4.5. Використання змі в спеціальних інформаційних операціях

Механізми впливу. Питаннями вивчення впливу на громадську думку за­ймаються віддавна. Ще в кінці ХІХ ст. в книзі «Американська республіка» Джеймс Брайс описує механізм впливу на суспільну думку:

• конструюється «множинність думки» за допомогою фактів, розповідей, відтак створюється враження, що про це говорять усі;

• на другому етапі газети (вечірні та ранкові) висловлюють уже більш ви­значену думку про подію, що сталася, супроводжуючи її «очікуваними резуль­татами» і, тим самим, «думки пересічних громадян починають згущатися у тве­рду масу»;

• на третьому етапі в суперечках відкидаються аргументи на користь одно­го визначеного і незмінного рішення;

• четвертий етап - впровадження факту або оцінки події, що видається за загальне «переконання» в інтересах пересічних громадян.

Процес формування суспільної думки можна представити в такий спо­сіб:

Д - [ ІП + К ] - [ СГ = В де Д - диктор (радіо чи телебачення); ІП - інформаційне повідомлення; К - ко­ментар (набуває значень: К1 - дуже негативне ставлення; К2 - негативне став­лення; К3 - нейтральне ставлення; К4 - позитивне ставлення; К5 - дуже пози­тивне ставлення); СГ - соціальна група; В - відношення або ставлення (від В1 до В5 - визначаються аналогічно К1-К5).

Коментарі. Практично коментар є маніпуляцією. До маніпуляцій відно­сяться спеціальні дії для формування стереотипів і створення певного враження або ставлення до того чи іншого факту, події. Способи маніпулювання суспіль­ною думкою спираються на використання законів психології, некритичного сприйнятті, політичної недосвідченості.

В даному випадку наголос робиться на вибірковість уваги людини. Так. наприклад, інформація, надрукована в газеті дрібним шрифтом, не привертає такої уваги, як надрукована великим або жирним шрифтом. Інформація, розмі­щена на першій і останній сторінках газети, має значно більше шансів привер­нути увагу читача, ніж розміщена на внутрішніх сторінках. Цього ж ефекту до­сягають і розміщенням поруч із «неважливою» інформацією помітного матеріа­лу або фотографій.

На радіо- і в телепередачах зниження важливості інформації досягається тим, що повідомлення ставлять наприкінці передачі. Тут враховується те, що люди, як правило, асоціюють важливість інформації з порядком її викладу. Но­вини на телеекрані ранжуються завжди в залежності від їхньої значущості. Те-леведучі часто використовують негативні теми і повідомлення для того, щоб домогтися визначеного результату, наприклад, новинні програми телеканалів дуже часто починаються з негативних подій.

4.5.2. Прийоми використання змі

По-різному можна класифікувати пропагандистські прийоми в ЗМІ. Зупи­нимося на класифікації, яка пов’язана із темою публікацій. При такому підході прийоми зводяться до того, щоб: - розкрутити мляву, але бажану тему; - непо­мітно «задушити» небажану тему; - м’яко «переламати» небажану тему; - непо­мітно підмінити тему; - замаскувати пропаганду (мікрорівневі технології).

Як розкрутити мляву, але бажану тему. Інформаційний шум щільною стіною встає на шляху будь-якої новини, яку журналіст намагається «проштов­хнути» через канали ЗМІ і «впровадити» у сферу актуальної суспільної свідомо­сті. Важливо не лише «побороти» інформаційний шум і вивести свою новину на орбіту масової комунікації. Необхідно домогтися, щоб ця новина протрималася на цій орбіті максимально довго, тобто щоб тема «крутилася».

В умовах інформаційного шуму практично неможливо «запускати» на ор­біту суспільної уваги «важкі» теми, навантажені пропагандистським змістом і насичені суб’єктивними журналістськими емоціями. Тому потрібно вибрати з маси елементів лише ті найбільш яскраві і «гострі» тематичні фрагменти пропа­гандистської інформації, яким можна надати видимість об’єктивного факту, су­спільно-значущої новини або сенсаційності для привернення читацької уваги. В такий спосіб відбувається своєрідне трансформування теми в більш дешевий і « солодкий» інформаційний продукт. Це можна здійснити трьома способами:

1. тема вище особи - пропагуємо не персональний імідж, а пов’язані з ним теми;

2. факт вище думки - використовуємо лише ті тематичні фрагменти про­паганди, які за зовнішніми ознаками можуть подаватися як такі, що мають сус­пільну інформаційну цінність;

3. сенсація вище емоції - використовуємо лише ті тематичні фрагменти, які мають виражений потенціал «сенсаційності». Мова йде не про «сенсації» у кра­щому розумінні цього слова (ексклюзив, гарячі новини, викриття, великий ска­ндал), а про так званий «дух сенсаційності».

Вказані трансформації здійснюються за допомогою таких прийомів: 1). Солодкий контекст. Публікуємо серію матеріалів на тему, яка заявлена « дружнім» кандидатом як ключова тема його передвиборної кампанії. При цьо­му принципово важливо жодного разу (!) не згадати даного кандидата.

2). Закладання шашок. Приклад: якщо «улюблений» кандидат N планує днями різко виступити проти возз’єднання України з Білорусією, необхідно до появи цієї заяви опублікувати серію матеріалів про жахи майбутньої інтеграції, бідність у Білорусії, засилля білоруських повій на Хрещатику, жахливу епіде­мію грипу в Мінську і загрозу її поширення на південь. При цьому не можна жодним словом обмовитися про кандидата № І лише добре підготувавши сус­пільну думку, друкуємо статтю «Кандидат N Протестує Проти Жахів Інтеграції з Білорусією».

3). Завищення інформаційного приводу. Приклад: поважна газета (на відмі­ну від рекламного проспекта) не може просто так, голослівно, затверджувати, що «кандидат А - високоморальна і віруюча людина». Потрібно цю ідею зроби­ти актуальним об’єктом, знайшовши для цього придатний інфопривід: або про­грамний («кандидат А хоче ввести обов’язкову молитву в школах»), або кампа-нійний («кандидат А виступив на мітингу в недільній школі»), або особистісний («кандидат А заборонив своїй дочці робити аборт»).

3.1). Кластеризація (деталізація). Замість того, щоб викладати всю про­граму кандидата, ми «подрібнюємо» її на тематичні фрагменти, кожен з яких можна логічно «прив’язати» до інтересів конкретного соціального, культурного, національного, релігійного, вікового, професійного зрізу населення. Американ­ці називають ці «осередки» електорату «кластерами». Звідси і назва прийому: «кластеризація» програми кандидата. Приклад: «План підкупу кожної категорії виборців. Що потрібно зробити для американців ірландського походження? -Випити з ними пива. - Що для китайців? - Провести вечір у Чайна-тауні. - Для євреїв? - Вибрати правильний момент для поїздки в Єрусалим. - Які слова знайти для медиків, перукарів, а які - для жінок-вчених?»

3.2). Анімація (пожвавлення). Замість кампанійного інфоприводу викорис­товуємо особистісний: спробуємо глянути на кандидата «як на особистість» на­віть у той момент, коли він просто виконує рутинну роботу. Приклад: президе­нту потрібно «просунути» тему необхідності війни в Албанії, тому його літак спеціально садять в місті, де йде дощ, щоб він міг, спустившись з трапу, зняти плащ і накинути його на плечі літньої «албанки», яка «випадково» опинилася в натовпі.

4). Канонізація соцопитування. Посилання на всілякі опитування допома­гають журналістам вирішувати завдання позитивної пропаганди;

5). Канонізація фокус-групи. Примітивну «фокус-групку» можна створити прямо в редакції, кафе чи пивному барі. Приємно, що ніхто і ніколи не змусить вас включити в кишенькову «фокус-групу» людину із «незручною» думкою;

6). Пластиковий експерт. Дозволяє маскувати пропаганду в строгих фор­мах «авторитетної думки» якого-небудь експерта. Експерти з великим задово­ленням відгукуються на будь-який дзвінок з редакції солідного видання.

7). Наша людина в натовпі. Під час показу маніфестацій загострюється

пропагандистська насиченість «випадкових» деталей, «вдало помічених» окре­мих образів, вихоплених «з глибин народного моря».

8). Бокс попупи («splendid generalities»). Замість того, щоб прямо і чесно висловити власну думку, журналіст прикривається загальними словами: «як свідчить загальна думка», «для всіх українців», «сьогодні Україна розуміє», «Во­ля», «Демократія», «Незалежність», «Цивілізація», «Західна культура», «Майбут­нє», «Наші діти» тощо.

9). Штучний супутник. Це будь-яка знаменитість, яка погодилася трохи «покрутиться» на орбіті передвиборного іміджу нашого улюбленого політика -тобто підтримати його і привселюдно похвалити в пресі.

10). Фальшивий витік. Посилання на горезвісні «добре поінформовані» анонімні джерела.

Як непомітно «задушити» небажану тему. Журналіст відмовляється від лобового зіткнення з небажаною проблематикою, він не висуває контраргумен­тів, а просто... включає глушилку.

11). Глушилка. «Глушіння» небажаної теми можна здійснювати двома спо­собами: паралельно і послідовно. При паралельному глушінні ми оточуємо не­великий матеріал з коротким звітом про небажану подію кількома об’ємними публікаціями на суміжну («дисонуючу») тему. Послідовне глушіння здійсню­ється в рамках окремої статті - спочатку коротко заявляється небажана тема, потім різко звучить суміжна дисонуюча тема.

12). Заниження інфоприводу. Якщо інформаційний привід для публікації слабкий, краще відмовчатися. Однак коли «противник» усе-таки розродився « гарячою» рекламною новиною, то нав’язуємо небажаній темі «незручний» ін­формаційний привід.

12.1). Програмування (замуровування). Немає нічого страшного за посуш­ливий вітер колючих цифри. Чим більше цифр, тим краще.

12.2). Театралізація подвигу (шельмування). Якщо «недружелюбний» нам кандидат намагається організувати яскраву подію «як особистість» (знімає плащ і накриває ним жінок похилого віку, які стоять у натовпі під дощем), то потрібно впевнено і різко переводити тему в кампанійний інфопривід: «усе, що відбулося - лише частина передвиборного шоу!»

Як м’яко «переламати» небажану тему. Ми не просто «перекриваємо» голос далекого ньюсмейкера, «викрикуючи» будь-яку іншу інформацію із сумі­жної теми. Силове «переламування» теми припускає, що журналіст відгукується на небажану тему конкретними контраргументами.

13). Ложка меду. Найпоширеніший вид «ложки меду» - це так зване «роз­крити очі». Спочатку автор статті вдає, що підтримує небажану ідею, заявлену в першому абзаці - і лише в процесі заглиблення в тему починає сумніватися в її правильності, а на кінець статті, зрозуміло, приходить до остаточного засу­дження «ворожої» тези.

14). Шекспірівський сонет. Журналіст спочатку довго і завзято розвиває тему в невигідному для себе ключі (наприклад, критикує). Однак він береже «на потім» деякий найсильніший (єдиний!) контраргумент, який «закладається» у останню фразу статті - і це вмить «перевертає» зміст усього сказаного раніше з ніг на голову!

15). Фонтан бруду (заборонений).

16). Групове зґвалтування. Фокус-групу краще застосовувати не для «роз­кручування» тем, а саме для їх «переламування».

18). Ворог народу. Прийом має два різновиди. В першому випадку автор статті посилається на думку конкретної більшості. Другий варіант - ототож­нення позиції журналіста з позицією абстрактної більшості (народів, нації в ці­лому, «всіх розумних людей»).

19). Сонячне затемнення. Запрошена зірка може мимоволі «перехопити» в кандидата увага глядачів і преси.

Як непомітно підмінити тему. За допомогою технічних прийомчиків цю тему можна підмінити непомітно для читача - отже, «поховати».

20). Фальшивий заголовок. Тема, заявлена в заголовку, розвиватиметься лише в перших 2-3 абзацах.

21). Переключення стрілок. При «склеювання» різнопланових фрагментів журналістського тексту перехід на іншу тему: спочатку мова на тему, а після підзаголовка чи фотографії - тема зовсім інша.

Як замаскувати пропаганду (мікрорівневі технології). «Мікрочастинки» пропаганди - це, насамперед, цитати кандидатів і їхніх консультантів, тенден­ційні фактики, швидкі коментарі, «шпильки», спеціально відібрані фрагменти. Треба сховати їх у текст «інформаційної» статті.

22). Крапля дьогтю. Щоб продати публіці цистерну рекламного меду, до­водиться додавати краплю дьогтю.

23). Пізанська вежа. Статті треба будувати за принципом «переверненої піраміди». Журналісти намагаються «заганяти» вигадку в кінець тексту, маску­ючи його під «об’єктивну передісторію питання».

24). Дев’ять з половиною слів. Розмір кожної конкретної «пропагандистсь­кої» цитати не повинен перевищувати... дев’яти слів.

25). Витончений аромат сумніву. Якщо журналіст, аналізуючи виступ по­літика, говорить, що «політик думає (стверджує, розраховує, сподівається), що переможе на виборах», то в читача з’являється сумнів щодо цього.

26). Битися писанками (яйцями). Журналісти «зіштовхують лобом» канди­датів. Створюється ілюзія чесної сутички, але журналіст виставляє позицію «не­любого» політика ніби «під кутом».

27). Нарізання цитати. Велика цитата відразу відлякує від теми. Довга ци­тата подрібнюється на найтонші «зрізи» - причому ідеологічна м’якоть цитати постійно перемежовується «жирними» абзацами непрямого цитування.