17. Антична філософія, її витоки, етапи розвитку та особливості

Антична філософія виникла наприкінці VII – у першій половині VI ст. до н. е. і проіснувала до VI ст. н. е., до часу, коли імператор Юстиніан у 529 р. закрив останню грецьку філософську школу – Платонівську Академію. Це перша в історії людства велика спроба побудувати раціональну картину світу, виголосити гімн розуму і водночас це є інтуїтивно усвідомлена туга за красою, утвердження блага як мети людського життя: тобто це є очевидно людиноцентрична та етноспрямована філософія.

Етапи розвитку античної філософії: 1 етап – натурфілософський (фізичний), абo рання класика (VII–V ст.  до н. е.) 2 етап – висока класика (V–ІV ст. до н. е.); З етап – пізня класика, або завершальний цикл античної філософії. До нього належать періоди: • елліністична філософія (IV–І ст. до н. е.); • олександрійська філософія (І ст. до н. е. – V–VІ ст.); • римська філософія (І–VI ст. н. е.).

Найважливішою особливістю античної філософії було те, що саме в античному світі вона вперше відокремилась від інших сфер діяльності (таких, наприклад, як релігія, родова міфологія, життєва мудрість) і постала як автономний напрям знання та пізнання. Антична філософія була також відкритою і доступною (для усіх вільних громадян, крім жінок), терпимою до різних думок і позицій (за винятком атеїзму), динамічною і пластичною.

Найважливішими причинами народження античної філософії стали: перехід від бронзового віку до віку заліза; розвинуті технології діяльності (зна­ряддя праці, зброя із заліза); формування та утвердження нового сус­пільного ладу – рабовласницького; товарно-грошові відносини, що вперше у світовій історії посіли провідне місце у житті суспільства; встановлення де­мо­кратичного ладу та зростання самосвідомості народу (демосу) і інди­відуального (вільного) громадянина міста-держави (поліса); збагачення куль­тури; плідні контакти греків із країнами Стародавнього Сходу; характер античного релігійно-міфологічного мислення з його меншою, ніж на Сході, залежністю від релігійного культу і більшою зорієнтованістю на раціональне осмислення дійсності, що сприяло розвитку абстрактного мислення тощо.

18. Натурфілософські школи Стародавньої Греції

Натурфілософія - це філософське осмислення природи.

Грецькою мовою слово природа звучить як "фізис ", тому таку філософію у Стародавній Греції називали "фізичною", а філософів цього періоду — "фізиками". Світ природи з його масштабом, розмаїтістю та міццю найперше впадає в око допитливої людини, тому й думка, що осягає буття, розпочинається з осмислення природи. Для ранньої давньогрецької думки природа поставала як "все". Вона й повинна розпочати з деякого "початку", тобто з того, з чого може це "все" постати або початися: з "архе" — найпершого, або давнього.

Отже, на першому етапі розвитку античної філософії природа постала як її об'єкт, а першою проблемою цієї філософії постала проблема пошуку вихідного початку буття ("архе").

Першим філософом Стародавньої Греції, за загальним визнанням, був Фалес. Мислитель висунув думку про першопочаток ("архе") світу, почав це обґрунтовувати, доводити.

Діячі мілетської школи висловлювали продуктивні ідеї й у сфері інших питань, наприклад Фалес був видатним математиком та астрономом. І все ж головний їх здобуток - розроблення таких ідей про світобудову, що виявляє рух людської думки від конкретного через абстрактне до поглибленого усвідомлення реальності.

Особливу увагу в період подальшого розвитку античної натурфілософії слід звернути на чотири школи.

Елейська школа (за назвою міста Елея). Представники стверджували, що усюди є лише буття, що дорівнює собі самому і є незмінне й невичерпне.

Школа атомізму. Якщо у світі не було б чогось стійкого і незмінного, світ не утримався б у бутті. Можна ділити і дробити речовину, але не нескінченно: край, межа можливого поділу — атом (неподільний); його існування - запорука незнищенності світу. З атомів утворюються світові стихії, а з останніх - усе. що існує. А. Ейнштейн назвав ідею атомізму однією з найпродуктивніших в історії науки, бо вона справді дає можливість пояснити багато явиш.

Школа еволюціонізму. Вважали, що всі процеси світу можна пояснити через взаємодію чотирьох стихій, або елементів (вогонь, повітря, вода й земля), та двох сил протилежного спрямування (любов і ворожнеча).

Школа ноології, або концепції всесвітнього розуму. Все, що існує, складається з частинок, які містять у собі всі якості та властивості світу, — із гомеомерій (частково подібних до всього). Тому ми й бачимо різноманітність світу. Але конкретне поєднання гомеомерій зумовлене дією світового розуму — Нуса, або Нооса; саме він постає мірою для усього сущого.