Засенко В.В.Жестова мова й сучасність

Музей історії глухих, який ми представляємо, є першим, унікальним за часів Радянського Союзу та сучасної України. Естафету створення музеїв підтрималиурізнихмістахтакраїнах, зокрема, уМоскві, Санкт-Петербурзі, Саратові, Кірові, Челябінську, Воронежі, Ризі та Мінську, Болгарії. Музей історії товариства нечуючих розповідає про становлення та розвиток, досягнення нечуючих не лише на теренах української держави, а й в інших країнах світу.

Як згадує, один із співавторів, Володимир Скурчинський, ідею створення музею історії глухих подав його батько – Віктор Сергійович, глухий працівник взуттєвої фабрики. Батько, не маючи освіти, не володіючи СМ, від природи був допитливим, цікавився навколишнім, сприймав інформацію лише візуально. І одного разу батько каже синові: «У СВІТІ, НАСКІЛЬКИ МЕНІ ВІДОМО, ІСНУЮТЬМУЗЕЇПРОТВАРИН, ЖУКІВЙМЕТЕЛИКІВ. ЧОМУЖНЕМАПРО НАС, ГЛУХИХ ЛЮДЕЙ, ПРО ЯКИХ Є ЩО РОЗПОВІСТИ?!» Батькова ідея дуже захопила молодого юнака, який став збирати матеріали, документи, факти для створення майбутнього музею історії глухих, і так захопився, що ця справа поглинула його повністю і стала метою всього життя. Зі своїми пропозиціями щодо створення музею В.Скурчинський звернувся до колишнього голови Київського обласного відділу УТОГ Набоченко Г.І. й директора Будинку культури глухих Губкіна С.М., які підтримали його.

Фото №1. Віктор Скурчинський

ПершірізноманітніматеріализбиралисянакиївськихпідприємствахУТОГ та серед членів товариства, де працював Володимир. Найціннішими експонатами музею стали матеріали із сімейного архіву Курчинських, які розповідають про дореволюційне Імператорське училище для глухих у Санкт-Петербурзі, що перебувало під опікою імператриці Марії Федорівни, в якому навчався батько З. П. Курчинської.

182

Фото № 2. Посібник М.Богданова-Березовського «Положение глухонемых в Росии» (1901р.)

Близько ста різних фотоматеріалів надав музею нечуючих В. Козаченко. А пізніше особливо велику допомогу у розширенні експонатів музею надали колишній керівник художньої самодіяльності І. А. Сапожніков та заступник директора УВП № 3 Ш. М. Балясний. Було виділено приміщення у Київському Будинку культури УТОГ. До створення експозицій музею залучалися нечуючі активісти, які не були байдужим до його долі.

І от 4-го листопада 1967 року Музей історії глухих почав відлік часу своєї власної історії. Директором на громадських засадах призначили його ініціатора, збирача інформації нечуючих – Володимира Скурчинського, фахового працівника учбово-підприємницького металокомбінату № 2 УТОГ.

Першимивідвідувачамибулинелишенечуючікияни, алейгостізусієїтериторії України та Росії, які відпочивали у Будинку відпочинку «Сосновий бір» (зараз НВЦ УТОГ). Емоційно схвильовані побаченим, відвідувачі зрозуміли, що Музей історії глухихпотрібен, томусаміприносилийприсилалипоштоюматеріалитаекспонати.

Як зізнається Володимир Вікторович, йому було важко збирати матеріали та експонати, поки він працював 15 років на громадських засадах. Коли ж заступник голови ЦП УТОГ Марія Іонівна Неплюй запропонувала виділити ставку директора, тоді Скурчинському стало легше працювати й виходити на контакт з людьми, які передавали для музею цікаві речі і документи.

Зараз у музеї понад 150 різних виробів мистецтва, приблизно 40 тисяч фотоматеріалів, з них близько 100 – дореволюційних, незліченна кількість різних буклетів, часописів, вирізок з газет, букварів, різноманітних книг, у тому числі близько 100 жестівників з різних країн світу.

За матеріалами музею студенти різних спеціальностей мають змогу готувати курсові та дипломні роботи на різноманітні теми з сурдопедагогіки та сурдопсихології, культури, соціології та ін. Завдяки його експонатам та цінним архівним матеріалами було захищено декілька кандидатських дисертацій.

Велику допомогу надав В.Скурчинський у створенні музеїв. Так, зокрема, при Київській школі-інтернаті № 6 для глухих дітей і на підприємстві УТОГ

183

Київського дослідно-виробничого підприємства «Контакт» (КДВП). І зараз продовжує допомагати, ділиться матеріалами й пропонує іншим школам створити невеличкі музеї для своїх вихованців.

Екскурсійні мандрівки по Музею історії глухих проводить особисто В. Скурчинський.

Починається екскурсія... Затамувавши подих, відвідувачі слухають розповідь про людей, які зуміли довести і доводять, що людям з порушеннями слуху підвласне все: здійснювати подвиги у воєнний час і на трудовому фронті, досягати спортивних перемог; реалізовувати свої таланти і здібності, і просто – бути гідними громадянами своєї країни.

Фото № 3. Стенд розділу «Освітні заклади в Україні»

Огляд музейних експонатів починається з розділу, присвяченого сурдопедагогіці «Загальна сурдопедагогіка», «Освітні заклади в Україні». З великого портрета дивиться на відвідувачів Мойсей Яворський – засновник першої церковно-приходської школи для глухонімих дітей у селі Максимовичі Київської губернії (1897 р.). Наявність великої кількості глухих, бажаючих навчатися, стало поштовхом для відкриття Київським опікунським відділом спеціальної школи-інтернату для глухонімих дітей у м.Києві у 1900 році. Першим директором була Н. К. Патканова. На портретах – видатні вітчизняні та зарубіжні вчені XVII – XХ століть. Під склом знаходяться антикварні посібники з навчання та виховання глухих дітей та зразки документів XIX – початку XX ст. Зібрано багато матеріалів (з 1926 р.) випускників ВУПКІ (Всеукраїнські політехнічні курси інвалідів).

Слідзауважити, щовмузеїзберігається повнезібрання радянського (російського) часопису «В едином строю» з 1957 року до сьогодення, а також всі примірники газети «Наше життя». Найунікальніші експонати музею – це часопис «Життя глухонімих» (1933 – 1937 рр.), де друкували свої наукові статті вченісурдопедагоги М. М. Лаговський, О. І. Дячков та інші. Зберігаються в архіві номери першої газети «Глухонімий України» (1935 р.), фотознімки відомого

184

фотомайстра Карла Булла, а саме знімок першого випуску групи нечуючих імператорської гімназії, й перші «Букварі» з вивчення ЖМ. В архіві музею можна побачити посібники, буклети, жестівники з вивчення ЖМ, видані не лише в Україні, але і в Росії, Болгарії, Німеччині, США та інших країнах світу.

Гід додатково розповідає про те, що організації глухих ще в далекий довоєнний час займалися проблемами навчання та виховання глухих, що завдяки зусиллям активістів перед нечуючими відкривалися двері ВНЗ для отримання вищої освіти.

Екскурсія продовжується розділом «Сурдотехніка» – на експозиційній вітрині представлені СА: від гучномовця до сучасної апаратури колективного та індивідуального користування.

Фото № 4. Стенд розділу «Сурдотехніка».

ЗособливимпочуттямВолодимирВікторовичрозповідаєпросуворііспити нечуючихврокиВеликоїВітчизняноївійни. Чуючівідвідувачінемоглиуявити, як важко було людям, які не чують гуркоту ворожих бомбардувальників, свисту куль, вибухів снарядів. Але люди, позбавлені слуху, не позбавлені великого почуття патріотизму, непримиренної ненависті до окупантів. Вони мужньо боролися на фронті, працювали до знесилення втилуворога, боролися зфашистами в партизанських загонах, у глибокому підпіллі. Знаходячись в окупованому Києві, вони перешкоджали фашистам налагоджувати виробництво і вивозити награбоване до Німеччини. Підприємства УТОГ випускали продукцію для армії: сорочки, шкарпетки, рушники, постільну білизну для шпиталів. Імена Тараса Безуглого, Олександра Панчина, Георгія Полешка, Олени Теліги та інших не-

чуючих героїв залишаться не лише в книзі пам’яті музею, але і в наших серцях. Адже недаремно в сиву давнину казали, що коли війну забувають, починається нова, тому що забуття – головний ворог.

Але життя триває, і триває екскурсія. На вітринах – зразки виробів з підприємств УТОГ, які виготовляли чавуни, металеві ліжка, посуд з алюмінію, електроприлади тощо.

185

Фото № 5. Стенд «Вдосконалення роботи УТОГ в соціально-побутовій, навчально-виховній та виробничій сферах (1965 – 1990 рр.)

Далі В.Скурчинський розповідає про видатних людей УТОГ – керівників, голів товариства, а також поетів, художників. І. А.Сапожніков – нечуючий поет, перший директор театру «Райдуга». Продовжується розповідь про людей, які є з’єднувальною ланкою між зовнішнім світом і нечуючими, про сурдопере-

кладачів ЖМ Г. І. Набоченко, Н. Е. Гольдину, Н. В. Іванюшеву, С. Б. Кушнір,

Є. М. Зуєву та ін. – це люди, чиї руки дарували і дарують радість спілкування нечуючим, це психологи, педагоги, соціальні працівники. І всі ці професії об’єднані в одну – перекладач.

Вражає розповідь про успіхи і перемоги глухих спортсменів. Із року в рік зростає їхня майстерність, примножуються спортивні рекорди з легкої атлетики, лижного спорту, греблі, плавання, велоспорту, шахів і шашок, футболу, баскетболу, настільного теніса та з інших видів спорту. Немає меж можливостям нечуючої людини!

У розділі «Культура нечуючих» ведеться мова про учасників художньої самодіяльності та акторів професійного театру «Райдуга», які своїм талантом і майстерністю підкорили не лише глядачів України, але й далекого й ближнього зарубіжжя. Справжнім талантом є Василь Стьопкін. Вперше в історії УТОГ цьому глухому актору в 1996 році Указом Президента України було присвоєно почесне звання «Заслужений артист України». І ось перед нами кадри з фільму «Лобо», знятого за однойменним твором Ернеста Сетона-Томпсона, в якому В.В. Стьопкін зіграв головну роль Джо Колона.

Цей розділ завершує екскурсію, а йти не хочеться. Враження від побаченого і почутого залишиться в пам’яті відвідувачів надовго, про що свідчать їхні відгуки у музейній книзі. Про експонати музею, про кожен з розділів можна розповідати дуже-дуже багато, але як мовиться, – «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», тому двері музею УТОГ завжди відчинені...

186

Нещодавно Музею історії УТОГ виповнилось 40 років.

В.Скурчинський продовжує працювати й тісно співпрацює з директорами музеїв глухих з інших країн, наприклад, Віктором Паленним, Володимиром Базоєвим з Москви, Давидом Гінзбурзьким із Санкт-Петербургу.

За багаторічну плідну діяльність В.В.Скурчинському було присвоєно звання «Почесний член УТОГ». Указом Президента України він удостоєний звання «Заслужений працівник культури».

«Сліди поколінь щезнуть», але імена, долі, справи глухих людей, завдячуючи цьому музею, будуть слугувати прикладом ще багатьом поколінням нечуючих.

ЛІТЕРАТУРА

1. Енциклопедія освіти / [головний ред. В. Кремень]. – К.: Юрніком Інтер, 2008. – С. 439 – 441.

2.Козинец Р. Незабываемая экскурсия // Наше життя. – № 44. – 2007. – С.6.

3.Реан А. А. Психология и педагогика: Учебник для вузов / Реан А. А., Бордовская Н. В., Розум С. И. – М., 2002. – 420 с.

4.Рибальченко М. Перший музей // Наше життя. – №5. – 2007. – С. 4.

5.След созидательных лет / [сост. Левицкий М. М., Скурчинский В. В., Иванюшева Н.В.и др.]. – К., 2001. – 272 с. – (История Киевской организации УТОГ).

6.Ярмаченко М. Д. Історія сурдопедагогіки. – К.: Вища школа. – 423 с.

Аннотация

В статье описана история создания уникального Музея истории глухих в бывшем Советском Союзе и в современной Украине. Авторы, описывающие историю музея, рассказывают о его становлении и развитии, достижениях неслышащих людей не только в своем государстве, но и в других странах мира. В музее представлены экспонаты образовательной, технической, производственной, культурной, спортивной сферы., а также несчетное количество буклетов, журналов, букварей, разных книг, в т.ч. более 100 жестовиков из разных стран мира.

Ключевые слова: экспонат, материалы, экскурсия, Музей истории глухих, Украинское общество глухих, лица с нарушениями слуха.

Summaru

In the article a history of establishment of the Deaf History Museum is hoghlighted. This museum was the first unique museum of history of the deaf in the former Soviet Union. The Museum of History of the Deaf tells about establishment, development and achievements of non-hearing people not only in their own country, but also in other countries of the world. In the museum there are exhibits of fine arts and also exhibits of technical, productive, cultural and sports spheres.

Key words: Deaf History Museum, persons with hearing disabilities, sign language pedagogics, an exhibit/ showpiece.

187

АВТОРИ

Адамюк Наталія Борисівна – науковий співробітник лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки АПН України.

Вольтера Вірджинія – доктор філософії, директор відділення досліджень Інституту з науки і технологій при Національній раді Італії.

Дробот Олена Анатоліївна – науковий співробітник лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки АПН України, сурдопедагог спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей з вадами слуху, м. Чернігів.

Замша Віра Олександрівна – перекладач ЖМ першої категорії Культурного центру УТОГ.

Замша Анна Володимирівна – викладач кафедри психології Київського міжнародного університету, науковий співробітник лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки АПН України.

Зборовська Наталія Анатоліївна – науковий співробітник лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки АПН України, вчитель української мови та літератури спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №18 для слабочуючих дітей м. Києва.

КаменськаНаталіяМиколаївна – аспірантІнститутуспеціальноїпедагогікиАПН України, редактор газети «Наше життя» УТОГ, голова Обєднання нечуючих педагогів, м. Київ.

Кульбіда Світлана Вікторівна – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, завідувач лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки АПН України.

Литовченко Світлана Віталіївна – кандидат педагогічних наук, старший науковийспівробітник лабораторії сурдопедагогіки Інститутуспеціальної педагогіки АПН України.

Лук’янова Світлана Петрівна – заступник директора з навчально-виховної роботи Полтавського учбово-виробничого підприємства «Універсал».

МакКворі Лінн – доктор філософії, відділення навчальної психології факультету з питань освіти Університету Альберта (м. Едмонтон, Канада).

Мартинчук Олена Валеріївна – кандидат педагогічних наук, в.о. доцента кафедри теорії, методик і психології дошкільної освіти та родинного виховання Інституту дошкільної, початкової і мистецької освіти Київського міського педагогічного університету імені Б.Д. Грінченка.

Рассел Дебра – професор, директор Західноканадського центру проблем глухоти, завідувач кафедри імені Д.Пейкофа, університет Альберти, Канада.

Пущин Едуард Ілліч – кандидат педагогічних наук, старший науковий співробітник, м. Київ.

Січкар Любов Іванівна – директор дитячого навчального закладу (ясла-садок) комбінованого типу № 59 «Малятко» Центру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, м. Полтава.

Скурчинський Володимир Вікторович – директор музею історії УТОГ, м. Київ.

Трикін Олександр Іванович – науковий співробітник лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки АПН України, перекладач ЖМ першої категорії.

Чепчина Ірина Іванівна– перший заступник голови ЦП УТОГ, науковий співробітник лабораторії жестової мови Інституту спеціальної педагогіки АПН України, ВідмінникосвітиУкраїни, заслуженийпрацівниксоціальноїсфериУкраїни.

188

ПАМ’ЯТКА АВТОРАМ

1. Редакція збірника «Жестова мова й сучасність» приймає статті до розділів:

І. Науково-теоретичні засади вивчення мови жестів.

ІІ. Організаційно-педагогічні основи функціонування та використання жестової мови.

ІІІ. Лінгвістичні дослідження жестової мови.

IV. Сучасні тенденції розвитку осередків освіти нечуючих.

Вимоги до статей збірника:

Згідно з постановою ВАК України «Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України» № 7-05 від 15.01.2003 р. наукові статті повинні містити такі необхідні елементи:

•постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими чи практичними завданнями;

•аналізостанніхдослідженьіпублікацій, вякихзапочаткованорозв’язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення невирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття;

•формулювання цілей статті (постановка завдання);

•виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів;

•висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямку.

Зразок:

УДК

Іванова О. І., кандидат педагогічних, доцент

НАЗВА СТАТТІ Анотація (українською мовою)

Ключові слова (українською мовою) Текст статті

Після тексту статті писати:

Література (не більше 5 назв)

1. Ткаченко А. О. Мистецтво слова (Вступ до літературознавства): Підручник для гуманітаріїв. – К.: Правда Ярославичів, 1997. – 448 с.

Потім посередині

Аннотация (на русском языке) Ключевые слова (на русском языке)

Summary

English summary

Кey words: Words in English

189

Обсяг статей від 6 сторінок (роздрукований на папері, інший – збережений на дискеті або диску).

2.Назвастатттідрукується великими літерами (14) поцентру, після назвиу правому кутку ім’я та прізвище автора (12 шрифт, курсив), потім – текст статті

(Тimes New Roman, 14)

3.Текст статті має бути набраний на комп’ютері через 1,5 інтервали з одного боку аркуша білого стандартного паперу формату А4 (210х297 мм). Примітки, цитати, висновки, текст у таблицях також друкуються через два інтервали.

4.Поля сторінок статті: ліве і нижнє – 25 мм, верхнє – 20 мм, праве – 10

мм.

5.Таблиці друкуються в тексті статті або на окремих сторінках. У статті необхідно обов’язково зробити посилання на таблицю.

6.Після тексту статті подається використана література, наприклад,

Василенко М. К. Теорія коливань. – Київ, 1992. – 430 с.

Тодорович І. Г. Методи навчання // Дефектологія. – № 2. – 1974. – С. 8 – 9.

7.Авторобов’язкововичитуєтекст, підписуєпримірникстаттінатитульній сторінці, чим стверджує, що всі фактичні дані, цифровий і фотоматеріал звірено і остаточно підготовлено до видання.

8.На окремій сторінці подається довідка про автора: прізвище, ім’я, побатькові, наукові регалії, посада, місце роботи, домашня адреса, контактний телефон.

9.Матеріали статей не повертаються. За достовірність фактів, дат, назв тощо відповідають автори. Редакція залишає за собою право на редагування та скорочення прийнятих до друку матеріалів.

10.Збірник «Жестова мова і сучасність» видається щороку.

11.Статті просимо надсилати на адресу:

Інститут спеціальної педагогіки АПН України.

Лабораторія жестової мови, вул. Берлінського, 9, м. Київ, 04060

190