Санітарно-епідеміологічний режим у туберкульозній клініці

Заходи, спрямовані на зниження небезпеки зараження і захворювання на туберкульоз працівників туберкульозних установ, передбачають:

1. Якісну дезінфекцію для обмеження поширення МБТ в середині туберкульозних установах.

2. Дотримання персоналом правил особистої гігієни, систематична перевірка стану здоров’я, а також створення найсприятливіших умов праці.

3. Відбір працівників для роботи в тубдиспансерах, тубсанаторіях, лабораторіях.

У туберкульозних установах проводять поточну і завершальну дезінфекцію. У комплекс заходів поточної дезінфекції входить:

1. Збирання і знезараження мокротиння, виділень, плювальниць, посуду, білизни, предметів догляду за хворими.

2. Відповідний режим прибирання і дезінфекції приміщень, меблів, та інших предметів.

Завершальну дезінфекцію проводять не рідше одного разу на рік.

Протитуберкульозні стаціонари забезпечуються дезінфекційними камерами для знезараження верхнього одягу хворих, інвентарю, матраців, ковдр і книг, а також стерилізаторами для посуду. Обов’язково виділяється приміщення для знезараження мокротиння і для окремого зберігання речей до і після дезінфекції.

Медичний персонал користується окремим гардеробом. Сестрам і санітаркам рекомендується мати спеціальний одяг, який вони одягають тільки для роботи в стаціонарі. Спецодяг у разі забруднення виділеннями хворих слід негайно змінювати. Працівники повинні бути забезпечені кімнатою для споживання їжі, душовою пропускного типу, умивальниками та окремими туалетними кімнатами.

Над екраном рентгенівського апарата повинна бути закріплена целулоїдна плівка, яку щодня після роботи потрібно протирати 0,25% розчином хлораміну.

Особи, котрі займаються дезінфекцією мокротиння, збиранням і сортуванням білизни, повинні надягати марлеві пов’язки, інші халати і гумові рукавички.

Адміністрація туберкульозних установ повинна проводити щорічне заняття з медичним персоналом з питань забезпечення санітарного режиму в туберкульозних установах, дотримання особистої гігієни і запобігання зараженню.

Медичний персонал туберкульозних установ має перебувати під постійним диспансерним наглядом. На кожного працівника заводиться амбулаторна карта, де двічі на рік фіксуються дані клінічного, рентгенологічного і лабораторного дослідження, а також дані про перенесені неспецифічного захворювання.

Методика обстеження хворого на туберкульоз

Обстеження хворого на туберкульоз проводиться за загальним планом. Разом з тим для фтизіатрії характерні деякі специфічні особливості. Насамперед, потрібно більше уваги приділяти вивченню симптомів, властивих туберкульозу, а також фізичним методам обстеження. Під час визначення форми процесу та його поширення, а в деяких випадках під час проведення диференціальної діагностики з іншими захворюваннями, використовують низку спеціальних методів дослідження.

Методи обстеження хворих із захворюваннями органів дихання (туберкульозом) умовно розділяються на три групи.

Перша група — обов'язкові методи, які охоплюють клінічне обс­теження хворого (скарги, анамнез, зовнішній огляд, пальпацію, перкусію, аускультацію), термометрію, рентгенологічне обстеження, флюорографію, рентгенографію, рентгеноскопію, дослідження харкотиння (промивних вод бронхів) на мікобактерії туберкульозу (МБТ), туберкулінову пробу Манту (з 2 ТО РРD-Лінникової), клінічні аналізи крові та сечі.

Друга група — додаткові методи, які включають повторне дослідження харкотиння (промивних вод бронхів) на МБТ, томографію легень і середостіння, білково-туберкулінові проби, імунологічні тести, інструментальні дослідження (бронхоскопію, біопсію уражених структур, плевроскопію, бронхографію).

Третя група — факультативні методи: дослідження функції дихання, кровообігу, печінки та інших органів і систем.

Туберкульоз — хронічна бактеріальна інфекція, що викликаєть­ся мікобактеріями туберкульозу (Mycobacterium tuberculosis, Mycobac­terium bovis, Micobacterium africanum) і характеризується розвитком гранульом в уражених тканинах і поліморфізмом клінічних ознак — інтоксикаційним і (або) локальними синдромами. При відсутності етіотропного ефективного лікування, як правило, спостерігається по­ступове хронічне прогресування захворювання, яке у більшості (60%) випадків (а при менінгіті — у 100%) закінчується смертю хворого.

Обов’язкові методи дослідження

Серед чисельних ймовірних ознак загальної туберкульозної інтоксикації найчастіше зустрічаються 5 наступних скарг хворих:

1) загальна слабкість (перевтома, розбитість, знижена працездатність);

2) незначна пітливість (переважно під час нічного сну).

Причиною цих скарг є туберкульозна інтоксикація, яка виникає внаслідок життєдіяльності мікобактерій туберкульозу, а також накопичення продуктів білкового розпаду. Тому залежно від ступеня туберкульозної інтоксикації при одних і тих самих формах туберкульозу загальні скарги хворого виражені по-різному.

3. тривалий субфебрилітет (особливо у вечірній час).

У разі загострення туберкульозного процесу або гострого його початку температура тіла підвищується до 38-39°. Тільки у випадках дисемінованого туберкульозу, казеозної пневмонії, плевриту або пневмоплевриту температура тіла досягає іноді 40°. Отже, у хворих на туберкульоз фебрильна температура тіла є мало характерною. Гектична температура спостерігається у хворих на міліарний туберкульоз та у випадках емпієми плеври.

3. зниження апетиту;

4. схуднення (втрата маси тіла).

Найбільш частими локальними проявами, зокрема туберкульозу легень і (або) бронхів, є 5 наступних скарг хворих на:

1. тривалий кашель або покашлювання (не менше 3-х тижнів);

2. виділення харкотиння (переважно слизово-гнійного характеру в помірній кількості);

На початку захворювання на туберкульоз органiв дихання мокротиння часто немає. З прогресуванням туберкульозного процесу i особливо пiсля утворення порожнин розпаду кiлькiсть мокротиння зростає. Воно має слизовий характер, потiм слизово-гнiйний i може бути гнiйним. Вiдкашлюється легко, i хворий навiть його не помiчає. Це пояснюється тим, що функцiя миготливого епiтелiю слизової оболонки бронхiв тривалий час зберiгається, мокротиння під час сну просувається до бiфуркацiї трахеї, а вранцi легко вiдкашлюється. Поступово розвивається ендо- i перибронхiт, а в легенях розростається фiброзна тканина. Порушується структура бронхiв. Кашель стає тяжким, бо мокротиння вiдкашлюється з великими труднощами. При цьому велика кiлькiсть мокротиння вiдкашлюється зранку, а потім упродовж доби воно виділяється рiвномiрно.

3. кровохаркання (в основному у випадках деструктивних форм туберкульозного процесу i особливо часто — цирозу легень);

4. біль в грудній клітці. На вiдмiну від перелiчених скарг, бiль у грудях часто виникає вже на початку захворювання. Biн зумовлений поширенням процесу на парієнтальну плевру. Біль може також бути зумовлений міозитом, міжреберною невралгією, остеохондрозом. Плевральний бiль має колючий характер i пов’язаний з актом дихання.

5. задишку. Задишка на початку захворювання також не дуже виражена i виявляється тільки пiд час фiзичного навантаження. З часом вона рiзко посилюється i не залишає хворого навiть у станi спокою.

Серед клінічно виражених паратуберкульозних реакцій, в першу чергу, слід виділити наступні “маски” туберкульозу.

1. Найбільш часто туберкульоз у активній фазі перебігає за типом частих, тривалих, нетипових грипоподібних захворювань без чітко вираженого запалення верхніх дихальних шляхів і не викликає в сім’ї хворого спалаху грипоподібних станів – це “грипоподібна” маска туберкульозу.

2. Другою за частотою є “пневмонічна” маска. Це повторні рецидивуючі пневмонії, особливо в одному і тому ж місці легені, з млявим перебігом, які мають нетипову клініку і перебіг, погано піддаються неспецифічній терапії, повільно розсмоктуються з утворенням на їх місті фіброзних і дрібновогнищевих змін.

3. Туберкульоз може починатися за типом “ревматичної” маски, так званий ревматоїд Понсе. Проявляється тривалим перебігом суглобового синдрому з болями, набряками, порушенням рухомості в суглобах, з деформацією, анкілозом. При рентгенологічному дослідженні виявляються типові ознаки ревматоїдного артриту. Ревматоїд Понсе не піддається звичайній протиревматичній терапії і не супроводжується ускладненнями з боку ендокарду. І лише знаходження туберкульозного вогнища, позитивні туберкулінові проби і ефект від специфічної терапії дозволяють підтвердити діагноз туберкульозу.

4. “Неврологічна” маска туберкульозу проявляється тривалими, постійними невралгіями, які не піддаються звичайному лікуванню, особливо міжреберних і сідничного нервів, але без ознак здавлення (остеохондроз) або запального ураження нервів (радикуліт).

5. “Вовчакоподібна” маска проявляється типовою еритемою на шкірі обличчя у вигляді «метелика», трофічними розладами, артралгіями, лейкопенією, різко підвищеною ШОЕ, іноді навіть знаходженням у крові вовчаночного клітинного феномену, антитіл до ДНК.

6. “Гематологічна” маска туберкульозу протікає з ознаками гіпоплазії кісткового мозку, з лейкопенією, анемією, тромбоцитопенією, іноді лейкемоїдними реакціями. Часто констатує лімфаденопатію, спленомегалію, В12-дефіцитну і гіпопластичну анемію, як початкові ознаки туберкульозу.

B анамнезі захворювання насамперед з’ясовуємо тривалість i особливості його перебігу. Початок захворювання на туберкульоз може бути безсимптомним, підгострим (тобто з повiльним наростанням нездужання, появою субфебрильної температури тіла, схудненням i кашлем з харкотинням) або гострим (пiд маскою іншого iнфекцiйного захворювання).

Maлi форми туберкульозу (вогнищевi, iнфiльтративнi, обмеженi, дисемiнованi, без розпаду легеневої тканини) бiльш нiж у половинi випадкiв починаються непомiтно. При цьому суб’єктивно хворий почуває себе добре, i тiлькu патологiчнi змiни пiд час рентгенологiчного обстеження є єдиною ознакою туберкульозного процесу.

Варто зауважити, що рiзнi форми туберкульозу не мають патогномонiчної клiнiчноi картини i непомiчений його початок може перебiгати пiд маскою iнших захворювань (грипу, пневмонiї, раку, черевного тифу, малярiї, хронiчного бронхiту, хронічного кератокон’юнктивiту, радикулiту i порушень з боку серця з больовим синдромом). Якщо ознаки перелiчених захворювань, i особливо їx перебiг, мають незвичайний характер, хворого слiд обстежити на туберкульоз.

В анамнезi життя з’ясовуємо наявнiсть цукрового дiабету, бронхіальної астми, ВІЛ-інфекції, професійних захворювань, виразкової хвороби шлунка або дванадцятипалої кишки, а також операцiї з приводу виразки. Вагiтнiсть, пологи i особливо штучне переривання вагiтностi викликають ендокриннi зміни в органiзмi i можуть спровокувати загострення туберкульозного процесу.

Важливо також з’ясувати умови побуту, наявнiсть шкiдливих звичок (курiння, зловживання алкоголем, вживання наркотикiв) - цi факгори несприятливо впливають на органiзм людини i можуть сприяти виникненню туберкульозу або обтяжувати його перебiг.

При зовнішньому огляді у більшості хворих вдається знайти оз­наки туберкульозної інтоксикації: посилений блиск очей, гектичний рум'янець на фоні блідої шкіри обличчя, на шиї і грудях (плями Трусо), розширені капіляри (симптом Франка). Інколи може змінюватися форма нігтів (форма годинникових скелець) і кінцевих фаланг паль­ців (симптом барабанних паличок), а також грудної клітки (асимет­рія). Перенесений в минулому туберкульоз периферичних лімфатич­них вузлів іноді залишає спід (втягнутий рубець) на шкірі в шийній, паховій, пахвинній ділянках.

У більшості хворих при туберкульозній інтоксикації долоні во­логі, холодні. Голосове тремтіння послаблене або відсутнє при емфі­земі легень, ателектазі, ексудативному плевриті, пневмотораксі, і посилене при інфільтрації та фіброзних змінах в легенях. При однобіч­ному цирозі може спостерігатися вилочковий симптом, описаний Г. Ф. Рубінштейном (зміщення трахеї в бік зморщеної легені).

Перкуторно визначається тимпанічний звук при емфіземі легень, яка є супутньою при хронічному туберкульозі, коробковий звук — над гігантськими або великими кавернами. Над каверною частіше відзначається укорочення перкуторного тону.

Вкорочений і тупий перкуторний звук визначається над безпо­вітряною легеневою тканиною або в ділянці пониженої її пневматизації при інфільтратах, вогнищево-фіброзних змінах і ексудативному плевриті.

Висота стояння верхівки легень і ширина полів Креніга зменшує­ться внаслідок вогнищево-фіброзного ураження верхніх відділів легень.

Туберкульоз — інфекційне захворювання, тому при аускультації лікарю необхідно знаходитись збоку від хворого, попросити його ди­хати напіввідкритим ротом і тихо покашлювати в кінці видиху.

Послаблене везикулярне дихання визначається над ділянками ателектазу, при емфіземі легень, ексудативному плевриті та підвище­ному харчуванні. Посилене дихання вислуховується при схудненні, цирозі та інфільтративному процесі в легенях.

Бронхіт супроводжується жорстким диханням, цироз — бронхі­альним, а при наявності великих порожнин, особливо старих каверн, що мають фіброзну капсулу — амфоричним. Хрипи вислуховуються тільки над патологічно зміненими легенями. Над ділянками інфільт­рації легеневої тканини — вологі хрипи. Хрипи часто можуть визначатися тільки на видиху при покашлюванні хворого. Для деструктив­них форм туберкульозу легень характерні фокусні хрипи, тобто такі, що вислуховують на обмеженій ділянці. При фіброзному запаленні плеври, під час аускультації, визначається шум її тертя,

Рентгенографія органів грудної клітки у двох проекціях: за допомогою цього методу встановлюють форму і локалізацію захворювання, проводять диференціальну діагностику з іншими захворюваннями легень, спостерігають за перебігом хвороби, що дає змогу оцінити ефективність лікування.

Туберкулінова проба Манту з 2 ТО ППД-Л: пробу Манту використовують з метою: ранньої діагностики туберкульозу; виявлення туберкульозу невстановленої локалізації у дітей і підлітків; вивчення інфікованості населення як епідеміологічного показника; відбору контингентів для ревакцинації; виявлення осіб з підвищеним ризиком захворювання.

Бактеріоскопія мазка мокротиння та діагностичного матеріалу залежно від локалізації процесу охоплює пряму бактеріоскопію мазків із патологічного матеріалу, забарвлених за Цілем-Нільсеном, бактеріоскопію методом флотації, люмінесцентну мікроскопію, фазовоконтрастну мікроскопію.

Триразова (3 дні підряд до початку застосування протитуберкульозних препаратів) бактеріоскопія мокротиння на кислотостійкі бактерії (КСБ) за Цілем-Нільсеном.

Триразовий посів мокротиння на мікобактерії туберкульозу (3 дні підряд до початку застосування специфічної протитуберкульозної терапії) з наступним визначенням чутливості мікобактерій туберкульозу до протитуберкульозних препаратів.

Загальний аналіз крові: порушення процесiв обмiну в органiзмi хворого на туберкулъоз є причиною змiн у кровi. Основними безпосереднiми причинами порушення обмiну речовин в органiзмi хворого на туберкульоз є інтоксикацiя i гiпоксiя. Транспорт кисню здiйснюсться головним чином гемоглобiном, який мiститься в еритроцитах, а лейкоцитам властивi захисні функцiї. Тому змiни з боку еритроцитiв менш характернi для початкових форм туберкульозу, i їx немає, коли ще не порушенi процеси газообмiну. Зазвичай у таких хворих у кровi мiститься нормальна кiлькiсть еритроцитiв i гемоглобiну. У мiру прогресування туберкульозного процесу порушується газообмiн, внаслiдок чого може розвиватись гiперхромна анемiя (збiльшення рiвня гемоглобiну при зменшеній кiлькостi еритроцитiв).

У разi рiзкого схуднення хворого може розвиватись гiпохромна анемiя, яка характеризується зниженою кiлькiстю еритроцитiв i гемоглобiну.

Змiни з боку лейкоцитiв у хворих на туберкульоз вираженi бiльше. При iнфiльтративному туберкульозi, загостреннi вогнищевого, а також при казеознiй пневмонiї може бути незначний лейкоцитоз. При всiх iнших формах туберкульозу, якщо немає супутнiх захворювань, кількість лейкоцитів рiдко перевищує норму. Характернiшим є нейтрофiльний зсув лейкоцитарної формули влiво, що спостерiгається пiд час загострення туберкульозного процесу, лімфоцитоз. При цьому з’являються паличкоядернi i навiть юнi нейтрофiли.

Особливо характерним для туберкульозу є пiдвищена ШОЕ. У поясненнi механiзму цiєї реакцiї немає єдиної думки. Найiмовiрнiше, що при запальних процесах, в тому числі i при туберкульозi, у кров надходять продукти бiлкового розпаду i відбувається адсорбцiя їх на поверхнi еритроцитiв. Еритроцити при цьому втрачають однойменний заряд, склеюються i швидше осiдають

Важливе значення у клiнiчнiй практицi має дослiдження бiлкових фракцiй плазми кровi, яке проводиться методом електрофорезу.

Біохімічні методи дослідження: методам бiохiмiчного дослiдження належить суттєва роль у виборi оптимальної специфiчної та патогенетичної терапiї, у контролi за переносимiстю протитуберкульозних препаратiв.

Бiохiмiчнi порушення при розвитку запалення будь-якого генезу за своєю природою є неспецифiчними, переважна бiльшiсть бiохiмiчних тестiв не може бути абсолютним дiагностичним критерiєм. Водночас запалення, в тому числi i туберкульозне, супроводжується пiдсиленням процесiв вiльнорадикального окислення, що супроводжується пошкодженням клiтинних мембран, утворенням бiологiчно активних речовин iз властивостями медiаторiв запалення (гiстамiн, серотонiн, кiнiни, простагландини, лейкотрiєни), звiльнення великої кількості бактерiальних, лейкоцитарних i макрофагальних протеолiтичних ферментiв, якi зумовлюють деструктивнi змiни у вогнищi туберкульозного запалення.

У печiнцi вiдбувається бiотрансформацiя бiльшостi бiлкiв. Цi процеси проходять в гепатоцитах i супроводжуються накопиченням в них вiльних форм ліків, внаслiдок чого можуть виникати токсичнi пошкодження паренхiми печiнки.

На функцiю печiнки негативно впливає лiкування iзонiазидом, рифампiцином, пipaзинамiдом, особливо в разi зловживання алкоголем.

Про пошкоджеиня гепатоцитiв свiдчить пiдвищення аланiнамiнотрансферази (АЛТ) i аспартатамiнотрансферази (АСТ). Зростання активностi трансамiназ у межах подвоєної норми — про розгорнену картину паренхiматозного гепатиту.

Про порушення жовчовидiльної функцiї печiнки (холестаз) свiдчить пiдвищення в кровi сполук, якi є нормальними компонентами жовчi (прямий бiлiрубiн, основна фосфатаза, γ-глутамiл-транспептидаза, β-лiпопротеїди). Якщо в кровi вмiст цих сполук зростає, а рiвень транспептидаз залишається в межах норми, то це свiдчить про холестаз; у разi одночасного пiдвищення i тих, i iнших — про паренхiматозний гепатит.

Паренхiматознi змiни частiше виникають внаслiдок призначення гепатотоксичних препаратiв, а холестаз — внаслiдок розвитку токсико-алергiчних реакцiй на лiки.

Тривалий перебiг туберкульозу i виражена iнтоксикацiя супроводжується виснаженням функцiональних резервiв кiркової речовини надниркових залоз. Дiагностика хронiчної недостатностi кiркової речовини надниркових залоз грунтується на визначеннi в бiологiчних рiдинах її гормонiв та впливу кортикостероїдiв на рiзнi види обмiну речовин.

Загальний аналіз сечі: концентраційну здатність нирок оцінюють за результатами проби С.С. Зимницького, яка грунтується на коливаннях питомої ваги сечi протягом доби.

Про порушення функцiї нирок свiдчатъ мiкрогематурiя, цилiндрурiя, протеїнурiя. Внаслідок нефротоксичної дії протитуберкульозних препаратiв визначається збільшення добової екскрецiї бiлка iз сечею через протеїнурiю, ще ранiше може з’явитися в сечі органоспецифiчний фермент трансамiназа, який в нормi у сечi не виявляється.

Додаткові методи обстеження:

Томографія уражених часток легень або трахеобронхіального дерева (серединна): це метод пошарового рентгенологічного дослідження, для детального вивчення патологічних змін у легенях та їх локалізації.

Комп’ютерна томографія: метод надає можливість отримувати зображення поперечних шарів тіла людини. При дослідженні органів грудної порожнини комп’ютерна томографія дозволяє уточнити локалізацію і поширеність усіх патологічних утворень, точно оцінити їх розміри і в динаміці спостерігати за змінами розмірів і за щільністю визначитись з характером запалення. Метод інформативний для встановлення характеру патологічних процесів у плеврі і внутрішньогрудних лімфатичних вузлах.

Ендоскопічне дослідження, біопсія: інструментальні методи дослiдження мають важливе значення в діагностиці туберкульозу. Серед них найрозповсюдженiше ендоскопiчне дослiдження бронхiв.

Фiбробронхоскопiю проводять з дiагностичною метою у випадках, коли пiдозрюють туберкульоз або рак трахеї і бронхiв, поліпи, аденому, виразку і стеноз бронха. Пiд час дiагностичної бронхоскопiї можна брати змив i проводити бiопсiю слизової оболонки бронхiв, робити пункцію лiмфатичних вузлiв кореня легенi і середостіння. З лiкувальною метою бронхоскопiю проводять у випадку незавершених ателектазiв, а також для видалення з бронхiв слизу, стороннiх тiл, припалювання судин, що кровоточать, санацiї бронхiв, лаважу, тобто промивання бронхiв.

Нинi широко застосовують рiзнi методи бiопсiї при проведеннi бронхоскопії:

- Пряма (щипцева) бiопсiя — здiйснюється скушуванням щипцями ураженої дiлянки в крупних бронхах. Манiпуляцiя проводиться з метою пiдтвердження дiагнозу туберкульозу, новоутворень, саркоїдозу, неспецифiчних захворювань, лiмфогранульоматозу.

- Катетеризацiйна бiопсiя — виконується з метою дiагностики бронхолегеневих патологiчних утворень, якi локалiзованi периферично: круглястi, вогнищевi, інфільтративні змiни в легенях, порожнини, легенева дисемiнацiя.

- Щіткова, або браш-бiопсiя — це один iз варiантiв катетеризацiйної бiопсiї.

- Трансбронхiальна внутрішньолегенева бiопсiя — метод отримання легеневої тканини через бронхи. Цей метод застосовують для дiагностики туберкульозу, саркоїдозу, дисемiнованих процесiв i уражень легень при колагенозах, пухлинах, пiдозрi на метастазування пухлини.

- Трансбронхiальну пункцiйну бiопсiю внутрiшньогрудних лiмфамичних вузлiв застосовують для проведения диференцiальної дiагностики туберкульозу, саркоїдозу, пухлин, аденопатiй лiмфатичних вузлiв.

- Губчаста або спонг-бiопсiя — використовується при патологiчних утвореннях у бронхах.

- Пункцiю плеври проводять для дiагностики плевриту i з’ясування характеру плеврального ексудату.

- Трансторакальна біопсія: метод, що широко застосовується для дослідження периферично розміщених утворень в легенях або уражень плеври, які не вдається діагностувати звичайними методами.

Імунологічне дослідження: для оцінки імунної системи вивчають характеристику функціонального стану імунокомпетентних клітин та інтенсивності специфічної відповіді їх на алерген (туберкулін). Головною задачею імунологічних досліджень при туберкульозі є виявлення можливих зрушень у тій чи іншій ланці імунної системи, що можуть бути зумовлені закономірною реакцією на антиген або бути проявом імунодефіцитного стану.

Прискорені культуральні методи виявлення мікобактерій туберкульозу.

Серед молекулярно-генетичних методів діагностики туберкульозу найчастіше за­стосовується метод ДНК-зондів та полімеразно-ланцюгової реакції (ПЛР). В ос­нові цих методів лежить принцип комплементарності нуклеотидних основ у побудові двоспіральної молекули ДНК. При проведенні ДНК-зондування у випадку наявності у пробі, що досліджується, специфічної ділянки ДНК мікобактерій утворюється гібрид (дволанцюговий фрагмент) ДНК, що досліджується, та ДНК-зонду.

В основі приципу ПЛР лежить багаторазове збільшення фрагмента ДНК. Для амплі­фікації (багаторазового подвоєння гена бактерій) потрібна наявність двох праймерів (затравок) – невеликого одноланцюгового фрагмента ДНК, що з'єднується з комплемен­тарною ділянкою одного з ланцюгів матричної ДНК. Надалі відбувається добу­дова цього ланцюга ДНК-полімеразою. Збільшення кількості (в 106 разів) фрагмента, що ампліфікується, виявляється електрофорезом в агаровому гелі. Врахування резуль­татів реакцій здійснюється під пластинами трансілюмінатора в ультрафіолетовому світлі. ДНК-зондування дозволяє проводити визначення мікобактерій в діагностичному матеріалі протягом 2-4 діб, а ПЛР – за 4-6 годин з максимально високою чутливістю методів – 10 – 100 – 1000 клітин у пробі, що досліджується.

Також використовують тест систему GeneXert MBT/RIF.

Використання цих методик для діагностики туберкульозу дозволяє змогу при госпіталізації хворого в найкоротші терміни детектувати медикаментозну стійкість МБТ, виявити не туберкульозні мікобактерії і призначати адекватний режим хіміотерапії в інтенсивну фазу лікування, що скорочує строки припинення виділення МБТ, поширенню штамів мікобактерій, стійких до протитуберкульозних препаратів.

Факультативні методи дослідження

Електрокардіографія: найбільше у фтизіатрії використовується електрокардіографічне дослідження. Порушення діяльності серцево-судинної системи при туберкульозі зумовлено специфічною інтоксикацією і змінами гемодинаміки в малому колі кровообігу, що призводить до гіпертрофії правого шлуночка. У хворих на туберкульоз часто спостерігається синусова тахікардія, особливо під час загострення хронічного процесу, ознаки гіпоксії міокарда. У шлуночковому комплексі іноді визначаються зазубрини.

Дослідження функції зовнішнього дихання: основними задачами при дослідженні зовнішнього дихання є визначення – типу вентиляційних порушень, ступеня вираженості порушень бронхіальної прохідності, рівня ураження бронхів (великі, середні, малі), ступеня вираженості порушення еластичності легень, можливості проведення хірургічного втручання.

Дослідження функції уражених органів та систем: найбільше у фтизіатрії використовується електрокардіографічне дослідження. Порушення діяльності серцево-судинної системи при туберкульозі зумовлено специфічною інтоксикацією і змінами гемодинаміки в малому колі кровообігу, що призводить до гіпертрофії правого шлуночка. У хворих на туберкульоз часто спостерігається синусова тахікардія, особливо під час загострення хронічного процесу, ознаки гіпоксії міокарда. У шлуночковому комплексі іноді визначаються зазубрини.

ЕхоКГ: можна досить точно встановити ступінь гіпертрофії та ділятації відділів серця, вроджених та набутих вад серця. У фтизіатричній практиці найціннішими є дані про функціональний стан правих відділів серця – правого шлуночка та передсердя.