категоричним судженням, що “істинно те, що відповідає сутності роду; невірно те, що йому суперечить. Іншого закону для істини не існує”.
Критикуючи справедливо гегелівську філософію, протиставляючи йому свою матеріалістичну концепцію природи, Фейербах абсолютно не зрозумів діалектику Гегеля – саме те, що є найціннішим у його вченні. Він просто відкинув її, як раціональну містику.
Л. Фейєрбах обґрунтував моральні принципи, які повинна мати людина, а це – примноження добра, чиста совість, любов до людини, її прагнення до щастя та її благо. Сутність цих принципів відображає судження Фейєрбаха: “Добрим і моральним є лише той, хто виключно й єдино, абсолютно і безумовно вважає своїм принципом і критерієм благо людини”; і далі: “Чиста совість є не що інше, як радість з приводу радості, котра принесена іншій людині”; “Моя моральна вимога до людей обмежується виключно тим, щоб вони не робили нічого злого”; “Доброчесність – це власне щастя, котре, однак, почуває себе щасливим тільки у зв’язку з чужим щастям”.
Гуманізм Фейєрбаха виявляється у постановці питання про необхідність освіченості людини, набутті нею знань, щоб потіснити віру; у перетворенні самої філософії в релігію, де б у центрі стояв не Ісус Христос, а людина.
Такі основні положення і принципи філософії Людвіга Фейєрбаха. Його вчення стало одним з теоретичних джерел марксистської філософії.
Насамкінець, необхідно визначити основні риси, що притаманні
німецькій класичній філософії ХІХ століття:
·по-перше, ґрунтовна розробка теорії діалектики, її логіки і методології, законів, категорій і принципів;
·по-друге, змістовна критика традиційної метафізики;
·по-третє, перехід від суб’єктивного ідеалізму до об’єктивного;
·по-четверте, теоретичне обґрунтування агностицизму;
·по-п’яте, змістовна розробка матеріалістичної концепції світорозуміння;
·по-шосте, постановка питання про розвиток суспільства як закономірний процес.
6. Марксистська філософія
Марксизм, який виник у 50-х роках ХІХ століття, є радикальною соціально-політичною, економічною і філософською концепцією, що увібрала в себе досягнення в розвитку економіки, політики, соціології, науки і філософії того часу. Її авторами були німецькі філософиКарл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895).
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
120
Появу марксизму спричинили відповідні історичні умови, теоретичні джерела і наукові відкриття. Конкретно-історичними умовами виникнення марксизму були: утвердження буржуазних суспільних відносин; формування пролетаріату як класу, вихід його на політичну арену; потреба робітничого класу у теоретичному усвідомленні своєї ролі.
Теоретичними джерелами марксизму стали англійська політична економія (Д. Рікардо, Ад. Сміт); німецька класична філософія (Г. Гегель, Л. Фейєрбах); соціологічна концепція французьких і англійських соціалістів (А. Сен-Сімон, Ш. Фурьє, Р. Оден).
Наукові передумови виникнення марксизму визначаються досягненнями в галузі природничих наук. Ф. Енгельс виділяв у цьому відношенні три найбільш видатні відкриття того часу. Це – відкриття у 50-х рр. ХІХ століття законів збереження енергії та речовини (Майер, Гельмгольц, Джоуль); відкриття клітинної будови живих організмів (Шлейден, Шван, Горянінов); відкриття Ч. Дарвіна щодо еволюційного походження живих організмів.
Філософія марксизму є складовою більш широкого вчення– марксизму. До його складу, крім філософської складової, входять також теорія економічного розвитку суспільства– політична економія і теорія соціально-політичного розвитку – “науковий комунізм”. Ці три складові нового світобачення внутрішньо взаємопов’язані, доповнюють одна одну і зрозуміти філософське вчення марксизму можна лише в контексті їх взаємозв’язку та взаємодії.
Марксизм – одна з небагатьох спроб в історії людства дати цілісне розуміння об’єктивного світу та місця, ролі людини в ньому, показати взаємозв’язок матеріального і духовного світів, об’єктивного і суб’єктивного, природи і суспільства, розкрити найзагальніші закони розвитку природи, суспільства та людського мислення. Це спроба пояснити і змінити світ на практиці відповідно до сформульованих цілей та ідеалів водночас. Головним завдання цієї доктрини її творці– Карл Маркс та Фрідріх Енгельс – проголосили звільнення робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. Класова боротьба проголошувалася рушійною силою історії.
Філософські погляди Маркса й Енгельса сформувалися під впливом ідей Гегеля і Фейєрбаха. Основні їх філософські праці– “Рукописи 1844 року”, “Капітал” К. Маркса, спільна з Енгельсом “Німецька ідеологія”, “Анти-Дюринг” та “Діалектика природи” Енгельса.
Філософією марксизму є діалектичний матеріалізм. Її творці під впливом Фейєрбаха подолали ідеалізм Гегеля, але перейняли його діалектику, поставивши її на матеріалістичну основу. Вони поширили
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
121
матеріалізм на розуміння історії та суспільних явищ– створили історичний матеріалізм, або матеріалістичне розуміння історії.
Дещо інший варіант філософії реконструюють на основі ранніх праць Маркса, в яких вихідною категорією для розуміння людини (суб’єкта) і світу (об’єкта) вважається матеріальна практика (матеріалістично переосмислена ідея активності Фіхте – Гегеля), а для розуміння суспільно-історичного процесу використовується категорія“відчуження” (приватна власність, капітал як “відчуження” людини, яке необхідно подолати).
Незважаючи на різні інтерпретації, безперечною заслугою Маркса можна вважати те, що він підняв на вищій щабель матеріалізм. Маркс зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної й, отже, культурно-історичної істоти.
Слід зазначити, що тлумачення пізнання як суспільного явища у філософії стало домінуючим тільки уXX ст. Щодо цього марксизм значно випередив свій час.
Згідно з Марксом, життя суспільства ґрунтується на матеріалістичному виробництві, яке включає продуктивні сили (знаряддя праці, кваліфікація робітника) і виробничі відносини (спосіб організації праці, який визначається формами власності на знаряддя виробництва).
Історичний розвиток суспільства зумовлений розвитком продуктивних сил (техніки), що призводять до зміни виробничих відносин. Відповідно до форм цих відносин (форм власності) Маркс відокремив кілька універсальних етапів в історичному розвитку людства: первісний комунізм, рабовласництво, феодалізм, капіталізм і майбутній комунізм (з двома фазами – соціалістичною і власне комуністичною).
По суті, вся марксистська філософія – це спроба раціонально обґрунтувати шляхи зміни світу на кращій. Цій ідеї підпорядковані всі її складові – онтологія, гносеологія, аксіологія тощо. К. Маркс зазначав у “Тезах про Фейєрбаха”: “Філософи лише по-різному пояснювали світ, а справа полягає в тому, щоб змінити його”.
І, нарешті, останнє міркування стосовно марксизму і марксистської філософії та її трагедії. За словами видатного сучасного французького філософа і соціолога Р. Арона філософія Маркса неоднозначна і невичерпна. Вона допускає безліч інтерпретацій: існує “кантіанський марксизм”, “гегельянський марксизм”, “сцієнтистській марксизм”, часто марксизм зближують з екзистенціалізмом і сучасними версіями психоаналізу. Трудність вивчення філософії марксизму полягає також у тому, що аура пануючої ідеології у нашій країні довгий час закривала доступ до її вивчення.
Погляди Маркса на людину стали предметом численних, часто протилежних інтерпретацій. Так, російський філософ С. Булгаков вважає
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
122
марксизм “похоронною піснею” особи й особистої творчості. Маркс, вважає він, зашнурував життя й історію у“соціалістичний корсет”, який ламає ребра, та до кінця розчинив ядро особи в соціології.
Існують і протилежні оцінки спадщини К. Маркса. Французький філософ-екзистенціаліст Ж.-П. Сартр вважає, що Маркс “ставить у центр своїх досліджень конкретну людину– ту людину, яка визначається одночасно своїми потребами, матеріальними умовами свого існування і родом своєї діяльності...”.
На думку Н. Бердяєва, марксизм двоїстий (“Витоки і значення російського комунізму”). У марксизмі, вважає він, слід розрізняти раціоналістичну соціологію і вчення про месіанське призначення пролетаріату. У цьому другому аспекті марксизм виходить за рамки класичного раціоналізму, в ньому з’являються “позамежна” і “потойбічна” інтерпретації, він вступає на шлях міфотворчості. Про дві інтерпретації Маркса говорить також Р. Арон (“Уявний марксизм”). Він виділяє структуралістську соціологічно-економічну інтерпретацію спадщини Маркса та можливість тлумачення його ідей в руслі історизму і гуманізму.
Отже, основними рисами марксистської філософії є:
·марксистська філософія є результатом теоретичного усвідомлення суперечливої капіталістичної дійсності, непримиренних суперечностей між робітниками, з одного боку, і роботодавцем (буржуазією), з іншого;
·розповсюдження діалектики Гегеля не лише на сферу духовного життя суспільства, але і на матеріальний світ, суспільство, що дало змогу визначити матеріальну основу суспільства– спосіб виробництва матеріальних благ, обґрунтувати тезу про первинність суспільного буття щодо вторинності суспільної свідомості;
·обґрунтування матеріалістичного розуміння історії;
·відкриття основних законів розвитку суспільства (основного соціологічного закону, закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил тощо); погляд на розвиток суспільства як на природно-історичний процес;
·у марксистській філософії практика як людська предметна діяльність включена в теорію пізнання як основа, джерело і критерій істини.
ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”
123