Засенко В.В.Жестова мова й сучасність

з перших перекладачів Грязьова Н. В. на з’їзді Товариства глухих в 1931 році заявила: «Щоб були перекладачі, нам необхідно в першу чергу звертати увагу на те, щоб у глухонімих батьків діти залишалися при них... А вже наше завдання – взяти їх до себе». Було порушено й питання зарплатні: «Перекладачі одного розряду, однакової кваліфікації отримують різні ставки. Треба сказати, що нас, перекладачів, оцінювати та надавати гідну зарплатню в змозі лише ви, глухонімі, і лише ви, тому що профспілка не займається нашою роботою, вона не знає,

скільки коштує наша «машина». Думка перекладача не залишилася поза увагою нечуючоїгромадськості, вженапочатку1930 рокурозпочатопідготовкуперекладачів на курсах. Товариство глухих відчувало велику потребу в кваліфікованих кадрах. ЦП товариство глухих запропонувало проводити курсову підготовку перекладачів на місцях. Згідно програми курсів, 200 годин відводилося на вивчення жестів, 40 годин – політграмоти, 40 годин для ознайомлення з роботою громадських організацій. Рада Міністрів СРСР в постанові від 27 грудня 1951 року №4354 «Про заходи щодо боротьби з глухотою та глухонімотою та поліпшення обслуговування глухихтаглухонімих» зобов’язалагосподарські органиматидля обслуговування нечуючих, які працюють на підприємствах, старших інструкторів, інструкторів-перекладачів і перекладачів. На 1 січня 1959 року 40% глухих, які працювали на підприємствах держпромисловості, були об’єднанні в групи, які обслуговували 500 інструкторів-перекладачів. За 4 роки їх стало вже 600.

Великий внесок для створення нової для того часу системи підготовки перекладачів зробив відомий знавець ЖМ, сурдопедагог, перекладач, директор ЛВЦ ВОГГейльманЙ. Ф. (1956). Нимбулотакожрозробленонавчальнийплантапрограмакурсівзпідготовкиперекладачів, якібулизатверджені29 лютого1960 року. Програмабуларозраховананаслухачів, яківивчаютьКЖм «знуля» протягом8,5 тижнів занять (368 навчальних годин), з яких 288 годин – це вивчення «системи мовленнєвих жестів глухих», дактилології, 24 години – вивчення «організації та методики перекладу». Кадри перекладачів для системи товариства глухих та держпідприємств готувалась на спеціальних курсах підвищення кваліфікації керівних та інженерно-технічних працівників (з 1961 по 1968р. на цих курсах по програмі Гейльмана Й. Ф. навчалось близько 200 перекладачів).

З1972 року підготовка перекладачів на курсах проводилася за програмою, яка була розроблена доцентом кафедри сурдопедагогіки МДПІ ім. В. І. Леніна Геранкіною А. Г. Програма була розрахована на 210 годин основного курсу (2 місяці навчання), слухачі отримували знання в обсязі 1500 – 2000 жестів.

З1976 року було організоване навчання перекладачів у політехнікумі ЛВЦ (денна форма навчання на відділенні «Засоби спілкування нечуючих», термін навчання 2 роки 6 місяців). Майбутнім перекладачам надавалися знання, головним чином, з КЖм. Навчання нечуючих в ті часи було зорієнтовано на формування в нихусногомовлення, рольприродноїЖМглухихдовгийчасзалишаласяпозаувагою сурдопедагогів. КЖм є штучною мовною системою, в якій жести виступають еквівалентамислів, тобтограматичнабудоваКЖмповністювідповідаєСМ(ГейльманЙ. Ф., Геранкіна А. Г., Зайцева Г. Л., Іванюшева Н. В., Кульбіда С. В. таін.).

ВУкраїнідо1961рокуперекладачів-дактилологівготувалинакороткотрива- лих курсах у Києві та Харкові. У вересні 1961 року було створено Курсову базу УТОГ – перший і основний навчальний заклад з підготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів та спеціалістів УТОГ. Після закінчення курсів слухачі

141

отримувалидокумент, якийнадававправозайматисяперекладацькоюдіяльністю на підприємствах і організаціях УТОГ. З 1933 року до нинішнього часу підготовлено понад 2200 перекладачів ЖМ, з них понад 1400 з 1961 року. Підвищили свою професійну кваліфікацію понад 1200 чоловік. Пізніше Курсова база УТОГ була перейменована на Республіканські курси підготовки та підвищення кваліфікації керівних кадрів та спеціалістів УТОГ, а зараз це НВЦ УТОГ.

За період з 1941 по 1971 роки на допомогу перекладачам, батькам, педагогам шкіл для глухих та слабочуючих дітей, було розроблено «Мимический словарь» Тяжолова М. І. (1941), «Мова жестів глухих» Краєвського Р. Г. (1964), «Мимико-жестикуляционная речь» Іванюшевої Н. В (1968), «Учебное пособие по мимике» Сапожникова І. А., Філяніної Т. Г. (1971).

На жаль, тривалий час не існувало чіткої системи підготовки перекладачів. Це стосується, перш за все, методик, програм, засобів викладання, форм закріплення отриманих знань, відсутності навчальних посібників, затверджених норм перекладу, кваліфікаційних характеристик та спеціалізацій перекладачів. До цього часу в класифікаторі професій записано «перекладач-дактилолог», що не є правильним визначенням професій перекладача ЖМ. Дактилологом (дактилологія – форма спілкування за допомогою дактильної абетки) може бути будь-яка людина, яка володіє саме дактилологією, але перекладачем мови нечуючих може бути та людина, яка добре володіє всіма засобами вербальної і невербальної комунікації: дактилологією, КЖм, ЖМ.

Останнім часом ставлення до ЖМ набуває нового змісту, це відображається і на системі підготовки перекладачів ЖМ. Так, у лютому 2007 року на курси підвищення кваліфікації перекладачів ЖМ на базі НВЦ УТОГ були запрошені викладачі з Москви: носій та дослідник ЖМ Давиденко Т.П. та директор Центру освіти нечуючих та ЖМ – Комарова Г. А. Вони розкрили лінгвістичну структуру російської жестової мови (РЖМ), довели особливе значення використання природної ЖМ в процесі навчання та виховання нечуючих, розповіли просвітові дослідження ЖМ, продемонстрували використання ЖМ вкомунікативній діяльності нечуючих.

Російські фахівці на практичних заняттях намагалися довести, що КЖм відходитьнадругийпланякштучнамовленнєвасистема, яказадопомогоюжестівповністюдублюєсловеснумову, дежестивиступають, якеквівалентислів. Звичайно, єжести, яківикористовуютьсяівЖМ, івКЖм, алецезовсімрізнілінгвістичнісистеми. І розуміння нечуючими КЖм залежить від володіння глухою людиною СМ. Світовийдосвіддоводить, щонечуючалюдинамаєправовимагативідперекладача знаннясаме ЖМ, якцілкомприродногозасобуспілкування глухих.

Уточнимо, що до 2007 року, увага на курсах з підготовки перекладачів приділялась, головнимчином, саме КЖм, аЖМвважалася побутовою, жаргонною, примітивною мовою. Викладачі курсів (навіть самі глухі) категорично забороняли використовувати природну ЖМ. Перекладачі з сімей нечуючих, звичайно, як правило, володіли ЖМ, але використовували її під час побутового спілкування в родині. Тривалий час КЖм було взірцем культури, грамотності спілкування з нечуючими. Зараз КЖм використовується, головним чином, під час перекладів офіційних заходів, лекцій, наукових конференцій тощо.

Важливиметапомурозвиткуперекладацькоїдіяльностісталарозробкадокумента [8], що сприяло створенню бази для підготовки інструкторів-перекладачів

142

івідкрило ширші перспективи для роботи з нечуючими на державних підприємствах. Стосовно сфер їхньої професійної діяльності перекладачів ЖМ можна умовно поділити на кілька категорій: перекладачі закладів культури, навчальних установ, підприємств. На сьогоднішній день в Україні приблизно 400 перекладачівЖМ. Залежновідмісцяроботивизначаютьсяспецифічніобов’язки, алеспільним для всіх перекладачів є надання інформаційних послуг, допомога нечуючим у подоланні комунікативних перешкод у будь-яких ситуаціях.

Становлення та розвиток курсової підготовки має безпосереднє відношення до перекладацької діяльності взагалі і, до підготовки професійних перекладачівдактилологів зокрема. Навчальний процес на курсах з підготовки перекладачів здійснювали відомі і авторитетні у товаристві знавці ЖМ. Це були як носії ЖМ, які є знавцями психологічних особливостей нечуючої людини, які розуміють усі нюанси донесення та сприймання інформації нечуючими, так і досвідчені перекладачі. Серед них: Адамюк Н.Б., Вишневська С.А., Зуєва Є. М., Зборовська Н. А., Зайонц Н. П., Іванюшева Н. В., Кушнір С. Б., Ліферова М. Е., Набоченко Г. І., ПашутинськаБ. Я., ПриймакО. П., СандугейВ. П., СапожниковІ. А., Сапожникова Е. В., Стьопкін В. В., Філяніна Т. Г., Чепчина І. І., Шелест Р. І. Вони в різні часипередавали іпередають свійбагатийдосвід майбутнім перекладачам ЖМ.

На сьогодні первинна підготовка перекладачів ЖМ на курсах триває

2місяці. За цей період слухачі отримують знання з основ сурдопедагогіки та сурдопсихології, діловодства, структури та діяльності УТОГ, з професійної етики. Левова частина навчального часу приділяється вивченню саме ЖМ та дактилології. Як правило, у першій половині дня надаються теоретичні знання (лекції з теорії, демонстрація жестових знаків). У другій половині дня слухачі курсів під керівництвом досвідчених практиків з ЖМ відпрацьовують отримані знаннянапрактиці. Крокзакрокомвідбуваєтьсяопануваннязнань, уміньінавичок майбутніми перекладачами, що є важливим для професійного становлення перекладачів ЖМ як фахівців. Ефективними формами роботи вважаються такі: демонстрація окремого жесту, показ жесту в різних контекстових значеннях, у словосполученнях, реченнях. Також проводяться тренінгові заняття з перекладу текстів різноманітної тематики. Особлива увага приділяється невербальним складовим перекладацької діяльності (артикуляція, міміка обличчя, рухи, положення корпусу тіла, рук під час перекладу) у різних комунікативних ситуаціях.

За період навчання на курсах перекладачі оволодівають основами культури

ітехнікиперекладу, отримуютьзнаннявобсязіпонад3000 жестовихлексичних одиниць. Крім того, перекладачі оволодівають навичками роботизісловниками (лексикографічні, тлумачні, фразеологічні, синонімів, антонімів, іншомовних слів, професійної термінології). Жестові знаки подаються за тематичними групами. Наприкінці навчання слухачі складають іспит і отримують посвідчення перекладача ЖМ встановленого зразку.

Враховуючи світовий досвід, нові інформаційні дані, ЦП УТОГ внесло зміни щодо структури курсової підготовки та перепідготовки кадрів перекладачів ЖМ в Україні:

1.зміна назви «перекладача-дактилолога» на «перекладач ЖМ» у класифікаторі професій;

2.розроблені кваліфікаційні характеристики перекладачів ЖМ;

3.оновлено зміст та якість викладання;

143

4.до викладацької діяльності залучені власне носії ЖМ;

5.створені нові програми для курсів;

6.узасобахмасовоїінформаціїпропагуєтьсятапопуляризуєтьсядіяльність курсів ЖМ серед громадськості.

Якщо ми ведемо мову про стан перекладацької діяльності в Україні, то варто зазначити, що на сучасному етапі навіть перекладачі – представники старої школи, де панувало КЖм, поступово змінюють своє ставлення на користь природної ЖМ нечуючих. Зараз підготовка перекладачів відбувається на основі використання, головним чином, ЖМ, тобто сучасний висококваліфікований перекладач повинен вільно володіти не лише КЖм, але, перш за все, повинен знати саме природну для нечуючих. ЖМ Знання ЖМ є головним критерієм при атестації перекладачів (особливо при зворотному перекладі), визначенні рівня кваліфікації (без категорії, друга категорія, перша категорія, вища категорія).

НовийсучаснийпідхіддопідготовкиперекладачівЖМпотребуєперегляду та затвердження на офіційному рівні різних норм, документів, які регламентують перекладацьку діяльність. Щодо кваліфікаційних вимог та характеристик, то актуальним є визначення спеціалізації перекладача ЖМ, тобто в якій сфері перекладацької діяльності він спеціалізується і який має професійний рівень. Необхідно визначити та законодавчо закріпити поняття «синхронний переклад», «послідовний переклад» і т. ін. Стосовно термінології, яка стосується видів перекладу, можемо відзначити, що синхронний переклад – це переклад у режимі постійного контакту між перекладачем та особою, висловлювання якої відразу перекладаються; якість перекладу отримує негайну оцінку аудиторії. Візуальний контакт з перекладачем дуже важливий для перекладача, перш за все, з психологічної точки зору, особливо під час синхронного перекладу. Під час синхронного перекладу у перекладача майже повністю відсутній зв’язок з аудиторією, якість перекладу визначає лише самоконтроль. Послідовний переклад, на відміну від синхронного, виконується не одночасно зі сприйняттям тексту тією мовою, з якої перекладають, а виконується за ним. Послідовний переклад є не повним за визначенням, але при неповноті послідовного перекладу, його комунікативна функція виконується повністю. Послідовний переклад завжди передбачає взаємодію з конкретним користувачем і є вибірковим у залежності від інтересів користувача. Логіко-тематична структура залишається майже незмінною при перекладі, саме на неї орієнтується перекладач під час послідовного перекладу [2].

На сучасному етапі розвитку ЖМ та перекладацької діяльності в Україні, таких чітких офіційно затверджених норм не існує. Атестацією перекладачів ЖМ займається група фахівців УТОГу.

Великого значення щодо вдосконалення перекладацької діяльності мають професійні об’єднання перекладачів ЖМ. Позитивним моментом прогресивних змін в цьому напрямку є створення в січні 2008 року громадської організації регіонального рівня «Рада перекладачів ЖМ» при Київській організації УТОГ. Розроблено та затверджено положення, основні завдання, план роботи. УТОГ також планує проведення чергових двомісячних курсів з первинної підготовки перекладачів ЖМ на базі НВЦ УТОГ. Крім того, налагоджені міжнародні зв’язки, детально вивчається світовий досвід стосовно ЖМ, її використання в педагогічному процесі, перекладацькій діяльності, розповсюдженні та

144

популяризації ЖМ серед населення. Ми підтримуємо тісний зв’язок із ЗахідноКанадським університетом Альберти, кафедрою глухознавства, зокрема з професоромДеброюРассел. Нашіспівробітникибралиучастьвроботіміжнародної лінгвістичної конференції з питань ЖМ в Москві (травень 2007 року). Доказом тому є наші чисельні публікації (Адамюк Н. Б, Дробот О. А., Зборовська Н. А., Іванюшева Н. В., Каменська Н. М., Кульбіда С. В., Скурчинський В. В., Трикін О. І, Чепчина І. І.) про стан розвитку, функціонування ЖМ в різних сферах, на всіх етапах навчання та виховання нечуючих, у повсякденній комунікативній діяльності. Нами аналізується ставлення як чуючих, так і нечуючих до даної проблематики. Крім того, проводиться відбір зразків ЖМ з усіх регіонів країни, серед різних вікових груп носіїв ЖМ. Українсько-німецьким центром для глухих людей м. Донецька «Бачити означає чути» видано жестовий словник [1], створено Український відеословник ЖМ [10].

Усі ці заходи, в кінцевому підсумку, суттєво впливають на стан перекладацької діяльності в Україні, сприяють підвищенню престижу професії перекладача ЖМ та її соціального значення. Наприклад, вже в лютому 2008 року на курсах підвищення кваліфікації перекладачів ЖМ навчалось близько 70 слухачів, що майже втричі більше, ніж зазвичай. В цілому перекладацька діяльність в Україні на сучасному етапі виходить на якісно новий високий рівень. Це стосується не лише підготовки перекладачів ЖМ, але й захисту професійних інтересів, перегляду норм і умов праці фахівців з ЖМ. Найближчим часом професія перекладача ЖМ користуватиметься великим попитом, планується підготовка фахівців з ЖМ на базі вищої професійної освіти. Останнім часом відбувається збільшення спеціальних груп для нечуючих у вищих навчальних закладах України. Впродовж останніх років багатьма телеканалами (центральними, та регіональними) здійснюється переклад ЖМ інформаційних випусків новин, збільшено кількість телепрограм з титруванням, що дозволяє нечуючим оперативно отримувати інформацію та сприяє їхньому загальнокультурному розвитку.

Таким чином, ми спостерігаємо певні позитивні зрушення, щодо розвитку та вдосконалення перекладацької діяльності в країні, нового погляду на зміст професії перекладача ЖМ.

Подальшою спільною справою науковців та практиків є розвиток та вивчення ЖМ як рідної мови нечуючої людини, вдосконалення та розвиток перекладацької служби в Україні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Кравченко Д. Ф. Лексикон жестов / Д. Ф.Кравченко, М. В.Кравченко. – Донецк: Центр для глухих «Видеть значить слышать», 2004. – 560 с.

2.Мірам Г. Е. Профессия: переводчик. – 4-е изд. – К.: Єльга, Ника-Центр, 2006. – 160 с.

3.Паленный В. А. Из истории подготовки переводчиков // В едином строю. – 2007. – №4. – С. 8.

4.Сдобников В. В. Теория перевода / В. В.Сдобников, О. В. Петрова. – М.:

Восток-Запад, 2006. – С. 54 – 66.

5.Топер М. П. Перевод в системе сравнительного литературоведения. – М.: «Наследие», 2000. – С.135.

145

6.ФедоровО. В. Основыобщейтеорииперевода. – М.: Высшаяшкола, 1983. – С.97. – (Лингвистические проблемы).

7.Перевод – средство взаимного сближения народов. – М.: Прогресс, 1987. –

С.39 – 42.

8.Положение «О старшем инструкторе, инструкторе-переводчике по обслуживанию глухих рабочих на предприятиях министерств и ведомств СССР

и РСФСР». – М., 1970. – 8 с.

9.Лист від 27.07.2007 №07/520 Максименка Ю. П. в державну установу НДІ соціально-трудових відносин м. Луганська. – К., 2007. – 1с.

10. Український тематичний відеословник жестової мови: навч.-метод. посіб. – К.: Київська організація УТОГ, Культурний центр УТОГ, УкраїнськоКанадський Альянс для глухих і слабочуючих, 2003.

11. Catford J. C. A Linguistiic Theory of Translation.: London, 1965. 12. Mounin G. Les problumes thuoriques de la tra duction.: Paris, 1963. 13. Nida E. Toward a Science of Translating.: Leiden, 1964.

Аннотация

Статья посвящена истории развития переводческой практики жестового языка в системе Украинского общества глухих, становлению лингвистической теории перевода как научной дисциплины. Основное внимание уделяется проблемам разновидностей перевода, отношению известных ученых-лингвистов к переводческой проблематике в целом.

Встатьеприведеныданныеоподготовкепрофессиональныхпереводчиков иностранных языков, более широко и обстоятельно рассматриваются вопросы подготовки переводчиков жестового языка в Украине.

Ключевые слова: жестовый язык, дактилология, переводчик жестового языка, калькирующая жестовая речь, товарищество глухих, модель перевода, адекватность перевода, синхронный перевод, последовательный перевод, лингвистическая теория перевода, эквивалентность перевода.

Summary

The article is dedicated to the history of development of sign language interpretation practice within the system of Ukrainian Society of the Deaf, to maturity stages of linguistic theory of translation, as a scientific discipline. The main attention is given to problems of varieties in translation, maturity stages of famous scientistslinguists and also to problematics in translation in general. The article provides with the data on preparation of professional interpreters of sign languages in Ukraine, more expoundedly and more circumstantially the issues of SL interpreters’ training in Ukraine have been highlighted.

The analysis has been made on attitude of native-speakers to means of communications of the non-hearing persons. The perspectives have been evolved of futher development and improvement of theory and practice of sign language translation in Ukraine.

Key words: sign language, dactylology, sign language interpreter, calked/ loaned sign language, deaf community, model of translation, appropriate translation, synchronous translation, consecutive translation, linguistic theory of translation, equivalence of translation.

146

УДК: 371.134+378]:81’221.24

Чепчина І. І.,

науковий співробітник

Адамюк Н. Б.,

науковий співробітник

ІННОВАЦІЙНА МОДЕЛЬ ПІДГОТОВКИ І ПЕРЕПІДГОТОВКИ ПЕРЕКЛАДАЧІВ ТА ПЕДАГОГІВ В УКРАЇНІ З ОСНОВ ВИВЧЕННЯ ЖЕСТОВОЇ МОВИ

Анотація

У статті в історичному розрізі розкриваються організаційні умови становлення і розвитку курсів вивчення жестової мови в Україні, які проводить Українське товариство глухих.

Висвітлена специфіка сучасного становлення до української жестової мови та її правового статусу на законодавчому рівні, що мало безпосередній вплив на розробку нових програм вивчення української жестової мови з урахуванням лінгвістичних особливостей для різних категорій користувачів (перекладачів жестової мови (як початківців, так і фахівців), вчителів і вихователів початкових класів, вчителів української мови загальноосвітніх шкіл для дітей з порушеннями слуху).

Розкрито зміст збірки програм вивчення української жестової мови для кожної категорії слухачів курсів.

Ключові слова: інноваційна модель, жестова мова, кальковане жестове мовлення, прямий переклад, зворотний переклад, курси підготовки і перепідготовки.

Останніми роками, в результаті низки причин, в Україні набуло актуальності питання відпрацювання інноваційної моделі якісного навчання перекладачів ЖМ та педагогів у спеціальних навчальних закладах для дітей з порушеннями слуху. Однією з них є рівень навчання нечуючих в навчальних установах, особливо у вищих навчальних закладах, де формуються спеціальні групи для нечуючих студентів. Можна сказати, що від якості перекладу залежить успішне засвоєння студентами програмового матеріалу. Другою причиною є якість і рівеньнавчаннянечуючихшколярівуспеціальнихшколах-інтернатахдлядітей з порушеннями слуху. Третьою, не менш важливою, причиною є інтегративні зв’язки між членами спільноти глухих і чуючим середовищем, які досить часто відбуваються за допомогою перекладача ЖМ.

На теренах самостійної і незалежної України з 1991 р. до 2007 р., дослідження з питань викладання жестової мови на відповідних курсах ЖМ на на-

147

уковому рівні не проводилися. Аналогічною є картина і стосовно наукових публікацій українських вчених з даного питання. Поясненням цьому є молодий вік української держави та відсутність на той час компетентних фахівців із зазначеної проблематики.

За часів існування Радянського Союзу вивченню питань якості подачі жестової лексики при підготовці перекладачів були присвячені праці Гейльмана І., Геранкіної А., Ігнатенко Г. та ін. А практичними дослідженнями займалися такі знавці перекладу системи УТОГ і ВТГ як Набоченко Г., Сапожников І., Сапожникова Є., Квятковська Н., Іванов С. та багато інших.

З врахуванням вищезазначеного нами були поставлено завдання:

•простежити становлення і розвиток в Україні курсів вивчення ЖМ для перекладачів ЖМ;

•висвітлитизапочаткуваннякурсівЖМдляпедагогівспеціальнихнавчальних закладів;

•охарактеризувати зміст збірки програм з вивчення УЖМ.

Привертає увагу той факт, що якщо в недалекому минулому перекладач ЖМ виконував, в основному, функції соціального працівника (не маючи його статусу), в присутності нечуючої людини викладаючи зміст проблеми без активної участі самої нечуючої особи, то тепер нечуючий сам прагне на рівних вести діалог з представником чуючої сторони, і тому він ставить вимоги, які стосуються якості перекладу.

Організацією підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації перекладачів ЖМ займається УТОГ з дня свого створення, тобто з 1933 року, спочаткунаРеспубліканських курсахУТОГ, потімвНавчально-відновлювальному центрі УТОГ.

Багато років курси діяли за стабільною програмою, яка була складена самими викладачами курсів, які спиралися на власний погляд і досвід ведення занять. Курсова база, як тоді називали ці курси, була знана в усій країні – сюди приїжджали вчитися з різних куточків Радянського Союзу. За приблизними даними до розпаду Союзу (1991) тут кваліфікацію перекладача отримали близько 2200 осіб. Варто відзначити, що ядро викладацького колективу складали авторитетні перекладачі-дактилологи: Зуєва Є. М., Іванюшева Н. В., Кушнір С. Б., Щур Р. І.

У 2003 році відповідно до тодішніх вимог підготовки перекладачівдактилологів (з 2008 року, згідно з Класифікатором професій, окрім зазначеної вводиться нова посада перекладача ЖМ), була затверджена програма вивчення ЖМ ЦП УТОГ значно ширшого змісту, яка відображала ті зміни, які відбулися в науці, і враховувала нові концепції педагогічно-соціальної політики стосовно осіб з порушеннями слуху.

Основнимзавданнямкурсівсталоотриманняперекладачами-дактилологами певного обсягу науково-теоретичних і практичних знань, що узагальнюють результати досліджень стосовно ЖМ, розвиток системи педагогічнореабілітаційної сфери в Україні.

Програми курсів були розраховані на три етапи навчання:

1) програма курсів первинної підготовки перекладачів-дактилологів (складалася із 12 тем, на які відводилося 450 навчальних годин),

2) програма курсів підвищення кваліфікації перекладачів-дактилологів (складалася із 7 тем; на засвоєння програми відводилося 150 годин).

148

3) програма курсів удосконалення (складалася із 4 тем і була розрахована на 45 годин).

Рівень кваліфікації перекладачів–дактилологів визначався за результатами зданих ними кваліфікаційній комісії іспитів на знання ЖМ та присвоєння їм відповідної категорії з виданням посвідчення. Існували такі категорії (які збережені і понині):

•перекладач – дактилолог без категорії,

•перекладач – дактилолог другої категорії,

•перекладач – дактилолог першої категорії,

•перекладач – дактилолог вищої категорії.

Кваліфікаційна комісія складалася з досвідчених вищеназваних перекладачів-дактилологів, голови УТОГ та його першого заступника і користувалася певною таблицею для визначення категорії, яка враховувала такі елементи:

Таблиця № 1. Оцінювання знань та умінь

Для надання певної категорії перекладачу-дактилологу, екзаменаторами враховувалися відповідні кваліфікаційні вимоги: освітній рівень, стаж роботи, обсяг засвоєного навчального матеріалу та професійні можливості.

З розширенням правового статусу ЖМ в Україні в 2004 році, коли Президентом України був підписаний Закон «Про основи соціальної захищеності інвалідів вУкраїні», де ст. 23 змістовно розширилась і стала читатися: «Держа-

вою визнається дактильно-жестова мова як засіб міжособистісного спілкування, а також як засіб навчання інвалідів з вадами слуху» (підкреслено авторами) – змінилися погляди на зміст програми ведення курсів та вимоги до практичних знань і умінь перекладача-дактилолога.

Цьому передували, безумовно, результати лінгвістичних досліджень ЖМ за кордоном, усвідомлення того, що існує рідна мова глухих, яку ніхто в нашій країні, як уже зазначалося, не досліджував і не викладав.

149

Усвідомлювався сам факт того, що для сприймання жестового перекладу перекладача-дактилолога нечуюча особа потребувала послуг другого перекладача (!), яким, як правило, виступав носій ЖМ з досконалим володінням як УЖМ, так і СМ, або чуюча людина з досконалим володінням УЖМ. Схематично це можна було зобразити так:

Тепер відомо, щопершийперекладач користувався КЖм, адругий – власне ЖМ глухих. Між цими двома, скажемо так, «мовами» існує істотна різниця саме в лінгвістичній побудові мовного висловлювання.

В основі КЖм – граматика словесної національної (в даному випадку української) мови, хоча лексика КЖм частково співпадає з лексикою УЖМ. Схематично це можна зобразити таким чином:

Схема № 1.

Враховуючи це, з 2006 року програма викладання ЖМ для перекладачівдактилологів суттєво змінилася. Значну увагу стали надавати саме вивченню власне мови глухих, не нехтуючи КЖм.

Більш доступніше можна пояснити так: завжди існувала і досі існує проблема зворотного перекладу, тобто перекладу з ЖМ на СМ. Як сурдопедагоги, так і перекладачі ЖМ відчували труднощі такого процесу, які зумовлені наступними причинами:

•незнання лексики власне ЖМ;

•перекладвідбуваєтьсязазаконамисловесноїлінгвістики, щоєнеправильним і недопустимим, бо призводить до виникнення незрозумілих ситуацій, наприклад:

Вихователь зробив зауваження Вані за те, що він у брудному взутті увійшов до приміщення школи, і почав примушувати його витерти на підлозі брудні сліди. В цей час в приміщення школи заходить Микола – теж у бруд-

150