У світі орієнтирів

Людина часто випробовує необхідність визначати своє положення в часі й у просторі — орієнтуватися. Для цього застосовуються найточніші прилади й різноманітні наукові методи. Вони, наприклад, дають можливість вирішити дуже складну проблему орієнтування штучних супутників Землі, космічних ракет і кораблів.

Однак не слід думати, що вміння орієнтуватися без приладів у наші дні втратило своє практичне значення. Люди найрізноманітніших професій – географи, топографи, геологи, ботаніки, лісівники, мисливці – часто можуть потрапити в умови, коли знання природи, уміння знаходити потрібний напрямок, передбачати зміни погоди мають досить важливе, а іноді й вирішальне значення. Великий досвід, накопичений людством у цій області, дає можливість використати для орієнтування найрізноманітніші предмети і явища природи – від зірок до квіткового пелюстка.

Календар, годинники, номери будинків, тролейбусів, назви вулиць, світлофори, вуличні знаки, вивіски магазинів, афіші театрів – все це допомагає нам з найменшою витратою сил і часу орієнтуватися в міських умовах. У степу й у горах, у пустелі або в лісі з’являється необхідність у виборі природних, природних орієнтирів й в умінні ними користуватися.

Мандрівник В. К. Арсеньєв не раз вислухував справедливий докір від свого провідника, митецького слідопита Дерсу Узала: «Ока є – подивися немає чим».

Рідко хто з нас не прийме й на свій рахунок цей докір.

Що ж таке орієнтування?

Найдавніші замальовки місцевості на каменях, костях, шматках дерева говорять про те, що людина вже на ранньому щаблі розвитку прагнула визначити місце свого положення щодо навколишніх предметів.

У середні століття в монастирях почали виготовляти географічні карти, на яких схід позначався вгорі, оскільки так називані святі місця (наприклад, для християн Єрусалим у Палестині) стосовно Європи перебували на сході.

Тоді й виник термін «орієнтування», що походить від латинського слова «oriens» і французького слова «orient», що означають «схід».

Можна також припустити, що це поняття зв’язане ще з тим періодом, коли люди користувалися для визначення напрямків видимим місцем сходу Сонця.

Орієнтуватися — значить визначити своє місце розташування в просторі стосовно сторін обрію й до предмета — орієнтиру, видимому з точки місцезнаходження, а також у часі, тобто вміння визначити час.

Людині доводиться орієнтуватися на поверхні землі, під землею, на воді, під водою й у повітрі в будь-який час доби, року й при будь-якій погоді. А тепер, після виходу з корабля у відкритий космос льотчика-космонавта СРСР Леонова й повторення цього експерименту американським космонавтом Едуардом Уайтом, можна сказати, що й у космосі.

Під час орієнтування можна вдаватися до допомоги непрямих показників – різних ознак, природних і штучних, до допомоги випадкових предметів і спеціальних приладів.

Ми розглянули прийоми орієнтування, у яких використаються найпростіші прилади або допоміжні випадкові предмети, наприклад олівець, монета, сірник, камінь, травинка і т. ін.

Одна з найдавніших наук, астрономія, дала людині засіб для точного вимірювання часу, знаходження напрямків по сторонах обрію, для визначення положення на суші, на морі, у повітрі й у космосі. Для орієнтування можна також використати характерні обриси рельєфу, водну поверхню, ґрунти, тварин, рослини, звуки, світло, тіні, заходи, дим, пил і багато інших орієнтирів.

Без великого перебільшення можна сказати, що використання для орієнтування різноманітних предметів й явищ майже безмежно. По суті справи весь навколишній нас світ у якомусь ступені є «світом орієнтирів».

Ми розглядаємо в методичній роботі спробу зібрати й систематизувати найбільш корисні для людини відомості про орієнтування людини й тварин.