- •Розділ і.
- •Розділ іі.
- •Розділ ііі
- •3. 1. Перші спроби компромісної модифікації української та російської концепцій Київської Русі в українській історичній науці.
- •3. 2. Легітимізація концепції про Київську Русь як спільноруську державу в історичній науці срср
- •Розділ іv.
- •4. 1. Започаткування етногенетичних досліджень в срср
- •5. 1. Формування теоретичних засад концепції давньоруської народності у контексті розвитку етногенетичної теорії
- •5. 2. Розвиток ідеї „єдиного руського народу” часів Київської Русі у працях радянських істориків першої половини 1940-х рр.
- •5. 3. Розгорнута постановка проблеми давньоруської народності і завершення в основних рисах генезису концепції
- •Перелік умовних скорочень
- •4. 2. Початок формування концепції про давньоруську народність
- •Розділ V.
- •Розділ і. Історіографія та джерельна база дослідження
- •1. 1. Стан наукової розробки теми
- •1. 2. Характеристика джерельної бази
- •Розділ iі. Погляди дослідників хix – першої третини хх ст. На проблему походження східнослов’янських народів
- •2. 1. Парадигма „єдиної руської народності” та питання походження східнослов’янських народностей в дореволюційній східнослов’янській історіографії
- •2. 1. 1. Витоки парадигми „єдиної руської народності” та її розвиток
- •2. 1. 2. Етнічні процеси давньоруської доби згідно поглядів м. Костомарова
- •2. 1. 3. Проблема давньоруської етномовної спільності в працях о. Шахматова
- •2. 2. Питання етногенезу східного слов’янства в концепції м. Грушевського та ставлення до неї інших дослідників
- •2. 2. 1. Погляди м. Грушевського на етногенез східних слов’ян
- •2. 2. 2. Корективи щодо візії Київської Русі в концепції м. Грушевського у працях д. Багалія та м. Яворського
- •2. 2. 3. Білоруська історіографія та „схема” м. Грушевського.
- •2. 2. 4. Ставлення до концепції м. Грушевського російських істориків м. Любавського й м. Покровського
- •2. 3. Питання києво-руської спадщини та етногенезу східнослов’янських народів у працях о. Преснякова220
- •2. 3. 1. Оцінка ставлення о. Преснякова до „схеми” м. Грушевського в історіографії
- •2. 3. 2. Дотичність концепції о. Преснякова про утворення „великоруської” держави до „схеми” м. Грушевського
- •2. 3. 3. Теоретичні міркування о. Преснякова в галузі етногенетики
- •2. 3. 4. Київська Русь та етногенез східних слов’ян у лекційному курсі о. Преснякова
- •2. 3. 6. Вплив о. Преснякова на формування радянської концепції історії Київської Русі
- •Розділ ііі. Наукові та політико-ідеологічні передумови виникнення концепції давньоруської народності
- •3. 1. Перші спроби компромісної модифікації української та російської концепцій Київської Русі в українській історичній науці.
- •3. 1. 2. Концепція „спільноруськості” Київської Русі м. Кордуби
- •Розділ IV. Дослідження в срср етногенезу східних слов’ян та початок формування концепції давньоруської народності
- •4. 1. Започаткування етногенетичних досліджень в срср
- •4. 2. Початок формування концепції про давньоруську народність
- •Розділ V. Оформлення концепції давньоруської народності та початок її теоретичного обґрунтування
- •5. 1. Формування теоретичних засад концепції давньоруської народності у контексті розвитку етногенетичної теорії
- •5. 2. Розвиток ідеї „єдиного руського народу” часів Київської Русі у працях радянських істориків першої половини 1940-х рр.
- •5. 3. Розгорнута постановка проблеми „давньоруської народності” і завершення в основних рисах генезису концепції
- •Висновки.
- •Архівні джерела а) Архіви України цдаво України:
- •Цдаго України:
- •Цдамлм України:
- •Іа нбув:
- •Ір нбув:
- •Ниор ргб:
- •СПбФа ран:
- •На иимк ран:
- •Архив сПбГу:
2. 2. Питання етногенезу східного слов’янства в концепції м. Грушевського та ставлення до неї інших дослідників
2. 2. 1. Погляди м. Грушевського на етногенез східних слов’ян
Переважна більшість російських дослідників, з одного боку, приєднувалася до викладеної вище основної думки М. Погодіна155, а з іншого – у своїх міркуваннях з приводу історичного процесу ці ж вчені проявляли тенденцію протиставляти Київську Русь – Володимиро-Суздальській та Московській Русі. Зокрема, цю спрямованість закріпили найбільш визначні російські історики-систематики – С. Соловйов156 і В. Ключевський157. Вони фактично стверджували в своїх курсах самобутність Північно-Східної Русі, яка стала колискою нових відносин в економічній, соціальній і політичній сферах158. Таким чином, ці вчені руйнували уявлення про органічний історичний зв’язок Південної та Північно-Східної Русі159. Логічний розвиток їхніх положень призводив до суджень близьких за своєю внутрішньою суттю твердженням, що їх висловив дещо пізніше М. Грушевський. Наприклад, у передмові до збірника статей, виданого в кінці ХІХ ст., стверджувалося наступне: „Дніпровська Русь – давня доба нашої історії не лише хронологічно, але і дуже далека реально від наступної історії власне Росії, яка виросла з удільного князівства Північно-Східної Русі. Русь Дніпровська і Русь Північно-Східна – дві зовсім різні історичних дійсності; історію тієї та іншої створюють два різних відділа руської народності”160.
Отже, традиційна схема історії Росії, що склалася в російській імперській історіографії, передбачала парадоксально суперечливе поєднання домінант: з одного боку, Київський період відносили виключно до історії великоруського народу, а з іншого – фактично стверджувалась відрубність історії Володимиро-Суздальської Русі та Московського князівства від Київської Русі.
Як слушно відмітив свого часу О. Пресняков, аргументи російських істориків щодо відрубності початкової історії Московської Русі від Київської багато в чому розвинув видатний український вчений, академік М. Грушевський161. У своїй відомій статті „Звичайна схема «руської» історії й справа раціонального укладу історії східного слов’янства” він висунув концепцію про окремішність українського історичного процесу від російського, починаючи ще з антської доби. Згідно з цією концепцією, Київська Русь визнавалася як утвір лише українського народу. Існування спільноруського періоду історії та „спільноруського” народу українським істориком відкидалися. Сутність погляду вченого зводилася до слідуючого узагальнення: “Київська держава, право, культура були утвором однієї народності, українсько-руської; Володимиро-Московська – другої, великоруської…”162. Відповідно до цього М. Грушевський вибудовує подальші віхи своєї схеми, зокрема, пов’язує добу Київської Русі з наступним періодом історії України: “Київський період перейшов не у Володимиро-Московський, а в Галицько-Волинський ХІІІ віку…”163. Отже, робить висновок вчений: “Общеруської історії не може бути, як немає общеруської народності”164. Зазначених поглядів М. Грушевський дотримувався і розвивав їх у чергових своїх працях.
Деякі принципові теоретичні міркування з приводу етногенезу українського народу вчений висловив у І-му томі „Історії української літератури”, що вийшов у Львові 1923 р. Тут, по-перше, він робить висновок щодо перебільшення культурної спільності народів індоєвропейської групи. На переконання М. Грушевського, „індоєвропейська група рано стала тільки язиковою групою, далеко більш одноцільною в мові, ніж в житті і культурі”165. Конкретна схема етноеволюції українців виглядає, за М. Грушевським, як складний етносоціальний процес, що включав як об’єднавчі, так і роз’єднуючі чинники, періоди як сталого автохтонного розвитку, так і міграції166. „Історичне життя” українців починається з антських часів. Тоді вже „українська галузь ... опановує ту територію, яку доля судила їй як її історичний верстат ... Від сього часу сі два елементи зв’язуються нерозривно і починається процес національного формування – перетворення людності в національну спільноту на її національній території під впливом обставин, даних сею територією”167. Тому й в цій праці М. Грушевський наголошував на місцевій українській самобутності культури Київської Русі168.
Процес українського націогенезу, за М. Грушевським, триває і досі169. З цією думкою перегукується теза вченого, що ним висловлена в рецензії з приводу виходу в світ німецькомовного видання відомої книги російського етнографа Д. Зеленіна „Руська (Східнослов’янська) етнографія”, про те, що сучасна українська народність – „продукт останніх століть”170.
Погляди М. Грушевського в основному стали поділяти й інші українські історики, вони поступово стали усталеними в українській історичній науці, особливо після революції 1917 р.171