83.Свідомість.Розум.Розсудок.

Як уже говорилось, свідомість - це найвища, властива лише людині, форма відображення дійсності, функція людського мозку. Вона є активним, цілеспрямованим, узагальненим, оцінювальним відображенням, пов'язаним із діяльністю, в процесі якої люди освоюють і перетворюють світ.

Свідомість формується, розвивається, функціонує на основі взаємопов'язаних факторів:

1) знаряддєво -предметної діяльності, яка включає виготовлення та застосування знарядь праці, веде до створення й розширення світу "олюдненої природи" (сфери матеріальної та духовної культури);

2) діяльного спілкування між людьми, яке має свої "матеріально-технічні", інформаційно-інтелектуальні та моральні аспекти.

Походженням і функціями свідомості пояснюється те, що вона за своєю природою має діяльнісний і суспільний характер; до "компетенції" свідомості відноситься осмислене відображення дійсності, розуміння її, певне ставлення як до предметної дійсності, так і до інших людей (суспільства) оцінка речей, явищ, подій, людських вчинків - відповідно до певних понять і критеріїв. Свідомість існує, насамперед, як властивість окремої людини, як внутрішній світ її "Я". В кожен момент життя вона є діалектичною єдністю, переплетенням, взаємодією індивідуально-особистісного і суспільного.

Вищим рівнем мислення є розум - у спеціальному значенні цього поняття, коли ми відрізняємо розум від розсудку. Розумне мислення це не просто оперування готовими поняттями, але й зміна, розвиток самих понять, це вміння враховувати єдність протилежностей та їх взаємопереходи (а саме таке мислення називається діалектичним). Розумне мислення здатне відходити від стереотипів, порушувати звичні стандарти, воно адогматичне (не визнає застиглих положень, догм), критичне - все піддає сумніву, перш ніж прийняти за істину; воно має пошуковий, евристичний (від грец. eurisko - відшукую, відкриваю) характер, тобто орієнтований на відкриття або створення нового.

84.Поняття пізнання та його види.

Окреслена багатоаспектність пізнання знаходить своє виявлення у різних видах пізнання, серед яких перш за все фігурують такі:

• життєво-досвідне пізнання постає безпосереднім, прямо вписаним у процеси повсякденної людської життєдіяльності; воно є дуже різноманітним за проявами, але нерозчленованим ні за змістом, ні за формами існування: тут емоції переплетені зі знанням, бажанням тощо;

• мистецьке пізнання окреслює реальність не відсторонено, а через переживання. Воно більше передає не предметні окреслення дійсності, а людське ставлення до неї. За змістом воно умовне, тобто надає простір проявам уяви, фантазії, суб’єктивним схильностям людини. Завдяки цьому художнє пізнання інколи випереджає хід подій, окреслює їх більш багатогранно, багатобарвно та життєво;

• наукове пізнання культивується спеціально через усвідомлення ролі знання; воно є спеціалізованим та спеціально організованим, контролює свій хід, намагаючись досягти максимального ступеня достовірності знання;- релігійно-містичне пізнання часто окреслює джерела своїх відомостей як божественне об’явлення, особливе просвітлення, і хоча ці джерела залишаються для нас багато в чому таємничими та недосяжними ні для контролю, ні для свідомого використання, немає сенсу заперечувати особливу значущість для людини того, що викладено у священних текстах і релігійних настановах; сама історія людства переконливо це доводить;

- екстрасенсивне пізнання, інтерес до якого особливо зріс наприкінці ХХ ст., також залишається для нас багато в чому незрозумілим; ми можемо констатувати, що так звані екстрасенси, контактери мають можливість отримувати інформацію з якихось незвичайних джерел. Цей вид пізнання використовують у суспільстві, але природа його для науки поки що незрозуміла.

Отже, можна зробити висновок, що пізнання у своїй дійсності постає як багатогранний та складний процес, в якому знаходять своє виявлення як духовні здібності людини, так і її найважливіші життєві зацікавлення.