70. Філософська антропологія м.Шелера.

Засновник філософського вчення про людину (філософської антропології) М. Шелер писав: “Наша епоха виявилась за приблизно десятитисячолітну історію першою, коли людина стала цілком і повністю “проблематичною”, коли вона більше не знає, що вона таке, одночасно вона також знає, що не знає цього”. Таке загострення уваги людини до запитання пізнання власного місця в оточуючому світі та власної сутності породжує нагальну необхідність осмислення провідних аспектів людського буття. Якою є та міра людяності в людині як унікальній істоті? – на це запитання кожна людина шукає власну відповідь, за яку вона сама й несе відповідальність. І навіть більше, лише проблематизуючи основи власного життя, людина стає людиною. Сократівське “пізнай самого себе” – це установка на постійне утримання цього питання у полі зору власного життя, що неминуче постає перед кожною людиною.

М. Шелер виділив п’ять історичних спроб визначення людини, п’ять “ідей людини”: 1) ідея, що ґрунтується на релігійній вірі, – людина є образом і подобою Божою; 2) ідея “людини розумної”, наділеної розумом, якого не має природа, та який є божественним началом у людині; 3) ідея “людини творящої”, що відрізняється від тварин не розумом, а здатністю створювати знаряддя праці; 4) людина як “дезертир життя”, що створює для подолання свого біологічного безсилля цивілізацію, яка знецінює життя як таке; 5) людина – вільна істота, що творить світ завдяки повноті власної сутності, причому розуміння божественної могутності необхідно перенести на особистість, яка має розум, волю та відповідальність.

, у чомусь непроявленою.

Людина здатна до трансцендування, тобто постійного виходу за межі досягнутого втілення, за межі означених раніше можливостей, цілей.

здатність до оцінкового ставлення щодо оточуючого світу, інших людей та самої себе, здатність до наділення їх смислом і відповідно до морально-етичної, естетичної діяльності, формування особистого світогляду.

здатність до творчості в усіх сферах пізнавальної, ціннісної та практичної діяльності, у самоактуалізації власних здібностей, ціннісних орієнтацій, у спілкуванні з іншими людьми та світом загалом.

. Людська особа стає суспільно значущою особистістю та унікально вартісною індивідуальністю, вона надає особливого сенсу своєму життю завдяки максимально можливій повноті самореалізації, постійному і напруженому втіленню усіх своїх можливостей. Отже, власне людська “одиниця життя” перетворюється на унікальний “універсум свободи”, який розкриває граничні можливості усього людського роду.

71.Персоналізм Бердяєва М.О.Бердяєв /1874-1948 рр./, представник київської філософської школи, в подальшому видатний російський мислитель, що справив великий вплив на розвиток філософії сучасного екзистенціалізму та персоналізму. Основні праці - "Зміст творчості", "Філософія вільного духу" та інші.

Філософська концепція базується на визнанні свободи головною цінністю, поруч з цінністю людини, її творчості. Власне у творчості Бердяєв і бачить смисл свободи, так би мовити "прорив за межі повсякденного буття", у невідоме. Ґенеза свободи складає три ступені. Перший - коли сама можливість свободи закладена Бердяєвим в існуванні "добуттєвої основи буття", ірраціонального хаосу, що передує богу і природі. Цей первісний хаос абсолютно вільний, не має ніяких перешкод для своєї діяльності. З нього виходить Бог, який творить природу і людину. Таким чином Бердяєв малює космічну систему творіння, систему, в якій людина ніби приречена за своїм походженням на роль творця. Другий ступінь свободи Бердяєв пов’язує з існуванням людини, її діяльністю. Основний зміст діяльності людини Бердяєв бачить у творчості. Людина фактично творить з нічого. Творчість нічим не зумовлена, вона вільна за своєю суттю. Мислитель розмірковує над проблемами цивілізації XX століття, бачить в ній великий розрив між цілями і наслідками людської діяльності, бачить кризу гуманізму. Технічна цивілізація поневолює людину, розриває її цілісність. Третій ступінь свободи Бердяєв пов'язує з майбутнім людства, яке не піде ні по капіталістичному, ні по соціалістичному шляху. Його ідеал - вільне суспільство, збудоване на християнській ідеології і моралі, об’єднання вільних трударів. Це буде суспільство, роль держави в якому зведеться до мінімуму, де не буде експлуатації людини людиною.