4. Характеристика гарантій правовоϊ охорони конституціϊ

Центральним елементом системи правово охорони конституҮ ці конституційний контроль — передбачена законодавством діяльність уповноважених державних органів, яка поляга в пеҮ ревірці та оцінюванні відповідності правових актів конституці та в усуненні встановлених невідповідностей шляхом застосування різних юридичних засобів (скасування, зупинення ді акта, право вето тощо)24. Конституційний контроль специфічною функці ю компетентних державних органів щодо забезпечення верховенстҮ ва конституці , прямо ді в діяльності субГ ктів суспільних відҮ носин25. Тим самим можна констатувати, що конституційний коҮ нтроль функці ю влади в правовій державі.

Конституційний контроль може бути позасудовим або судоҮ вим. Позасудовий конституційний контроль здійсню ться оргаҮ нами державно влади загально компетенці (парламентом, глаҮ вою держави, урядом) у формі реалізаці відповідних повноҮ важень у сфері правово охорони конституці з метою гарантуҮ вання верховенства. Для здійснення контрольних повноважень відповідними органами можуть створюватися спеціальні допоміҮ жні органи (парламентський омбудсмен, комісі , комітети тощо).

23 Хессе К. Основы конституционного права ФРГ. 2 М., 1981. 2 С. 324. 24 Лунь З. I. Правова охорона конституці : Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.02. / Інститут держави і права ім. В. М. Корецького. 2 К., 2004. 2 С. 7.

25

Bиmрук Н. B. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: Учеб. пособие для вузов. 2 М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. 2 С. 25.

22

Судовий конституційний контроль поділя ться на неспеціаліҮ зований, тобто такий, що здійсню ться судами загально юрисдиҮ кці , або спеціалізований, коли він здійсню ться спеціально ствоҮ рюваними судовими органами 2 конституційними судами. ІнкоҮ ли конституційний контроль здійсню ться квазісудовими оргаҮ нами, наприклад, Конституційною Радою у Франці .

У науці конституційного права поняття «конституційний конҮ троль» вжива ться в широкому і вузькому розумінні. У першому випадку конституційний контроль 2 це діяльність усіх державҮ них органів, що здійснюють повноваження у сфері забезпечення верховенства конституці . У вузькому розумінні під конституційҮ ним контролем розуміють відповідну діяльність лише спеціалізоҮ ваних органів конституційного контролю.

Конституційний контроль подібний до конституційного наҮ гляду. Проте якщо прийняті в результаті здійснення конституҮ ційного контролю рішення юридично обовГязковими, остаточҮ ними і мають наслідком скасування неконституційного акта чи окремих його положень, то при здійсненні конституційного наҮ гляду акти органу, що його здійсню , мають рекомендаційне знаҮ чення і не тягнуть за собою втрати чинності відповідного акту. Прикладом здійснення конституційного нагляду може бути діяҮ льність Комітету конституційного нагляду в СРСР.

Одним із засобів правово охорони конституці конститу- ційно-правова відповідальність 2 специфічний вид юридично відповідальності, що наста у випадках і порядку, передбачених у конституці держави. Підставою настання вчинення констиҮ туційного правопорушення (делікту). Останній визнача ться як суспільно небезпечне, протиправне, винне діяння, що посяга на конституційний лад та його інститути, за вчинення якого передҮ бачена конституційноҮправова відповідальність26.

Разом з цим особливістю конституційноҮправово відповідаҮ льності політичний характер. Це означа , що така відповідаҮ льність може реалізовуватися навіть тоді, коли правові норми взагалі не порушуються. В цьому разі конституційна відповідаҮ льність повГязу ться з діями, які розцінюються як негативні в поҮ літичному плані. Прикладом такого виду відповідальності коҮ лективна відповідальність уряду перед парламентом, передбачена ст. 87 Конституці Укра ни (прийняття резолюці недовіри КабіҮ

26

Баmанова Н. М. Конституційні делікти в Укра ні: проблеми теорі та практики: Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12. 00. 02. / Інститут держави і права ім. В. М. КорецьҮ кого. 2 К., 2007. 2 С. 4.

23

нету Міністрів Укра ни). Притягнення уряду до такого виду відҮ повідальності визнача ться не критеріями законності дій КабінеҮ ту Міністрів Укра ни або окремих його членів, а додержанням програми і політики, яку прийняла Верховна Рада Укра ни після сформування уряду27.

Проте для правово охорони конституці визначальне значення ма не політичний, а правовий аспект конституційноҮправово відповідальності.

Важливим засобом правово охорони конституці відповідаҮ льність вищих посадових осіб держави за порушення конституці , яка в основному зводиться до усунення х від виконання сво х обовГязків. Ця парламентська судова процедура (імпічмент) впеҮ рше була застосована в Англі в кінці ХІѴ ст. Згодом цей інстиҮ тут справив значний вплив на конституційний розвиток багатьох кра н. Спочатку він був інкорпорований у конституцію США, а в даний час закріплений у конституціях багатьох кра н, хоча і в ріҮ зних модифікаціях.

Відмінності в процедурі імпічменту стосуються насамперед кола державних діячів, проти яких може бути висунуте звинуваҮ чення. Конституція США передбача можливість усунення з поҮ сад у порядку імпічменту президента, віцеҮпрезидента, суддів і цивільних посадових осіб (федеральних державних службовців). В Італі , Франці , Німеччині, Росі процедура імпічменту пошиҮ рю ться лише на президента, в Японі 2 на суддів.

Проблема відповідальності глави держави тісно повГязана з формою правління. В монархіях глава держави, зазвичай, не несе відповідальності за сво ді , оскільки його особа визна ться конҮ ституціями священною і недоторканною. У цьому відношенні показовою конституція Іспані 1978 р., де закріплено, що «особа короля недоторканою, і він не підляга відповідальності»28. Крім того, в парламентських монархіях ді сво рідна презумпція невинуватості глави держави, згідно з якою глава держави 2 моҮ нарх, не може помилятися, бо ді за порадою сво х міністрів29.

Конституційне право кра н з республіканською формою правҮ ління найчастіше формулю загальний принцип невідповідальноҮ сті президента (стосовно, в основному, його політично діяльносҮ ті), не виключаючи, однак, при цьому його можливо юридично (судово ) відповідальності за вчинення тяжких правопорушень.

27 Фрицький О. Ф. Конституційне право Укра ни: Підручник. 2 3Ү вид., перероб. і доп. 2 К.: Юрінком Інтер, 2006. 2 С. 38.

28

Конституции буржуазных государств. 2 М.: Юрид. лит., 1982. 2 С. 290. 29

Сравнительное конституционное право. 2 М., 1996. 2 С. 611.

24

Ще одна відмінність у процедурі імпічменту стосу ться підҮ став притягнення до відповідальності. За Конституці ю США підставою для порушення справи обвинувачення в порушенні конституці , державній зраді і хабарництві.

В інших кра нах, особливо там, де імпічмент можливий лише щодо президента, перелік підстав для цього вужчий: в Італі 2 це державна зрада, посягання на конституцію, в Німеччині 2 умисҮ не порушення конституці чи іншого закону.

Передбачена конституціями процедура притягнення президеҮ нта до відповідальності неоднакова в різних кра нах. У вропейҮ ських кра нах континентального права, у франкомовних кра нах Африки справа найчастіше порушу ться парламентом, а посуті справа вирішу ться відповідною судовою інстанці ю (конституҮ ційним чи верховним судом)30.

У США, кра нах Латинсько Америки, а також деяких колишҮ ніх британських колоніях парламент, як правило, вирішу питанҮ ня не тільки про притягнення президента до відповідальності, а й про його винність. У таких державах з двопалатними парламенҮ тами, як США, Бразилія, Мексика, нижня палата ма право абсоҮ лютною чи кваліфікованою більшістю голосів предГявити презиҮ денту відповідне звинувачення і призначити спеціальний комітет із розслідування, в обовГязки якого входить аналіз звинувачення і подання палаті відповідно доповіді. Процедура розслідування аналогічна судовому розслідуванню з кримінальних справ (виҮ клик свідків, представлення доказів і т. д.). Якщо нижня палата підтверджу висунуте звинувачення (переважно 2/3 голосів), то справа переда ться у верхню палату, яка виступа в ролі сво рідҮ но судово інстанці і прийма відповідний вердикт кваліфіковаҮ ною більшістю.

Рішення про імпічмент ма один наслідок 2 усунення з посаҮ ди. Після такого рішення парламенту вступа в дію звичайна

30 Залежно від ролі, яку відіграють органи конституційно юстиці в процедурі імпіҮ чменту, можна виділити дві групи кра н. В одній групі орган конституційного правосудҮ дя безпосередньо вирішу питання про усунення глави держави з посади, тобто посуті звинувачення, висунутого парламентом (Австрія, Угорщина, Італія, Чехія та ін.). До друҮ го групи кра н відносяться ті, де органи конституційного правосуддя дають лише виҮ сновок з різних питань, повГязаних з процедурою імпічменту (Болгарія, Білорусь, КазахҮ стан, Румунія, Росія). Так, Конституційний Суд РФ да висновок лише про дотримання встановленого порядку висунення обвинувачення проти президента (ч. 7 ст. 125 КонстиҮ туці ), Конституційний Суд Білорусі 2 висновок про порушення Президентом КонстиҮ туці (висновок про вчинення ним злочину да спеціальна комісія Верховно Ради 2 ст. 104 Конституці ). В Румуні відповідне повноваження Конституційного Суду дуже обҮ межене 2 він да «конституційну пораду» щодо пропозиці про усунення президента (ст. 144 Конституці ).

25

процедура кримінального переслідування; остаточний вирок виҮ носиться судом у загальному порядку. Винятком декілька кра н, наприклад Австрія, де конституційний суд може винести рішення не тільки про усунення президента (чи інших посадових осіб) з посади, а й про його кримінальну відповідальність.

У США мали місце дві спроби імпічменту президента (в 1868 і 1974 р.), але обидві були невдалими. Винними в порядку імпічҮ менту були визнані чотири федеральних судді. Імпічменту були піддані президент Бразилі Ф. Колор і президент Венесуели К. ПеҮ рес у 1993 р.31

Для зміщення президента з займано посади подекуди викориҮ стову ться також всенародне голосування (референдум), на який виноситься, поҮсуті, питання про політичну відповідальність преҮ зидента. Якщо ж відповідна пропозиція парламенту відхиля ться на референдумі, то це розгляда ться як вираз недовіри парламенҮ ту з боку виборців і тягне за собою його розпуск. Відповідний механізм відповідальності президента передбачений конституціҮ ями Австрі (п. 6 ст. 60) та Ісланді (ст. 11).

Принагідно варто зауважити, що чинна Конституція Укра ни не передбача інституту висловлення недовіри Президенту Укра Ү ни, Верховній Раді Укра ни чи будьҮяким іншим конституційним органам державно влади як можливо підстави дострокового припинення хніх повноважень32.

В Укра ні, відповідно до чинного законодавства, як засіб заҮ безпечення правово охорони конституці можна виділити такі форми конституційноҮправово відповідальності:

ƒ усунення з поста (усунення Президента Укра ни з поста в порядку особливо процедури імпічменту);

ƒ дострокове припинення повноважень або розпуск органу державно влади (дострокове припинення повноважень ВерховҮ но Ради Укра ни, Верховно Ради Автономно Республіки Крим у випадках, передбачених Конституці ю);

ƒ відставка посадових осіб (відставка ПремГ рҮміністра Укра Ү ни, членів Кабінету Міністрів Укра ни);

ƒ звільнення з посади (звільнення з посад голів місцевих дерҮ жавних адміністрацій);

ƒ висловлення вотуму недовіри органу чи посадовій особі (прийняття резолюці недовіри Кабінету Міністрів Укра ни).

31 Иностранное конституционное право / Под. ред. проф. В. В. Маклакова. 2 М.: Юристь. 2 1996. 2 С. 30.

32

Див.: Рішення Конституційного Суду Укра ни у справі про всеукра нський рефеҮ рендум за народною ініціативою від 27 березня 2000 р. No 3Үрп/2000.

26

У таких формах реалізу ться ретроспективна конституційна відповідальність, тобто така, що наслідком порушення норм конституці . Проте для правово охорони конституці важливе значення ма і позитивний аспект конституційно відповідальноҮ сті, що поляга у відповідальному ставленні органу чи особи до сво х обовГязків, належному х виконанні (позитивна конституҮ ційна відповідальність).

Гаранmі сmабільносmі консmиmуці полягають в особливому порядку внесення до не змін чи прийняття ново конституці . Цей порядок характеризу ться поняттям жорсткості конституці .

Жорсткість конституці проявля ться у двох аспектах: матеҮ ріальному і процедурному. В першому випадку йдеться про обҮ меження установчо влади, встановлення певних меж здійсҮ нення, що характерно для багатьох сучасних конституцій. Установча влада обмежу ться за змістом (предметом перегляҮ ду), а також за часом і обставинами здійснення. Останнім чаҮ сом усе більше поширю ться практика оголошення основних, найважливіших конституційних положень такими, що не підляҮ гають зміні. Це одна з найважливіших правових гарантій стабіҮ льності конституці , яка забезпечу необхідний ступінь статиҮ чності. Аналіз відповідних статей нових конституцій свідчить про те, що, як правило, не підлягають перегляду положення, які закріплюють конституційні принципи, які складають основи конституційного ладу, інститут прав і свобод людини, порядок зміни конституці . Деякі конституці обмежуються вказівками на один чи декілька обГ ктів, які не підлягають зміні, інші вилуҮ чають з предмету можливого перегляду значну кількість статей і навіть цілі розділи.

Схожі обмеження встановлені Конституці ю Укра ни, частина перша статті 157 яко передбача , що Конституція Укра ни не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обҮ меження прав і свобод людини та громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення теритоҮ ріально цілісності Укра ни33.

Обмеження установчо влади, яке стосу ться заборони змінюҮ вати основний зміст конституці цілком виправдано, бо така зміҮ на, поҮсуті, означа заміну діючо конституці новою, але в поҮ рядку звичайно процедури прийняття законів про поправки. Саме цим поясню ться характерна для багатьох сучасних констиҮ

33

Конституція Укра ни: Прийнята на пГятій сесі Верховно Ради Укра ни 28 червня 1996 р. 2 К.: Преса Укра ни, 1996.

27

туцій, в тому числі й для укра нсько , тенденція до обмеження установчо влади за змістом.

Інший вид обмежень ці влади 2 за часом. Встановлю ться, наприклад, що протягом певного терміну після прийняття конҮ ституці вона не підляга зміні. Таке рішення покликане гарантуҮ вати стабільність конституцій в період, коли йде процес формуҮ вання передбачених нею інститутів і налагодження нормальҮ ного функціонування. Разом з тим воно да можливість виявити протягом цього строку ді конституці недоліки і недосконалосҮ ті, які можуть бути усунуті наступними змінами.

Конституція Укра ни передбача обмеження лише щодо поҮ вторного подання законопроекту про внесення змін. До розділів І, ІІІ і ХІІІ з одного й того самого питання таке подання можливе лише до Верховно Ради наступного скликання. Законопроект про внесення змін до інших розділів, який розглядався ВерховҮ ною Радою Укра ни і закон не був прийнятий, може бути подаҮ ний до Верховно Ради не раніше, ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. Крім того, Верховна Рада Укра ни протягом строку сво х повноважень не може змінювати одні і ті самі положення Конституці Укра ни (статті 156, 158 Конституці Укра ни).

Багато конституцій містять також обмеження установчо влаҮ ди за обставинами: забороня ться вносити зміни в період надзвиҮ чайного, особливого і во нного стану (Бразилія, Молдова, ІспаҮ нія), у випадку посягання на територіальну цілісність держави (Франція). Конституція Укра ни не може бути змінена в умовах надзвичайного або во нного стану (стаття 157 Конституці Укра Ү ни). Доцільність такого обмеження очевидна.

Світовій конституційній практиці відомі різноманітні процеҮ дури прийняття конституційних законів. Вони відрізняються від звичайно законодавчо процедури. В цілому процедура прийнятҮ тя конституційного закону склада ться з кількох стадій, кількість і характер яких у різних кра нах неоднакові.

Першою стаді ю внесення конституційного законопроекту. Право ініціативи конституційного перегляду нада ться певним субГ ктам, коло яких може збіга ться або не збіга ться з колом субГ ктів, наділених правом звичайно законодавчо ініціативи. В останньому випадку це коло, як правило, вужче від кола субГ Ү ктів, наділених правом внесення звичайних законопроектів. НаҮ приклад, в Укра ні право законодавчо ініціативи належить ПреҮ зидентові Укра ни, народним депутатам та Кабінету Міністрів Укра ни (стаття 93 Конституці Укра ни), а право законодавчо

28

ініціативи щодо внесення змін до Конституці 2 Президентові і не менше як третині депутатів від конституційного складу ВерҮ ховно Ради Укра ни (стаття 154 Конституці Укра ни). Що ж стосу ться законопроекту про зміну розділів І, ІІІ і ХІІІ КонстиҮ туці , то для внесення його на розгляд парламенту він повинен бути підтриманий не менше як двома третинами депутатів від конституційного складу Верховно Ради Укра ни. Цим повноваҮ женням наділений також Президент Укра ни (стаття 156 КонстиҮ туці Укра ни).

Разом з тим у колі субГ ктів можуть знаходити відображення особливості державного устрою окремих кра н. Так, у ряді федеҮ ративних держав правом ініціативи конституційного перегляду наділені в тій чи іншій формі субГ кти федераці . В унітарних державах, які мають у сво му складі автономні утворення, останҮ ні, як правило, цим правом не наділяються.

У ряді кра н конституційний законопроект може бути внесеҮ ний у порядку «народно ініціативи», тобто певною кількістю виҮ борців. Особливо широко це використову ться в Швейцарі . ПевҮ ний досвід у цьому відношенні ма й Укра на. Як відомо, 16 квітҮ ня 2000 року на всеукра нському референдумі за народною ініціҮ ативою було схвалено проект Закону Укра ни про внесення змін до Конституці Укра ни. Відповідно до встановлено КонституціҮ ю Укра ни (розділом ХІІ) процедури, 13 липня 2000 року цей проект, що був поданий Президентом Укра ни до Верховно РаҮ ди, остання попередньо схвалила. Проте тоді згаданий проект реформування основного закону держави так і не набув чинності, адже на наступній черговій шостій сесі Верховно Ради він приҮ йнятий не був.

Друга стадія законодавчо процедури 2 прийняття закону про внесення змін до конституці 2 характеризу ться низкою специҮ фічних моментів. Насамперед, з точки зору застосовувано проҮ цедури внесення змін можна виділити дві групи конституцій: конституці , всі статті яких змінюються в одному порядку, і конҮ ституці , що містять так звані укріплені статті, які змінюються в складнішому порядку, ніж інші. Укра на відноситься до друго групи, оскільки на конституційному рівні закріплено дві процеҮ дури внесення змін до Конституці Укра ни. Перша з них ( можҮ на назвати загальною) передбачена статею 155 Основного закону: законопроект про внесення змін до Конституці Укра ни, крім розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституці Укра ни», попереҮ дньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховно

29

Ради Укра ни, вважа ться прийнятим, якщо на наступній чергоҮ вій сесі Верховно Ради Укра ни за нього проголосувало не менҮ ше як дві третини від конституційного складу Верховно Ради Укра ни.

Ускладнений порядок передбачений для внесення змін до розҮ ділів І «Загальні засади», ІІ «Вибори. Референдум» і ХІІІ «ВнеҮ сення змін до Конституці Укра ни». Законопроект про внесення змін до цих розділів пода ться до Верховно Ради Укра ни ПреҮ зидентом Укра ни або не менше як двома третинами від констиҮ туційного складу Верховно Ради Укра ни і, за умови його приҮ йняття, не менше як двома третинами від конституційного складу Верховно Ради Укра ни, затверджу ться всеукра нським рефереҮ ндумом, який признача ться Президентом Укра ни (стаття 156 Конституці Укра ни).

Законопроект про внесення змін до Конституці Укра ни розҮ гляда ться Верховною Радою Укра ни за наявності висновку Конституційного Суду Укра ни щодо відповідності законопроекҮ ту вимогам статей 157 і 158 ці Конституці . Здійснюючи повноҮ важення щодо перевірки відповідності законопроекту про внеҮ сення змін до Конституці вимогам статей 157 і 158 Конституці Укра ни, Конституційний Суд Укра ни забезпечу конституційҮ ність реалізаці Верховною Радою Укра ни повноважень щодо внесення змін до Конституці , що одні ю з основних гарантій додержання встановленого порядку внесення таких змін, а отже, і гаранті ю стабільності Конституці Укра ни.

Що стосу ться промульгаці конституційних законів, то загаҮ льнопоширена практика, коли конституційних закон, прийнятий на референдумі чи схвалений субГ ктами федераці , не підляга затвердженню главою держави. Крім того, конституційний закон, прийнятий парламентом, у більшості кра н промульгу ться глаҮ вою держави, який не наділений у цьому випадку правом вето.

Відповідно до п. 30 ст. 106 Конституці Укра ни, право вето Президента Укра ни на закони, прийняті Верховною Радою Укра Ү ни, не поширю ться на закони про внесення змін до Конституці Укра ни.

Аналіз способів і процедури зміни конституці да змогу зроҮ бити висновок про те, що для більшості сучасних держав харакҮ терна тенденція до посилення юридичних гарантій стабільності основного закону. Про це, зокрема, свідчить зростання кількості конституцій, які передбачають недоторканість основоположних положень чи ускладнену процедуру х зміни. Разом з цим навряд чи можна пояснити незмінність чи динамізм ті чи іншо констиҮ

30

туці тільки передбаченим порядком зміни. Дуже важливе знаҮ чення мають історичні, та політичні фактори. Світовий досвід конституційного розвитку да немало прикладів, коли достатньо жорсткі конституці змінювалися майже перманентно. Так, КонҮ ституція Мексики 1917 року, незважаючи на те, що встановлюваҮ ла досить складну процедуру зміни, з 1921 по 1984 рік була зміҮ нена 369 разів. Ці зміни торкнулися 55 % статей, причому багато з них змінювалися неодноразово34. Одні ю з причин тако легкості перекроювання конституці особливості політично сиҮ стеми, яка поляга в тому, що протягом усього періоду домінуюҮ че становище займала одна політична партія, яка мала необхідну більшість як у федеральному, так і в штатних парламентах.

І навпаки, в умовах багатопартійно системи, при якій можлиҮ ві різні комбінаці розстановки політичних сил у парламенті і поҮ за ним, навіть конституці , які передбачають порівняно просту процедуру зміни, можуть на практиці виявитися дуже жорсткиҮ ми35.

Стабільність конституці не слід абсолютизувати, зводячи виключно до поняття незмінюваності основного закону. Як влучҮ но зауважу В. М. Шаповал, конституція не може бути «священҮ ною коровою», адже вона покликана забезпечувати суспільний поступ і зумовлений ним державноҮправовий розвиток36. Тому конституція не повинна ставати гальмом такого поступу і розвиҮ тку. Принципи стабільності й динамізму основного закону повиҮ нні не протиставлятися один одному, а розумно по днуватись і доповнюватися. Саме сво часність коригування відповідних норм конституці , зумовленість цього процесу досягненням відҮ повідного рівня суспільноҮполітичного консенсусу свідчить про актуальність і реальність основного закону, забезпечуючи тим самим його стабільність.

5. Суб\екти правовоϊ охорони конституціϊ

Питання правово охорони конституці в сучасній конституційҮ ній державі не може бути справою якогось одного державного орҮ

34 Мексиканские Соединённые Штаты. Конституция и законодательные акты. 2 М., 1986. 2 С. 19.

35

Сравнительное конституционное право. 2 М., 1996. 2 С. 157. 36

Шаповал М. Основний Закон Укра ни і референдум: до питання про стабільність Конституці // Право Укра ни. 2 2000. 2 No 2. 2 С. 5.

31

гану чи суспільноҮполітичного інституту37. Це зумовлено значиміҮ стю основного закону для держави, суспільства, а також людини й громадянина. Тому для забезпечення охорони конституційного лаҮ ду держави, конституційних принципів і норм відповідними повҮ новаженнями наділяються вищі органи державно влади (парлаҮ мент, глава держави, уряд), створюються спеціальні органи правоҮ во охорони конституці (конституційний суд). Повноваження у сфері забезпечення верховенства конституці в Укра ні здійснюҮ ють і інші органи: Рада національно безпеки та оборони Укра ни, центральні та місцеві органи виконавчо влади, органи місцевого самоврядування, суди, органи прокуратури, інші правоохоронні органи. Проте перелічені органи здійснюють в основному контҮ роль (нагляд) за законністю у відповідних сферах суспільного життя, а не конституційністю. Забезпечення конституційності не сутнісною характеристикою хньо діяльності. Крім цього, поняття правово охорони конституці передбача насамперед реалізацію відповідних повноважень щодо забезпечення верховенства конҮ ституці вищими органами державно влади. При цьому х компеҮ тенція визначена нормами Конституці Укра ни. Виходячи з цього, організаційноҮправовий механізм правово охорони Конституці Укра ни склада спрямована на забезпечення верховенства оргаҮ нізаційна діяльність таких субГ ктів як Верховна Рада Укра ни, Президент Укра ни і Конституційний Суд Укра ни.

Аналіз чинного законодавства Укра ни дозволя зробити виҮ сновок, що певними повноваженнями у сфері правово охорони Конституці Укра ни наділений також Укра нський народ. Це виплива з такого:

ƒ саме Укра нський народ субГ ктом прийняття Конституці Укра ни (відповідно до преамбули чинно Конституці Укра ни, вона прийнята Верховною Радою Укра ни від імені Укра нського народу 2 громадян Укра ни всіх національностей);

ƒ згідно зі ст. 5 Конституці Укра ни, народ носі м сувереніҮ тету і диним джерелом влади в Укра ні, виключно народові наҮ лежить право визначати і змінювати конституційний лад в Укра Ү ні. Народне волевиявлення здійсню ться через вибори, рефеҮ рендум та інші форми безпосередньо демократі (ст. 69 КонстиҮ туці ); всеукра нський референдум проголошу ться за народною ініціативою на вимогу не менше як трьох мільйонів громадян Укра ни, які мають право голосу (ст. 72 Конституці );

37

Тодыка Ю. Н. Конституция Украины: проблемы теории и практики. 2 Харьков: Факт, 2000. 2 С. 293.

32

ƒ згідно зі ст. 73 Конституці , виключно всеукра нським рефеҮ рендумом вирішуються питання про зміну територі Укра ни;

ƒ відповідно до ч. 1 ст. 156 Конституці Укра ни, всеукра нсьҮ ким референдумом, який признача ться Президентом Укра ни, затверджу ться законопроект про внесення змін до розділу I «ЗаҮ гальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституці Укра ни», що прийнятий не менҮ ше як двома третинами від конституційного складу Верховно Ради Укра ни.

Верховна Рада Укра ни як орган законодавчо влади, будучи субГ ктом (органом) правово охорони Конституці Укра ни, здійҮ сню відповідну функцію в таких формах:

ƒ усунення Президента Укра ни з поста в порядку особливо процедури (імпічменту);

ƒ здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів Укра ни відповідно до Конституці та закону (в тому числі, у фоҮ рмі прийняття резолюці недовіри Кабінету Міністрів Укра ни);

ƒ вирішення питання про відставку ПремГ рҮміністра Укра ни, членів Кабінету Міністрів Укра ни;

ƒ призначення на посади та звільнення з посад третини складу Конституційного Суду Укра ни;

ƒ дострокове припинення повноважень Верховно Ради АвтоҮ номно Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду Укра ни про порушення нею Конституці Укра ни або закоҮ нів Укра ни;

ƒ затвердження протягом двох днів з моменту звернення ПреҮ зидента Укра ни указів про введення во нного чи надзвичайного стану в Укра ні або в окремих місцевостях;

ƒ надання законом згоди на обовГязковість міжнародних догоҮ ворів Укра ни та денонсація міжнародних договорів Укра ни;

ƒ здійснення парламентського контролю в межах, визначених Конституці ю та законом;

ƒ прийняття рішення про направлення запиту до Президента Укра ни на вимогу народного депутата Укра ни, групи народних депутатів Укра ни чи комітету Верховно Ради Укра ни, попереҮ дньо підтриману не менше як одні ю третиною від конституційҮ ного складу Верховно Ради Укра ни;

ƒ затвердження законом Конституці Автономно Республіки Крим змін до не (вище перелічені повноваження парламенту, передбачені ст. 85 Конституці Укра ни).

Функція правово охорони Конституці Укра ни (конституційҮ ного контролю) здійсню ться Верховною Радою Укра ни також у

33

формі діяльності Рахунково палати, парламентських комітетів, а також тимчасових спеціальних комісій і тимчасових слідчих коҮ місій. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина здійсню Уповноважений Верховно Ради Укра ни з прав людини.

Крім цього, Верховна Рада Укра ни функцію правово охороҮ ни Конституці Укра ни здійсню в процесі сво повсякденно діяльності, реалізуючи сво повноваження відповідно до ОсновҮ ного закону держави. Аналогічно це стосу ться і Президента Укра ни.

Президент Укра ни, відповідно до Конституці Укра ни, глаҮ вою держави і виступа від імені. Як глава держави Президент Укра ни гарантом державного суверенітету, територіально ціліҮ сності Укра ни, додержання Конституці Укра ни, прав і свобод людини й громадянина (відповідно до статті 102 Конституці ).

Як гарант додержання38 Основного Закону держави Президент Укра ни, відповідно до статті 106 Конституці Укра ни, здійсню такі повноваження:

ƒ припиня повноваження Верховно Ради Укра ни у випадҮ ках, передбачених Конституці ю (ст. 90, п. 8 ст. 106 Конституці ); ƒ реалізу сво право законодавчо ініціативи (ст. 93 КонстиҮ туці );

ƒ признача всеукра нський референдум щодо змін КонституҮ ці Укра ни відповідно до статті 156 Конституці , проголошу всеукра нський референдум за народною ініціативою (п. 8 ст. 106 Конституці );

ƒ зупиня дію актів Кабінету Міністрів Укра ни з мотивів неҮ відповідності цій Конституці з одночасним зверненням до КонҮ ституційного Суду Укра ни щодо х конституційності (п. 15 ст. 106 Конституці );

ƒ скасову акти Ради Міністрів Автономно Республіки Крим (п. 16 ст. 106 Конституці );

ƒ прийма , відповідно до закону, рішення про введення во нҮ ного чи надзвичайного стану в Укра ні або в окремих місцевосҮ тях (пункти 20, 21 ст. 106 Конституці );

ƒ признача на посади та звільня з посад третину складу Конституційного Суду Укра ни (п. 22 ст. 106 Конституці );

38 Вживаний у Конституці термін «додержання» не зовсім вдалий, адже додержання (дотримання) лише одні ю з форм реалізаці норм права, поряд з х використанням, виҮ конанням і застосуванням. Разом з цим підстави вважати, що законодавець, вживаючи поняття «додержання», мав на увазі загальні повноваження Президента Укра ни у сфері реалізаці Конституці Укра ни.

34

ƒ підпису закони, прийняті Верховною Радою Укра ни (п. 29 ст. 106 Конституці );

ƒ ма право вето щодо прийнятих Верховною Радою Укра ни законів (крім законів про внесення змін до Конституці Укра ни) з наступним поверненням х на повторний розгляд Верховно РаҮ ди Укра ни (п. 30 ст. 106 Конституці );

ƒ за поданням Кабінету Міністрів Укра ни звільня з посади голів місцевих державних адміністрацій; скасову рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституці та законам Укра ни (ч. ч. 4, 8 ст. 118 Конституці );

ƒ зупиня дію нормативноҮправових актів Верховно Ради АвҮ тономно Республіки Крим з мотивів х невідповідності КонстиҮ туці Укра ни та законам Укра ни з одночасним зверненням до Конституційного Суду Укра ни щодо х конституційності (ч. 2 ст. 137 Конституці );

ƒ зверта ться з конституційним поданням до Конституційного Суду Укра ни щодо: 1) вирішення питань про відповідність КонҮ ституці Укра ни (конституційність) законів та інших правових актів Верховно Ради Укра ни; актів Кабінету Міністрів Укра ни; правових актів Верховно Ради Автономно Республіки Крим (пункт 1 ст. 150 Конституці ); 2) офіційного тлумачення КонстиҮ туці Укра ни та законів Укра ни (пункт 2 ст. 150 Конституці ); надання висновків про відповідність Конституці Укра ни чинних міжнародних договорів Укра ни або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховно Ради Укра ни для надання згоди на х обовГязковість (ч. 1 ст. 151 Конституці ).

Спеціалізованим органом правово охорони Конституці Укра ни Конституційний Суд Укра ни. В його діяльності реаҮ лізуються усі засоби (гаранті ) правово охорони Конституці Укра ни 2 конституційний контроль, конституційноҮправова відповідальність, гаранті стабільності Конституці Укра ни. Ці засоби (гаранті ) правово охорони Конституці Укра ни реалізуҮ ються Конституційним Судом Укра ни при здійсненні повноваҮ жень щодо:

ƒ вирішення питань про відповідність Конституці Укра ни заҮ конів та інших правових актів Верховно Ради Укра ни, актів Президента Укра ни, актів Кабінету Міністрів Укра ни, а також правових актів Верховно Ради Автономно Республіки Крим;

ƒ надання висновку про відповідність Конституці Укра ни чинних міжнародних договорів Укра ни або тих міжнародних доҮ говорів Укра ни, що вносяться до Верховно Ради Укра ни для надання згоди, та х обовГязковість;

35

ƒ надання висновку щодо додержання процедури розслідуҮ вання і розгляду справи про усунення Президента Укра ни з поҮ ста в порядку імпічменту;

ƒ офіційного тлумачення Конституці Укра ни та законів Укра ни;

ƒ надання висновку щодо відповідності законопроекту про внесення змін до Конституці Укра ни вимогам статей 157, 158 Конституці Укра ни.

Здійснюючи визначені Конституці ю повноваження, КонстиҮ туційний Суд Укра ни викону завдання щодо гарантування верҮ ховенства Конституці як Основного Закону на всій територі Укра ни.

?

Питання для самоконтролю

1. Назвіть функці і юридичні властивості конституці . 2. Чим, на Вашу думку, зумовлена необхідність правово охоN рони конституці ?

3. о Ви знаите про становлення і розвиток моделей судоN вого конституційного контролю?

4. Які особливості правово охорони конституці характерні для періоду існування УРСР?

5. Охарактеризуйте юридичну природу Комітету констиN туційного нагляду УРСР (СРСР).

6. Які, на Вашу думку, причини того, що до 1996 року в Укра N ні інститут судового конституційного контролю не функціоN нував?

7. Визначте поняття і завдання правово охорони констиN туці .

8. У чому полягаи сутність конституційного контролю і чим він відрізняиться від конституційного нагляду?

9. Назвіть форми конституційноNправово відповідальності за законодавством Укра ни

10. У чому сутність і призначення гарантій стабільності конN ституці ?

11. Чому Укра нський народ може вважатися суб’иктом правоN во охорони Конституці Укра ни?

12. Яка роль Верховно Ради Укра ни в механізмі правово охоN рони Конституці Укра ни?

13. У чому полягаи конституційне положення про те, що ПреN зидент Укра ни и гарантом додержання Конституці Укра ни?

36