Як зробити компас

Найпростіше начепити компасну стрілку на вістря вертикально поставленої голки й дочекатися, коли вона розгорнеться в лінії північ – південь. Але в цьому випадку буде дуже складно орієнтуватися в градусному відліку. Тому бажано зберегти не тільки стрілку компаса, що прийшов у непридатність, але й шкалу, яку можна за допомогою нити або смоли прикріпити до плоского шматка кори або пінопласту. У центр імпровізованого компаса вушком униз треба застромити невелику голку або гострий, суху риб’ячу костянтин, на яку надягти стрілку. Головна незручність подібного компаса полягає в тому, що після кожного користування стрільцеві доводиться знімати з оси й надійно ховати.

Щоб користуватися компасом постійно, потрібно робочу поверхню закрити захисним склом. Для цього в кір або пінопласті вирізати поглиблення, діаметром перевищуюче на 1-2 мм довжину стрілки з таким розрахунком, щоб стрілка, насаджена на от, на 0,5-1 мм виявилася нижче зрізу шкали. Це необхідно для того, щоб стрілка з зі сторони не чіплялася за шкалу при обертанні, з іншого боку – не гальмувалася зверху захисним склом, що пригорнуло її. Робоча площина закривається осколком дорогого скла, посадженим на смолу, або затягується обривком прозорої поліетиленової плівки, що закріплюється на ребрі компаса за допомогою круговий нити або гумки.

Плівка захистить компас от води, вітру й одночасно не дасть можливості стрілці зіскочити з оси. Роль гальма може виконувати нитка або тонка гумка, натягнута понад плівку, і підкладений під неї шматочок пробки, пінопласту, кори, гумки, що впирається в центр стрілки.

Допомогти зорієнтуватися в сторонах світла можуть сталеві голки й шпильки. Для цього перед походом всі голки й шпильки варто намагнітити, приліпивши на кілька десятків хвилин до дорогого наявного магніту, і, звіривши з робочим компасом, позначити північний кінець фарбою. В аварійних умовах можна для цієї мети використати магніт, що перебуває в динаміку дорогого переносного приймача, у навушниках аудіоплейєра або спробувати намагнітити голку за допомогою електрики.

2. Спортивні карти

Спортивні карти. Види спортивних карт. Кольорові та чорно-білі карти. Масштаб спортивних карт. Оформлення спортивних карт. Відміни спортивних карт. Умовні знаки спортивних кольорових і чорно-білих карт. Класифікація умовних знаків. Зображення на спортивних картах рельєфу. Зображення на спортивних картах гідрографії, рослинності, штучних споруд. Визначення на спортивних картах відстані і азимуту. Читання карти.

Карта

Про карти вже було докладно розказане на початку про їхній масштаб, основні якісні параметри. Тепер же скажемо про надійність карт, про те, що карти можуть вільно або мимоволі «обманювати» туристів.

Ось чому туристи повинні завжди з деяким сумнівом ставитися до карт – і не тільки у зв’язку з їхньою невідповідністю дійсності внаслідок природного їхнього старіння, але й з урахуванням політичної кон’юнктури. Сліпа віра в карту, некритичне відношення до неї можуть привести туристів до небажаних результатів. Але, незважаючи на все це, карта залишається основним засобом орієнтування в туристському поході.

Особливу підозрілість треба проявляти стосовно карт-саморобок – викопіюванням, зробленим невідомо ким і з якої основи, може бути, не цілком уміло й сумлінно. Часто такі копії не мають не тільки дати оригіналу, але й масштабу й стрілки, що орієнтує їх на північ.

Тому й нам треба наполегливо привчатися при копіюванні карт дотримуватись всіх правил, працювати ретельно, сумлінно, дотримувати всіх необхідних реквізитів на копіях. Психологічно ми до цьому слабко готові, і це треба переборювати: необхідно, щоб на копіях були масштаб, орієнтуюча стрілка, рік видання оригіналу й прізвище того, хто копіював карту.

Коли ми орієнтуємося способом «по ситуації», мається на увазі те, що вона (ситуація) досить повно зображена на карті. У цьому випадку ми маємо можливість безупинно виконувати корінний елемент орієнтування – визначення точки свого знаходження на карті. Але якщо карта не дає нам достатньої інформації (орієнтири є в натурі, але їх немає на карті), те доводиться використати спосіб орієнтування по компасі. При цьому наша карта все-таки повинна забезпечувати можливість досить точного виміру азимутів (виняток – рідкі випадки прямої видимості орієнтирів-мет). Таким чином, рух по азимутах – це, насамперед, наслідок відсутності гарної карти.

Отже, повнота й вірогідність зображення місцевості – от головні якості карти, які треба враховувати туристам. Повнота залежить не тільки від масштабу, але й від специфікації карт: є карти адміністративні, карти транспортних шляхів, лісові, геологічні й т.п. Туристи не повинні відмовлятися ні від яких карт. Маючи кілька різних карт, можна шляхом їхнього порівняння одержати багато додаткових відомостей і виявити неточності, пробіли.