Вірус Епштейна-Барр.

Вірус Епштейна-Барр (ВЕБ)- герпесвірус людини 4-го типу. Вперше було виявлено його під час електронно-мікроскопічного дослідження клітин злоякісної лімфоми Беркіта.

За морфологічними та іншими фізико-хімічними властивостями він подібний до вірусів простого герпесу та інших герпесвірусів людини. ВЕБ уражає В-лімфоцити, інші клітини лімфоїдної та ретикулярної тканин людини, здатний довго зберігатись у клітинах господаря, що приводить до розвитку латентної інфекції. ВЕБ на відміну від інших герпесвірусів здатний не руйнувати, а стимулювати розмноження інфікованих В-лімфоцитів, водночас він персистує в них і активно розмножується. ВЕБ культивують тільки в лімфоцитах, де розвивається або продуктивна інфекція з утворенням повноцінного вірусу, або абортивна, із синтезом вірусних компонентів і неповних вірусних часток. Повноцінна репродукція вірусу відбувається тільки у В-лімфоцитах.

ВЕБ може уражати епітеліальні клітини слизової оболонки верхніх дихальних шляхів і травного каналу, а також клітини лімфоїдної та ретикулоендотеліальної тканини, спричиняючи продуктивну інфекцію. В цьому випадку розвивається інфекційний мононуклеоз, в інших, коли уражаються В-лімфоцити, вони трансформуються, стають злоякісними, внаслідок чого розвивається злоякісна лімфома Беркіта або назофарингеальна карцинома. Тобто вірус здатний викликати різні захворювання. В країнах з помірним кліматом - це інфекційний мононуклеоз, а в країнах тропічного поясу - злоякісна лімфома Беркіта, у Південно-Східній Азії - карцинома носоглотки. Поки що не зрозуміло, чому один і той же вірус викликає такі процеси. У ВІЛ інфікованих людей відбувається активація латентної ВЕБ-інфекції, що приводить до утворення лімфоми або карциноми. В осіб з порушенням імунної системи ВЕБ спричиняє лейкоплакію оболонок язика, порожнини рота, червоної кайми губів, піхви та шийки матки.

Інфекційний мононуклеоз (ІМ, хвороба Філатова-Пфейффера, kiss disease - хвороба поцілунку, моноцитарна ангіна, гострий доброякісний лімфобластоз) - гостре вірусне захворювання, для якого характерні генералізована лімфаденопатія (передусім уражаються шийні лімфатичні вузли), підвищення температури, ангіна, гепатомегалія та спленомегалія, поява в крові атипових мононуклеарів. Джерелом інфекції є хвора людина з типовими або стертими проявами хвороби.

ВЕБ передається повітряно-крапельними або контактно-побутовим шляхами, а також під час переливання крові, контамінованої вірусом. Вважається, що ІМ - хвороба малоконтагіозна. Основними факторами передавання інфекції є слина, секрет з носоглотки, кров. Вірус виділяється із слиною в продромальний і гострий періоди хвороби, під час періоду реконвалесценції, часто упродовж 6 і більше місяців після видужування.

Вхідними воротами для ВЕБ служить глоткове кільце, рідше вірус проходить через слизову оболнку травного каналу або безпосередньо в кров під час трансфузії. Лімфатичними судинами та гематогенно вірус потрапляє у регіонарні лімфатичні вузли, спричиняючи їх запалення. На цьому процес може закінчитись. В інших випадках розвивається вірусемія, внаслідок якої вірус попадає у віддалені лімфовузи і органи, багаті на ретикулоендотеліальну тканину. Розвивається їх гіперплазія, пригнічується клітинний імунітет. Безпосередня дія вірусу на епітеліальні клітини слизових оболонок верхніх дихальних шляхів, порожнини рота й глотки спричинює катаральні їх зміни.У зв'язку з сенсибілізацією людини продуктами розпаду інфікованих клітин, вірусними білками та супутньою мікрофлорою у хворих можливі алергічні реакції з проявами у вигляді артралгій, висипу на шкірі, набряку верхніх дихальних шляхів.

Зрідка ВЕБ здатний проникнути через гематоенцефалічний бар'єр і викликати розвиток серозного менінгіту, менінгоенцефаліту, полірадикулоневриту.Найчастіше на ІМ хворіють діти, як правило, віком 2-10 років та люди молодого віку. Тривалість інкубаційного періоду може коливатись від 4 до 28 днів, апе часом сягати і двох місяців.

Лабораторна діагностика. Діагноз ІМ ставлять за наявністю клінічних ознак і характерних гематологічних змін. У лабораторній діагностиці використовуються традиційні серологічні методи, що грунтуються на феномені гетероаглютинації. Вважається, що під час хвороби у крові хворого з'являються гетерофільні антитіла до еритроцитів різних тварин (коня, барана, бика тощо). Ставлять реакцію Пауля-Буннеля з метою виявлення антигемаглютинінів до еритроцитів барана. Однак ця вона не є специфічною і може давати позитивний результат при онкологічних захворюваннях, туберкульозі, пневмонії та ін. Для діагностики використовують ще реакцію Ловрика (мікрометод реакції Пауля-Буннеля), РІФ та ІФА з метою виявлення 4-кратного приросту імуноглобулінів у парних сироватках, а також визначення за допомогою ІФА IgM до ВЕБ як маркера гострої інфекції.

Лімфома Беркіта - злоякісна лімфоїдна пухлина, що локалізується найчастіше у нирках, яєчниках, верхній щелепі, підшлунковій залозі, позаочеревинних лімовузлах, мозкових оболонках, мозковій речовині.

Її вірусна етіологія була доведена в 1964 р. М. Епштейном і Дж. Барр: у біопсійному матеріалі було винайдено герпесоподібний вірус.

Лімфома Беркіта поширена у країнах Центральної Африки (Уганді, Танзанії, Кенії), на островах Океанії. Значно рідше трапляється у країнах Європи, Латинської Америки, США. Найчастіше хворіють діти 3-7-річного віку. Як правило, хвороба не уражає людей старших 30 років. Переважно хворіють особи чоловічої статі.

Лабораторну діагностику здійснюють у РІФ, вірусну ДНК шукають за допомогою молекулярної гібридизації, а серологічну діагностику проводять за допомогою методу флюоресцуючих антитіл та ІФА.

Назофарингеальна карцинома - злоякісна пухлина, що локалізується на латеральній стороні порожнини носа або у ділянці середнього носового ходу. Має схильність до проростання в носоглотку та метастазування у підщелепні лімфовузли. Лабораторна діагностика здійснюється аналогічно діагностиці лімфоми Беркіта.

Вірус герпесу людини 6 (ВГ-6).

Вірус герпесу людини (ВГ-6) виділено у США в 1986 р. S. Salahuddin та ін. при культивуванні in vitro мононуклеарів крові хворих із СНІД, а також серонегативних хворих з лімфопроліферативними, гематологічними та імунодефіцитними хворобами.За морфологічними властивостями ВГ-6 подібний до інших герпесвірусів людини. Загальних нуклеотидних послідовностей у первинній структурі ДНК ВГ-6 і ДНК вірусів простого герпесу, вітряної віспи-оперізуючого герпесу не знайдено. Відмічено подібність геномів ВГ-6 і цитомегаловірусу. Антигенних зв'язків з іншими герпесвірусами людини ВГ-6 не має.

ВГ-6 значно відрізняється від інших герпесвірусів за спектром чутливих клітин. Для цього вірусу характерний тропізм до лімфоїдних і гліальних клітин. ВГ-6 виділяють у первинних і перещеппюваних лініях клітин В- і Т-лімфоцитів, мегакаріоцитів, гліальних клітин, лініях моноцитів-макрофагів, де він спричиняє часткову деструкцію. ВГ-6 здатний інфікувати незрілі Т-лімфоцити з фенотипами CD4, CD8, CD7, CD2, CD19, CD20, спричиняючи їх лізіс. Значення ВГ-6 в патології людини остаточно ще не вияснено. Важають, що він призводить до лімфопроліферативного захворювання з моноклональною проліферацією В-лімфоцитів, синдрому хронічної втоми у дітей віком до 3-ох років. Є дані про те, що ВГ-6 відіграє певну роль у розвитку лімфопроліферативних та імуносупресивних патологічних процесів при злоякісній В-клітинній лімфомі, саркоїдозі, лімфомі Ходжкіна, дермопатичній лімфоаденопатії, аутоімунному тіреоїдиті тощо. Вважають, що вірус здатний спричиняти розвиток хронічної персистентної інфекції, на фоні якої виникають індуковані іншими збудниками хвороби. Так, якщо є серологічні ознаки активної інфекції, спричиненої ВГ-6 (високий титр антитіл, наявність IgM проти ВГ-6), в групі хворих у 56 % впадків спостерігали підвищення температури тіла, у 14 % виявляли гепатит, у 15 % - дисфункцію легень, у 40 % відмічали неврологічні зрушення. Відомі факти виділення ВГ-6 із слини здорових людей. Доведено, що у ВІЛ-інфікованих людей відбувається реактивація ВГ-6 подібно до реактивації цитомегаловірусу, вірусів простого герпесу та ВЕБ. При додатковому зараженні ВГ-6 in vitro Т4-лімфоцитів, раніше інфікованих ВІЛ, відзначали посилення процесу деструкції клітин. Ймовірно, що й in vitro ВГ-6 буде реактивувати ВІЛ і прискорювати розвиток СНІДу у ВІЛ-інфікованих.

Методи лабораторної діагностики, доступні рутинним лабораторіям, ще остаточно не розроблені.

Таким чином, захворювання, спричинювані вірусами групи герпесу, - найрозповсюдженіша вірусна інфекція людини, яка тривало існує в організмі, перважно в латентній формі, і характеризується розмаїттям клінічної симптоматики. Найчастіше виникають різноманітні ураження центральної нервової системи (енцефаліти, мієліти, енцефаломієліти), очей (кератит, кератокон’юнктивіт, увеїт), печінки (гепатити новонароджених і дорослих), слизових оболонок (стоматит, афтозні виразки, ураження геніталій) і шкірних покривів (екзема, везикулярні висипки) тощо.