§2. Утворення Союзу рср

“ДОГОВІРНА ФЕДЕРАЦІЯ”

Після XX з’їзду КПРС стали відомі замовчувані раніше докумен­ти В.Леніна, що стосувалися проблеми утворення Союзу РСР. На їхній основі склалася певна схема, яка раз у раз відтворювалася під час урочисто відзначуваних ювілеїв. Наявні факти розглядались у ній як вільний пошук суверенними радянськими республіками форм держав­ного об’єднання. Засуджувалася позиція Х.Раковського, який^іібито пропонував об’єднання у формі конфедерації, а також позиція И.Ста­ліна, який відстоював перетворення незалежних держав в автономні

республіки Російської Федерації. Радянський Союз, як підкреслюва­лося, виник на основі плану, запропонованого В.Леніним: на рівних правах незалежні республіки об’єднувалися в єдину багатонаціональну державу.

Після розпаду СРСР ця схема була відкинута. З’явилися статті зі спробами нового бачення проблеми. У них наголошувалося на тому, що союз радянських республік був укладений із порушенням юридич­них норм, а тому може вважатися недійсним від початку. Один із нових історичних міфів звучав так: якби радянська Україна не ввійшла в 1922 р. до складу Союзу РСР, вона могла б зберегти суверенітет й уникнути страхітливих трагедій у своїй недавній історії.

Обидві схеми, радянська й пострадянська, ґрунтувалися на тезі про незалежний статус національних республік. Фактично ж сукупність радянських республік становила єдину державу без назви й до утворен­ня СРСР. Ситуацію в кожній із них надійно контролювала державна партія.

Утворення СРСР стало певною подією для національних рес­публік, зокрема й України. Радянська влада була все-таки владою, й особливості її організаційної побудови мали значення в повсякденному житті. Однак перехід від “незалежності” до статусу союзної республіки не змінював ні суті, ні структури політичної влади. Отже, цю подію не слід розглядати як доленосну.

Союз РСР утворювався за ретельно розробленим у ЦК РКП(б) сценарієм. Він визначав зміст і послідовність подій, які мали відбутися, характер висловлювань політичних діячів, яким доручалося виконати заздалегідь намічену роль, форми та місця “народного волевиявлення ”, зміст конституції союзної держави тощо.

Україна була приєднана до радянської Росії в перебігу громадянсь­кої війни за допомогою збройної сили. В ній була розбудована система установ і органів військової та цивільної влади, яка нічим не відрізня­лась од існуючої в Росії. Водночас республіка була визнана незалеж­ною, хоч її кордони позначалися тільки на географічній карті. Поява національної радянської державності була наслідком прагнення більшо­виків послабити конфронтацію з визвольним рухом пригноблених на­родів колишньої Російської імперії.

Декларативні заяви про незалежний статус національних республік аніскільки не перешкоджали більшовикам розбудовувати централізова­ну унітарну державу. У середині 1919 р. РКП(б) домоглася ухвалення в республіканських законодавчих органах постанови про централізова­не управління обороною, народним господарством, фінансами, транс­портом, працею, поштою і телеграфом. Відповідні управлінські струк­тури в республіках, навіть якщо вони очолювалися місцевими наркома­тами, юридично підпорядковувалися російським наркоматам. Таке підпорядкування дістало назву “воєнно-політичного союзу .

Коли “воєнно-політичний союз” було оформлено законодавчо, в ЦК РКІ 1(б) стали зважувати питання про відмову од декларації щодо незалежності національних республік. І Іри ЦК РСФРР була утворе­на комісія в складі Л.Каменева (голова), М/Крестинського, Д.Курсь­кого і Х.Раковського. За винятком Раковського, комісія схилялася до надання республікам статусу автономних у складі Російської Феде­рації. Проблема відпала сама собою, коли білогвардійські війська захо­пили Україну.

Після перемоги над Денікіним керівники РКП(б) вирішили збе- ; регти незалежний статус України. Це принципове рішення було оформ­лено в грудні 1919 р. резолюцією VIII конференції РКП(б) “Про ра­дянську владу на Україні”. На основі резолюції слід було визначити конкретні форми відносин між Україною і Росією.

Ці форми обговорювалися на засіданнях політбюро ЦК РКП(б) за участю членів ЦК КП(б)У в січні 1920 р. Під час засідань було розроблено документ, авторство якого визнали корисним збереїти за українською стороною й надати йому форму тез ЦК КП(б)У до чер­гової партконференції. Остання ухвалила їх як власну резолюцію під назвою “Державні відносини Радянської України і Радянської Росії”.

₍ У резолюції підтверджувалося підпорядкування основних установ ; УСРР російському центру, що було явочним порядком установлено в перебігу очищення території республіки від денікінських військ. Тобто, відновлювався той ступінь підпорядкованості периферії центру, який був юридично оформлений угодою про “воєнно-політичний союз”.

Після того, як громадянська війна закінчилася, 9 грудня 1920 р. були затверджені “Політичні директиви ЦК РКП(б) Центральному комітету КП(б)У". Президії ВцВК й наркомату закордонних справ РСФРР разом із відповідними органами УСРР доручалося знайти нову формулу міждержавних відносин. Вона мала спиратися на рі­шення, вже ухвалені по партійній лінії, тобто, на резолюцію конфе- ■ ренції КП(б)У “Державні відносини Радянської України і Радянської Росії”.

Доручення виконали надзвичайно швидко, тому 1150 всі ці | переговори законодавчих і виконавчих органів “двох держав’ перебува­ли під контролем одного ляльковода — В.Леніна. Як уже згадувалося, 28 грудня 1920 р. в Москві було підписано й ратифіковано “союзний робітничо-селянський договір” між РСФРР і УСРР. 2 березня 1921 р. • договір ратифікував V Всеукраїнський з’їзд рад..

За цим зразком у першій половині 1921 р. укладалися й союзні договори Росії з іншими національними республіками. Так виникла друга, після “воєнно-політичного союзу”, форма існування радянських республік — “договірна федерація”.

КУРС НА ЛІКВІДАЦІЮ НАЦІОНАЛЬНОЇ ДЕРЖАВНОСТІ

Працівники центрального компартійно-радянського апарату підхо­дили до незалежного статусу національних республік як до тимчасово­го явища. Вони знали причини виникнення декларативної національної державності, тож були переконані в тому, що після переможного закін­чення громадянської війни її пропагандистський ефект вичерпано. Де­які з них вважали за необхідне повернутися до передреволюційного адміністративно-територіального поділу й перетворити “незалежні” республіки в звичайні губернії. Інші думали, що республіки треба збе­регти, але урівняти в правах із автономними республіками Російської Федерації. Курс на ліквідацію національної державності шляхом авто­номізації республік підтримував нарком у справах національностей РСФРР И.Сталін.

Навпаки, керівні діячі партії в республіках із незалежним статусом бажали для себе більшої свободи дій. Х.Раковського хвилювало, зок­рема, становище, коли центральні наркомати оминали республікансь­кий рівень управління й напрямки зв’язувалися з підвідомчими підпри­ємствами та установами в українських губерніях. Це ставило під сумнів доцільність існування харківського партійно-радянського центру.

Обидві тенденції виявилися в березні 19/1 р. на X з’їзді РКП(б). Сталін заявив, що живим утіленням тої форми державного союзу, яка потрібна, є Російська Федерація. Іншими словами, він запропонував ліквідувати національну державність шляхом автономізації незалежних республік, розчинення їх у кордонах Росії. Головним опонентом Ста­ліна на з'їзді став В.Затонський. “Нам необхідно, — заявив він, — витравити з голів товаришів уявлення про радянську федерацію як федерацію неодмінно російську, тому що справа не в тому, що вона російська, а в тому, що вона радянська. Необхідно, щоб увійшло у свідомість широких партійних мас, що їм не треба додержуватися тієї примітивної російської лінії, якої додержується значна частина наших товаришів на шкоду радянській владі і на шкоду радянській федерації ’.

Обговорення національного питання стояло останнім пунктом у по­рядку денному. Наступного дня частина делегатів повинна була виїха-

ти на придушення повстання в Кронштадті. По доповіді Сталіна вис- I тупило лише троє, хоч записалося на виступ 29 делегатів. Ухвалена ре- | золюція не змінювала існуючого непевного становища з формами сою- | зу радянських республік. Але ідея позбавлення національних республік І державності не пройшла, що теж було певним результатом обговорен- I ня цього питання. Зрештою, сам доповідач у заключному слові не І наполягав на своїй пропозиції.

1 Відразу після з їзду Раднарком УСРР ухвалив постанову про І доцільність розроблення загальнофедеративної конституції. Мета такої |« ініціативи Х.Раковського була цілком очевидною: конституційно закрі- Н пити існуюче становище, тобто, відстояти державний статус УСРР. І ЦК РКПб) не заперечував, і президія ВУЦВК затвердила представ- I ником УСРР у конституційній комісії одного з найбільш авторитетних І діячів — М.Скрипника.

[■. Однак з боку РСФРР до складу комісії ввійшли другорядні дія-

| чі — нарком юстиції Д.Курський і член президії ВЦВК М.Влади- '■ мирський. Доповіді її від часу до часу заслуховувались у вищих пар­ій тійних і радянських органах обох республік. Проте розбіжності в суд- женнях щодо основних принципів конституційного оформлення “дого- V вірної федерації” паралізували роботу комісії.

Г; Нову спробу відстояти державний статус УСРР X.Раковський | зробив у березні 1922 р. З його ініціативи нолітбюро ЦК КГІ(б)У | запропонувало створити спеціальну комісію з членів ЦК РКП(б) і І ЦК КП(б)У ■ “для остаточної і точної розробки взаємовідносин | РСФРР і УСРР". Українським цекістам допекло, що центральні І відомства весь час оминали Харків і прагнули безпосередньо управля- | ти найважливішими підвідомчими об'єктами на території України.

■і Москва не пішла на утворення двосторонньої комісії. Тимчасом у травні 1922 р. В.Ленін зазнав першої атаки смертельної хвороби й на 'і кілька місяців утратив здатність впливати на події. За його відсутності 1 вЦКРКҐЦ б) посилилося значення утвердженого в квітні на посаді І генерального секретаря ЦК РКП(б) И.Сталіна. Він був противником І подальшого існування “договірної федерації” й не вважав за потрібне •- приховувати свою позицію.

| У серпні 1922 р. політбюро ЦК РКП(б) створило комісію для

І підготовки проекту вдосконалення відносин між республіками. До неї І ввійшли шестеро членів ЦК РКГ1(б) — В.Куйбишев (головд), Г.Ор- I джонікідзе, Г.Петровський, X.Раковський, Г.Сокольніков і И.Сталін, І а також представники всіх національних республік.

| Сталін усунув від постійної роботи в комісії представників респуб-

$ лік, а свого найближчого співробітника Куйбишева — від головування.

Він узяв справу в свої руки й підготував проект рішення ЦК РКП(б) під назвою “Про відносини РСФРР з незалежними республіками”. Ним передбачалося входження республік у Російську Федерацію на правах автономних утворень.

За день до 23 вересня, коли на комісії повинен був розглядатися цей проект, гепсек написав листа Леніну (той перебував на лікуванні в Горках), в якому цілком чітко формулював свою позицію. Цей лист, на відміну од ленінських документів у справі утворення СРСР, після XX з’їзду КГ1РС не був опублікований і зміг побачити денне світло лише в 1989 р. Один уривок із нього варто процитувати: “За чотири роки громадянської війни, коли ми внаслідок інтервенції змушені були демонструвати лібералізм Москви в національному питанні, ми встиг­ли виховати серед комуністів, усупереч своєму бажанню, справжніх і послідовних соціал-незалежників, які вимагають справжньої незалеж­ності в усіх смислах і розцінюють втручання Цека РКП як обман і лицемірність із боку Москви. Ми переживаємо таку смугу розвитку, коли форма, закон, конституція не можуть бути ігноровані, коли молоде покоління комуністів на окраїнах гру в незалежність відмов­ляється розуміти як гру. вперто приймаючи слова про незалежність за чисту монету й так само вперто вимагаючи від нас проведення в життя букви конституції незалежних республік”.

Сталін не сумнівався в мотивах небажання периферійних ком­партійно-радянських керівників понижувати статус своїх республік до автономного. Цих керівників, починаючи від Раковського, не можна було підозрювати в прагненні відстояти суверенітет національних рес­публік і державні права народів. Вони боролися за власний статус. Небезпека, на думку генсека, полягала в тому, що тенденція деяких партійних керівників розглядати декларовані конституціями права на­родів Росії як щось серйозне підривала державну єдність.

Сталін не підтримував тих, хто стояв за перетворення незалежних республік у звичайні російські губернії. У цьому не було політичної необхідності, тому що за лаштунками радянської національної держав­ності приховувалася партійна диктатура. Згідно з партійним статутом, центральні комітети компартій національних республік мали не більше прав, ніж і-убкоми партії в РСФРР. Тобто, реальне становище будь- якої національної республіки було таким самим, як і губернії.

Сталін прагнув автономізувати республіки, щоб зменшити розрив між конституційними деклараціями й реальністю. Ставлячись досить цинічно, як це видно з процитованого уривка його записки Леніну, до “форми ”, тобто, закону (включно з Основним Законом), він усе-таки вважав небезпечною надто велику дистанцію між формою та суттю радянської державності. Краще було, на його думку, взагалі покінчити з національною державністю.

Комісія політбюро ЦК двічі, 23 і^4 вересня, розглядала підготов­лений Сталіним проект резолюції. Його було ухвалено без істотних змін. Пропозиція Г.Петровського обговорити проект у губкомах партії була відхилена п’ятьма голосами проти чотирьох — представників України, Грузії, Білорусії та Азербайджану. Генсек не бажав обговорен­ня проект)' навіть у бюро губкомів, не будучи впевненим у позитивних результатах. Він розраховував на те, що вдасться використати автори­тет ЦК РКП(б) в проштовхуванні ідеї автономізації республік, коли її реалізуватимуть радянські органи влади.

КОМПРОМІСНА ІДЕЯ В.ЛЕНІНА

Матеріали комісії політбюро ЦК 25 вересня 1922 р. за розпоряд­женням Леніна були привезені в Горки. Наступного дня вождь написав листа Л.Каменеву для передачі членам політбюро. Проект Сталіна відкидався. Замість включення незалежних республік до складу РСФРР на правах автономних утворень пропонувалося, щоб обидві федерації — Російська і Закавказька — разом з Україною та Біло­русією утворили новий союз. “Важливо, — підкреслював Ленін, — що б ми не давали поживи “незалежникам", не знищували їх неза­лежності, а створювали ще новий поверх, федерацію рівноправних республік”.

Щоб не давати поживи “незалежникам”, під якими Ленін розумів, беручи це слово в лапки, не справжніх незалежників, а Раковського та інших товаришів по партії, він був згодний на те, щоб слово “Росія” зникло з назви держави. У цьому він не бачив жертви. Суть, тобто, статус республіканських компартій як обласних організацій єдиної пар­тії плюс підпорядкованість найважливіших республіканських наркома­тів московському центру, залишалася недоторканною за всіх можливих змін у формі, назві, фасаді.

Жовтневий пленум ЦК РКП(б) прийняв форцулу, яку пропонував Ленін, і утворив конституційну комісію в складі И.Сталіна (голова), М.Калініна, Л.Каменева, Г.Пятакова, Х.Раковського і Г.Чичеріна, а також представників незалежних республік. Комісія висловилася за утворення наркоматів трьох типів — злитих, об’єднаних і автономних. Злиті наркомати з “безроздільною владою" мали діяти на всій території нової федерації, не розрізняючи республіканських кордонів. Об єднані наркомати відрізнялись од злитих тільки тим, що підпорядковані мос-

Телеграмна В. И. Л слива

г-иу Всеукрамнскому С'ездуСі

.Приветствую открьггив Всвукравиеюп С ‘еад« Советвв. Одним иа самих важньїх вопросов, моторьМІ Яйі№^пм* рвссметреті» Сезду, является в «рос о* рб‘вді«в»»*/І»в©* яубдик. От правильного решемия атага вепр*#* даньнейшая организация яашего госуджрставнво вопнющие недостатки кого рото та* вмпукдо обнаруженьї посмдмей перепише еоветскіиГ ароизведениой в Носкеє, Питврв и Харькоае. бто яа котормй С‘взд додмеи «братвт* оао* особое •то еопрос о іишев гяжмой преямимемпеотм*

Доябасса, «вфгя м иетвмурги* до докоеянв* і мости, Зто основна* «вдач* всего яакіегв разрвшеямв ивторой доджии бмп> ввлрввлвиьі • утоми». Вмрмйю твердую уварймигг* в тмі,

»а*дет пра#я*ИиЯ «у* и ра*Р**«“*» ':Ш&

•т души «&юв му «емвг» усяех* в рЩж--

/3. Привітання В Леніна VII Всеукраїнському зїалу рал (?азста "Комуніст * — ор?ан ЦК КП(б)У. 12 грудня 1922 р.)

ковській колегії республіканські підрозділи дістали назву “наркома­ти”. Статус самостійних управлінських ланок зберігали тільки шість наркоматів: юстиції, внутрішніх справ, землеробства, освіти, охорони здоров’я і соцзабезпечення.

Далі події розвивалися за сценарієм, ретельно опрацьованим у ЦК РКП(б). 15 грудня 1922 р. в Харкові відкрився VII Всеукраїнський з’їзд рад. Його делегати схвалили декларацію про утворення Союзу РСР і проект основ Конституції СРСР. Вони звернулися до всіх рес- '■ публік із закликом негайно розпочати законодавче оформлення єдиної

держави й запропонували скликати загальносоюзний з’їзд відразу після закінчення роботи X Всеросійського з’їзду рад. Останній від­крився в Москві 23 грудня. У ньому взяли участь представники всіх республік, обрані делегатами всесоюзного з їзду. ЗО грудня відбувся 1 Всесоюзний з’їзд рад. Він затвердив декларацію про утворення Союзу РСР і союзний договір.

У цьому бездоганно складеному сценарії чужою нотою став лист В.Леніна “До питання про національності, або про “автономізацію”, написаний у день роботи І з’їзду рад СРСР. Таку “епохальну”, з погля­ду авторів сценарію, подію, як утворення СРСР, виведений хворобою з політичного життя вождь принизив до від’ємної величини. У перших рядках листа він висловив жаль, що “не втрутився досить енергійно і досить різко в горезвісне питання про автономізацію, яке офіційно називають, здається, питанням про союз радянських соціалістичних . республік". Важливо відзначити не тільки вжитий епітет (“горезвісне

V питання”), а й ототожнення автономізації незалежних республік із

• проголошенням СРСР.

Вождь усвідомлював, що ідея про двоповерхову федерацію, яку партійне керівництво використало без вагань і суперечок, має тільки декларативну цінність. Він пропонував у листі розглянути можливість повернення на наступному з’їзді рад до проблеми утворення Союзу , РСР з тим, щоб залишити союз тільки для двох відомств — військо-

’ вого і дипломатичного, а в усіх інших сферах життя відновити самос­

тійність республік. Однак ці пропозиції нікого не зацікавили. Напівпа- ' ралізованцц засновник державної партії втратив вплив на вищі ешело-

ни влади. Його лист приховали.

' Ленін мав рацію, визнаючи за своєю ідеєю про входження існуючих радянських республік на рівних правах у новоутворювану державу тільки пропагандистське значення. Справа виглядала б інакше, якби поряд із російськими центральними відомствами постали організовані всіма союзними республіками на паритетних засадах паралельні управ­лінські структури. Такого, одначе, не сталося. Союзними органами,

ПОСТАНОВИ ІРОСПОРЯДЖЕННН

Центрального Виконавчого Комітету

Союзу Радянських Соціялістичних Республік.

4К Оснівнім «акт (мнетцтуція) Союіу Радянських Соціалістичних Республік

ПКРША ЧАСТІША.

Декларація аре торам Союіу Рцмкип СвцМепкімх Республік.

Відомії утворилися радянські республіки, дер­жави цілого овіту поділили* чі на два табори: тя- бор капіталізму і.тпбор^соціялізму. Там, у таборі капіталізму—недонадфіа ворожнеча ти норівиИь, водьоніяльва &еій>ла та шовінізм. національний ГПІТ та погромі, імперіалістичні звірства та війни.

Тут, у таборі соціалізму обопільно довірря та ляд, національна свободата рівність, мирно лиін- житти і брате співробітництво парадів.

.Спроба капіталістичного світу, протяіх>м дслят- ній років розвивати національне іштншія шляхом погодження відьпоро розвитку пародій я сістсиог . окепльотації людини людиною, по дали поаитив- пах ияслідків. Павпяпп, клубок національних гу- псре*піостнЙ 800 гіілмпе ааллутувтмя, здгрожую'ш самому іствувмиго капіталізму. Буржуазія поп­лела собі⁴ нездатно]» налагодити гпіврлбітннитво народім.

; Тільки у таборі рал. тільки в умовах дикта­тур* пролетаріату, що зібрала навколо себе біль­шість наведення, виникла МОЖЛИВІСТЬ ЯИНЩИТИ до

тла иаціопальтгії гніт, утворити умови взаємного довір'я І закласти основи братнього гпівробіт- впцтво народів,

Тількя завдяки цим умовам, радянським ре<'- публіка* пощастило еборовктяоя віл нападів і*- періяліетів ЦІЛОГО світу, ВИутрІІІПЩХ та 30Ш1ІШ- ваг. тільки ці умова^дотіомопіи їй успішно злі­квідувати пдаадявоьку вШву, аабезпеадти сво* йЛяумаїи г аркбтушгш до кирпого гооподарсь- кого будівництва.

[ А. 10 ]ЬІК>! ВІЙНИ Н<‘ минули бсК'ЛІДИи. Цпнмииш , Ио.іи, :;явп;Ш IIи }ІКІ|\ іфШППК'Ки приЦЯ, рипруй- ; поплін мродукцШкі силн та пн'МіаЖ’Чіі гчнін- ї датські засоби, що мкшіїкли'чг як іматідук нінгш. і вед ци не да« амш-н окремим иуоиллим окремих держав налагодити господарське будівництво. ВИ­ЯВИЛОСЯ, ІЦО ВІДНОКМСНПЯ ПВроліІЬЛІЧ) Пи’ІіііДнрСІВп НЕМОЖЛИВО, КОЛО рІЧ'ЛубЛІКИ ІОТНуЮТЬ ПК]|('ММ.

.'} д/утоіч» боку «гп’снніста мім«ілродмм>го *тм- | новиїца 1 н*-боаііска ипвнх напидіи ж-мпнучс кл- . магяют Аіукн радянських республік, утвирі'ппя І їх одного фронту перед лицем капіталістичного

окруженця.

Врешті сама будова радянської кладіг. ііггоркл- ціоиальиої и» своїй клясовііі природі ппеувас працюючі маси радянських ркчіуолік на шлях злуки )• одну соцінліі’тичну СІМ».’

В«І ЦІ у.ЧоИП рішуче ВПМЛГЯЮТЬ .ЬіуКіІ ІіиДИНСІ.- ких республік в одну союзну держаку. ;м*б«у «гі<>- роишнсь І від зовнішньої небезпеки і •іабкиїсіити внутрішняя господарський ікютуп і свободу на­ціонального розвитку народів.

Поля пародій радянських республік, які зібра­лися недавно ня .^лди своїх ряд і однодушно ігрнПнили иостаїтну при утворення „С о ю і у Ра­дянськії х Соціалістичних Республік*, стак ноннощ лаиорх’кою ці>ого, іци союз цей к до­бровільно» злукоп рівноправних народів, що за можною республікою забезпечено право вільного виходу а союзу, що доїттуи у союз вільйпії всім радянським ооціялістичиим республікам, як кис іотиуюіин, т>«к 1 цим, іі(о ппнвкиуть пілпіще. що нова союзна держава буде достойним увінчинилм яаклал**нпх піе у жовтні Ійі7 р. оспів мпрногп співжіптя І братнього співробітництва иарп.-ця, ш<> вона стане вірною опорою проти світового капі- таліаму та ноним рішучим кроком на шляху ятуки працюючих воіх країн у Исосвітню Со»ііялі«тнчну Радянську Республіку.

і і -

14. Конституція СРСР. Москва. 1424 і>.

починаючи від очолюваного самим Леніним Раднаркому, стали органи російські. А це означало, що вони не тільки фактично (це спостерігало­ся завжди), а й юридично вивищилися над органами влади в респуб­ліках.

26 січня 1924 р. відкрився II з’їзд рад СРСР. Він затвердив першу Конституцію СРСР. Новий текст Конституції УСРР, пристосований до їі статусу союзної республіки, було затверджено в травні 1925 р. на IX Всеукраїнському з’їзді рад.

У Конституції СРСР термін “федерація” невипадково вживався тільки в назвах двох республік — Російської та Закавказької. Будь- яка диктатура несумісна з побудовою держави у вигляді федерації, бо останню утворює тільки поділ влади між центром і периферією. На рівні адміністративно-політичного устрою диктатурі відповідає тільки унітарна держава.

Росії надавали федеративний вигляд автономні республіки, області й округи, утворювані на територіях із переважно неросійським населен­ням. Але ці “суб’єкти федерації” були безпорадні перед всемогутнім центром і не мали незалежних від нього повноважень. Не існувало справжніх федеративних засад і всередині “договірної федерації”. Якщо по радянській лінії можна було говорити про поділ владних повноважень, то по партійній лінії влада була монолітною. Тим більше не існувало справжніх федеративних засад у новій двоповерховій кон­струкції — Союзі РСР

У пропагандистських цілях Конституція СРСР проголошувала державні права національних республік, їхню цілковиту рівність із Росією та право виходу з Союзу РСР. Усі республіки скріплювалися в єдину багатонаціональну державу тільки диктатурою Комуністичної партії. Більшовикам здавалося, що цього досить. Цього й справді бу­ло досить, поки існувала державна партія. Коли ж партія зійшла з історичної сцени, разом з нею роз­сипався й Союз РСР.

’ЗЖ? Шз