Способи орієнтування в лісі.

Отже, як же орієнтуватися в лесі? Судячи з тому, що люди блукають у ньому досить часто, можна зробити висновок: це не дуже проста справа. Такий висновок цілком справедливий. Складність орієнтування в лесі порозумівається вкрай обмеженим оглядом місцевості через дерева, що обступають, і підліска, тобто чагарнику, напівчагарнику й низькорослих дерев; у багатьох випадках видимість губиться вже в декількох кроках. Забравшись у таку хащу й зупинившись, щоб перевести подих, мимоволі оглянешся навколо. Справа, у двох – трьох метрах -ялинові лабети, так такі густі, що й стовбура не видно. Кинеш оком ліворуч -і ж картина. Їли, схожі, як близнюки, обступили тебе з усіх боків. От ця гадана «однаковість» оточення найчастіше й зароджує сумнів: чи туди ти йдеш?

Перед тим як зупинитися, усе здавалося ясно й просто: через кілометр повинен скінчитися ялинник, потім буде вирубка, де завжди багато брусниці, а ледве далі -і заповітна дорога. Але от це незначно – маленьке сомненьице – « читуди?», крім твоєї воли, починає катастрофічно підсилюватися й рости. Думки нав’язливо вертяться тільки довкола нього, і от уже пригадується, що перед ялинником гряда була якийсь не така і ялинник начебто б не той, тому так довго не кінчається, і... Одним словом, проходить кілька хвилин – і от упевненості не залишається й сліду. Доводиться болісно приймати рішення, у яку сторону зробити крок -уліво, вправо або не мудруючи лукаво крокувати навпростець. Однак, яке б напрямок не був обраний, неприємне відчуття, що ти йдеш не туди, що ти заблудився, не залишає тебе. Гірше того – воно увесь час підсилюється. Сам того не зауважуючи, прискорюєш крок, нишпориш очами по сторонах у пошуках яких-небудь знайомих орієнтирів й, тільки остаточно переконавшись, що тримаєш правильний напрямок, нарешті заспокоюєшся. На душу стає легко й радісно, миттю забуваються всі хвилювання. Снову починаєш зауважувати, що день всі так само красив, що птаха й не переставали співати й взагалі готов погодитися, що життя -прекрасна штука!

Майже з повною впевненістю можна сказати, що подібна історія не могла приключиться з тим, хто має в рюкзаку карту місцевості й компас. Власникові й т і другого можна сміло пускатися в подорож по невідомих місцях. Дійшовши до дорогого яскрава вираженого орієнтира на місцевості,, наприклад, до озера своєрідної форми, перетинання високовольтної електролінії й річечки й т.п., і знайшовши цей орієнтир на карті, відразу ж з’ясовуєш де ти перебуваєш й яка відстань має бути ще перебороти до кінцевої мети. Став особою до півночі, тобто по напрямку синього кінця стрілки компаса, і взяв у руки розгорнуту карту, визначаєш напрямок подальшого руху. Наприклад, кінцевою метою є селище, розташоване на карті відносно тієї точки, де стоїш, трохи вище й праворуч Виходить, ціль перебуває на північному сході. Поклав центр компаса на направляюся, що з’єднує точку місцезнаходження й ціль, вимірюєш кут між напрямком на північ і на мету. (Такий кут називають азимутом, відлік ведуть от нуля до 360° по годинній стрілці.) Зрозуміло, що за допомогою одного лише компаса виміряти точно кут не можна, але в цьому випадку цього й не потрібно. Установив, що (для приклада) азимут становить близько 10°, можна пускатися в подальший шлях по азимуті, тобто повернув на 10° вправо от напрямки на північ. Пройшовши деяку відстань, потрібно переконатися в правильності руху по азимуті, роблячи зупинки. Частота їх залежить от характеру місцевості й уміння ходить по лесі по прямій. Якщо синя частина стрілки компаса (у нашому прикладі) відхилиться на 10° уліво от напрямки руху -значить, усе в порядку, можна йти далі. Якщо ж кут відхилення стрілки буде іншим, потрібно зробити виправлення й взяти левее або правее, з таким розрахунком, щоб знову йти на 10° правее от напрямку на північ.

На практиці бувають випадки, коли, перевіряючи, як «тримаєш» азимут, подивившись на компас, готов не вірити своїм очам: стрілка показує, що йдеш у зворотну сторону! А пройдено якихось 150 -200 метрів! Така ситуація нерідко викликає повну розгубленість, Може, з компасом щось струсило? Але не довіряти компасу немає ніяких заснований! Просто геть, як дійсний друг, сказав неприємну, але правду. Зустрівши на шляху новий орієнтир, нанесений на карту, необхідний уточнить азимут подальшого руху, як це робилося в першому випадку. І в такий спосіб дійти до селища.

Так, тому, хто подорожує по лесі з картою й компасом, можна позаздрити. Однак гнітюча частина, що виїжджають у лес не має карти. Як же бути в цьому випадку? Чи можна, розташовуючи одним компасом, бути впевненим, що не заблудишся? Можна, тільки при обов’язковій умові, що на місцевості є якісь будь-які довгомірні -лінійні -орієнтири й ти знаєш, як вони розташовані щодо півночі. Такими орієнтирами можуть бути шосе, що йде із заходу на схід (невеликі повороти й відхилення тут роли не грають), залізниця, високовольтна лінія електропередачі й т.п. Якщо таких орієнтирів ні, на компас розраховувати не доводиться.

Представьте себе таку ситуацію. Ви перебуваєте в незнайомому місці. Вам дали компас і сказали, що потрібно знайти мисливську хатинку, що перебуває в п’ятьох кілометрах строго на схід. Завдання, скажемо прямо, нездійсненна. Абсолютно прямо рухатися в лесі неможливо: заважають дерева, камені, топкі болота й т.д. І як би ви не намагалися рухатися прямо на схід, наприкінці п’ятого кілометра відхилення от заданої прямої буде все-таки більшим і ціль (хатинка) залишиться встороне непоміченої. От якби хатинка стояла на березі ріки, що тече в того місцевості з півдня на північ, те тоді поставлене завдання можна було б вирішити успішно. Рухаючись на схід, ви б дозріли береги ріки, а потім вуж, пройшовши по ньому вниз або нагору за течією, без особливої праці відшукали хатинку. Можливість у потрібний час вийти на довгомірний лінійний орієнтир і дозволяє мисливцям, грибникам, ягідникам і туристам упевнено ходить по лесі, маючи при себе компас. Як правило, захід у лес починається саме з такого орієнтира -дороги, берега озера, залізниці й т.д. І, щоб не заблудиться, дотримуються принципу: пішов з орієнтира в одну сторону -повертайся в протилежну, за допомогою компаса, звичайно. Наприклад, пішовши з дороги в північно-східному напрямку, повертатися треба в південно-західному. Здавалося б, всі дуже просто.

Проте бувають на практиці випадки, коли людина робить начебто б все правильно, але дорогу, з якої пішов у лес, не знаходить і часом довго блукає, проклинаючи «» компас, щобреше. У чому ж справа? Найчастіше компас ні при чому. Помилка полягає у відході в лес із краю орієнтира або ж у виборі недостатньо протяжного орієнтира. Розглянемо це на конкретному прикладі. Допустимо, ми виїхали в лес за ягодами. Рухаючись на машині по лісовий дороге й спостерігаючи в шляху за Сонцем або за допомогою компаса, ми встановили, що кілька кілометрів перед зупинкою напрямок був досить постійним -їхали із заходу на схід, тобто був гарний по довжині лінійний орієнтир. Вийшовши з машини й переконавшись, що дорога й далі йде на схід, ми пішли з дороги в лес точно на північ. Протягом дня якось непомітно для. себе в пошуках ягід відхилилися на деяку відстань до сходу. Увечері, бажаючи повернуться до машини, довго йшли на південь, однак на дорогу не вийшли. Виявилося, що дорога в кілометрі за зупинкою машини круто згорнула на південь, а ми, збираючи ягоди, відхилилися до сходу більш ніж на кілометр, тому й не могли перетнути дорогу: не знаючи в повороті, рухаючись на південь, ми йшли вже паралельно дороге... Інший приклад. Пішовши з берега невеликого озера (недостатня довжина орієнтира) і повертаючись у зворотному напрямку, ми не знайшли його. Тут допущена аналогічна помилка. У лесі ми пройшли, як нам здавалося, небагато уздовж берега, насправді ж «вискочили» за межі озера. У першому прикладі знайти дорогу все-таки можна було, повернув через деяку відстань круто на захід. Значно гірше зложилася ситуація в другому випадку. Тут міг допомогти тільки досвід або невелике знання місцевості. Хоч компас і не громіздка, і не важка річ, нерідко у выезжающих у лес його не буває. Це чи геть поспіхом забутий удома, чи те його по необережності роздавили на привалі, чи те геть був загублений у шляху -так чи інакше, його найчастіше не виявляється. Як бути в цьому випадку? Звичайно, якщо мова йде в багатоденному виході «у поле» якоїсь експедиції або на протяжний маршрут туристичної групи, то компас коштує того, щоб за ним повернулися. А от якщо компаса не виявилося при виїзді в лес на один – два дні, без нього в ряді випадків обійтися можна.

Щоб не заблудиться в лесі без компаса, використають той же прийом -вихід на довгомірний лінійний орієнтир, а для визначення північного напрямку в цьому випадку враховують місцеві ознаки. Таких ознак, що вказують, у якій стороні перебуває північ або південь, існує чимало. Легше всього орієнтуватися по Сонцю, що в 13 годин перебуває точно з південної сторони обрію. Відомо також, що при нормальній тривалості світлового дня Сонце з’являється через обрій на сході й заходить на западе. Звідси нескладно зробити висновок, що, якщо Сонце після полудня перебуває десь на середині свого шляху от зеніту до точки заката, то воно в південно-західному напрямку. Виходить, що протягом усього дня, поки видно Сонце, можна зорієнтуватися. Більш точно визначити сторони обрію по Сонцю можна використовуючи годинники. Їх кладуть на долоню так, щоб годинна стрілка була спрямована на Сонце. Кут, що утвориться на часах між годинною стрілкою й цифрою 1 на циферблаті, потрібно розділити навпіл. Лінія, що розділяє цей кут, і є напрямок північ -південь. Потрібно тільки запам’ятати, що до полудня кут ділиться на лівій стороні циферблата, а після полудня -на правій. Цим способом особливо зручно користуватися в північних широтах, де Сонце навіть у літній полудень піднімається не дуже високо над обрієм, і, отже, годинну стрілку на нього можна направить більш точно.

Не треба забувати в можливості орієнтуватися по Сонцю й у похмуру погоду. Справа в тому, що місцезнаходження Сонця не можна визначити тільки в тому Випадку, коли воно закрито хмарами значної товщини й щільності, а це буває відносно рідко. У похмуру погоду при швидкому погляді Сонця не видно, але, придивившись уважно, можна виявити його місцезнаходження по характерній світлій плямі. Якщо все-таки Сонце не вдалося виявити, не варто тут же забувати в ньому, треба продовжувати спостереження. Хмари мають різну товщину, і вже через кілька хвилин Сонце може здатися в розриві хмар. Визначати сторони обрію по Сонцю, як сказано вище, допомагають годинник. Однак більш-менш точно кожний з нас може орієнтуватися по Сонцю й без годин, тому що в людині, як й у будь-якому іншому живому організмі, закладений «біологічний годинник», тобто вроджена здатність почувати час. Правда, ці годинники починають сильно «барахлить», якщо різко змінити спосіб життя; наприклад, удень спати, а вночі бодрствовать, або переїхати далеко на захід або на схід, в інший часовий пояс.

Очень гарним помічником в орієнтуванні при відсутності Сонця служить вітер. У багатьох це викликає подив – при одному згадуванні у вітрі виникає асоціація із чимсь непостійним. Досить згадати відоме вираження «вільний як вітер». Однак думка в здатності вітру міняти напрямок чи ледве не щохвилини помилково. Тільки в приземному шарі повітря, завдяки всіляким перешкодам, нерідко виникають пориви вітру різного напрямку. Що ж стосується більше високих шарів повітря, той їхній рух значно стабильнее. Понаблюдайте: у негоду гнані вітром важкі хмари, чи ледве не чіпляючись за верхівки дерев, повзуть і повзуть в одному напрямку, іноді по нескольку доби підряд. При цьому, якщо вітер і міняє свій напрямок, те дуже повільно. Ну, а щоб геть відразу назад повернув, таке буває вкрай рідко, і те обов’язково після повного штилю. Для орієнтування по вітрі необхідний перед заходом у лес запам’ятати напрямок руху хмар. Це допоможе визначити, у якому напрямку тримають шлях. Сталість напрямку руху хмар аналогічно сталості положення стрілки компаса, тільки сам напрямок може бути не північ – південь, як показує компас, а будь-яке інше. Помітимо, що напрямок руху хмар можна визначити навіть при незначній їхній швидкості, уважно спостерігаючи за ними в просвіт крони дерева.

На більших водоймах при відсутності компаса, коли через щільний туман не видно ні Сонця, ні обрису берегів, навіть легкий вітерець допоможе добратися до берега. У цьому випадку напрямок човна щодо хвилі, нехай і незначної, потрібно тримають постійним, що дозволить рухатися по прямій і з кожним змахом весел, наближатися до берега. Схожа ситуація іноді виникає й узимку. Якщо аматора підлідного лову риби на великій водоймі застиг сильний туман, іти по прямій, а не кружляє в одному місці, допомагає вітер. Правда, туман і дійсний вітер не бувають одночасно, але хоча б легкий рух повітря при уважному спостереженні можна виявити й при гаданому штилі. Допоможе в цьому такий нехитрий спосіб: намочить палець (можна слиною) і підняти його нагору. З той сторони, звідки дует непомітний вітерець, палець почне швидше прохолоджуватися, тому що вітер прискорює випар, що супроводжується втратою тепла. Установив напрямок вітру, іти по прямій нескладно, періодично перевіряючи напрямок вітру описаним вище способом.

У лесі північний напрямок можна визначити по мурашниках. Мурахи будують свій будинок майже завжди поруч із деревом, і не в будь-якому місці, а саме з його південної сторони. Порозумівається це тим, що для нормальної життєдіяльності мурашиного гуртожитку потрібні прямі сонячні луч, а будь мурашник з північної сторони дерева, то опівдні тінь от стовбура саме падала б на мурашник. Це дуже достовірна ознака, на який можна сміло покладе. Помилка можлива лише в тому випадку, якщо дерево, до якого «прив’язалися» лісові санітари, зрубали, а поруч залишилося інше дерево, що, природно, може й не бути з північної сторони мурашника. Якщо придивитися до каменю, довгий час лежав у тому самому положенні, то можна помітити, що з зі сторони геть часто буває покритий мохами. Це ознака північної сторони. На того частині стовбура дерева, що звернена до півночі; мохи й лишайники знаходять більше сприятливі умови для росту й, отже, розвинені краще. Справа в тому, що мохи люблять вологу, лишайникам вона теж необхідна, а на північній стороні дерева або каменю після дощу або роси вона зберігається досить довго (на камені нерідко волога буває й у вигляді конденсату). З південної сторони випар іде інтенсивніше й поверхня швидко висихає. У полуденні годинники літнього дня сонце повністю висушує звернену до нього поверхня й тим самим позбавляє життя будь-яку рослинність, корни якого не мають контакту із ґрунтом. Виключення становлять лише рослини, у тому числі гриби – паразити, що харчуються соками дерева, на якому вони влаштувалися. Багато хто, напевно, знають, що й по кронах дерев можна визначити, де перебуває південь і де північ. З південної сторони, як правило, крона розвинена більше. Вона як би подалася назустріч полуденному Сонцю. Однак необхідний пам’ятати, що така «однобокість» крони добре виражена тільки в дерева, що виросло на вільному місці. В умовах же густого лісу через близько варте потужне дерево крона не може формуватися нормально, вона посилено розвивається в ту сторону, де більше вільного простору й світла. Якщо це потужне дерево згодом упаде, підрубане сокирою, або просто от старости, то орієнтування по кроні що остались, вирослого в гнобленні дерева, ні до чого гарному не приведе. Таку помилку легко допустить у районі, де проводилися суцільні рубання лісу. Самотнє дерево, що стоїть серед вирубки, так і хочеться використати для орієнтування по кроні. Однак спокушатися не треба: по такому дереву визначити, де південь, а де північ, неможливо, хіба що є Випадковий збіг. Річні кільця на випинає також здатні вказати, з якої сторони південь і з яку північ. Майже завжди вони ексцентричні й мають із південної сторони стовщення. Але й у цьому випадку треба бути впевненим, що дереву при житті ніщо не заважало розвиватися. Інакше, «читаючи» такий пень, можна одержати, як зараз прийнято говорить, помилкову інформацію. Орієнтуючись у лесі по місцевих ознаках, варто пам’ятати, що після дощу стовбур дерева довше залишається мокрим з північної сторони, що навесні сніг починає підтавати в комля коштуй сторони, що звернена до півдня, образуючи своєрідну дзвінку.

Інколи так обставини змушують робити переходи по лесі в нічний час. При відсутності компаса орієнтування в цьому випадку вкрай утруднено, і допомогти може тільки зоряне піднебіння. Полярну зірку, що завжди вказує на північ, легко відшукати завдяки близькому сусідству сузір’я Великої Ведмедиці. Це сузір’я, що складається із семи зірок, має форму ковша. Якщо подумки провести направляюся лінію через дві крайні зірки «ковша», то на відстані, у п’ять разів перевищуючу відстань між цими зірками, можна побачити досить яскраву зірку (другої величини). Це і є Полярна зірка. У кого гарний зір, той може перевірити, чи правильно вона знайдена, таким способом: Полярна зірка входить до складу сузір’я Малої Ведмедиці, що також складається із семи зірок і має форму ковша, але меншого по розмірі. У цьому ковші ручка закінчується Полярною зіркою. Полярна зірка -надежнейший й, мабуть, єдиний орієнтир, доступний в умовах темряви. Правда, якщо на піднебінні видна Луна, те й вона може допомогти встановить сторони обрію. Це знати особливо важливо, тому що навіть найтонша поділ хмар сильно утрудняє знаходження Полярної зірки. Орієнтуються по Місяці, знаючи «розклад» її руху по небозводу. У повню в 7 годин вечора Луна перебуває на сході, опівночі -на півдні, а в 7 годин ранку -на западе. На практиці використають для визначення фази Місяця такий нехитрий спосіб: витягнувши руку вперед, підводять прямий вказівний палець до місячного серпа з лівої сторони. Якщо при цьому палець і серп утворили букву «р», -виходить, Луна «росте», тобто спостереження ведеться під час першої чверті Місяця. Якщо букву «р» утворити не вдалося, виходить, чверть Місяця -остання. У цьому випадку місячної серп нагадує букву «з», з якої починається слово «старіти».

Почти кожному, хто хоч кілька разів побував у лесі, зустрічалися просіки, прорубані у вигляді коридорів і ліси, що йдуть у хащу, прямо як стріла. А той, хто виходив на перетинання двох таких просік, звернув, напевно, увагу на варті в центрі перетинання невисокі стовпи з якимись цифрами, нанесеними чорною фарбою на спеціально зроблених стесах. Ці просіки й стовпи дуже допомагають орієнтуватися в лесі. Всі ліси нашої країни для зручності користування за допомогою просік розділений на ділянки, називані кварталами. Розподіл лісу на квартали багато в чому схоже з розподілом на квартали великого міста, тільки замість вулиць квартальними границями в лесі служать просіки. У відмінність от міських вулиць, які можуть бути орієнтовані щодо півночі як завгодно, квартальні просіки в лесі прорубуються за рідкісним винятком строго з півдня на північ і із заходу на схід. Розміри кварталів бувають різні й за висять от цінності лісу. Ніж цінніше лес, тим на менші квартали геть розділений. Так, наприклад, зелені зони міст мають квартали розміром кілометр на кілометр, іноді кілометр на полкилометра й навіть полкилометра на полкилометра. У так званих лесоизбыточных районах, де лесом покриті значні площі, квартали бувають розміром два на два кілометри, два на чотири, чотири на чотири й рідше два на вісім кілометрів. При цьому, якщо квартал має форму прямокутника, те геть витягнуть із півночі на південь. У кожнім лісництві сво--своя нумерація кварталів, що починається з одиниці (в. північно-західному куті лісництва). Далі номера йдуть один по одному до східної границі лісництва. Потім нумерація переходить на наступний ряд кварталів і знову наростає ліворуч праворуч от західної границі кварталу до східного, тобто присвоєння номерів лісовим кварталам здійснюється по того ж схемі, як читаються букви на сторінці книги. На перетинаннях просік спеціально встановлюються стовпи, які називають квартальними. Висота таких стовпів 1 метр, діаметр -близько 24 сантиметрів. У верхній частині стовпа роблять стесы, називані щоками. На них пишуть номера тих кварталів, які сходяться в цих стовпів. Варто запам’ятати, що квартальний стовп завжди встановлюється таким чином, щоб щоки дивилися по діагоналі в глиб тих кварталів, номера яких на них написані, а грани, утворені двома щоками спрямовані уздовж просік. Завдяки цьому, зустрівши квартальний стовп, легко встановить, з якої сторони перебуває північ. Його напрямок показує грань, на щоках якої номера кварталів мають найменший номер. На малюнку напрямок на північ показує грань між щоками, на яких нанесені номери кварталів 21 й 22. От квартальних вони відрізняються тим, що в них дві або одна щоки або зовсім інша форма верхньої частини стовпа, та й розміри стовпа інші. Зазначені стовпи також можуть допомогти в орієнтуванні, але для того, щоб скористатися ними, потрібні більше глибокі спеціальні знання, які при бажанні можна знайти в підручнику по лісовпорядженню.

Ориентируясь у лесі по місцевих ознаках, особливо по таким як форма крони дерева, ексцентричність річних кілець на зрізі пня, покриття каменів і стовбурів дерев мохами й лишайниками, потрібно намагатися користуватися відразу декількома з перерахованих ознак, щоб уникнути випадкової помилки. Розглянуті нами місцеві ознаки, по яких вдається визначити сторони обрію, є основними й далеко не вичерпують усього різноманіття, яким розташовує природа і яким може скористатися спостережлива людина. Придивитеся, зіставте побачене, і ви самі відкриєте, що перші таловини з’являються навесні на схилах, звернених до півдня, що плоди і ягоди починають швидше дозрівати з південної сторони куща або дерева, що трава навесні з південної сторони купини або каменю вище, ніж з північної, а наприкінці літа більше соковита з північної сторони й т.д. Навчите читати сліди Сонця на земля, і ви завжди будете з «компасом»!