патфізіологія

Глава 21. Патологічна фізіологія ендокринної системи

Експериментальний хронічний гіперпаратиреоз відрізняється від гостроїінтоксикаціїпаратирином.ПрицьомуспостерігаєтьсяпрогреG суюче розрідження кісткової тканини (остеопороз), відкладення соG лей кальцію в нирках, легенях, серці та інших внутрішніх органах аж до повної їх кальцинації. Стінки судин стають твердими і ламкими, тиск крові підвищується. Тварини гинуть, як правило, від уремії.

Походженнягіперпаратиреозуулюдейпов’язуютьзаденомоюабо гіперплазієюпаращитовиднихзалоз. Генералізована фіброзна остеоди строфія, що розвивається при цьому, характеризується болем у м’яG

зах, кістках і суглобах, розм’якшенням кісток, різкою деформацією скелета. Мінеральні компоненти вимиваються з кісткової тканини і відкладаються у м’язах та внутрішніх органах (це явище образно наG зиваютьпереміщеннямскелетавм’якітканини).РозвиваєтьсянефроG кальциноз, звуження просвіту канальців нефронів і закупорка їх каG менями(нефролітіаз)іврезультаті—тяжканедостатністьнирок.УнасG лідок відкладень солей кальцію в стінках магістральних судин поруG шується гемодинаміка і кровопостачання тканин.

21.8. Порушення функцій надниркових залоз

Гіпофункція коркової речовини надниркових залоз. Уперше БроунG Секар встановив, що видалення обох надниркових залоз (адреналекG томія) спричинює в організмі патологічні зміни, несумісні з життям. При цьому вирішальне значення має випадіння функції коркової реG човини, в той час як недостатність мозкової речовини компенсується виробленням катехоламінів хромафінними клітинами симпатичної

частини вегетативної нервової системи.

Гостра недостатність коркової речовини надниркових залоз розвиG вається у собак, кішок та гвінейських свинок, тобто в тих тварин, які не мають додаткової адренокортикальної тканини.

Через одинGдва дні після адреналектомії з’являється м’язова слабкість,анорексія,блювання,пронос.Твариниапатичні,слабкореаG гують на зовнішні подразники. Температура тіла знижується. АдренаG лектомовані тварини досить чутливі до інфекції, інтоксикації, переG охолодження тощо. Симптоми гострої недостності надниркових заG лоз прогресують із часом. Тривалість життя адреналектомованих соG бак і кішок коливається від 2–3 до 9–11 діб.

Гостра адренокортикальна недостатність у людини може виникG

нути внаслідок крововиливу в надниркові залози.

Хронічна недостатність коркової речовини надниркових залоз у люG дини відома під назвою аддісонової, або бронзової, хвороби. Вона виG никаєздебільшогопритуберкульозінаднирковихзалоз,атакожатрофії

395

Розділ ІІІ. Патологічна фізіологія органів та систем

корковоїречовинипісляперенесенихтяжкихінфекційнихзахворювань аботривалоголікуваннякортикостероїднимипрепаратами.

Для хронічного гіпоадренокортицизму характерні схуднення, швидка фізична і психічна втомлюваність, поганий апетит, дисфункG ціятравногоканалу,артеріальнагіпотензія,прогресуючагіперпігменG тація шкіри. Механізм гіперпігментації пов’язаний із посиленням меG ланоцитостимулюючоїактивностігіпофіза,якасупроводжуєзбільшенG ня секреції кортикотропіну, що виникає при гіпоадренокортицизмі. Різні патогенні впливи — травма, інфекція, крововтрата і навіть екстG ракція зуба — у хворого на аддісонову хворобу можуть спричинити

гостру недостатність коркової речовини надниркових залоз.

Гіперфункція і дисфункція коркової речовини надниркових залоз. Провіднимипатогенетичнимиланками,щовизначаютьклінічнукарG тину гіперфункції та дисфункції коркової ревочини надниркових заG лоз, є надлишкова секреція гідрокортизоG ну(хвороба ісиндром Іценка — Кушінга), альдостерону (гіперальдостеронізм), анG дрогенів(адреногенітальнийсиндром,анG дростерома) або естрогенів (кортикоестG

рома).

Адреногенітальний синдром у дітей єклінічнимпроявомуродженоїгіперплазії коркової речовини надниркових залоз. Виникненнясиндромупов’язуютьізгенеG тично зумовленою блокадою синтезу гідрокортизону. При цьому розгальмоG вується секреція кортикотропіну, який, усвоючергу,стимулюєвиробленняандроG генівнаднирковимизалозами.ОстаннічиG нять вірилізуючу дію (поява й посилення ознакчоловічоїстаті)вжеувнутрішньоутG робному періоді. Наслідки гормональних порушеньрізні —відлегкоїмаскулінізації до грубих анатомічних аномалій фізичноG го і статевого розвитку (рис. 21.5).

396

Глава 21. Патологічна фізіологія ендокринної системи

глибоким ушкодженням ферментів біосинтезу стероїдних гормонів ісупроводжуєтьсятяжкимипорушеннямиводноGмінеральногообміну (синдром втрати солі). Без замісної терапії кортикостероїдами діти гинуть у ранньому віці.

Якщо синтез гормонів блокований на завершальній стадії, що каG талізується 11Gгідроксилазою, утворюється надлишок дезоксикортиG костерону — стероїду з властивостями мінералокортикоїдів. У резульG таті розвивається тяжка артеріальна гіпертензія.

Гіперандрогенізація та гіперестрогенізація організму можуть споG стерігатися у дітей і дорослих унаслідок пухлинного переродження

ного навантаження та інших у дівчинки 6 років: гіпертрофований клітор провокуючих факторів. (за А.С. Єфимовим та співавт. К.,1983)

397

Розділ ІІІ. Патологічна фізіологія органів та систем

21.9. Порушення функцій статевих залоз

Гіпофункція статевих залоз. Недостатність ендокринної функції статевих залоз може бути зумовлена видаленням їх хірургічним шляG хом (кастрація), руйнуванням запальним процесом, токсинами, іоніG зуючим випромінюванням, розладами гіпоталамоGгіпофізарної регуG ляції. Окрему групу становлять уроджені порушення статевого розG витку,зумовленіхромосомнимианомаліямиабомутацієюгенів.НеоG пущенняяєчокумошонку(крипторхізм),гіпоплазіяяєчоктаяєчників, уроджена відсутність статевих залоз, псевдогермафродитизм — усі ці аномалії розвитку супроводжується гіпогонадізмом.

Кастраціятварин,щоростуть,призводитьдовидовженнятастонG шення кісток, зменшення маси м’язової тканини, надлишкового відкладання жиру. У самців спостерігається недорозвинення статевоG го члена, сім’яних пухирців і передміхурової залози; в самиць — недоG розвинення матки та її придатків, відсутність циклічних змін. Ці поG рушеннязумовленівипадіннямморфогенетичної,анаболічноїтаспеG цифічної (андрогенної й естрогенної) дії статевих стероїдів.

Кастрація після статевого дозрівання відбивається переважно на обміні речовин і функції статевих органів, спричиняючи їх атрофію, зникнення інстинктів, припинення циклічних процесів у матці, піхві та маткових трубах, інволюцію вторинних статевих ознак. Рано розG вивається атеросклероз, змінюється співвідношення процесів збудG ження і гальмування в корі великого мозку.

ЗменшеннясинтезупрогестеронувнаслідокгормональноїнедостатG ності жовтого тіла може бути причиною спонтанних абортів, оскільки прогестерон бере участь у секреторних процесах в ендометрії та розсG лабленні міометрія. Введення в цих випадках препаратів прогестероG ну дає змогу зберегти вагітність.

Згасання гормональної активності статевих залоз із віком лежить в основі клімаксу у жінок і чоловіків. Клімактеричний синдром іноді набуває патологічного перебігу і потребує лікування.

Гіперфункція статевих залоз. Посилення гонадотропної функції гіпофіза або гормональноGактивна пухлина яєчок та яєчників у ранG ньому віці зумовлюють передчасне статеве дозрівання. Під впливом надлишкової кількості андрогенів хлопчики перетворюються на «маG леньких геркулесів» з короткими кінцівками і сильними м’язами. У разі збільшення секреції гонадотропінів у сім’яних канальцях яєчка знаходять зрілі сперматозоони. Зовнішні статеві органи, а також яєчG ка гіпертрофовані, що дає змогу відрізнити цю патологію від адреноG

398

Глава 21. Патологічна фізіологія ендокринної системи

генітального синдрому. Гіперандрогенізація спричиняє ранню появу вториннихстатевихознак—низькийголос,оволосіннялобка,обличG чя, пахвових ямок та ін. У дівчаток під впливом надлишку естрогенів дуже рано з’являється менструація, спостерігається ріст молочних заG лоз, оволосіння лобка, відкладання жиру в ділянці таза і стегон.

Підвищенасекреціягормонівяєчникау дорослихжінокзумовлює порушенняменструальногоциклутаіншірозлади.Так,надмірненадG ходженняукровестрогенівунаслідокперсистенціїфолікула(стан,при якомуфолікулнедосягаєповногодозріванняіненастаєовуляція)часG тоспричиняєматковікровотечі.ПідвищенасекреціяпрогестеронусуG проводжуєтьсяаменореєю,збільшеннямоб’ємуматкиімолочнихзалоз.

Періодична секреція естрогенів і прогестерону, що змінюється, визначає перебіг менструального циклу, у якому виділяють дві фази: фолікулінову (від початку менструації до овуляції) і лютеїнову — від овуляції до початку наступної менструації (рис 21.7).

У фазу десквамації маткового циклу на тлі різкого зниження виG робленнястатевихгормонів(2–6днів)відбуваєтьсявідторгненняфункG ціональногошару ендометрія(до базальногошару). Уфазірегенерації

іпроліферації (від 6Gго до 16Gго дня) у результаті переважного впливу екстрогенів, секреція яких збільшується в міру прогресування росту фолікула, відбувається регенерація і проліферація функціонального шару ендометрія за рахунок базального шару, що залишився. МаксиG мальнаконцентраціяекстрогенівспостерігаєтьсядомоментуовуляції. Надалі настає лютеїнова фаза — фаза секреції маткового циклу (від 16Gгодо23–30Gгодня),щохарактеризуєтьсяпосиленнямфункціїматG кових залоз, набряканням ендометрія, зростанням вмісту в ньому глікогену, значним посиленням його кровообігу. Зазначені зміни виG никають завдяки утворенню жовтого тіла і продукції їм прогестерону.

При відсутності запліднення функція жовтого тіла припиняється, концентраціяпрогестеронувкровірізкопадає,щопризводитьдозменG шення проникності кровоносних судин ендометрія, спазму артерій, порушення харчування ендометрію, некрозу капілярів, зморщування

івідторгнення ендометрія і крові з розкритих судин, тобто настає менG струація.

Випадання впливу прогестерону викликає зростання фолікула з посиленням секреції екстрогенів, припинення менструації і регенеG рацію функціонального шару ендометрія. У регуляції менструального циклу, крім гонадотропних і статевих гормонів, беруть участь окситоG цин, серотонін і простагландини.

399

Розділ ІІІ. Патологічна фізіологія органів та систем

ФСРГ

ЛГРГ

ФСГ ЛГ ЛТГ

Естрогени

Прогестерон

Ендометрій

Слиз із шийки матки («листок папороті»)

Цитологічна картина піхвового мазка

37 °С

400

Глава 21. Патологічна фізіологія ендокринної системи

Таким чином, утворення екстрогенів та їх секреція поступово збільшуються від початку фолікулінової фази (фази регенерації матG кового циклу) і досягають максимуму до моменту овуляції («овуляG ційний пік»). Секреція прогестерону різко підвищується на початку овуляції і досягає максимуму в період розквіту жовтого тіла. Тоді ж відбуваєтьсяменшвираженийдругийпідйомсекреціїекстрогенів«люG теїновий пік».

Базисні поняття (визначення)

Адреналектомія — оперативне видалення надниркових залоз. Гормон — біологічно активна речовина, що є продуктом секреції

ендокринних залоз.

Ліберини (рилізингGфактори) — нейрогормони (гормони гіпотаG ламуса), що стимулюють секрецію гормонів передньої частини гіпоG фіза (аденогіпофіза).

Селективна дія — вибіркова дія.

Статини — нейрогормони (гормони гіпоталамуса), що гальмують секрецію гормонів гіпофіза.

401

Розділ ІІІ. Патологічна фізіологія органів та систем

Глава 22

ПАТОЛОГІЧНА ФІЗІОЛОГІЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ

З урахуванням специфіки підготовки провізорів та цілеспрямоваG ноговикористанняпсихотропнихзасобів,переважновумовахстаціоG нару, розглянемо етіологію і патогенез нервових розладів та хвороб центральної і периферійної нервової системи, які найчастіше зустріG чаються.

Під патологією нервової регуляції функцій належить розуміти паG тологіюнервовоGгуморальноGгормональноїрегуляціїприорганізуючій ролі нервового апарату. Патологія нервової системи викликає поруG шення: нормального метаболізму, нормальної функції та нормальної структури різних тканин, органів, систем та організму в цілому; здатG ності організму пристосовуватись до обставин навколишнього сереG довища, які змінюються; здатності організму своєчасно та повноцінG но відновлювати обмінноGструктурноGфункціональні процеси при пошкодженнях і т. п.

22.1. Причини та умови виникнення порушень діяльності нервової системи

Порушення діяльності нервової системи виникають унаслідок дії на організм різноманітних патогенних факторів, які мають екзогенну чи ендогенну природу:

—первинні екзогенні (фізичні, хімічні, біологічні, лікарські засоG би та ін.). Специфічним для людини патогенним фактором є слово — воно може викликати порушення психічної діяльності, поведінки, розлади різних функцій;

—первинні ендогенні (продукти проміжного і кінцевого обміну при розладах діяльності внутрішніх органів, при ішемії, гіпоксії, запаG ленні, порушеннях діяльності генетичного та хромосомного апаратів нейронів і т. п.);

—вторинні ендогенні (які утворюються в самій нервовій системі патотрофогени,аутоантитіла,нейротоксини,інгібіториферментів,що відповідають за синтез і зруйнування нейромедіаторів, і т. д.).

402

Глава 22. Патологічна фізіологія нервової системи

Значна роль у розвитку патології нервової системи відводиться вихідномуфункціональномустанунервовоїсистеми,спадковимфакG торам,конституції,віку,статі,дефіцитупоживних(пластичнихтаенерG гетичних) речовин, стану гематоенцефалічного бар’єру і т. д. РеалізаG ціяпатогеннихвпливівзалежитьвідїхсилитатривалості:чимсильніші та довші ці впливи, тим значніший ефект.

Шляхи впливу патогенних факторів на нервову систему можуть бути прямими і посередніми (через зміни безумовноG й умовноGрефG лекторної, гуморальної та гормональної регуляції діяльності життєво важливих органів і систем, доставки і використання субстратів, вітамінів, електролітів і т. д.). При цьому необхідно враховувати можG ливістьїхлокальноїабоширокоїдіїнарізнівідділи,ланкиірівнінервоG воїсистеми(соматичнітавегетативні,центральнітапериферійні,чутG ливі,рухові,асоціативнітаіншіструктури)аборізніелементинейрона (рецептори,провідники,тіло),весьнейрон чигрупинейроніві т.д.

Розлади нервової діяльності, які призводять до різноманітних поG рушень функцій органів і систем в організмі, залежать від виду патоG генного фактора і локалізації, інтенсивності та характеру ушкоджуюG чої дії, від можливості: об’єднання ушкоджених і неушкоджених утG ворень нервової системи в нову патологічну систему, від активності захисноGкомпенсаційноGпристосувальних механізмів як з боку самої нервової системи, так і з боку інших систем організму (їх лабільності, пластичності, резервних можливостей, реактивності, резистентноG сті та ін.).

Стадійність патологічного процесу в нервовій системі зумовлена внутрішніми закономірностями розвитку та перебігу цього процесу, визначаєтьсяйогоендогенізацією,вмиканнямтаприєднаннямрізних патогенетичних факторів. Причому кожна стадія патологічного проG цесу має свою специфіку і неспецифічну картину. В патології нервоG вої системи велику роль відіграють так звані слідові реакції, тобто структурноGфункціональні зміни, які зберігаються довгий час і виG кликані попереднім патологічним процесом або знову організованою патологічною системою.

22.2. Результати патологічних процесів у нервовій системі

Результати патологічних процесів у нервовій системі можуть бути різними:

—посилення патологічного процесу;

—ослаблення патологічного процесу і одужання (з повним та неG повним відновленням функцій);

403

Розділ ІІІ. Патологічна фізіологія органів та систем

—виникнення стійкості патологічного стану нервової системи;

—виникнення нового патологічного процесу.

22.3. Типові патологічні процеси в нервовій системі

В патології нервової системи велике значення мають типові патоG логічні процеси:

1.Дефіцит процесу гальмування, який призводить до патологічG ного розгальмування. Ті чи інші нервові утворення, які вийшли зGпід гальмівного контролю, стають погано регульованими, їх діяльність перестає відповідати вимогам організму, що знижує можливості приG стосовуватись. Даний патологічний процес лежить в основі створенG нягенераторівпатологічноGпосиленогозбудження,патологічнихрефG лексів та ін. Дефіцит гальмування та розгальмування має місце тією чи іншою мірою практично при всіх формах патології нервової систеG ми, тому вони належать до типових патологічних процесів у нервовій системі.

2.Денерваційний синдром.

У результаті випадання нервових (рухових, вегетативних, еференG тних та аферентних) впливів виникає комплекс різноманітних змін у постсинаптичних структурах органів і тканин. Біологічне значення цьогосиндромувиявляєтьсяувипаданніокремихфункцій,підвищенні чутливості органів до нейромедіаторів і гормонів, дефектності, інертG ності регуляції денервованих органів та тканин, порушень їх трофіки.

3.Деаферентація. Імпульсація, яка поступає в нейрон, з якого б джерела вона не надходила, є для нейрона аферентною. Вимкнення цієї аферентації відбиває деаферентацію нейрона. В результаті вимкG ненняаферентаціїнейроніввиникаютьпорушеннячутливості,трофіG ки, локомоції (руху).

4.Нейродистрофічний процес. Виникає в різних органах і тканиG нах, у тому числі й у самій нервовій системі, в результаті випадання чи порушення різних нервових впливів з боку аферентних, вставних, еферентних нейронів та їх відростків як соматичної, так і вегетативної нервової системи. В основі цього процесу лежать зміна синтезу, сеG креції чи дії нейромедіаторів, комедіаторів, трофогенів, а також утвоG рення патотрофогенів та ін. Нейродистрофічний процес посилюєтьG ся при виникненні розладу гемоG та лімфоциркуляції, енергетичного та пластичного видів обміну і т. д.

5.Спінальний шок. Виникає після порушення цілосності спинG ного мозку і являє собою глибоке, але зворотне пригнічення рухівних

івегетативних рефлексів, які здійснюються нижче порушення цілісності. У людини повна арефлексія після порушення цілосності спинного мозку є початковою стадією повної параплегії.

404