5.2. Система захисту інформаційного простору від спеціальних інформаційних операцій

Головна ідея системи захисту інформаційного простору. Система наці­ональної безпеки країни гарантує захист лише від тих загроз, проти яких вона спрямована. Подолати будь-яку систему безпеки, зокрема національну, можли­во одним з трьох способів:

• посилити тиск за напрямками, проти яких спрямована система безпеки;

• знайти і створити такі загрози, проти яких система безпеки не спрацює;

• змінити систему інтересів, а відповідно і комплекс загроз, щоб нейтралі­зувати дії системи безпеки.

У сучасному світі надійний захист масової свідомості від сучасної пропа­ганди, а тим більше спеціальних інформаційних операцій, надійний захист на­ціонального інформаційного простору може забезпечити лише високорозвине-не духовне виробництво, спроможність національної еліти генерувати справ­жні ідеї, здатні надихати людей.

Форми і напрямки контролю власного інформаційного простору. Вирі­зняють дві основні форми жорсткого державного контролю (цензури):

• прямий контроль (цензура у вузькому розумінні), який, в свою чергу, по­діляється на попередній і наступний контроль. Попередній контроль полягає у тому, що відповідний урядовець (цензор) переглядає пресу до її виходу у світ і дозволяє або не дозволяє публікацію. Прямий наступний контроль з викорис­танням засобів судового переслідування застосовується у багатьох сучасних державах;

• опосередкований контроль передбачає застосування економічних важе­лів щодо ЗМІ з метою коригування їхньої політичної лінії.

Відомо три основні напрямки розв’язання проблеми контролю національ­ного інформаційного простору в нових умовах:

1). встановлення контролю над приймальними пристроями через неможли­вість встановити повний контроль над засобами передачі інформації, напри­клад, у разі їхнього знаходження на території іншої держави;

2). використання методів глушіння радіосигналу, створення перешкод для поширення його інформаційної складової; до цієї групи методів належить і та­кий технічний прийом як зміна діапазону поширення радіосигналів (вітчизня­ний стандарт УКХ і західний БМ не повністю збігаються);

3). ведення контрпропаганди, тобто створення модифікованого інформа­ційного потоку з метою послаблення, а в ідеалі - повної ліквідації ефекту від пропаганди противника.

5.3. Контрпропаганда

Контрпропаганда - це комплекс заходів, спрямований на захист певної си­стеми уявлень, установок, стереотипів від пропаганди опонента. Контрпропага­нда - це своєрідний «крок у відповідь». Теми і час їхнього розгляду обирає опо­нент, який створює незручні і небезпечні для контрпропагандиста умови.

Розробка моделі контрпропагандистської кампанії. Кроки:

• підготовка контрпропагандистської кампанії - вивчення пропаганди противника, визначення використовуваних прийомів і методів, каналів пропа­гандистського впливу, наявних засоби і, головне, цілей кампанії;

• вивчення аудиторії. Визначити, на яку саме аудиторію спрямована про­пагандистська кампанія опонентів;

• вибір і реалізація стратегії контрпропаганди.

Стратегії контпропаганди. Контрпропаганда має бути наступальною, оперативною, конкретною, гнучкою, комплексною і враховувати характеристи­ки аудиторії. Відомо, що найкраща оборона - це наступ. Вимога наступально­сті контрпропаганди викликає появу найцікавішої проблеми - яким чином не­обхідно спростовувати «вигадування» опонента, щоб не сприяти їхньому поши­ренню. Існує декілька основних підходів.

1). Замовчування. Ця стратегія ефективна за чіткого виконання двох умов:

• дотримання жорсткого контролю за поширенням пропаганди противника і захист аудиторії від впливу пропаганди;

• чітка послідовність замовчування: у жодному з матеріалів немає навіть натяків на ці події.

Якщо ситуація не задовольняє хоча б одній із вказаних умов, стратегія ви­являється вкрай неефективною.

2). Спростування фактів, вміщених в тексті опонента. Умовою застосу­вання цієї стратегії є впевненість, що пропаганда дійшла до всіх членів аудито­рії і була сприйнята ними. Два основні варіанти спростувань:

• повне і беззастережне (якщо повідомлення опонента від самого початку побудоване на хибних засадах і це можна довести);

• часткове (необхідно чітко збалансувати кількість погоджень з інформаці­єю противника та її заперечень).

3). Переключення уваги аудиторії на опонента. В цьому випадку намага­ються діяти за принципом «сам дурень». Його ефективність висока лише тоді, коли нова запропонована тема для обговорення набагато гостріша, ніж почат­кова.

Будь-що відбиватися від обвинувачень надто складно. Можна стверджува­ти, що це найскладніший вид пропагандистської діяльності. ЛІТЕРАТУРА: [2], [7], [11], [19], [23], [34], [36], [41].