21. Школа атомізму Стародавньої Греції: представники, основні положення.

Найвідоміший давньогрецький атоміст Демокріт. Він вважав, що існує нескінченна безліч світів; одні світи виникають, інші гинуть. Всі вони складаються з безлічі атомів і порожнечі. Пустота - між світами і атомами. Самі ж атоми неподільні і позбавлені порожнечі. Крім властивості неподільності атоми незмінні, не мають всередині себе ніякого руху; вони вічні, не знищуються і знову не з'являються.  Атоми є першоосновою всього сущого, всіх чуттєвих речей, властивості яких визначаються формою складових їх атомів. Демокріт запропонував продуманий варіант механістичного пояснення світу: ціле у нього є сумою частин, а безладний рух атомів, їх випадкові зіткнення виявляються причиною всього сущого. У атомізму відкидається положення еліатів про нерухомість буття, оскільки це положення не дає можливості пояснити рух і зміна, що відбувається в чуттєвому світі. 

22. Школа еволюціонізму Стародавньої Греції: представники, основні положення.

Емпедокл (бл. 484 – 424 р. р. до н. е.) – автор філософських поем, лікар, інженер, філософ. Він був засновником школи еволюціонізму. Емпедокл приймає як першооснови світу всі чотири традиційні стихії: землю, воду, повітря й вогонь. Ці першооснови в Емпедокла не переходять одна в одну, вони пасивні. А тому, за Емпедоклом, джерелом Всесвіту є боротьба двох психічних початків: Любові і Ненависті. Любов – космічна причина єдності і добра. Ненависть – причина роздрібненості і зла.

28. Основні положення школи скептицизму.

Скептицизм – філософія, яка за своїми принципами є протилежною догматизму. Очевидно, цей напрямок філософської науки і було створено з огляду на те, що у деяких античних учених накопичилося чимало претензій до вже існуючих на той момент течіям.

Один з перших представників скептицизму, Емпірика, у своєму філософському праці пояснював, що в даному напрямку, по суті, основні інструменти мислення – це порівняння даних розуму і даних почуттів, а також протиставлення цих даних один одному. Скептики ставили під сумнів саме якість мислення, особливо сумнів в існуванні та достовірності догм – істин, які повинні прийматися як даність і не повинні вимагати для себе яких би то не було доказів.

Однак скептицизм як напрям філософської науки аж ніяк не розглядає сумнів як основоположний принцип – він і використовує його лише як полемічного зброї проти прихильників догм.

Філософія скептицизму ж сповідує такий принцип, як явище. Крім цього, слід чітко розрізняти скептицизм буденний (житейський), науковий і філософський.

У життєвому плані скептицизм можна пояснити, як психологічний стан людини, його ситуаційну невпевненість, сумнів у чомусь. Людина-скептик завжди утримується висловлювати категоричні судження.

Скептицизм у філософії – це напрям, послідовники якого, як уже зазначалося вище, висловлюють сумніви в існуванні достовірного знання. При помірній ж його формі скептики обмежується лише пізнанням фактів і проявляє стриманість відносно всіх гіпотез і теорій. Для них філософія, в тому числі і та, якою вони слідують, це щось на зразок наукоподібної поезії, але ніяк не науки в чистому вигляді. Саме з цим пов’язане знамените твердження: «Філософія – це не наука!»

Скептицизм у філософії: як розвивався напрямок

Історія скептицизму являє собою спад, виснаження поступового характеру. Зародилося це напрям в Стародавній Греції, в середні століття відігравало зовсім незначну роль, а наново відродилося в епоху реформації (за часів відновлення грецької філософії), коли скептицизм переродився в більш м’які форми нової філософії, такі як суб’єктивізм і позитивізм.

Скептицизм у філософії: представники

Засновником грецької школи скептиків вважається Піррон, який, згідно деяким думкам, взагалі вчився в Індії. Крім того, античний скептицизм в якості відповідної реакції на метафізичний догматизм представлений такими філософами як Аркесілай (середня академія) і так званими «пізніми» скептиками Агріппою, Секстом Емпіриком, Енесидемом. Зокрема, Енесідем свого часу вказав десять тропів (принципів) скептізізма. Шість перших – це розходження людей, станів індивіда, живих істот, органів почуттів, положень, місць, відстаней, явищ та їх зв’язків. Чотири останні принципу – це змішане існування сприйманого об’єкта з іншими, відносність в цілому, залежність від деякого числа сприйнять, залежність від законів, звичаїв, рівня освіти, релігійних і філософських поглядів.

Найважливішими представниками скептицизму Средневевековья і Нового часу є Д. Юм і М. Монтель.