62.Позитивізм о.Конта

Позитивізм оформився в 30-х рр. 19 віків. Творець позитивізму, що ввів цей термін, французький мислитель О. Конт проголосив рішучий розрив з філософською ("метафізичною") традицією, вважаючи, що наука не потребує якої-небудь філософії, що стоїть над нею; це, на думку позитивістів, не виключає синтезу наукового знання, за яким можна зберегти стару назву "філософії"; остання зводиться, т. о., до загальних висновків з природних і громадських наук. Оскільки позитивізм не має справи з "метафізичними" проблемами, він відкидає як ідеалізм, так і матеріалізм. Пережитки "метафізики", до яких відносяться, на думку Конта, претензії на розкриття причин і сутей, мають бути видалені з науки. Наука не пояснює, а лише описує явища і відповідає не на питання "чому", а на питання "як", і "підпорядковує уяву спостереженню фактів" (це основний закон позитивної науки, по Конту; його не дотримують як релігія, теологія, так і філософія, метафізика). Послідовний розвиток цієї тези веде до феноменалізму (від греч. феноменон - що являється; науково-філософське представлення, згідно з яким пізнання має справу не з об'єктами матеріального світу, а лише з сукупністю елементарних чуттєвих компонентів, відчуттів, "чуттєвих даних", а увесь зміст пізнання м би. зведено до чуттєвих сприйнять). Разом з суб'єктивно - ідеалістичною тенденцією контовский позитивізм зберігає деякі елементи природно-научного матеріалізму, що йде від традицій французької Освіти 18 віків. Наслідуючи просвітників, Конт висловлює переконання в здатності науки до нескінченного розвитку. Час науки, по Конту, настає тільки в 19 столітті, коли завершують формування усі основні позитивні науки і виникає їх об'єднання в "позитивній філософії" (система такої філософії і була розроблена Огюстом Контом). Позитивній стадії в розвитку загальносвітової історії і науки передують дві ранні стадії: теологічна (коли пояснення дійсності відбувається на підставі надприродних чинників, віри, авторитету), і метафізична (пояснення на підставі ідей, категорій розуму, умогляд, відірваний від досвіду). (франц. altruisme, лат. alter – інший).

У О. Конта було багато шанувальників і послідовників (Г. Спенсер, Дж. Міль), які намагалися надати позитивізму практичного і політичного значення. За принципами його вчення у деяких країнах створено конституції. Його ідеї були засадничими для одного з головних напрямів філософії ХХ ст. – неопозитивізму, в якому знайшли втілення нові форми раціоналізму. Деякі ідеї О. Конта увійшли у масову свідомість Заходу попри скептицизм мислителя з цього приводу

63.Філософія марксизму

Марксизм став визначним і надзвичайно відчутним чинником не тільки філософського, але й соціально-політичного життя багатьох країн і народів. Основоположниками цього напряму у філософії є Карл Маркс (1818–1883) та Фрідріх Енгельс (1820–1895). К. Маркс – видатний німецький соціолог, філософ і економіст. Він навчався в університетах Бонна і Берліна, отримав ступінь док­тора філософських наук в університеті м. Йєни. Головними творами К. Маркса є “До критики гегелівської філософії права. Вступ”, “Економіко-філософські рукописи”, “Святе сімейство”, “Німецька ідеологія”, “Маніфест Комуністичної партії” (у співавторстві з Ф. Енгельсом), “Вісімнадцяте Брюмера Луї Бонапарта”, “До критики політичної економії. Передмова”, “Капітал” та ін.

Ф. Енгельс – німецький соціолог і філософ, який в молоді роки перебував під значним впливом Геґеля, Гейне, а також соціаліста М. Хесса. Йому належать такі основні твори: “Становище робітничого класу в Англії”, “Маніфест Комуністичної партії (у співавторстві з Марксом), “Анти-Дюринг”, “Походження сім’ї, приватної власності і держави”, “Діалектика природи”.

Прийнято говорити про певну єдність ідей К. Маркса і Ф. Енгельса в системі філософії марксизму, хоч окремі напрями цього вчення вони розробляли нарізно. Обидва на початку своєї творчості були під значним впливом філософії Геґеля, пізніше їх увагу привернули праці Л. Фейєрбаха. Ідеї цих німецьких мислителів становлять концептуальну основу їх філософії, яку називають діалектичний та історичний матеріалізм. Критикуючи філософію Геґеля, К. Маркс вважав, що вчення Геґеля “стоїть на голові”, тобто є ідеалістичним, проте цей ідеалізм настільки довершений і повний, що варто лише “поставити його на ноги” і він стане адекватним до дійсності і достатнім підгрунтям для справжньої наукової філософії.

К. Маркс і Ф. Енгельс намагалися брати активну участь у боротьбі робітничого класу, демонструючи тісний зв’язок свого вчення з реальною дійсністю. Принцип діяльності є однією з головних методологічних засад Марксової теорії. У кінці невеликого твору під назвою “Тези про Фейєрбаха” він формулює положення, в якому доволі виразно виступає спрямованість учення: “Філософи лише по-різному пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його”.

Учення марксизму не набуло особливої популярності за життя основоположника. Проте через певний час воно було адаптоване і згодом значно поширене в країнах Заходу і Сходу, особливо у слов’янському світі. Представниками марксизму були Г. Плеханов і В. Ленін в Росії, Л. Лабріола в Італії, К. Каутський і Р. Люксембург в Німеччині та ін. Ідеї марксизму були так чи інакше основою майже усіх революцій ХХ ст. Пройшло доволі багато часу перше ніж та ж практика, яку так цінували основоположники марксизму, довела безперспективність шляхів, які вони вказували людству.