1 Вишневський о. Сучасне українське виховання. Педаго­гічні нариси. — с. 159.

правильно відображали певні правові норми, адже інакше правові погляди будуть хибними.

Одним із найважливіших компонентів правової свідо­мості е переконання — усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять та її особиста готов­ність діяти відповідно до цих правил і понять.

У процесі правового виховання дуже важливо вихову­вати в учнів вищі правові почуття, які б регулювали їх по­ведінку (відповідальність, справедливість та ін.), інакше головним регулятором її стануть прості емоції (гнів, страх тощо), які спричиняють ситуативну поведінку.

Третє завдання — формування в учнів поваги до дер­жави і права, розуміння необхідності дотримання вимог законів. Такі якості виховують, розкриваючи соціальну суть і роль держави та права. Виховання у школярів поваги до закону і правопорядку, переконаності в необ­хідності дотримання правових норм здійснюють через ви­ховання поваги до правоохоронних органів, людей, які охороняють закони. Проте не слід залякувати учнів цими органами, бо вони не зможуть усвідомити, що закони ви­конують не лише каральну функцію, а й захищають інте­реси всього суспільства, кожного його члена.

Четверте завдання — вироблення в учнів навичок і умінь правомірної поведінки. Звичку і вміння дотримува­тися вимог права і моралі слід розглядати як продукт сві­домого ставлення учнів до визнання свого громадянсько­го обов'язку, до дотримання правових норм. Як правомір­на, так і неправомірна поведінка залежать від певних мо­тивів. Одні учні дотримуються правових норм унаслідок глибокої переконаності; другі — тільки тому, що побою­ються можливого покарання; треті гарною поведінкою на­магаються досягти своїх егоїстичних цілей; четверті — то­му, що їхню поведінку контролюють; п'яті звикли вико­нувати правила співжиття. Звісно, педагог мусить знати, якими мотивами керується учень, виконуючи норми за­кону.

П'яте завдання — формування в учнів нетерпимого ставлення до правопорушень і злочинності, прагнення взяти посильну участь у боротьбі з цими негативними явищами, вміння протистояти негативним впливам. В юридичній літературі розглядають різні рівні активності особистості щодо вимог закону. Так, якщо вона просто дотримується правових норм, виявляється мінімальний рі­вень її активності, тому що їй слід лише уникати дій, за­боронених законом. Якщо ж особистість виконує правові

норми, вона виявляє більшу активність. Використовуючи правові норми, особистість виявляє найвищий ступінь ак­тивності. Третій рівень активності передбачає, щоб учні не лише сумлінно виконували свої обов'язки, а й вимагали цього від інших. Така позиція формуватиметься за умови залучення їх до діяльності, спрямованої на забезпечення дисципліни й порядку в школі та за її межами. Будь-яка спроба ізолювати дітей від негативного, замовчувати і при­ховувати від них недоліки нашого життя не виховує у них непримиренного ставлення до цих явищ, не мобілізує їх на боротьбу з цим злом, не виробляє імунітету проти йо­го впливу.

Шосте завдання — подолання у правовій свідомості хибних уявлень, що сформувалися під впливом негатив­них явищ, життя. Специфічним недоліком правової свідо­мості окремих учнів є хибні уявлення про зміст правових норм. Вони визнають наявність низки заборон, але непра­вильно уявляють собі їх суть, наслідки невиконання. Ба­гато з них упевнені, що за правопорушення відповідають лише дорослі, а неповнолітні нібито звільняються від такої відповідальності. Вони не переконані в дієвості положен­ня, що «незнання закону не звільняє від відповідальності тих, хто його порушує», нерідко не вміють зіставляти свої дії та вчинки з вимогами права. Коли їм доводиться дава­ти правову оцінку конкретному правопорушенню, вихо­дять з власних уявлень про протиправне, що, як правило, ґрунтуються не на знаннях конкретних положень закону, а передусім на відомих їм нормах моралі. Такі недоліки правової свідомості — одна з причин вчинення правопору­шень неповнолітніми.

Зміст правового виховання визначається особли­востями права як нормативно-регулятивного явища, йо­го суспільними функціями і значенням в організації та управлінні суспільством. Законодавство України охоп­лює різні галузі права. Серед них чільне місце належить державному праву. Його норми регулюють найважливі­ші суспільні відносини, що закріплюють основи ор­ганізації суспільства і правового становища особи, дер­жавного устрою. Особливим питанням державного права України є її Конституція як Основний Закон держави і суспільства.

Адміністративне право регулює організацію і діяль­ність апарату державного управління. Школярі повинні мати уявлення про органи державного управління та нор­ми адміністративного права, які охоплюють низку правил:

санітарних, протипожежних, дорожнього руху, користу­вання транспортом, поведінки в громадських місцях, вій­ськового обліку та багато інших, що регулюють діяльність різних установ, їх працівників, а також поведінку грома­дян. Якщо людина порушує встановлені правила, її вважа­ють правопорушником і накладають на неї адміністратив­не стягнення. Служба у справах неповнолітніх має пра­во застосовувати до них різні види стягнень аж до направ­лення їх до спеціальної школи чи спеціального профтехучилища.

Взаємовідносини між людьми, громадянами й органі­заціями, між самими організаціями регулюються норма­ми цивільного права, що покладає певні обов'язки і надає права громадянам і організаціям. Діти, як і всі дорослі, вважаються правоздатними, можуть мати майно, яке їм дісталося у спадок, можуть бути авторами вірша чи опо­відання тощо. Щоправда, не кожна правоздатна особа мо­же самостійно здійснювати свої права. Оскільки здатність діяти розумно, правильно розпоряджатися своїм майном, брати на себе певні обов'язки людина набуває у відповід­ному віці, закон визначає поняття цивільної дієздатності та встановлює її межі (15 років — часткова дієздатність, 15—18 — відносна дієздатність, 18 років — повна дієздат­ність).

Норми права і моралі регулюють сімейні відносини людей. У процесі правового виховання учнів знайомлять із сімейними правовідносинами, правами й обов'язками батьків стосовно одне одного, щодо виховання дітей та ін.

У процесі правового виховання учні засвоюють і окремі положення трудового права. Адже сьогоднішній школяр завтра стане працівником установи, підприємства, де він стикатиметься з багатьма питаннями, в яких має бути компетентним (умови прийому на роботу, переведення і звільнення з роботи, тривалість робочого дня й часу від­починку, охорона і оплата праці, моральна та матеріаль­на відповідальність тощо).

Ознайомлюючись з питаннями кримінального права, учні повинні чітко уявляти, що таке злочин, відповідаль­ність за підготовку і замір злочину, співучасть у злочині, вік кримінальної відповідальності, необхідна оборона, кримінальне покарання, відбування покарання в місцях позбавлення волі, і усвідомити, що жоден злочин не зали­шається безкарним.

Розкриваючи зміст правового виховання, важливо оз­найомити школярів з Конвенцією про права дитини. Згід­

но з нею, дитиною вважається кожна людська істота до до­сягнення 18-річного віку.

«...Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати свої власні погляди, право вільно виражати свої погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до віку і зрілості дитини, (ст. 12.)

...Дитина має право виявляти свою власну думку; це право включає свободу пошуку, тримання і видачі ін­формації та ідей будь-якого виду, незалежно від кордонів, в усній, письмовій або друкованій формі, у формі творів мистецтва або за допомогою інших засобів за вибором ди­тини, (ст. 13/1.)

...Держави-учасниці визначають право дитини на сво­боду асоціацій і свободу мирних зборів, (ст. 15/1.)

...Жодна дитина не може бути об'єктом довільного чи незаконного втручання в здійснення її права на особисте життя, сімейне життя, недоторканість житла чи таємни­цю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і репутацію, (ст. 16/1.) •

...Держави-учасниці приймають усі необхідні законо­давчі, адміністративні, соціальні і просвітні заходи з ме­тою захисту дитини від усіх форм фізичного чи психоло­гічного насильства, образи чи зловживання, відсутності піклування чи недбалого ставлення, грубого ставлення чи експлуатації будь-якою іншою особою, (ст. 19/1.)»'

Реалізація завдань і змісту правового виховання учнів здійснюється передусім у процесі навчання. Вивчення гу­манітарних предметів спрямоване на формування в них високих ідеалів, морально-правових якостей, непримирен­ності до аморальних явищ, правопорушень і злочинності. Дисципліни природничого циклу дають змогу торкнутися кола питань з різних галузей права, зокрема його норма­тивних актів щодо охорони природи, охорони праці, охо­рони здоров'я людини та ін. Важлива роль у правовому ви­хованні школярів належить курсу правознавства, у проце­сі вивчення якого вони знайомляться з усіма галузями права, здобувають знання, вміння і навички в системно­му вигляді.

Правові знання, засвоєні на уроках, поглиблюються і розширюються у позакласній виховній роботі. Вибір фор­ми чи методу виховного впливу залежить від його мети,

¹ Дитинство в Україні: права, гарантії, захист. Збірник до­кументів. Ч. І. — К., 1998. — С. 19—35.

змісту, вікових та індивідуальних особливостей учнів і можливостей педагогічного колективу школи. Обираючи методи і форми виховної роботи, важливо також урахову­вати, чи популярні вони серед школярів, чи захоплюють їх, чи дають їм задоволення.

Здійснюючи правове виховання на уроках і під час спе­ціальних виховних заходів, важливо розкривати зміст усіх галузей права, не зосереджуючи увагу учнів на якомусь одному з них (наприклад, кримінальному), оскільки в по­всякденному житті вони керуватимуться основними їх по­ложеннями. Розкриваючи конкретні правові норми, слід показувати їх зв'язок з правилами моралі, на яких вони базуються; ілюструючи випадки порушень норм права, не зловживати негативними прикладами, краще наводити ті, що демонструють, як треба діяти в подібній ситуації. Роз­повідаючи про злочини, не варто деталізувати факти, ос­кільки це може навчити окремих школярів методики ско­єння злочину, треба розкривати суть негативних фактів так, щоб вони викликали відразу, а не захоплення ними. Завжди слід пам'ятати, що вирішальним моментом у пра­вовому вихованні школярів є висока правова культура пе­дагогів і відповідний правово-психологічний клімат у шко­лі та в сім'ї учня.

У правовиховній роботі школи важливу роль відіграє залучення учнів до посильної діяльності, яка передбачає певний обсяг правових знань, умінь та навичок. Це пере­дусім участь у дитячому самоврядуванні, зокрема в робо­ті комісії з дисципліни і порядку, в загонах юних інспек­торів дорожнього руху, юнацьких добровільних пожежних дружинах, у різних формах природоохоронної роботи.

Залучення школярів до правоохоронної та природо­охоронної діяльності в школі та за її межами слід оціню­вати з погляду проведення профілактичної роботи з уч­нівською молоддю і з погляду набуття нею правового до­свіду, виховання в неї непримиренного ставлення до нега­тивних явищ життя. Виховані в таких умовах школярі активно протидіятимуть цим явищам.

Активізації правового виховання сприяє щорічне про­ведення в навчально-виховних закладах оглядів-конкур-сів на кращу організацію такої роботи, започатковане Мі­ністерством освіти України в 1996 р.

Виховання несприйнятливості до наркогенних речовин

Паління, алкоголізм і наркоманія — найнебезпечніші хвороби, адже вживання речовин, які призводять до них, навіть у незначних дозах, руйнують фізичне і моральне здоров'я людини, паралізують волю, вбивають інтелекту­альні сили, спричиняють деградацію особистості.

Підступність нікотину, алкоголю і наркотиків у тому, що вони до певного часу руйнують організм людини непо­мітно, приховано. Звичайна хвороба дає про себе знати підвищенням температури, розладом функції якогось ор­гану чи звичайним болем. Сигнал тривоги змушує зверта­тися до лікаря.

Паління, вживання спиртного чи наркотиків таких «сигналів» не подають. Ці наркогенні речовини присипля­ють розум: він не здатний вчасно розрізнити небезпеку, що непомітно підкрадається, межу, переступивши яку лю­дина стає курцем, алкоголіком чи наркоманом, проте про­довжує вважати себе «цілком здоровою».

Якою б не була хвороба, вона несе небезпеку людям. До того ж, куріния, алкоголізм та наркоманія роками зав­дають страждань рідним і близьким людям, які потрапи­ли в тенета цих згубних звичок. Не усвідомлюють курці, пияки І наркомани тієї небезпеки, на яку вони наражають життя своїх нащадків, передаючи їм у спадок недоумку­ватість та інші вади. Боротьбу з цим соціальним лихом слід вести систематично і послідовно, починаючи з підро­стаючого покоління.

Причин поширення серед школярів паління, вживан­ня спиртного і наркотиків багато. На жаль, найчастіше во­ни призвичаюються до їх уживання в мікросередовищі сім'ї, навіть, на перший погляд, цілком благополучної, де традиційно панує поблажливе ставлення принаймні до па­ління та алкоголю. За даними досліджень, з 81 родини, де один з батьків випивав, не зловживаючи спиртним, діти знали смак алкоголю у 44 випадках; у 33 сім'ях, в яких батьки взагалі не вживали спиртних напоїв, діти пробува­ли їх у 4 випадках. У сім'ях алкоголіків і наркоманів скла­даються найнесприятливіщі умови для виховання дітей.

Шкідливо впливає на школярів читання творів або пе­регляд кінофільмів, де смакуються моменти, в яких учень сам ще не в змозі правильно розібратися,' а також невмін­ня організувати своє дозвілля, зайнятися корисними для розвитку справами.

Виховна робота в школі повинна передусім спрямову­ватися на запобігання палінню, алкоголізму, наркоманії.

Найперше завдання антинаркогенної виховної роботи в школі — озброєння учнів знаннями про згубні наслідки тютюну, алкоголю і наркотиків. Низький рівень їх поін­формованості про шкідливість цих речовин не може спри­яти формуванню в них негативного ставлення до пияцтва, паління і наркоманії, тому необхідно широко роз'яс­нювати шкідливість їх впливу на організм людини та її ді­яльність.

Друге завдання — вироблення в учнів певних психоло­гічних «гальм», які б утримували їх від уживання цих ре­човин, виховання навичок і звичок, що відповідають пра­вилам людського співжиття.

Третє завдання — виховання в неповнолітніх непри­миренності до вживання цих речовин їхніми однолітками. За даними досліджень, до 30% учнів не засуджують, на­приклад, пияцтво, не вважають його чимось ганебним. То­му необхідно проводити спеціальну виховну роботу з переорієнтації їхніх поглядів і переконань, виховувати не­терпиме ставлення до тих, хто вживає алкоголь.

Четверте завдання — своєчасне виявлення тих, хто пе­ріодично вживає ці речовини, проведення з ними індиві­дуальної виховної роботи щодо подолання цієї негативної звички. Досягають цього за умови, що вчителі систематич­но і глибоко вивчають своїх вихованців, їх інтереси, по­треби, коло спілкування. Досвідчені педагоги знають, що поведінка таких учнів стає незвичною: вони намагаються знайти друзів, схожих на себе, проводять вільний час з по­дібними учнями з інших класів, звужуються їх духовні потреби. Бажання придбати ці речовини штовхає на обман, крадіжки та інші негативні вчинки.

Одним із головних питань змісту антинаркогенної виховної роботи в школі має бути роз'яснення учням не­сумісності куріння, вживання алкоголю і наркотиків з принципами загальнолюдської моралі, з усім укладом сус­пільного життя. Молода людина повинна усвідомити, що так чинять лише люди зі слабкою силою волі, які не мо­жуть втриматися від спокуси.

У процесі антинаркогенної виховної роботи слід озна­йомлювати учнів з чинними правовими заходами боротьби з пияцтвом і наркоманією. Школярі мають зрозуміти, що між алкоголем, наркотиками і правопорушеннями та зло­чинністю існує тісний зв'язок. їх уживання псує характер людини, вбиває її моральний ідеал, вона стає егоїстичною,

слабшає її воля, з'являються нездорові примхи, удавана відвага, роздратованість, самовпевненість, знижується опір негативним впливам, втрачаються самоконтроль і по­чуття відповідальності за свої вчинки. Водночас розвива­ються моральна нестійкість, розбещеність, жорстокість, цинізм та ін.

У бесідах про шкідливість алкоголю і наркотиків для сім'ї необхідно розкрити їх негативний вплив на потомст­во (вони згубно діють на статеві клітини, які несуть пато­логічну інформацію майбутньому плоду). Навіть за умови, що дитина народилася здоровою в сім'ї алкоголіків та нар­команів, умови для її виховання надто ускладнюються. Слід також наголошувати на шкідливості впливу алкого­лю на трудову діяльність людини — продуктивність пра­ці, трудові відносини. Учні повинні усвідомити, що нау­ково-технічний прогрес зумовлює вищий розвиток вироб­ництва, який потребує від людини вміння приймати важ­ливі рішення, чіткості й уважності в роботі. Продукція, яку випускають заводи, нерідко складається із сотень де­талей, і недбале виконання будь-якої з них робить непри­датним весь виріб. Особливо дається взнаки такий брак на різних потокових і автоматичних лініях, коли від працез­датності однієї людини залежать продуктивність і кінце­вий результат праці десятків і сотень інших людей.

Розглянуті завдання і зміст антинаркогенної виховної роботи реалізуються передусім у навчальному процесі че­рез використання виховних можливостей навчальних предметів. Наприклад, певну антиалкогольну виховну ро­боту можна здійснити під час вивчення літератури, гео­графії, історії, біології. Особливе місце в антинаркогенно-му вихованні учнів належить курсу анатомії, фізіології та гігієни людини, кожна тема якого дає змогу говорити про шкідливість наркогенних речовин для організму людини та її діяльності. На уроках правознавства розглядаються правові основи боротьби з алкоголізмом і наркоманією.

У позакласній виховній антинаркогенній роботі вико­ристовують різноманітні методи і форми: бесіди, лекції, диспути, конференції тощо. Для підготовки і проведення вибіркового виховного заходу важливо передусім з'ясу­вати ставлення учнів до вживання тютюну, алкоголю і наркотиків, неабияку роль відіграє й позиція вчителя.

Дієвим засобом антинаркогенної виховної роботи зі школярами є використання конкретних прикладів.

Екологічне виховання

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реаль­ну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

«Гадаємо, — писав В. Сухомлинський, — що школа майбутнього повинна найповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Уже через це ми повинні берегти і поповнювати природ­ні багатства, які маємо»¹.

Екологічне виховання — систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в учнів екологічної культури.

Завдання екологічного виховання — сприяти накопи­ченню екологічних знань, виховувати любов до природи, прагнення берегти, примножувати її, формувати вміння і навички діяльності в природі.

Екологічне виховання передбачає розкриття сутності світу природи — середовища перебування людини, яка повиння бути зацікавлена у збереженні цілісності, чисто­ти, гармонії в природі. Це передбачає уміння осмислюва­ти екологічні явища, робити висновки про стан природи, розумно взаємодіяти з нею. Естетична краса природи сприяє формуванню моральних почуттів обов'язку і відпо­відальності за її збереження, спонукає до природоохо­ронної діяльності.

Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах нав­чання у школі, на кожному з яких ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на ві­кові особливості школярів.

Перший етап (молодші школярі) — формуються пер­ші уявлення про навколишній світ, про живу і неживу природу, про ставлення до природи, що виявляється в конкретній поведінці на емоційному рівні.

Другий (5—7 класи) і третій (8—9 класи) етапи перед­бачають накопичення знань про природні об'єкти, законо­мірності розвитку та функціонування біологічних систем, аналіз і прогнозування нескладних екологічних ситуацій, закріплення нормативних правил поведінки в навколиш­ньому середовищі. Поглиблюються і розширюються знан-

¹ Сухомлинський В.О. Народження громадянина. Вибр. твори: У 5-ти т. — Т. 3. — С. 303.

ня про явища і закони природи, розкриваються причини екологічної кризи та обґрунтовуються шляхи збереження природних комплексів.

Четвертий етап (10—12 класи) — завершується уза­гальнення здобутих екологічних знань, здійснюється моде­лювання простих кризових ситуацій. У навчальні програми запроваджуються інтегровані курси різних природничо-екологічних дисциплін¹.

Любов до природи слід виховувати з раннього дитин­ства. «Дітей, що не вміють ще ходити, — писав Г. Ващен-ко, — треба частіше виносити на свіже повітря, щоб во­ни могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям ра­дості, і покладе основи любові до рідної природи»².

В екологічному вихованні особливого значення набува­ють предмети природничо-географічного циклу. Біологія і географія розкривають дітям світ рослин, тварин, середо­вище, що їх оточує. Фізика і хімія дають комплекс полі­технічних знань, наукові засади і принципи сучасного ви­робництва. Історія, правознавство показують неприпусти­мість варварського ставлення до природи. Предмети есте­тичного циклу розкривають естетичну сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину. Важливу роль у формуванні екологічної свідомості відіграє залучення уч­нів до природоохоронної діяльності: шкільні лісництва, са­дівництво, робота в мисливських господарствах та ін.; ро­бота санітарних загонів захисту довкілля, які виявляють ступінь забруднення повітря, води, зон відпочинку; заго­нів для боротьби з браконьєрами (діють при лісництвах і рибгоспах); групи швидкої допомоги звірам і птахам у зи­мовий період; кутки природи в школах, будинках школя­рів. З природоохоронною роботою пов'язана туристично-краєзнавча робота з дітьми, спрямована на прищеплення їм навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах і на річках та ін.

Результат екологічного виховання — сформована еко­логічна культура людини, що характеризується різнобіч­ними глибокими знаннями про навколишнє середовище