- •Розділ і.
- •Розділ іі.
- •Розділ ііі
- •3. 1. Перші спроби компромісної модифікації української та російської концепцій Київської Русі в українській історичній науці.
- •3. 2. Легітимізація концепції про Київську Русь як спільноруську державу в історичній науці срср
- •Розділ іv.
- •4. 1. Започаткування етногенетичних досліджень в срср
- •5. 1. Формування теоретичних засад концепції давньоруської народності у контексті розвитку етногенетичної теорії
- •5. 2. Розвиток ідеї „єдиного руського народу” часів Київської Русі у працях радянських істориків першої половини 1940-х рр.
- •5. 3. Розгорнута постановка проблеми давньоруської народності і завершення в основних рисах генезису концепції
- •Перелік умовних скорочень
- •4. 2. Початок формування концепції про давньоруську народність
- •Розділ V.
- •Розділ і. Історіографія та джерельна база дослідження
- •1. 1. Стан наукової розробки теми
- •1. 2. Характеристика джерельної бази
- •Розділ iі. Погляди дослідників хix – першої третини хх ст. На проблему походження східнослов’янських народів
- •2. 1. Парадигма „єдиної руської народності” та питання походження східнослов’янських народностей в дореволюційній східнослов’янській історіографії
- •2. 1. 1. Витоки парадигми „єдиної руської народності” та її розвиток
- •2. 1. 2. Етнічні процеси давньоруської доби згідно поглядів м. Костомарова
- •2. 1. 3. Проблема давньоруської етномовної спільності в працях о. Шахматова
- •2. 2. Питання етногенезу східного слов’янства в концепції м. Грушевського та ставлення до неї інших дослідників
- •2. 2. 1. Погляди м. Грушевського на етногенез східних слов’ян
- •2. 2. 2. Корективи щодо візії Київської Русі в концепції м. Грушевського у працях д. Багалія та м. Яворського
- •2. 2. 3. Білоруська історіографія та „схема” м. Грушевського.
- •2. 2. 4. Ставлення до концепції м. Грушевського російських істориків м. Любавського й м. Покровського
- •2. 3. Питання києво-руської спадщини та етногенезу східнослов’янських народів у працях о. Преснякова220
- •2. 3. 1. Оцінка ставлення о. Преснякова до „схеми” м. Грушевського в історіографії
- •2. 3. 2. Дотичність концепції о. Преснякова про утворення „великоруської” держави до „схеми” м. Грушевського
- •2. 3. 3. Теоретичні міркування о. Преснякова в галузі етногенетики
- •2. 3. 4. Київська Русь та етногенез східних слов’ян у лекційному курсі о. Преснякова
- •2. 3. 6. Вплив о. Преснякова на формування радянської концепції історії Київської Русі
- •Розділ ііі. Наукові та політико-ідеологічні передумови виникнення концепції давньоруської народності
- •3. 1. Перші спроби компромісної модифікації української та російської концепцій Київської Русі в українській історичній науці.
- •3. 1. 2. Концепція „спільноруськості” Київської Русі м. Кордуби
- •Розділ IV. Дослідження в срср етногенезу східних слов’ян та початок формування концепції давньоруської народності
- •4. 1. Започаткування етногенетичних досліджень в срср
- •4. 2. Початок формування концепції про давньоруську народність
- •Розділ V. Оформлення концепції давньоруської народності та початок її теоретичного обґрунтування
- •5. 1. Формування теоретичних засад концепції давньоруської народності у контексті розвитку етногенетичної теорії
- •5. 2. Розвиток ідеї „єдиного руського народу” часів Київської Русі у працях радянських істориків першої половини 1940-х рр.
- •5. 3. Розгорнута постановка проблеми „давньоруської народності” і завершення в основних рисах генезису концепції
- •Висновки.
- •Архівні джерела а) Архіви України цдаво України:
- •Цдаго України:
- •Цдамлм України:
- •Іа нбув:
- •Ір нбув:
- •Ниор ргб:
- •СПбФа ран:
- •На иимк ран:
- •Архив сПбГу:
2. 2. 2. Корективи щодо візії Київської Русі в концепції м. Грушевського у працях д. Багалія та м. Яворського
Історичну схему М. Грушевського згодом визнав і академік Д. Багалій172, хоча і з незначними застереженнями. Зокрема, в праці „Нарис історії України на соціально-економічному ґрунті” (1928 р.) він не зовсім погоджується з М. Грушевським у питанні стосовно місця Київської держави в українській та російській історії173. Цю оцінку Д. Багалій повторює й у 1930 р. у своєму листі до журналу „Прапор марксизму”: „Я визнаю правильною схему М. С. Грушевського щодо початку української історії ще з Київської доби … і вношу свій коректив до цього початку, визнаючи Київську добу як початкову і для історії великоруського народу, одначе в далече меншій мірі, ніж для початкової історії України”174. Ця, дуже поміркована багаліївська „коректива” схеми М. Грушевського, викликала осудження і з боку сучасного вітчизняного історіографа О. Удода, який прокоментував її таким чином: „Тобто, російська історична думка ще тяжіла над ним (Д. Багалієм, – Н. Ю.), в той час як М. Грушевський застосовував передову західноєвропейську методологію і був вільний від «азіатських впливів» московських істориків”175. Очевидно, що подібне твердження цілком надумане.
Провідний на 1920-і рр. український історик-марксист М. Яворський у своїх курсах “Історія України” виразно поділяє схему осібного українського історичного процесу. Звичайно, як марксист М. Яворський в центр історичного процесу ставить класову боротьбу. Це наглядно ілюструє вже сама періодизація історії України, яку науковцем розроблено згідно формаційного принципу176. Все ж таки, як вважає А. Санцевич, центральною ідеєю концепції М. Яворського була теза про національну історію України, яка, втім, включає в себе також й історію інших народів, що населяли українські землі177. М. Яворський визначав, що на певних історичних етапах минуле України входило в загальноросійський (а для деяких регіонів – у загальнопольський чи австрійський) процес178. Відводячи багато місця в своїх узагальнюючих курсах українському національному рухові та історії всіх українських земель, незалежно від того, до складу яких держав вони входили на певних історичних етапах, М. Яворський, таким чином, поділяв схему М. Грушевського179. В одній з неопублікованих праць М. Рубінштейна є ось яке спостереження з приводу методики М. Яворського: що той брав історичний матеріал у М. Грушевського та вдягав його у “марксистське вбрання”180. Такий підхід до історії України призводив М. Яворського, за слушним спостереженням О. Рубльова, до певного дуалізму та еклектики181.
Але необхідно зазначити, що М. Яворський не погоджується з положеннями М. Грушевського стосовно Київської Русі. Український історик-марксист вважав цю державу, „створену варягами-руссю”, спільною державою тодішніх східнослов’янських племен182. Лише в кінці ХІІ ст. “виросли три нових осередки: це була Новгородська земля, Суздальське князівство, що дало почин Московській державі, та Галицьке королівство. Заразом довершувалося розділення єдиної тієї мови, що нею говорили племена Київської Руси. Північні племена, змішавшися з фінами, дали початок великоруській народності, а південні – українській”183. Як бачимо, М. Яворський відносить початок формування української та російської народностей на кінець ХІІ ст., а замість білорусів, згадує новгородців. Концепція історії України М. Яворського, хоча і справила певний вплив на формування “марксистсько-ленінської” схеми, однак на рубежі 1920-х – 1930-х рр. була засуджена як “псевдомарксистська”184.