106. Ііши Микитенко. 1935 /і.

С.Кірова вбили 1 грудня 1934 р., а буквально через півтора-два тижня в Ленінграді, Москві, Мінську й Києві власті організували процеси над “терористичними групами”. Зокрема, чекісти сфабрику­вали справу “Білогвардійського терористичного центру”, до якого бу­ло залучено 37 чоловік. 13-15 грудня в Києві засідала військова колегія Верховного суду СРСР, яка розправилася з підібраними жертвами. Відомого письменника А.Крушельницького, який у 20-х рр. приїхав в УСРР із Галичини, заслали з донькою на Соловки, а його синів стратили. На Соловки потрапив й інший галичанин, вчений і громад­ський діяч Ю.Бачипський. Серед розстріляних представників національної інтелігенції, яких цинічно звинуватили в приналежнос­ті до “Білогвардійського терористичного центру”, були драматург К.Буревій, поети О.Близько, Д.Фальківський, новеліст Г.Косин­ка та ін.

“Кіровські” експрес-процеси були тільки початком. Всього протя­гом 1934-1938 рр. за безпідставними звинуваченнями було репресова­но 97 членів і кандидатів у члени Спілки письменників України. Це становило більш як половину складу СГ1У, затвердженого під час пер­шого письменницького з’їзду (1934). А всього в Україні було репресо­вано близько 500 письменників.

У передвоєнному десятиріччі розквітнув талант багатьох україн­ських майстрів мистецтва. Зокрема, в розвиток музичної культури великий внесок зробили композитори М.Вериківський, К.Данькевич, П.Козицький, В.Косенко, Б.Лятошинський, Л.Ревуцький.

107. О. Довженко. 1935 ().

Продовжували плідно працювати корифеї української сцени М.Садовський і П.Саксаганський. їхні традиції розвивали молодші віком А.Бучма, С.Ватуля, В.Добровольський, Н.Ужвій, Ю.Шумсь- кий, ГЮра. Всесвітню славу завоювали оперні співаки Б.Гмиря, М.Гришко, М.Литвинепко-Вольгемут, І.Паторжинський, О.Петру- генко та ін.

В історію українського театру золотими літерами вписано ім’я Леся Курбаса — актора-новатора, обдарованого режисера й талановитого організатора, керівника знаменитого театрального колективу “Березіль”. У 1933 р. він був звинувачений у націоналізмі й загинув у таборах.

Плідно ішацювали художники старшого покоління — М.Бойчук, І.Іжакеиич, Ф.Кричевський, М.Самокиш, К.Трохименко, О.Шовку- ненко та ін. У 1936 р. за сфабрикованими звинуваченнями органи дер­жавної безпеки заарештували М.Бойчука та кількох його учнів. Неза­баром усі вони були розстріляні.

У кіномистецтві яскраво виявилися таланти О.Довженка (кінофіль­ми “Арсенал”, “Земля’), І.Кавалерідзе, І.Савченка.

Творчість українських майстрів літератури та мистецтва мала яск­раво виражений національний характер. Саме через це багатьох із них тоталітарний режим звинуватив у націоналізмі й репресував.

У 30-і рр. широко розвинулися фольклорні види творчості. Орга­нізовувалися різноманітні олімпіади, конкурси, з’їзди. В клубах і пала­цах культури працювали тисячі й тисячі гуртків художньої самодіяль­ності. Репертуар їхній так само контролювався, як і в професійному ми-

V стецтві. Найменше відхилення од затверджених стандартів і зразків | загрожувало серйозними наслідками.

| Одним із прикладів терору є розправа над учасниками з’їзду коб-

1. зарів і лірників. У 1934 р. вони з їхалися в Харків на республіканську 1 олімпіаду. Задовго до того один із відповідальних працінників ЦК І КП(б)У на пленумі Всеукраїнської спілки працінників мистецтва на- I звав кобзу й бандуру “класово ворожими” інструментами. Цей чинов- | ник (згодом також репресований) твердив, що кобза й бандура І' “орієнтують музичний фронт на часи гетьманів та козацької роман- | тики". Таке звинувачення було серйозним і політично загостреним. |і Щоб розв’язати проблему раз і назавжди, учасників кобзарського і- з'їзду (майже 300 чоловік) заарештували й розстріляли. Це були зде- | більшого люди похилого віку, зокрема інваліди (незрячі). Для радянсь- | кої влади вони становили небезпеку, тому що оспівували традиції (І визвольної боротьби українського народу.

;. Письменники української діаспори назвали 30-і рр. добою

“розстріляного відродження”. Ця назва тепер вживана й у пас.

■ ПІДСУМКИ “КУЛЬТУРНОЇ РЕВОЛЮЦІЇ”

£

ї Щоб домогтися контролю над духовним життям суспільства, ра-

^ дянська влада надавала перевагу в спілкуванні з інтелігенцією засобам £ примушування, серед яких чи не “найпочесніше” місце посідав терор.

І Незважаючи на “масовидність" терору (неологізм, винайдений

ї В.Леніним), чисельність інтелігенції зростала. Адже її лави постійно по- ї повнювалися за рахунок вихідців із робітничо-селянського середовища, ї Перепис 1939 р. показав істотне збільшення кількості фахівців про-

2. ти перепису 1926 р. Чисельність сільської інтелігенції зросла в | 5,5 раза, міської — в 6,4 раза.

£ Найбільші темпи зростання за 1927-1938 рр. спостерігалися по

?, групі технічних спеціалістів (індустріальні та аграрно-технічні кад- і ри) — у 8,2 раза. За темпами зростання до цієї групи наближалася і наукова й науково-викладацька інтелігенція (у 6,2 раза). Кількість лі- 1 карів зросла в 2,2 раза, вчителів — у 3,5 раза, працівників мистецтв — І в 4,2 раза, юридичних працівників — в 1,3 раза.

І, Найбільші темпи зростання спостерігалися серед керівного персона-

І лу державних установ — у 14 разів. Ця тенденція яскраво свідчила про | бюрократизацію суспільства, зумовлену одержавленням усіх сфер життя, г Кваліфікаційно-професійний рівень працівників розумової праці

?. знизився. За даними перепису 1939 р., вищу освіту мали тільки 12,9%

спеціалістів, а середню спеціальну — 18%. Це означає, що більшість тих, хто посідав посади спеціалістів, належала до числа практиків, “висуванців”. Хоч технікуми та інститути істотно знизили якісні кри­терії фахової підготовки й працювали з максимальним навантаженням, їх постійно випереджали органи державної безпеки.

Національний склад інтелігенції України, за даними перепису 1939 р„ мав такий вигляд (у відсотках із трьох найчисельніших національностей; за 100% береться загальна кількість спеціалістів відповідної галузі):

іа.іузі	украіниі	росіяни	євреї
Культура, наука, освіта	71,3	12,7	10,8
Мистецтво	46,8	25,3	21,3
Медицина	58,4	16,1	20,8
Суд, прокуратура, адвокатура	47,8	15,9	31.6
Технічні спеціалісти	60,4	23,3	11,7
Керівний персонал	69,6	15,5	20,6
Як порівняти з серединою 20-х рр.	, національний склад		інтелігенції

істотно змінився. Майже в усіх видах розумової праці (за винятком не­численних “елітних” категорій — працівників мистецтва та юридичних працівників) питома вага українців стала переважаючою. В цілому ча­стка українців серед інтелігенції наблизилася до питомої ваги їх у складі всього населення.

Істотне переважання українців серед керівного персоналу свідчило про те, що радянська влада цілком укоренилася. Саме тому без будь- яких рішень чн оголошень кампанія українізації в Україні була поступо­во згорнута. Кампанія коренізації в районах проживання національних меншин цілком припинилася. Компартійно-радянський центр став ук­раїнізувати національні райони У РСР і розгорнув кампанію тихої повзучої русифікації на двох найголовніших, на його думку, напрямках — серед управлінського персо­налу та в загальноосвітній школі.

РОЗДІЛ ТРИТІЙ

ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКІ

ЗЕМЛІ