79)Філософія української національної ідеї м. Драгоманова.

Драгоманов одним із перших тогочасних радикальних мислителів зрозумів роль і місце національного питання в реалізації принципів демократії та свободи. Він не лише став першою жертвою антиукраїнських репресивних за-ходів російського уряду а й був автором першого модерного українського політичного журналу “Громада”. Драгоманов був переконаний, що національність є не-обхідним будівельним матеріалом усього людства. за Драгомановим, є під-несення (шляхом національної освіти і культури) націо-нальної самосвідомості “наших власних земляків” усіх рівнів - від селянина до представників верхніх прошар-ків суспільства, які працюють, за його словами, “для кого вгодно, тільки не для своєї України й її мужицт-ва”. Він закликав їх не бути байдужим до долі України, не полишати її, “оскільки кожний чоловік, вийшовши з України, кожна копійка, потрачена не на українську спра-ву, кожне слово, сказане не по-українському, є вида-ток з української мужицької скарбниці, видаток, кот-рий при теперішніх порядках не звернеться в неї нізвід-ки”. Звідси й можна збагнути сенс гасла Драгоманова, що “поганий той радикал на Україні, який не став свідо-мим українцем”.Драгоманов при цьому твер-до знав і вірив, що український народ має природні дані для самостійного вільного існування, гідний чільного міс-ця у всепланетарному історичному процесі. Тому він ро-бив усе можливе, аби в Україну прийшла справжня осві-та - європейська освіченість та культура; докладав зу-силь, аби пробудити в народі “розуміння політичних і соціальних справ, політики дня”.

80)Проблеми буття в історико-філософському окресленні.

Буття — це тривалість, неперервність, необхідна націленість свідомості на змістове відношення. Але це ще й постійна предметна мінливість зазначених тривалості та спрямованості на зміст. Окреслюючи останні характеристики буття, різні філософи надавали їм різного конкретного визначення. А. Шопенгауер, Ф. Ніцше, А. Бергсон, В.Дільтей називали це життям з його самопродукуванням, змінами форм, внутрішньою енергетикою. М. Гайдеггер окреслював буття як горизонт людської предметності, М. Шелер, М. Аббаньяно—як екзистенціальну зустріч людини з Буттям. М. Гартман у розробленій ним концепції "критичної онтології" подає буття як те, на чому тримається будь-яке пізнання: буття — це те останнє, про що взагалі можна запитувати. У будь-якому варіанті буття постає внутрішньою умовою свідомості бути у відношенні до чогось, вибудовувати свій зміст І тут відкривається ще один ракурс некласичного тлумачення буття, що його особливо переконливо розробив М. Гайдеггер. Свідомість вибудовує свій зміст, але не кожен зміст виправдовує себе в межах реального життя свідомості. Тому не кожне утворення, пройшовши крізь інтенцію свідомості, набуває характеристик тривалості; дещо постає лише в окресленнях зникання, в окресленнях руху, трансформації певних форм в інші. На думку М. Гайдеггера, виправдовує себе лише така думка, яка, окреслюючи межу між буттям та небуттям, здатна утриматись у тривалості становлення, а не зникнення. Такий хід думки М. Гайдеггер називає "правильним мисленням" і ототожнює його із "прибутті-перебуванням ".