких сім'ях стосунки між батьками напружені, конфлікт­ні. За сімейними негараздами вони не знаходять часу для виховання дітей, втрачають контроль за ними.

Третя група — сім'ї, що характеризуються антипеда­гогічними, аморальними умовами виховання дітей. У та­ких сім'ях панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста тощо) створюють у сім'ї антипедагогічну обста­новку, намагаються виправдати відхилення від норм по­ведінки у своїх дітей, протиставляють вимогам школи свої сімейні вимоги.

У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що по­требують особливої уваги з боку школи, — сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, про що тільки вона може мріяти. Однак на вихован­ня їм бракує часу, тому вони передоручають цю справу гу­вернанткам. У школу й зі школи дітей возять на іномар­ках. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітка­ми, підбирають для них друзів лише зі свого кола. Ви­трачання грошей дітьми ніхто не контролює. Для них у сім'ї не існує слова «не можна», тому вони ігнорують і шкільну дисципліну. Батьки ж трактують її як посяган­ня на свободу їх дитини.

Шляхи підвищення педагогічних знань батьків

Важлива умова ефективної навчально-виховної робо­ти — єдність школи і сім'ї, якої досягають за умови, що школа постійно працює над підвищенням рівня психоло-го-педагогічної обізнаності батьків, їх педагогічної куль­тури.

Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунту­ватися на їх правах і обов'язках, визначених Законом України «Про загальну середню освіту»:

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

• вибирати навчальні заклади та форми навчання для неповнолітніх дітей;

• приймати рішення щодо участі дитини в інновацій­ній діяльності загальноосвітнього навчального закладу;

• обирати і бути обраними до органів управління ос­вітою з питань навчання і виховання дітей;

• звертатися до відповідних органів управління осві­тою з питань навчання і виховання дітей;

• захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані:

• забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчан­ня;

• постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей;

• поважати гідність дитини, виховувати працелюб­ність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до на­родних традицій і звичаїв;

• виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе став­лення до історико-культурного надбання та навколишньо­го природного середовища, любов до України.

На думку В. Сухомлинського, школа повинна домогти­ся того, щоб батьки бачили в своїх дітях себе, розуміли суть розвитку дитини. А для цього їх треба озброювати знаннями важливих закономірностей педагогіки, вікової психології, фізіології.

Організовуючи навчання батьків, враховують рівень їх підготовки до сприймання головних теоретичних поло­жень методики виховання дітей у сім'ї та визначають рі­вень популярності викладання цього матеріалу. Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через пе­дагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями у школі. Передусім педагоги мають можливість впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. А. Макаренко вважав, що це найдоступніший спо­сіб зв'язку школи і сім'ї. Його цінність не лише в тому, що він оперативний, а й у тому, що учень, який засвоїв певні вимоги вчителя, доводить ці вимоги до відома бать­ків, переконує в необхідності дотримуватися їх.

Спеціальну виховну роботу проводять із сім'ями, які допускають відхилення у вихованні дітей.

Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямо­вують передусім на підвищення їх психолого-педагогічно-го рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окре­мих питань виховання дітей у сім'ї.

Із сім'ями педагогічно пасивними працюють переваж­но індивідуально, домагаючись розуміння батьками хиб­ності своєї поведінки, пробудження почуття відповідаль­ності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебуду­вати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок, ба­жання докорінно змінити сімейний уклад.

У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З цими обговорю­ють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи усу­нення їх, зміни сімейних стосунків. З батьками цієї гру­пи працювати важко, і не слід сподіватися на швидкі на­слідки, але важливо посіяти в них сумніви у правильно­сті їхньої системи виховання, змусити їх замислитися над її результатами.

Батькам, яких поглинула бізнесова діяльність, необхід­но довести, що такий стиль виховання дитини в сім'ї ро­бить її самотньою, емоційно нестійкою та ін. Таким дітям І в дорослому житті, напевне, буде непросто. Тому батькам варто подумати про адаптацію їх до реального життя, про недоцільність перекладання відповідальності за виховання дітей на вчителів, репетиторів. Дитині біль­ше потрібен емоційний зв'язок саме з батьками, їхня без­посередня участь у житті дитини важливіша, ніж маши­на, охорона і прислуга. Діти мають відчувати, що для батька і матері вони не менш важливі, ніж робота. У та­ких сім'ях слід заохочувати інтерес дітей до навчання, а не переконувати їх у тому, що вищий навчальний заклад і робота їм забезпечені незалежно від шкільних успіхів. Треба також вести розмову про те, що відгороджений ди­тини від однолітків звужує коло її спілкування, вона не навчиться будувати свої стосунки з різними людьми, дру­жити й любити за покликом душі.

З метою профілактики поширення серед учнів нарко-генних речовин, батькам доцільно дати поради.

1. Встановлювати і дотримуватися загальноприйнятих норм поведінки, чіткого режиму життя (розподіл часу для праці, навчання, дозвілля, відпочинку); практикувати ви­значення кожному членові сім'ї його обов'язків, контро­лювати їх виконання, спільно з дітьми аналізувати стан життя родини, її перспективи, сімейні плани тощо.

2. Постійно тримати в полі зору шкільне життя дити­ни, цікавитись її успіхами, проблемами, труднощами, ін­тересами, запитами, прагненнями і способами їх задово­лення.

3. Знати товаришів своєї дитини, коло її неформально­го спілкування, сповідувані нею ідеали, пріоритетні жит­тєві орієнтири.

4. Виховувати у дітей відповідальне, ціннісне ставлен­ня до свого здоров'я; культивувати розуміння обов'язку допомагати в майбутньому своїм літнім батькам і родичам, дітям, нужденним, утримувати свою сім'ю.

5. Компетентно й педагогічно грамотно (без повчань, моралізування, надокучливості, залякування, з урахуван­ням індивідуальних і вікових характеристик) обговорюва­ти з дітьми проблеми асоціального змісту життя окремих людей (наркоманів, токсикоманів, алкоголіків). Стежити і намагатися, щоб перша інформація про наркотичне ли­хо і сумнівний «кайф» надійшла до дітей саме від батьків, родини, а не від компанії з вулиці.

6. Обмежувати доступ дітей до інформації, що популя­ризує наркоманію, зваблює їх насолодою від уживання наркотичних і токсичних речовин (кіно, відеофільми, пі­сенні твори, що акцентують на привабливих сценах «кай­фування» в стані наркотичного одурманення свідомості, розуму людини).

7. Розвивати й заохочувати у дітей самостійність, умін­ня обстоювати власну позицію, переконання; навчати їх протистояти агітації прихильників сучасного способу жит­тя, прикрашеного наркотичними і токсичними речовина­ми, алкоголем тощо.

8. Підтримувати постійний зв'язок зі школою, інши­ми виховними закладами, допомагати їм у пропаганді й утвердженні здорового способу життя підростаючого поко­ління.

9. Знати і вміти пояснити основні прикмети чи зовніш­ні ознаки вживання дітьми наркотиків, токсичних речо­вин, алкоголю (зміна фізичного стану, поведінки, актив­ності тощо).

10. Бути готовими і рішучими до консультацій з педа- гогами, психологами, медиками; до відвертої, спокійної розмови з дитиною; до прийняття «дисциплінарних» рі- шень щодо обмеження «непродуктивного» часу життя ди- тини і контактування її з «підозрілими» товаришами¹.

¹ Див.: Струманський В. Педагогічна пропедевтика асоціаль­ного змісту наркологічної ситуації в учнівському осередку // Рідна школа. — 1997. — № 9. — С.26.

Види й методи роботи з батьками учнів

У роботі з батьками учнів використовують різноманітні її види й методи. Наводимо основні з них.

Відвідування батьків удома. Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати "її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлен­ня до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківсь­кого виховання, дати поради і домовитися про єдині ви­моги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких уч­нів слід передусім встановити тісний контакт, проте відві­дувати бажано сім'ї всіх учнів.

Відвідування сім'ї може мати різну мету: загальне оз­найомлення з умовами життя, встановлення єдиних вимог школи і сім'ї до учня, допомога в організації режиму, об­говорення з батьками відхилень у поведінці дитини і вжиття необхідних заходів щодо їх запобігання та подо­лання, залучення батьків до участі в роботі школи, вив­чення досвіду виховання в сім'ї та ін. Перш ніж відвіда­ти родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, класний жур­нал, бесіди з учителями, з самим учнем), відтак з'ясувати основні дані про самого учня, його успішність, поведінку, стосунки з учителями, товаришами. Не обійтися без оз­найомлення з педагогічною літературою, в якій розкрито мету відвідування сім'ї. Бажано відібрати і порекоменду­вати батькам літературу відповідно до теми бесіди, яку проводитимуть з ними.

Успіх відвідування сім'ї залежить не лише від сумлін­ної підготовки, а й від поведінки вчителя. З самого по­чатку зустрічі з батьками необхідно створити атмосферу довір'я і доброзичливості. В сім'ях, які не мають систе­матичного зв'язку зі школою, візит учителя розглядають як сигнал біди, батьки насторожуються, готуються до за­хисту дитини. Тому, завітавши в сім'ю, слід одразу ж «зняти» будь-яку настороженість батьків. Бесіду про ді­тей починають з позитивних сторін їх характеру і поведін­ки. Залучаючи батьків до бесіди, поступово переходять до обговорення негативного у поведінці учня. Свої суджен­ня про нього слід висловлювати спокійно, тактовно, наво­дячи незаперечні докази і уважно слухаючи пояснення батьків.

Встановлення істинного стану справ дає змогу накрес­

лити спільний план дій школи і сім'ї, домовитися про вза­ємне інформування про досягнуті успіхи й труднощі.

Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою:

1.Прізвище, ім'я учня, клас. 2. Склад сім'ї. 3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться — де саме). 4. Матеріальне забезпечення сім'ї. 5. Квартирні умови. 6. Культурний рівень сім'ї (освіта, які читають газети, журнали, наявність телевізора, радіо, біб­ліотеки та ін.). 7. Режим дня школяра. 8. Чи облаштова-но робоче місце учня? 9. Хто і як здійснює контроль за ви­конанням режиму? 10. Трудове виховання в сім'ї. 11. Хто з членів сім'ї допомагає учневі? 12. Які заходи заохочен­ня й покарання вживають до дитини.

Запрошення батьків до школи. У разі необхідності вчи­тель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову. Під час бесіди з ними дуже важливо дотримуватися педаго­гічного такту, створити атмосферу доброзичливості, довір'я. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для бать­ків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують корисні поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцен­тування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, не­приязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей для батьків у школі. Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цьрго дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екс­курсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В деяких школах їх присвячують питанням трудового, естетичного виховання дітей у сім'ї та ін. В од­них школах день відкритих дверей для батьків проводять щосеместру, в інших — щомісяця. Роботу з його підготов­ки очолює батьківський комітет і комісія з питань педа­гогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, до­повіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Відтак во­ни працюють диференційовано. Хоч би якою була програ­ма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учи­телями, класними керівниками, шкільним лікарем, орга­нами дитячого самоврядування.

Класні батьківські збори. Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. їх про­водять 1—2 рази на семестр. Такі збори сприяють форму­ванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив.

Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у вигляді лекцій або доповідей класних керівників, виступів самих батьків та обміну досвідом виховної роботи з дітьми, із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяль­ності, демонструванням кінофільмів.

Підготовка зборів залежить від змісту і форми їх про­ведення. Готуючись до них, класний керівник визначає порядок денний; продумує форму їх проведення та визна­чає осіб, відповідальних за підготовку; безпосередньо го­тує збори відповідно до наміченого плану (доповідь, вис­тупи батьків, учителів та учнів, організація виставки, під­готовка рішення зборів); забезпечує явку батьків на збо­ри. Крім добре оформлених оголошень у школі, в місцях роботи батьків, слід своєчасно надіслати спеціальні запро­шення додому. їх оформляють самі учні. У запрошенні за­значають ім'я, по батькові та прізвище обох батьків, час, місце і порядок денний зборів.

Учитель ще до зборів повинен поговорити з окремими батьками, звернути їх увагу на виставку дитячих робіт, стенди з літературою, спеціально випущену стінгазету. До­повідь або виступ вчителя слід виголошувати вільно. Зва­жаючи на особливості аудиторії, учитель має бути тактов­ним, не допускати повчального тону, різкості у критиці помилок. Якщо збори проводять у формі обміну досвідом виховання дітей у сім'ї, треба уважно і спокійно вислуха­ти всі виступи і зауваження батьків. У заключному слові вчитель тактовно відповідає на запитання й висловлює конкретні пропозиції. Рішення, прийняті батьківськими зборами, стосуються і батьків, які з тих чи тих причин не змогли прийти на збори. Тому при зустрічі з ними вчитель повинен ознайомити їх із змістом зборів та прийнятими рі­шеннями.

Подібну підготовчу роботу проводять і перед загаль-ношкільними батьківськими зборами, на яких обговорю­ють питання, що стосуються всіх батьків: про підсумки навчально-виховної роботи з учнями за півріччя або нав­чальний рік, про літній відпочинок школярів тощо.

З метою пропаганди педагогічних знань серед батьків організовують бесіди і лекції на педагогічну тематику. їх проводять або для батьків учнів одного класу, або окремо для батьків учнів початкових класів, середніх і старших класів, що дає змогу враховувати вікові особливості дітей. Ці заходи ефективні лише тоді, коли спираються на кон­кретні факти, проілюстровані цікавими прикладами з пи­тань сімейного виховання.

Глибшому пізнанню методики сімейного виховання сприяють тематичні вечори і вечори запитань та відпові­дей, на які запрошують працівників правоохоронних ор­ганів, лікарів та інших фахівців, причетних до проблем виховання підростаючого покоління.

Для педагогічної пропаганди серед батьків використо­вують також диспут. Він найприйнятніший за умови, що в класі або в школі сформувався дружний батьківський колектив і кожен може відверто висловитися стосовно обговорюваної проблеми. Диспут не лише збагачує батьків знаннями з педагогіки, більш тісним контактам з учите­лями, а й створює додаткові можливості для врахування індивідуальних особливостей батьків нри засвоєнні ними педагогічної інформації.

Для пропагування педагогічних знань практикують конференції, на яких батьки обмінюються досвідом сімей­ного виховання з певної проблеми.

В останнє десятиліття виникли нові види виховної ро­боти, що передбачають активну співпрацю з батьками під час їх проведення. Це передусім усні журнали, прес-конференції, зустрічі «за круглим столом», батьківські університети, виконання батьками практичних завдань, ознайомлення з педагогічною літературою, перегляд філь­мів на педагогічні теми, вечори сімейних традицій, вис­тавки «Світ захоплень нашої сім'ї», прикладної, деко­ративної творчості, родинних альбомів, колекцій, випуск тематичних газет. Використовують також інші традиційні й нетрадиційні види пропагування педагогічних знань. До нетрадиційних належать: педагогічний десант (виступи пе­дагогів на підприємствах); дерево родоводу (зустрічі поко­лінь); у сімейному колі (індивідуальні консультації, зу­стрічі з лікарями, психологами, юристами); родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем вихован­ня); народна світлиця (звернення до народних традицій); день добрих справ (спільна трудова діяльність педагогів, батьків і дітей); вечір великої розмови (участь педагогів, батьків, учнів в організації відпочинку, ігри, вистави

таін. (альбом-естафета «Як ми відпочиваємо» — досвід організації відпочинку в родині); дискусійний клуб; клуб послідовників сім'ї Нікітіних; клуб «Сімейних традицій»; сімейна скринька (з досвіду родинного виховання); аукці­он ідей сімейної педагогіки; батьківський ринг (вирішення педагогічних ситуацій); батьківська школа (клуб, в якому проводяться диспути, обмін досвідом, випускаються газе­ти, бюлетені та ін.); азбука родинного виховання (обгово­рення проблем виховання, виступи спеціалістів); дні дові­ри (консультації різних фахівців); сімейні свята в класі (спільні святкування днів народження дітей, календарних, народних свят).

Відповідну роль у педагогічному навчанні батьків віді­грає їх самоосвіта — читання науково-популярної літера­тури з питань сімейної педагогіки, тематичні радіо- і те­лепередачі.

Залучення громадськості до виховання дітей. Церква і виховання підростаючого покоління

Для успішного виховання підростаючого покоління важливо, щоб його оточувала атмосфера поваги до мораль­них норм поведінки, щоб діти бачили нетерпиме ставлен­ня до порушників цих норм. Цього досягають за умови, що у виховному процесі в школі, крім педагогів, беруть участь батьки, громадські організації, правоохоронні ор­гани та інші державні установи.

Школа має можливість залучати до виховної роботи з учнями їх батьків, окремі з яких можуть керувати робо­тою гуртків за інтересами, адже серед них є люди різних спеціальностей, або взяти шефство над учнями, які вияв­ляють особливий інтерес до певних галузей знань, чи бути наставниками педагогічно занедбаних учнів. Батьки мо­жуть брати участь у проведенні з учнями екскурсій на під­приємства відповідно до профілю навчального предмета, у наданні школі допомоги в профорієнтаційній роботі, у ке­рівництві роботою учнівських бригад з ремонту обладнан­ня навчальних кабінетів, виготовлення різноманітних при­ладів і наочності.

Для з'ясування можливості залучення батьківської громадськості до виховної роботи з учнями на батьківсь­ких зборах класу пропонують невеличку анкету: «Чим би Ви могли допомогти школі? Яку цозакласну виховну ро­боту Ви хотіли б вести в школі? У який час і з якими кла­

сами Ви б могли вести гурток? » На основі отриманих від­повідей організовують роботу спортивних секцій, гуртків художньої самодіяльності й технічної творчості, якими ке­рують батьки.

Значну допомогу у вихованні школярів і в роботі з батьками надають батьківські комітети. Починаючи пра­цювати з батьками учнів, класний керівник виявляє най­активніших, серед яких намічає кандидатів до класного батьківського комітету — авторитетних людей, які кори­стуються загальною повагою, яким властива висока гро-■-, мадянська свідомість, ініціатива, які мають організаторсь-\ кі здібності, виявляють інтерес до справ класу, люблять ді-;і тей. Батьківський комітет класу обирають на батьківських 'і зборах. На першому його засіданні класний керівник зна-■'] йомить з типовим Положенням про батьківський комітет ■ загальноосвітньої школи, в якому викладено завдання і (і зміст роботи членів комітету, їхні права та обов'язки. Оби­; рають голову батьківського комітету і відповідальних за ( окремі види роботи: педагогізацію батьків, культурно-ма-'■; сову, спортивно-оздоровчу роботу, враховуючи здібності, ; бажання, інтереси членів комітету. Класний батьківський комітет складає план своєї роботи на півріччя, виходячи з місцевих умов і завдань конкретного класу.

У роботі з батьківським комітетом класу педагог пови­нен виявляти тактовність, чуйне, доброзичливе, уважне ставлення до всіх пропозицій батьківського активу, сво­єчасно реагувати на них. Це сприятиме підвищенню його активності, зацікавленості в оперативному вирішенні ак­туальних проблем. На кожному засіданні батьківського комітету класу його інформують про виконання рішень попереднього засідання, відзначають кращих виконавців. Про хорошу роботу батьків-активістів повідомляють за місцем їх роботи.

Аналогічні функції (але вже в масштабах школи) ви­конує загальношкільний батьківський комітет. Сфера його діяльності охоплює піклування про групи подовженого дня, санітарний стан школи, допомогу школі в проведенні ремонту, заготівлі палива, організації літнього відпочин­ку дітей, їх харчування та ін.

Школи повинні підтримувати тісні зв'язки з підприєм­ствами, які надають їм допомогу в зміцненні матеріаль­ної бази, оснащенні навчальних кабінетів обладнанням, апаратурою, комп'ютерною технікою, проведенні ремон­ту тощо. Однак спонсорська діяльність підприємств цим не обмежується. їх працівники керують гуртками в шко­

лі, організовують екскурсії учнів на підприємство, допо­магають педагогічному колективу у профорієнтаційній ро­боті, організації виробничої практики. Підприємства не­рідко навіть резервують робочі місця для випускників школи. Виховна роль взаємозв'язків школи і трудового колективу підприємства ще й у тому, що учні прилучають­ся до стосунків, які існують у дорослому колективі, а це є найкращою формою ознайомлення дітей та підлітків з нормами і умовами життя суспільства, підготовки їх до самостійної трудової діяльності. Школа, у свою чергу, до­помагає підприємству в підготовці та святкуванні урочи­стих подій, організації концертів художньої самодіяльно­сті, підвищенні педагогічної культури працівників тощо.

Значну виховну роботу з учнівською молоддю прово­дить Служба у справах неповнолітніх, до складу якої вхо­дять народні депутати, педагоги, представники громадсь­ких організацій, органів міліції, юстиції. Вона спрямовує свою діяльність на профілактику правопорушень неповно­літніх, забезпечення нормальних умов для їх виховання, охорону їхніх прав.

Педагогічні колективи шкіл повинні підтримувати тіс­ні контакти з кримінальною міліцією у справах неповно­літніх. Така спільна діяльність передбачає попередження правопорушень неповнолітніми; виявлення, припинення та розкриття скоєних ними злочинів; з'ясування причин та умов, що призводять до правопорушень неповнолітні­ми; виявлення дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво, наркоманію та жебрацтво; виявлення осіб, які займаються виготовлен­ням та поширенням порнографічної продукції, видань, що пропагують насильство, жорстокість, статеву розпусту та ін.

Залучення громадськості до виховної роботи з учнями потребує від школи координування всіх її виховних впли­вів. Тому педагогічний колектив повинен знати умови і специфіку свого мікрорайону, виховні можливості підпри­ємств і установ, продумувати форми участі громадськості в організації виховної роботи з дітьми протягом року, ор­ганізовувати педагогічне навчання представників гро­мадськості, які залучаються до безпосередньої виховної ро­боти зі школярами.

Згідно зі ст. 35 Конституції України, «церква і релі­гійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа— від церкви», що визначає світський характер держави, а також світське навчання і виховання в закла­дах освіти усіх типів. У Декларації Генеральної Асамблеї

ООН від 25 листопада 1981 р. сказано, що релігійне вихо­вання дітей здійснюють батьки в «рамках родини» відпо­відно до своїх релігійних переконань. Релігійні організації можуть вести навчання з питань релігії «в місцях для цієї мети пристосованих». Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» (ст. 6) передбачає, що «релігійні організації мають право... створювати для релігійної освіти дітей і дорослих навчальні заклади і групи, використовую­чи для цього приміщення, що їм належать...»

Щоб осягнути масштаби виховного впливу релігії на особистість, на розвиток людських цивілізацій, досить звернутися до тверджень видатних людей про роль релігії у розвитку людства: «Наймудріші і найсильніші народи є водночас найбільш релігійними» (Сократ); «Невизнання Бога є для держави найбільшим лихом, хто підриває ре­лігію, той підриває водночас і основи суспільства» (Пла­тон); «Віра, релігія і моральність — необхідні підпори уся­кого добробуту і ладу» (Вашінгтон).

Церква є педагогічною установою — колективною ін­станцією, що ставить за мету виховання, вдосконалення людського життя.

Значний вплив релігії на вихованя дітей у сім'ї пояс­нюється тим, що вона опікується кожною людиною від її народження до смерті. У часи тоталітарно-атеїстичного ре­жиму була нагода переконатися в тому, яких збитків у ви­хованні дітей і молоді, особливо в духовно-моральній сфе­рі, було завдано. «Церква використовує кожну нагоду, — зазначає М. Стельмахович, щоб нагадати батькам про їхній святий виховний обов'язок, а дітям — про необхід­ність їх гарної поведінки. Віра й звичаї християнські, які панують у парафії, створені церквою, є тією духовною ат­мосферою, в якій діти зростають і розвиваються»¹.

Релігія використовує такі засоби виховного впливу; бо­гослужіння і обряди, причастя, сповідь, проповідь, відпу­щення гріхів, благословення, заповіді. Застосовуються й покарання: позбавлення благословення, спокутування грі­хів, прокляття, піддання анафемі. Методами релігійного самовпливу і самовиховання є молитва, дотримання посту, покаяння, обітниця. Велике значення має загальна орга­нізація релігійної діяльності: регулярні відвідування церк­ви, щоденні молитви, дотримання постів, церковні свята. Не слід забувати й про виховний вплив релігійної музики, живопису, архітектури.

¹ Стельмахович М.Г. Українська родинна педагогіка. — С. 152.

У релігії є чому повчитися, є що перейняти педагогам, а саме:

• ідеал Людини-Легенди — безсмертної, мужньої, во­льової, морально стійкої. Вона любить народ, і народ лю­бить її. Вона приймає смерть в ім'я життя людей, в ім'я їх спасіння. Ідеал цієї Бога-Людини пережив віки й тися­чоліття;

• програму морального самоочищення, самовдоскона­лення людини, «науку життя», яка впродовж століть фор­мувала істинну людяність, і допоможе нам сформувати певний тип людини, стиль стосунків її з навколишнім сві­том, здоровий духовний стан інтимних почуттів і розду­мів, моральних вчинків і справ;

• професійно-педагогічну майстерність релігійних дія­чів, їх уміння щоразу знаходити шляхи до людської душі, переконувати, ненав'язливо та делікатно «лікувати», ду­ховність;

• релігійну культуру як глибоке розуміння і знання людини, повага до неї, бажання допомогти не лише сло­вом, а й конкретною справою: Біблія — не тільки цінна іс­торична пам'ятка, а й підручник життя;

• релігійні знання, релігійні науки як елемент світо­вої культури¹.

Релігійні ідеали — могутня сила, яка духовно живить маси.

Народна педагогіка про виховання в сім'ї:

Удома й стіни допомагають.

Скрізь добре, але вдома найкраще.

Нащо клад, коли в сім'ї лад» (родинне тепло).

Як батьки дружненькі, то й діти чемненькі.

Хороші діти — це честь батька й матері.

Дитячі та юнацькі організації

За час існування незалежної України виникли такі ди­тячі та юнацькі організації: «Пласт», «Сокільський до-ріст», «Курінь» та ін. На принципово нових політичних засадах стала працювати піонерська організація.

Український Пласт — складова світового скаутського руху, ідейним засадам і організаційним принципам якого

¹ Див.: Анісімова P.P. Релігія і педагогіка: Точки зіткнен­ня // Рад. школа. — 1991. — № 8. — С. 47.

надано національного змісту. Діяв у Галичині в 1911— 1930 рр. та періодично на різних теренах України до 1939 р. Після Другої світової війни Пласт було забороне­но, його вважали ворожою націоналістичною організаці­єю. З проголошенням незалежності України Пласт швидко відродився.

За своєю структурою Пласт охоплює такі вікові кате­горії: новаки і новачки (7—11 років), юнаки і юначки (11—17 років), старші пластуни і пластунки (17—ЗО ро­ків), приятелі Пласту (батьки і друзі). Кличем пластової організації є «СКОБ» (Сильно! Красно! Обережно! Бистро!). Він виявляється в усіх напрямах пластової організації і стає важливою настановою на все життя.

Пластові організації покликані здійснювати всебічне патріотичне виховання молоді, розвивати її моральні, ду­ховні й фізичні риси, вишколювати на свідомих, відпові­дальних і повноцінних громадян за допомогою виховних методів і на ідейних засадах Пласту, що спираються на пластову присягу, пластовий закон і Три Головні Обо­в'язки пластуна: плекати традиції предків, передавати мо­лоді знання і розуміння їх історії, культури, змагань за ідеї.

Головними моральними та ідейними засадами Пласту є вічні загальнолюдські цінності, які виражають ставлен­ня особи до природи, суспільства і самої себе. Усе це скон­центровано у пластовій присязі:

«Присягаюся своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб:

Бути вірним Богові й Україні,

Помагати іншим,

Жити за пластовим законом,

Слухатись пластового проводу».

Виконання присяги Пласту вимагає від пластуна до­тримання таких правил пластового закону:

1. Пластун славний. 2. Пластун сумлінний. 3. Пла­стун точний. 4. Пластун ощадний. 5. Пластун справед­ливий. 6. Пластун увічливий. 7. Пластун братерський і доброзичливий. 8. Пластун врівноважений. 9. Пластун корисний. 10. Пластун слухняний. 11. Пластун пильний. 12. Пластун дбає про своє здоров'я. 13. Пластун любить красу і дбає про неї. 14. Пластун завжди доброї гадки.

Ці вимоги передбачають формування адекватних рис характеру. Вони — основа складання плану самовихован­ня для кожного пластуна.

Пластова присяга та правила закону є тією засадою, на

якій ґрунтується вся діяльність організації, засвідчують серйозність мети організації Пласт.

Зміст виховної діяльності Пласту зумовлений завдан­нями, які він вирішує, пластовою присягою і правилам пластового закону. Пластові організації використовують загальні методи виховання, але у них превалюють ігрові моменти. Загалом виховна методика спрямована на спону­кання пластунів до самовдосконалення.

Члени Пласту проходять чотири послідовних етапи: 1) підготовчий — отримання відзнаки пластуна-прихиль-ника; 2) складання першої проби пластуна-учасника; З) складання другої проби пластуна-розвідувача; 4) скла­дання третьої проби пластуна-скоба.

Паралельно зі складанням проб юнацтво освоює так звані вмілості — набуття практичних знань і вмінь у різ­номанітних галузях: картографії, фотографуванні, догляді за хворими, туризмі, альпінізмі та ін. Усього розроблено понад 120 різних умілостей. Знаючи перелік вимог конк­ретної вмілості, пластуни готуються до них: читають літе­ратуру, звертаються до фахівців тощо. Відтак вони відбу­вають випробування — своєрідний іспит, за результатами якого їм надають відповідну відзнаку: нашивку на рукав однострою та спеціальне посвідчення.

Згаданий однострій (уніформа зеленого кольору, основ­ним елементом якої є сорочка) у Пласті набуває особливо­го виховного значення. На нього, згідно з вимогами відпо­відних приписів, нашивають пластові відзнаки: пластово­го ступеня, складених умілостей, відзнаку діловодства, відзнаку належності до гуртка чи куреня, значки успішно відбутих таборів, вишколів, мандрівок, відзначення та на­городи. Під комірцем сорочки пластуни носять хустинку кольору свого куреня. Глянувши на однострій, можна ба­гато сказати про активність і досвідченість пластуна, він е предметом особливої гордості, поваги товаришів.

«Сокільський доріст» — національно-патріотичні освіт­ньо-молодіжні товариства, що діють в окремих регіонах України. Первинний осередок «Сокільського доросту» — соколине гніздо, яке створюється за місцем проживання. Гніздо налічує не менше 5 членів. Гнізда об'єднуються в ноти (рої). До складу чот входить 3—5 гнізд. Керує гніз­дом гніздовий, роєм — ройовий (чотовий). Чоти, окремі гнізда в межах села (міста) об'єднуються в станиці. Ста­ничний може мати ранг соколиного сотника (чотового, гніздового) залежно від кількості членів. Він формує свою канцелярію, має писаря та ін. Структура «Сокільського

доросту» триступенева: «Соколята» — 6—11 років, «Мо­лоді Соколи» — 12—14 років, «Соколи» — 15—18 років.

Головними напрямами діяльності товариства є: вив­чення і відродження кращих традицій «Сокола», ук­раїнських національно-патріотичних, молодіжних, дитя­чих товариств та організацій; розвиток і урізноманітнен­ня форм їх діяльності; виховання членів товариства на іде­ях свободи, рівності, національної та особистої гідності, шанування родинних зв'язків, працелюбності, взаємодо­помоги й самодисципліни; виховання національної само­свідомості членів товариства на засадах християнських чеснот: честі, доброти, шанування батька й матері, мило­сердя; глибоке вивчення історії України та історії Укра­їнського війська; прищеплення членам товариства любо­ві до рідної мови, віри, звичаїв, до національних ідеалів предків, їх моральних, релігійних, політичних, економіч­них і соціальних переконань, залучення членів товариства до корисних громадських справ; до клубних, спортивних, туристично-краєзнавчих гуртків та об'єднань; налаго­дження різних форм спілкування з українською молоддю за межами України, співпраця зі спорідненими товарист­вами в Україні та за її межами; формування у членів то­вариства бережливого ставлення до суспільного й держав­ного багатства України, її природи, пам'яток культури, старовини, виховання із членів товариства цивілізованих господарів на своїй землі.

З метою всебічного виховання своїх членів товариства залучають їх до таких видів діяльності: національно-історичної (вивчення історії України, вікторини, уроки пам'яті, тематичні вечори, зустрічі, «круглі столи» з відповідної тематики, догляд за могилами, допомога бор­цям за волю України тощо); спортивно-оздоровчої (змаган­ня, сокільські забави, козацькі забави, спортивні випро­бування тощо); туристично-краєзнавчої (походи, мандрів­ки, табори, змагання та ін.); культурно-просвітницької (конкурси, фестивалі, ігри); штелектуально-пошукової (ін­телектуальні ігри, конкурси, олімпіади, клуби за інтере­сами); діяльності у сфері милосердя (відвідини, допомога, вітання, збір коштів та речей для тих, хто цього потребує); господарської (створення умов для самостійної праці; гурт­ки, майстерні, кіоски для реалізації власної продукції, шкільні кооперативи, школи бізнесу).

«Курінь» — дитячо-юнацька організація, що ставить за мету виховання духовно та фізично розвиненого юного покоління на історично сформованих засадах козацького

світогляду та способу життя, в дусі відданості Батьківщині та її народу, на основі відродження національних, загаль­нолюдських духовних і моральних цінностей.

Членом організації може стати кожен хлопець чи дів­чина віком від 6 до 18 років, які люблять Україну, хочуть добре знати її історію і літературу, давне минуле, поділя­ють ідеали юного козацтва. Особи, яким виповнилося 18 років, за бажанням можуть зберегти своє членство. їм присвоюють звання «козак-наставник», й вони беруть участь у виховній роботі з молоддю.

Члени організації діляться на козачат (молодші шко­лярі) віком 6—10 років, джур (середні школярі) віком 10—15 років та молодих козаків (старшокласники) віком 15—18 років. Основою організаційної структури є ку­рінь — первинний козацький осередок за місцем прожи­вання чи місцем навчання або за інтересами (курінь лю­бителів історії козаччини, курінь джур, бандуристів та ін.). Головна організаційна одиниця козачат, джур та ко­заків — десяток, що складається з 10—15 членів органі­зації й ділиться на застави по 3—5 осіб у кожній. Десят­ки об'єднуються в загін (чоту), загони козацької молоді одного віку входять до складу сотні, а сотні — до куреня козацької організації навчального закладу.

На чолі кожної структурної козацької одиниці стоїть старшина, в заставі — заставний, в десятці — отаман (де­сятник), в загоні — чотар (писар), в сотні — писар, осавул, хорунжий, в курені — отаман, писар, обозний, осавул, бун­чужний, скарбник, суддя, довбуш, товмач, шафар.

Змістом виховної діяльності цієї організації є:

1. «Мій рідний край» (вивчення історії рідного краю);

2. «Гей ви, хлопці, славні запорожці» (вивчення істо­рії українського козацтва;

3. вивченя духовних цінностей українських козаків;

4. «Козацькому роду нема переводу» (відродження вій­ськово-спортивного мистецтва козаків);

5. «Козацькими стежками» (туристично-краєзнавча ро­бота);

6. «Слава козацька не вмре, не поляже...» (відроджен­ня народних мистецьких традицій).

У змісті виховання виокремлюють орієнтовну програ­му виховної роботи з дівчатками:

1. «Хата моя, біла хата...» (про роль жінки — берегині свого роду);

1. «Рідна мати моя, ти ночей недоспала...» (пісні моєї мами);

3. «Ой у лузі червона калина...» (про рослини — сим­воли України);

4. «І на тім рушничкові...» (навчання жіночої майстер­ності);

5. «До надр народної медицини» (ознайомлення із сек­ретами народної медицини).

Організація має свою атрибутику, ритуали, кодекс лицарської честі, кодекс лицарської звитяги та молитву.

Кодекс лицарської честі для козачат

Шануй і маму, й тата, завжди працюй завзято; Люби рідну країну, що зветься Україна; Турбуйся про молодших, жіноцтво поважай; Будь сильним, справедливим, і скромним, і правдивим, І рідну Батьківщину ти завжди захищай!

Кодекс лицарської звитяги для козачат

За волю, за віру, за честь України

Я буду невпинно стоять до загину;

Нехай небезпека чатує навколо,

та друзів своїх я не зраджу ніколи;

А недруги наші нехай пам'ятають:

У чеснім бою козаки не втікають;

Чи горе навколо, чи радість буяє —

Козак добрим людям завжди помагає.

У зарубіжних країнах найпоширенішою молодіжною організацією є скаути. Про методику їх виховної діяльно­сті можна дістати певне уявлення, ознайомившись з «Ос­новними ідеями та цілями скаутового руху в Англії». На­водимо окремі положення з цього документа:

«...Наша ціль — виробити характер. Школа не вико­нує цього завдання, хоча це і є найважливішим для жит­тєвого успіху. Характер нашої молоді формується під впливом обставин життя, що є справою випадку, тому й наслідки цього невтішні. Скаутовий рух намагається ство­рити відповідні потрібні обставини і скерувати амбіції юнака так, щоб пробудити в ньому бажання стати поряд­ним чоловіком і громадянином...

Головна особливість скаутової системи виховання по­лягає в тому, що вона звернена безпосередньо до юнака, і це надзвичайно важливо. Завдяки цьому юнак починає са­мостійно вивчати те, що, як правило, йому пояснюють.

Проаналізуймо іспит з куховарення. Завдання інструк­тора полягає в тому, щоб пробудити в юнака бажання здо­бути цю відзнаку. Він має довідатись, що повинен робити,

щоб її отримати. Йому треба зайти до кухаря або зверну­тися до матері чи когось іншого, щоб дістати вказівки, як варити страви, і таким чином підготуватися до вмілості. Цього не вчать за певною усталеною методою. Він полише­ний собі і має сам знайти спосіб, як здобути практичні знання з куховарення. Інструктор обмежується лише тим, що іноді йому радить, як взятися до роботи, коли юнак потрапить у важке становище. Самостійна праця розвиває характер.

Юнаки полишені самі на себе, і в них з'являється по­чуття відповідальності за свій успіх і розвиток. Що ж до теоретичної науки, коли нам доводиться нею послуговува­тись, то що менше говорити, то краще.

Не читайте молоді довгих лекцій, бо думки юнака по­чинають блукати. Говоріть якомога простіше, намагаю­чись зробити свою розповідь цікавою. Починайте з якого-небудь оповідання або історії і тим самим вкажіть юнакам, що ви хочете їм сказати.

Які цілі ставить собі наша система? По-перше, вироблен­ня особистого характеру, по-друге, ми намагаємося навчити юнака якоїсь ручної роботи і розвинути любов до праці. По-третє, ми хочемо навчити його допомагати іншим і щоб він перейнявся цим бажанням. По-четверте, розвинути відда­ність своїм керівникам, родичам та патріотизм.

Нація виявляє ознаки хвороби. Ми можемо назвати цю хворобу занепадом громадянського духу. Ми знаємо ліки від цієї недуги, а саме — виховання характеру у підро­стаючого п окол і ння...»¹.

Література

Антонов А. И., Борисов А. П. Кризис семьи и пути его преодоления. — М-, 1990.

Збірник матеріалів про молодіжні об'єднання України. — К.. 1991. Капралова Р. М. Работа классного руководителя с родителями. — М„ 1980.

КорніЕнко С. М., Кодлюк Я. П. Батьківські збори у початкових класах. — Тернопіль, 1995.

Макаренко А. С. Книга для батьків. — К., 1987. Никитин Б. П., Никитина Л. А. Мы, наши дети и внуки. — М., 1989. Постовий В. Г. Сучасна сім'я та її педагогіка. — К., 1994. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К.. 1996. Сухомлинський В. А. Батьківська педагогіка. — К., 1979.

¹ Див.: Конституція і регіональні закони світової організації руху скаутів // Цвіт України. — 1992. — № 16—17. — С. 12—15.

3.8. Робота класного керівника

Завдання і функції класного керівника

У Положенні про середню загальноосвітню школу України зазначено, що повсякденне керівництво навчально-виховною роботою в класі здійснює класний керівник, при­значений адміністрацією школи з числа вчителів, що викла­дають у цьому класі. На нього покладається розв'язання та­ких завдань: виховання в учнів культури поведінки, форму­вання в них високих моральних якостей; забезпечення єдності педагогічних вимог з боку сім'ї і школи; організація в разі потреби допомоги учням (навчальної, матеріальної, моральної); проведення заходів, які передбачають зміцнен­ня здоров'я учнів; організація суспільно корисної праці уч­нів, ведення документації класу; будування взаємин з учня­ми та їхніми батьками на демократичних засадах, співробіт­ництві, сприяння розвитку самоврядування учнів.

Класний керівник виконує діагностичну, організа­торську, виховну, координаційну, стимулюючу функції.

Діагностична функція. Передбачає вивчення класним ке­рівником учнів свого класу. Знання особливостей дітей, їхніх інтересів, нахилів, потреб, рівня вихованості, моти­вів поведінки та інших якостей дає змогу скласти цілеспря­мований і дієвий план виховної роботи, організувати ре­зультативний щоденний виховний вплив на учнівський ко­лектив загалом і на кожного учня зокрема. Для виявлення індивідуальних особливостей учнів використовують розгля­нуті раніше методи науково-педагогічного дослідження.

Організаторська функція. Полягає в умінні залучати колектив класу до різних видів виховної діяльності: піз­навальної, що збагачує уявлення учнів про навколишню дійсність; суспільно корисної, спрямованої на загальну ко­ристь І благо; ціннісно-орієнтаційної, яка розкриває учням духовні та матеріальні соціально значущі цінності й орі­єнтує на них їх поведінку; художньо-творчої, що дає уч­ням можливість реалізувати індивідуальні творчі задатки та здібності; вільного спілкування, організації дозвілля уч­нів, що взаємозбагачує їх.

Для організації цього виду діяльності та забезпечення виховного результату педагог повинен володіти певними організаційними вміннями та навичками¹.

Виховна функція. Вона є найскладнішою в діяльності класного керівника. План виховної роботи в класі визна­чає зміст, форми і методи виховної діяльності. Класний керівник складає його з урахуванням загального змісту й методики виховання учнів у національній школі. Переду­сім виховна діяльність класного керівника передбачає під­готовку і проведення запланованих виховних заходів, які є дієвим засобом формування в учнів соціально цінних мо­тивів поведінки, здорових інтересів, духовних потреб, по­чуттів, позитивних моральних, правових, трудових, есте­тичних та інших якостей.

Класний керівник повинен продумати, як залучити яко­мога більше членів дитячого колективу до підготовки і про­ведення виховного заходу, знайти кожному конкретну справу, бо лише за таких умов це стане справою самих уч­нів, за яку вони вболіватимуть, до якої ставитимуться з по­чуттям відповідальності. Уміла підготовча робота з чітким розподілом обов'язків вже сама по собі виховує учнів, ос­кільки потребує відповідної дисципліни як найпершої умо­ви цікавого життя, успіху спільної справи; визнання люди­ни за її ставленням до праці, відповідальності при виконан­ні дорученої справи, допомоги товаришам та ін.² За таких умов само проведення виховного заходу є завершальним ак­том певного періоду виховної роботи.

Щоб виховний захід був ефективним і його ідеї усві­домили учні, важливо вловити, відчути, визначити сту­пінь їх підготовленості до сприйняття пропонованих їм моральних, правових, естетичних та інших норм, поло-

¹ Див.: Щуркова Н.Е. Вы стали классным руководителем. — С. 28—31.

² Там само. — С. 18.

жень, понять. Якщо вони вже відомі учням, враховують їхнє розуміння, погляди на них, щоб внести потрібні ко­рективи.

Кожен виховний захід має свою структуру, яка зале­жить від методу або форми його проведення. Важливий структурний елемент такого заходу — підготовчий етап, на якому розподіляють обов'язки між учнями з урахуванням їх можливостей, детально продумують програму виховно­го заходу в межах відведеного для нього часу, підбирають необхідну літературу й наочне оформлення, контролюють підготовленість учнів до виконання доручених завдань.

Успіх виховного заходу значною мірою залежить і від належного оформлення приміщення, в якому його прово­дять. Вдало оформлене приміщення, виставка учнівських технічних виробів чи малюнків, плакати з висловлюван­нями видатних людей, музичний супровід, вази з квітами, естетично оформлене запрошення викликають інтерес до його змісту, пробуджують відповідні почуття.

Зміст виховного заходу має бути доступним для відпо­відної вікової категорії учнів, сприяти досягненню кон­кретної мети, нести у собі нову для вихованців інформа­цію, особливо це стосується традиційних виховних захо­дів, які проводять щороку (відзначення Дня Матері, Дня учителя, 8 Березня та ін.).

Координаційна функція. Полягає у спрямуванні клас­ним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати у вихованні учнів. Класний керівник передусім домагаєть­ся, щоб колектив учителів, який працює з учнями класу, керувався єдиними вимогами до них, здійснював індиві­дуальний підхід. Він вивчає особливості навчально-ви­ховної роботи вчителів, ознайомлюється з їхніми вимога­ми та стосунками з учнями, обмінюється думками щодо поведінки окремих учнів, методів впливу на них. Об'єд­нання та спрямування виховної діяльності — найважли­віше його завдання¹.

Успіх виховної діяльності класного керівника зале­жить також від того, наскільки тісно він співпрацює з батьками, може забезпечити єдність шкільного та сімей­ного виховання, від зв'язків із підприємствами та устано­вами, які шефствують над школами, допомоги в орга­нізації виховання учнів за місцем їх проживання, у подо­ланні бездоглядності школярів тощо.