19. Вчення Геракліта Ефеського про світобудову.

Оскільки до Геракліта вже були створені філософські вчення, відмінні між собою, то він вважав за необхідне в розумінні світобудови перенести наголос із питання "Що? " (Що є світ? Що є початком світу?) на питання "Як? " (Як слід мислити, щоб мати достовірні знання?).

Питання "Що?" і "Як?", що перебувають в органічній єдності між собою, від часів Геракліта Ефеського стають основними питаннями пізнання (у тому числі й наукового).

На думку Геракліта, світ слід розуміти як потік, тобто: "Усе тече, усе змінюється". Доводячи свої думки, Геракліт дає відповідь на запитання, що саме тече, як тече, куди тече. У течії, у становленні перебувають чотири світові стихії: вогонь, повітря, вода і земля. Вони переходять одна в одну, але не хаотично, а мірами, і загалом виходить, що світовий кругообіг здійснюється через виміряний рух від протилежного до протилежного: від рухомого, світлого, гарячого вогню — до інертної, темної, вологої землі і навпаки. Енергію усьому рухові дає вогонь як найперша і найдинамічніша стихія: "Весь цей Космос... є нічим іншим, як вогнем, що мірами спалахує та мірами згасає". Оскільки світовий рух відбувається не хаотично, то це свідчить про наявність єдиного світового закону - "логосу". "Логос" — це слово, мовлення, хід думки, і, отже, - розумний порядок. Саме логос визначає міри поєднання протилежностей у світі. У реальному світі логос проявляє себе у вигляді блискавки — особливої дії особливого вогню. Геракліт пояснював дією вогняної стихії усе, у т. ч. душу людини (особливий, сухий і чистий вогонь) і роботу інтелекту (просвітлення, "спалахи" при усвідомленні й т. ін.).

20. Елейська школа Стародавньої Греції: представники, основні положення.

Елейська школа - школа давньогрецької філософії.

Вчення школи було засноване на двох принципах: буття єдине, а зміни ілюзорні. Засновником школи вважається Ксенофан з Колофона, хоча до повного розвитку його довели в 5 ст. до н.е. Парменід і Зенон Елейський. Ксенофан піддав критиці сучасний йому політеїзм, проголосивши в своєму дидактичному епосі, що Бог - це вічна єдність, що пронизує Всесвіт і управляє нею силою своєї думки. Уявний монотеїзм цього твердження може бути примирений з його пантеїстичним вченням про єдність і вічності всього буття, тільки якщо виходити з того, що Ксенофан ототожнював Єдине з Богом.

Парменід - перший грецький філософ, противопоставивший мислення думку. Він стверджував, що істинно лише одне незмінне буття, в той час як множинність і зміна - лише ілюзія. Істина перебуває в думці, відчуття ж ведуть до помилки. Буття і небуття утворюють фундаментальну опозицію, вони внутрішньо суперечливі, а оскільки небуття не існує, буття єдине і виникнення неможливо. Іншими словами, мислення вказує, що буття єдине і незмінно, всупереч породженої відчуттями ілюзії множинності і мінливості.

Зенон Елейський - грецький філософ і логік, який прославився головним чином парадоксами, які носять його ім'я. Зенон вважав, що поняття про рух є суперечливим, а отже, неістинним. Згідно з його погля­дом, предмет, який рухається, нездатен рухатися взагалі. Напри­клад, міркування про політ стріли, якщо його розбити на окремі складові, наштовхує на думку про неможливість її руху. А якщо вважати час безкінечним, то як наслідок виникне парадокс відсут­ності руху взагалі.