II. Translate the sentences into English using the key terms:

1. Головними джерелами міжнародного права є багатосторонні договори, міжнародні звичаї і спільні закони, які визнаються цивілізованими державами;

2. Джерела міжнародного права (у юридичному значенні)- це форми, в яких існують норми міжнародного права, створені суб’єктами міжнародного права в результаті узгодження своїх позіцій;

3. У найшіршому розумінні джерелом міжнародного права можна було б назвати матеріальні умови жіття суспільства;

4. Незважаючи на розбіжності теоретичних концепцій щодо поняття “джерело міжнародного права”, у у сучасному міжнародному праві з цього питання варто виходити з міжнародної угоди, учасниками якої стали практично всі держави світу. Мається на увазі Статут Міжнародного Суду;

5. У статті 38 Статуту Міжнародного Суду дано перелік джерел міжнародного права, застосовуваних цим судом при розв’язанні переданих йому спорів;

6. Поняття джерел міжнародного права тісно переплітається з проблемою створення міжнародно-правових норм;

Project Міжнародний договір як джерело міжнародного права.

В одному з найважливіших міжнародно-правових Документів сучасності — Статуті ООН — особливо вирізняється міжнародний договір як джерело міжнародного права. У преамбулі Статуту ООН ідеться про рішучість народів Об'єднаних Націй «створити умови, за яких можна додержуватися справедливості і поваги до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права...».

Проте в науці міжнародного права склалося дві точки зору на місце договорів у системі джерел міжнародного права: 1) визнання пріоритетним джерелом договору; 2) визнання пріоритетним джерелом звичаю.

Прихильники превалюючої ролі міжнародного договору як джерела сучасного міжнародного права виводять його першорядність із таких висновків:

1. Після Другої світової війни кількість міжнародних договорів різко зросла і вже давно подолала першу сотню тисяч. Питома вага міжнародних договірних норм явно перевищує норми, що випливають з інших джерел міжнародного права.

2. Міжнародний договір є чітко висловленою згодою держав, зручним засобом формулювання норм, взаємних прав і зобов'язань. Наявність як самого міжнародного договору, так і його норм і, що не менш важливо, їх зміст досить легко встановити.

3. Міжнародний договір дає змогу оперативно врегулювати міжнародні проблеми, що виникли.

4. Переважаючої ролі міжнародний договір набув у другій половині XX ст., коли цілі інститути (прав людини, роззброєння і контролю за його здійсненням, міжнародної боротьби зі злочинністю тощо) і навіть галузі між народного права (міжнародне ядерне право, міжнародне космічне право, міжнародне договірне право, міжнародне посольське і консульське право, міжнародне морське право, міжнародне економічне право та ін.) або набули договірного оформлення, або почали розвиватися здебільшого через укладення відповідних міжнародних договорів.

5. Форма викладу норм міжнародного договору дає можливість здійснювати чіткий контроль за його виконанням як міждержавними і внутрішньодержавними інституційними механізмами, так і неурядовими організаціями, широкою громадськістю.

6. Глобальні та інші подібні проблеми сучасного міжнародного життя поставили перед державами та міжнародними організаціями вимогу здійснювати свідомий, узгоджений вплив на міжнародні відносини, що є можливим лише через міжнародний договір.

7. Лише через міжнародний договір можна програмувати міжнародні відносини, викликати до життя нові відносини або сприяти їх виникненню.

8. Процедура укладення міжнародного договору порівняно проста. Період його створення значно коротший за період створення міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.

9. Норми міжнародного договору не ведуть до суперечливого тлумачення або специфічного, особливого розуміння.

10. Механізм реалізації міжнародних договорів ефективніший за механізм реалізації міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.

11. Міжнародний договір можна використовувати для регулювання будь-якої сфери міждержавних відносин. У сучасних міжнародних відносинах з'явилися цілі галузі міждержавних стосунків, які взагалі не можуть бути врегульовані без міжнародного договору або регулюються виключно договором (роззброєння, співробітництво в атомній промисловості, міжнародна безпека, економічна, науково-технічна та інші види спеціалізованої співпраці).

Наголошуючи на перевагах міжнародного договору як джерела міжнародного права, не слід забувати й про його недоліки. Більшість договорів є результатом компромісу, якого вдалося досягти в результаті переговорів. Але часто це досягається за рахунок чіткості, ясності формулювання. Значна більшість принципів та універсальних норм міжнародного права навіть у найавторитетніших міжнародних угодах формулюється дещо звужено (на відміну від того, як вони функціонують століттями у звичаєвому міжнародному праві). Багато таких угод за кількістю її сторін часто поступаються відповідним міжнародним звичаям, які визнають сучасні суб'єкти міжнародного права. Надто оптимістичними є твердження про можливість оперативною врегулювання міжнародних відносин тільки завдяки міжнародному договору. Практика свідчить, що для підготовки і переговорів з метою укладення деяких багатосторонніх договорів були потрібні роки й десятиріччя. Особливо це є характерним для відносин роззброєння, контролю над озброєнням, заборони зброї масового знищення тощо.