- •Історія розвитку спортивного орієнтування.
- •Сучасна ситуація у сфері туризму
- •Спортивне орієнтування – непростий шлях до успіху
- •Біг по дистанції
- •Визначення що є спортивне орієнтування
- •Зв’язок із загальною середньою освітою
- •Аналіз змісту програми з спортивного орієнтування
- •Основні завдання:
- •Повинні знати:
- •Повинні вміти:
- •Тактика спортивного орієнтування
- •Спортивне орієнтування є складовою частиною навчального плану загальнонаукової та професійної підготовки фахівців з фізичного виховання вищих навчальних закладів України.
- •У результаті вивчення "Спортивного орієнтування" студент повинен знати:
- •Студенти повинні вміти:
- •Основи топографічної підготовки та спортивного орієнтування
- •2.1. Загальні положення орієнтування на місцевості
- •Спортивне орієнтування як засіб оздоровлення фізичнної культури школярів
- •Методика занять спортивним орієнтуванням середнього та старшого шкільного віку.
- •1. Техніка і тактика шкільного спортивного орієнтування
- •Технічні прийоми в орієнтуванні
- •Тренувальні вправи:
- •Вправи для тренувань:
- •Спортивне орієнтування як засіб оздоровлення фізичної культури школярів
- •1.1 Оздоровче значення спортивного орієнтування
- •Види змагань
- •1. Орієнтування в заданому напрямку
- •1.2 Паркове орієнтування
- •1.3 Орієнтування на маркірованій трасі
- •1.4 Орієнтування на вибір
- •Компас й як ним користуватися
- •Спортивний компас
- •Способи визначення магнітного азимута за допомогою різних компасів мають деякі особливості.
- •Як зробити компас
- •2. Спортивні карти
- •Карта в спортивному орієнтуванні
- •Спорядження орієнтувальника.
- •1. Взуття
- •2. Одяг
- •3. Компас
- •4. Картка учасника
- •5. Карта
- •Тренування орієнтувальника
- •1. Читання карти
- •2. «Пам’ять карти»
- •3. Звірення карти з місцевістю
- •4. Контроль відстані
- •5. Володіння компасом і контроль напрямку
- •Азимут береться в три прийоми
- •6. Тактика орієнтування
- •Організація змагань
- •Обов’язки учасників змагань.
- •Медичне забезпечення змагань з орієнтування
- •Заходи безпеки при проведенні змагань та тренувань.
- •У світі орієнтирів
- •Що ж таке орієнтування?
- •Орієнтування в космосі й Всесвіті
- •Орієнтування на місцевості по карті й компасу
- •Що таке орієнтування карти?
- •5. Відстань і азимут на місцевості
- •6. Способи орієнтування на дистанції орієнтування
- •Орієнтування на незнайомій місцевості з компасом і картою
- •Способи спортивного орієнтування.
- •Орентирование по карті
- •Компасне орієнтування
- •Карта у спортивному орієнтуванні.
- •Висновок.
- •Орієнтування по топографічних картах
- •Топографічна карта.
- •Орієнтування по карті
- •Деякі особливості орієнтування в різних природних умовах:
- •Способи орієнтування в лісі.
- •Визначення сторін горизонту за зірками.
- •Визначення сторін горизонту за допомогою годинника.
- •Ориентирование ночью по луне и местным предметам.
- •Небесні світила.
- •Визначення часу по птахах і квітам.
- •Визначення сторін обрію по сонцю, місяцю й зіркам.
- •У цей час ми розрізняємо наступні сузір’я.
- •Особливості орієнтування в тайзі.
- •Особливості поводження й орієнтування тварин.
- •Як же птахи орієнтуються?
- •Головне – у тайзі не загубитися.
- •Ориентирование в Арктике и Антарктике
- •Підготовка даних для руху по азимутах.
- •Порядок і техніка руху але азимутам.
- •Система і правила проведення змагань. Правила змагань зі спортивного орієнтування Основні положення
- •Організація старту змагань з орієнтування у заданому напрямку
- •Обладнання дистанції з орієнтування у заданому напрямку та її проходження
- •Зразки контрольних карток для змагань з різною кількістю кп.
- •Організація фінішу.
- •Висновок
- •Контрольні запитання
- •22. Як відбувається визначення переможців змагань із спортивного орієнтування.
Азимут береться в три прийоми
1) помістити компас на карті так, щоб його бічна крайка з’єднувала вихідну й кінцеву точки руху, і зафіксувати (пригорнути);
2) орієнтувати карту, при цьому бічна сторона компаса буде візирною лінією, вказує напрямок руху;
3) напрямок азимута фіксується поворотом колби компаса до сполучення лінії південь-північ на дні колби з лініями магнітного меридіана зорієнтованої карти, (якщо не провести останню операцію, те все зведеться до простого руху по напрямку).
При використанні «пальчикового» компаса азимут береться трохи простіше: з’єднавши візирною віссю компаса початкову й кінцеву точки; карту, постійно притиснуту до компаса, просто орієнтують; поворот колби необхідний у тому випадку, якщо магнітний меридіан карти пролягає вдалині від компаса. Додаткова зручність досягається тим, що карта й компас в одній руці, дозволяє сполучати контроль напрямку й читання карти.
Продовживши напрямок пластини (візирної осі) поглядом підбирають примітний орієнтир і рухаються в тім напрямку, тримаючи компас перед собою. Досягши обраного орієнтира, у тім же напрямку засікають новий. У густому лісі напрямок контролюють по паралельності стрілки й рисок на дні колби, зберігаючи при цьому постійне положення пластини компаса щодо тулуба.
Вправа 5.1 Учасники повинні визначити азимут до видимих орієнтирів. Вправа краще виконувати на височині або відкритому місці. Тренер називає кілька орієнтирів, пропонує учасникам визначити азимут (у градусах) на кожний з них. Записані результати вимірів перевіряються по карті.
Вправа 5.2 на відстані 50-200 метрів від старту радіально встановлюють контрольні пункти, позначені табличкою з паролем. На старті учасникам видається картка, де зазначені номери КП, азимути й відстані. Після узяття кожного КП учасник повертається у вихідну точку. Перемагає той, хто швидше всіх виконає завдання. Це вправа можна провести у вигляді естафети, розділивши учасників на кілька команд.
Вправа 5.3 «Біла карта». Тренер на карті планує звичайну дистанцію в заданому напрямку (відстань між КП 100-300 м). Потім КП, старт і фініш, магнітні меридіани переносяться на кальку й копіюються по кількості спортсменів. Учасник по цій «білій карті» за допомогою азимута повинен пройти всю дистанцію.
Вправа 5.4 Тренер ставить дистанцію в заданому напрямку. Після цього більша частина кожного перегону між КП заклеюється пластиром або вирізує. Спортсмен повинен пройти дистанцію, рухаючись по напрямку в районах, заклеєних (вирізаних) на карті.
6. Тактика орієнтування
Процес рішення будь-якого тактичного завдання починається з оцінки ситуації. Оцінити ситуацію – значить розглянути всі фактори, що впливають на рішення завдання, і оцінити їхнє значення.
У ході змагань до постійно діючих факторів можна віднести якість карти, рівень технічної підготовки спортсмена, ціль виступу. Тимчасові фактори визначають особливість даної, конкретної ситуації, наприклад, орієнтир, у якого стоїть знак КП, проміжні орієнтири, дії суперника в районі КП і різкі зміни погодних умов.
Спортсмени повинні виходячи на старт твердо знати масштаб карти й висоту перетину рельєфу, рік зйомки або коректування
Оцінивши ситуацію, спортсмен звичайно приймає рішення в загальній формі, потім рішення деталізується.
Вибір шляху – основне тактичне завдання на трасах заданого напрямку. Вирішуючи проблему вибору шляхи, спортсмен разом з тим повинен ураховувати не тільки швидкість пересування, але й надійність обраного варіанта, при якому можливість збитися зі шляхи мінімальний.
Основна операція при виборі шляху – виділення опорних орієнтирів, тобто таких, які можуть бути використані при русі до КП. Природно, як опорні орієнтири переважно вибирати об’єкти добре помітні на карті й на місцевості, для досягнення яких, як правило, не будуть потрібні прийоми точного орієнтування.
Опорні орієнтири можна розділити на гальмові, обмежуючі, що збирають, що розсіюють і прив’язки.
Гальмовими називаються легко помітні орієнтири, що лежать поперек шляху руху, у тому числі, що лежать за КП. Вони служать головним чином для контролю відстаней.
Обмежуючими назвемо помітні орієнтири, розташовані уздовж шляхи руху або осторонь, що дозволяють контролювати напрямок руху.
Росіювальні орієнтири – це об’єкти, які вимагають обходу з різних сторін, наприклад, болота, озера, ділянки труднопроходимой місцевості, пагорби. Якщо в орієнтирі, що розсіює, існує один зручний прохід (дорога, міст через ріку й т.д.) – цей прохід можна назвати орієнтиром, що збирає, або вузлом. Такий орієнтир ділить весь перегін від КП до КП на дві самостійних ділянки.
Прив’язки – орієнтири, з яких починається точне орієнтування для виходу на КП.
Виділення опорних орієнтирів відбувається під час оцінки ситуації, звичайно в кілька етапів.
Оцінка ситуації починається з попередньої оцінки карти місцевості, по якій має бути бігти. Перегляд ділянки з перегоном виробляється грубим читанням карти. Особлива увага варто обертати на що розсіюють й обмежують (у тому числі попутні лінійні) орієнтири, що визначають відхилення від прямого шляху. У результаті створюється узагальнене уявлення про ділянку місцевості, необхідне для вибору шляху.
Вибрати шлях – значить вибрати точку початку точного орієнтування (прив’язку до КП), проміжні опорні орієнтири (через які проходить раціональний маршрут) і прийоми орієнтування.
Вибрати прив’язку до КП і того самим розділити перегін на етапи грубого й точного орієнтування – значить вирішити одну із завдань вибору шляхи. Для цього необхідно оцінити район розташування КП – кінцевої мети перегону, при цьому потрібно з’ясувати які орієнтири поруч із КП можуть служити прив’язками, також потрібно врахувати видимість орієнтира, на якому перебуває КП. Прив’язка до КП повинна досить добре виділятися на місцевості (небезпечний аналогічний орієнтир поблизу прив’язки). Іноді не буває підходящих орієнтирів по шляху до КП, у цьому випадку використають обмежуючому завданню прив’язку (мал.7а). При виборі прив’язки варто врахувати зустрічний біг суперників, що взяли КП (його можна використати для контролю напрямку).
Наступний етап вибору шляхи – вибір проміжних опорних орієнтирів. Потрібно прагнути до зменшення їхньої кількості, віддаючи перевагу добре видимі й легкодоступні. Корисно використати попутні лінійні орієнтири, навіть якщо вони не полегшують біг, те однаково допомагають зберігати напрямок. Відхилення від прямої лінії, що з’єднує КП, повинне бути по можливості мінімальним. У гірській місцевості варто уникати невиправданого великого набору висоти й пам’ятати, що швидкість сильно знижується на найбільш крутих ділянках схилу. На грамотно спланованих дистанціях часто існує проблема вибору із двох і більше варіантів шляху. При вирішальному виборі шляху доводиться враховувати відразу трохи факторів: довжина шляхи, швидкість перегони по різних ділянках місцевості, надійність варіанта.
Вибір шляху полягає у виборі прийомів орієнтування. Вибираючи їх, важливо враховувати рівень своєї технічної підготовленості. Точність виконання прийому повинна відповідати видимості орієнтира, на який ми виходимо. Більше висока точність вимагає більших витрат часу, більше низька приводить до помилок. Починаючим орієнтувальникам важливо оцінити ступінь надійності руху по обраному варіанті.
До прийомів грубого орієнтування ставляться:
- рух по напрямку
- руху по орієнтирах, при якому для досягнення мети використаються заздалегідь обрані (проміжні) орієнтири і їхні сполучення. При цьому більшу роль грає контроль відстані.
Найпоширеніший варіант – руху по лінійних орієнтирах: по дорогах і стежкам, уздовж контуру рослинності, струмків і т.п.
Другий варіант руху по орієнтирах – рух по ланцюжку орієнтирів, що відстоять друг від друга на дві^-двох-одну-дві довжин видимості. Розрив ланцюжка орієнтирів переборюється рухом по напрямку. Карту орієнтують по компасі або опираючись на почуття напрямку. При цьому контроль відстані здійснюється по самих опорних орієнтирах. У їхній якості можна використати майданні об’єкти (горбки, галявинки, болота й т.п.), у чистому лісі або на відкритій місцевості – точкові орієнтири (камені, альтанки й т.п.).
Третій варіант руху по орієнтирах – біг по горизонталі (траверс) або поперек схилу. У гористій місцевості існує небезпека виникнення помилкових відчуттів на плавно, що изгибаются схилах, тому обов’язково потрібно застосовувати контроль напрямку за допомогою компаса й карти.
При русі по напрямку дуже часто використається «біг у мішок», коли як збиральнику орієнтиру можна використати перетинання або розвилку двох добре помітних лінійних орієнтирів, що перетинають напрямок руху
У цьому випадку напрямок можна витримувати лише приблизно.
Для розширення можливості грубого орієнтування широко застосовують різні варіанти вибору шляхи з попередженням. До попередження прибігають завжди, коли гальмові орієнтири є тільки з однієї сторони від кінцевої точки руху для страховки від виходу на паралельну ситуацію, а також коли ціль лежить на витягнутому лінійному орієнтирі.
Якщо зустрічаються прив’язки, витягнуті в напрямок КП, з їхньою допомогою можна уникнути точного орієнтування, використовуючи інерцію руху по напрямку.
Прийомами точного орієнтування є:
- рух по азимуті
- рух із читанням карти, контролем напрямку й відстані
Рух із читанням карти використається для виходу на КП по насиченої орієнтирами місцевості. Читання карти виробляється приблизно один раз на довжину видимості. На ділянках гарної видимості довжина шляхи із застосуванням цього прийому зростає. Короткі ділянки руху із читанням карти можуть знадобитися в точках зміни напрямку, наприклад складне перетинання доріг і т.п. Відсутність контролю напрямку компасом і контролю відстані може привести до помилок, наприклад, до виходу на паралельну ситуацію.
Перед тим, як почати пошук КП від прив’язки, варто звіритися з «легендою» й уточнити місце розташування пункту. При виході в точку КП треба шукати в першу чергу орієнтир, на якому стоїть пункт. Якщо орієнтир представляє певну перешкоду (скеля, болото й т.п.), то за допомогою «легенди» і карти можна вирішити чи переборювати його або обійти з потрібної сторони. У тому випадку якщо пошук КП на малопомітному орієнтирі від прив’язки не приніс результату, то треба повернутися назад і повторити спробу, може виявитися, що ви просто не помітили КП, якщо й другій спробі була безрезультатної, те варто вийти на іншу прив’язку й повторити пошук.
На жаль, існує ймовірність помилки начальника дистанції (особливо на малозначних змаганнях) або знищення знака КП із хуліганських спонукань. Про це буде свідчити той факт, що ви надійно не менш чим із двох прив’язок виходите на орієнтир, зазначений у карті й «легенді», але не виявляєте знака КП. У цьому випадку, виключивши власну помилку, пошук знака КП припиняють і продовжують дистанцію, обов’язково повідомивши про те, що трапилося, суддям на фініші.
На дистанції завжди є ймовірність зустрічі спортсменів, що рухаються по одній дистанції, іноді вони утворять групу, рухаючись близько рухаючись, друг до друга – «паровоз». Приєднання до «паровоза» завжди прискорює рух, але практично, ніколи не робить його більше точним. Бездумне переслідування веде часто до втрати орієнтування. Грубу помилку роблять ті спортсмени, які, наслідувати майстрів, тікають із КП не подивившись попередньо в карту (досвідчені спортсмени встигають подивитися ділянку карти з наступним перегоном ще до виходу на КП). Починаючим орієнтувальникам взагалі не слід використати біг за іншими спортсменами.
