65. Особливості та основні напрямки філософії хх ст..

Основна риса розвитку філософії XX століття - плюралізм шкіл, напрямків; поява нових, нестандартних (некласичних) ідей і концепцій. Основні напрямки філософії XX століття:

Сцієнтизм - світогляд, який позитивно оцінює соціальні наслідки НТР, вважає головним завданням філософії - обслуговування бурхливого розвитку науки. Найбільш відомі в цьому напрямку різні школи позитивізму неопозитивізму

Ірраціоналізм. Негативна світоглядна реакція на НТР, усвідомлення нерівномірності технічного і духовного прогресу; констатація духовної кризи, песимістичні прогнози майбутнього.

В центрі філософії - людина - загублена і "занедбана" в сучасному технічному світі.

Основні школи: Психоаналіз Неофрейдизм Філософія життя Екзистенціалізм

Не займають таких крайніх позицій і не укладаються в цю схему:

феноменологія прагматизм теїстичні концепції

а) неотомізм

б) персоналізм

Психоаналіз (фрейдизм, неофрейдизм) - психологічна і філософська концепція, яка вважає основою буття людини поле несвідомого. Засновник цього напрямку - австрійський психіатр, психолог Зигмунд Фрейд (1856-1939) запропонував оригінальне трактування сутності, структури свідомості і причини вивчення людини (антропологічні принципи) і людської культури. Рушійним фактором психіки, а значить людини і суспільства в цілому, Фрейд уважав енергію несвідомих пси-хосексуальних потягів. У структурі свідомості 3. Фрейд виділяє три підструктури.

Феноменологія як особливий напрямок у філософії пов'язана з ім'ям Едмунда Гуссерля (1856-1938), який вважає предметом філософії царство чистих істин, апріорних змістів. Пізнання розглядається як потік свідомості, внутрішньо організований і цілісний, однак відносно незалежний від суб'єкта пізнання і його діяльності.

Прагматизм - американська філософія "дії". Засновники прагматизму Чарльз Пірс (1839-1914), Вільям Джеймс (1842-1910). Джон Дьюї (1859-1952), звинувативши всю попередню філософію в абстрактності і споглядальності, висунули програму "реконструкції філософії".

Неотомізм - сучасний етап у розвитку томізму - вчення Фоми Аквінського. З 1879 року одержав офіційне визнання Ватикану (енциклика папи Лева XIII). Найбільш відомі представники: Жильсон, Марітен, Сертийанж (Франція), В. Брут-тер, А. Демпф, І. Лоц.

ерсоналізм (від лат. persona - особистість) - теїстичний напрямок у сучасній філософії, який визнає особистість первинною творчою реальністю і вищою духовною цінністю, а увесь світ проявом творчої активності верховної особистості -бога. Представники: Н .А. Бердяев, Л. Шестов, Б. Боун, У. Хо-кинг, Е. Брайтмен, P. Т. Флюеллінг, П . Ландсберг, М. Недон-сель.

66. Основні положення неопозитивізму

Третя» історична форма позитивізму виникає в 20-х рр. XX ст. і дістає назву неопозитивізму. Його родоначальники - австрійський фізик-теоретик М. Шлік (1882-1936 рр.), австрійський філософ, логік і математик А. Вітгенштейн (1889-1951 рр.), австрійський філософ і логік Р. Карнап (1891-1970 рр.), англійський філософ, логік і математик Б. Рассел (1872-1970 рр.), представники львівсько-варшавської школи А. Тарський і Я. Аукасевич.

Неопозитивізмскладається з ряду філософських шкіл і напрямів. Основні ідеї неопозитивізму: а) Філософія повинна займа-тися аналітичною діяльністю, тобто з'ясуванням логічного змістумови конкретних наук; б) головне у філософії не метод пізнання,а тлумачення знань, отриманих конкретними науками.

Зведенню філософії до логічного аналізу неопозитивізм зобов'язаний Б. Расселу, що скористався при цьому досягненнями математичної логіки. Спробувавши дати строгі визначення математичним поняттям він прийшов до висновку, що вся математика зведена до логіки. Далі Рассел додав більш широке значення методу логічного аналізу й оголосив, що "логіка - це сутність філософії".

Л. Вітгенштейн науки. Філософія повинна, залишивши осторонь невирішувані надумані проблеми, вивчати, як правильно і несуперечливо будувати висновок, як виробляти вичислення висловів, яка логічна структура наукової системи. Філософія — це «терапія» мови. Філософ — це «лікар» мови науки.

Звідси виділилися три сфери відношень: прагматика (відношення мови до того, хто її вживає); семантика(відношення між мовою і тим, що нею визначається); синтаксис (відношення між мовними висловлюваннями). Все це дістало назву семіотики. Предметом аналізу стали значення слів і знаків взагалі, логічні лінгвістичні та психологічні проблеми, які мають важливе наукове та практичне значення.

Неопозитивізм еволюціонував у напрямі від аналізу мови науки до аналізу буденної мови та від заперечення філософії до використання аналітичного методу для більш або менш змістовного аналізу власних філософських проблем (методів моделювання, системно-структурного аналізу тощо). Неопозитивізм як філософська течія і сьогодні утримує свої позиції, хоча і в перетвореному вигляді.