67.Феноменологія е Гессерля

Феноменологія — напрям філософських досліджень початку XX-го століття. Найвизначнішим представником феноменології був Едмунд Гуссерль.

Термін «феноменологія» походить від грецьких слів phainómenon, яке означачає «те, що з'являється» і lógos — вивчення. У викладі Гуссерля феноменологія в основному розглядає та вивчає структури свідомості й явища, які в ній відбуваються. Цей розгляд повинен відбуватися з точки зору «першої особи», але вивчаються явища не так, як вони постають перед моєю свідомістю, а перед будь-якою свідомістю. Гуссерль вірив у те, що збудована таким чином наука про явища, феноменологія, може забезпечити міцну основу для усього людського знання включно із знанням науковим. Таким чином філософія могла б отримати статус строгої науки. В своїй найпростішій формі феноменологія намагається створити умови для об'єктивного вивчення того, що зазвичай вважається суб'єктивним — свідомості та таких її проявів, як судження, сприйняття та почуття. Хоча феноменологія прагне бути науковою, вона не намагається вивчати свідомість із точки зору клінічної психології чи неврології. Замість цього за допомогою систематичних міркувань вона ставить собі метою визначити суттєві властивості структур свідомості та проявів свідомості.

Багато важливих для феноменології концепцій Гуссерль запозичив у роботах та лекціях своїх учителів Франца Брентано та Карла Штюмпфа. У Брентано Гуссерль взяв важливе поняття інтенціональності — думку про те, що свідомість завжди є усвідомленням чогось. Об'єкт усвідомлення називають інтенціональним об'єктом. Він може виникати в свідомості різним чином: як сприйняття, спогад, знак, тощо. Хоча всі ці різні інтенціональності мають різні структури і вони є про щось різним чином, об'єкт усе ж відбудовується в свідомості як той самий ідентичний об'єкт.

Хоча чимало феноменологічних методів застосовують різні редукції (спрощення), феноменологія суттєво антиредукційна. Редукція тільки знаряддя, яке допомагає краще зрозуміти й описати дію свідомості. Вона на зводить будь-який феномен до такого опису. Іншими словами, коли мова йде про суть або ідею речі, чи коли деталізується будова ідентичної речі, описуюючи те, що «насправді» видно так ніби це єдині аспекти чи властивості речі, це зовсім не означає, що річ є винятково лише тим, що описується. Мета такої редукції в тому, щоб зрозуміти, як різні аспекти складаються в ту реальну річ, яку отримує спостерігач у досвіді. Феноменологія — безпосередня реакція на психологізм та фізикалізм, що були популярними у часи Гуссерля.

68. «Фундаментальна онтологія» м.Хайдеггера

У сучасній філософії, як і у всієї історії філософії, проблема буття є фундаментальною проблемою. Всі інші філософські проблеми мають сенс і значимість остільки, оскільки на них падає відблиск буття. Займаючись пошуками буття, філософія відстоює свою специфіку перед наукою, релігією, мистецтвом, виявляє особливий характер мислення, як особливого способу життя, в якому буття може відкритися. Пошуки буття не є заняттям невеликий вузькопрофесійний групии людей, а пошуки людиною, кажучи словами М. Хайдеггера, свого будинку, тобто подолання своєї бездомності та осиротіла. Пошуки буття - це пошуки своїх коренів, за допомогою яких людина здатна подолати безглуздість навколишнього світу, відчути себе необхідною і незамінною частиною буття, "пастухом буття", якому заповідана звістку про буття, що є основним завданням його життя. Ці пошуки є фундаментом людського існування. Хайдеггеровская онтологія є фундаментальна (або критична) онтологія, тому що саме питання та спосіб його постановки включається до істота онтології. Тут важливо відзначити феноменологічне початок хайдеггеровской філософії. Феноменологія шукає феномен, а це, перш за все - відкритість, себе-у-самому-себе-показує, тобто те, що говорить саме за себе.

Сенс буття дорівнює розуміння буття, тобто самопроектірованію Dasein. Структуру людського буття в її цілісності Хайдеггер позначає як турботу. Він розкриває сенс і одночасно вказує на онтіческую вкоріненість піклування, приводячи наступну байку: Турбота, переходячи річку, зліпила з глини істота, з яким Юпітер, на її прохання дарував дух. Потім Турбота, Юпітер і Земля почали сперечатися про те, чиїм ім'ям наділити зліплене істота. Вони взяли суддею Сатурна, який вирішив таким чином: після смерті Юпітер повинен отримати дух, Земля - тіло, а тому що Турбота перший утворила це істота, то, поки воно живе, воно належить Турбота. Названо ж істота буде "homo" - на ім'я матеріалу, з якого вона зроблена.

Турбота являє собою єдність трьох моментів: буття-в-світі, забігу вперед і буття-при-внутріміровом-сущому.

Найважливішою стороною Dasein, завдяки якій воно взагалі виявляється доступним для сприйняття, є буття-в-світі (In-der-Welt-sein). По-світі-буття означає приналежність внутрімірового змісту людського суб'єкту, тобто нерозривність людського буття і світу, суб'єктивного і об'єктивного. Німецьке слово,, Sein "означає не тільки,, буття", але й належність якогось предмета або властивості. Відповідно, In-der-Welt-sein означає розкриття світу, як щось, що існує при Dasein, а не поряд з ним. Хайдеггер проголошує буття-в-світі внутрішнім, апріорним визначенням людини.

Другий момент турботи як забігів вперед (Vorweg-sein), означає, що людське буття, постійно тікати від себе і вислизає вперед, завжди є буття, які проектують саме себе в щось більше, ніж є в даний момент. Тим самим він не перебуває в тій точці простору і часу, в якому знаходиться фізичне тіло людини, бо сфера буття людини - це історичність, де час є цілісність трьох його моментів.